ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 948/472/24 Номер провадження 22-ц/814/1796/26 Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.
при секретарі Філоненко О.В.
за участю представника ОСОБА_1 адвоката Ковжоги О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Смоляка Олександра Олександровича, на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 рокуухвалене у складі головуючого судді Косик С.М., повний текст судового рішення виготовлено - 10.12.2025
та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Косик С.М., повний текст судового рішення виготовлено - дати не вказано
у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Карлівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю,
В С Т А Н О В И В :
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Зміст позовних вимог
У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковжога О.І. звернувся до Машівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив: припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих на підставі рішення Машівського районного суду Полтавської області від 26.06.2013р.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.06.2024 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.2-8 т.1).
Заявлені вимоги представник позивача мотивував тим, що за рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 26.06.2013 р. шлюб між ним ОСОБА_1 та відповідачкою було розірвано. Від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якої за рішенням вищевказаного суду від 26.06.2013 р. з позивача присуджено стягнення аліментів на користь відповідачки в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення донькою повноліття, починаючи з 05.06.2013 року, на підставі якого винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача за первісним позовом на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки.
Позивач стверджував, що неповнолітня донька ОСОБА_3 постійно проживає з ним та перебуває на його утриманні, забезпеченні та вихованні, тоді як відповідачка за первісним позовом, яка є її матір`ю, тривалий час не проживає на території України, не виконує батьківських обов`язків щодо виховання, утримання та забезпечення дитини.
Позивач, у зв`язку з тим, що донька проживає з ним та перебуває на його утриманні, припинив сплачувати аліменти, оскільки належним чином виконував та виконує свої обов`язки та вважав, що змінилися обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідача.
За вказаних обставин позивач зазначав, про обов`язок відповідача за первісним позовом, як матері, також утримувати свою дитину.
У жовтні 2024 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею матір`ю - ОСОБА_2 (а.с.146,147 т.1).
Відповідачка вказувала на те, що вона є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її батьком є відповідач за цим позовом.
Позивачка вважає себе турботливою мамою для своєї дитини, має необхідні ресурси для найкращого забезпечення інтересів доньки.
З 06.09.2024 року донька проживала з нею за кордоном (в Чехії), наразі соціалізуєься там, зокрема проходить мовні курси, дистанційно навчається по індивідуальному плану у школі в Україні та планує залишатися з нею та стати студенткою вищого навчального закладу Чехії. Вважає, що визначення місця проживання дитини з матір`ю повністю відповідає інтересам дитини і є найкращим вибором для неї, їм є де проживати та позивачка за зустрічним позовом має фінансові збереження для забезпечення потреб дитини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Карлівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено частково.
Припинено з 26 червня 2013 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнутих на підставі рішення Машівського районного суду Полтавської області від 26.06.2013р. по справі №2/540/267/13.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Додатковим рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року клопотання представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Ковжоги О.І. про стягнення понесених судових витрат - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
В іншій частині клопотання відмовлено.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_2 адвокат Смоляк О.О.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясуванням всіх обставин справи просив рішення Машівського районного суду Полтавської області від 01.12.2025 та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12.12.2025 у справі № 948/472/24 скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у частинах четвертій, п`ятій та шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, в аналогічних правовідносинах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02.05.2024, № 369/8368/21 (61-1544св24) скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції аргументуючи це тим, що суди не звернули увагу, що під час вирішення цього спору про участь батька у вихованні дитини Служба у справах дітей відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, не надавала, а у матеріалах справи такий висновок відсутній; при цьому виключних обставин щодо неможливості надання (отримання) письмового висновку органу опіки та піклування у цій справі (зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо) суди не встановили.
Тому згідно з частиною п`ятою статті 19 СК України надання письмового висновку Служби у справах дітей під час вирішення спору у цій справі (щодо участі одного з батьків у вихованні дитини) є обов`язковим.
Проте матеріали справи не містять відповідного письмового висновку органу опіки та піклування.
Також зазначає, що позивач в заяві про надання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу від 03.12.25 не обґрунтував поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. Вказує, що позивач в позовній заяві не просив суд стягнути витрати пов`язані з розглядом справи з ОСОБА_2
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_1 адвоката Ковжогу О.І., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Машівського суду Полтавської області від 26.06.2013 року шлюб, зареєстрований 29.08.2009р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.12-13 т.1).
Позивач та відповідач є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 17.03.2010 р. (а.с.11 т.1).
20.08.2013р. начальником відділу державної виконавчої служби Машівського районного управління юстиції Соколовим О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 39446430 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.06.2013р. і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14 т.).
04.06.2024 представниками служби у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради Бучавою А.С. та Шмиголь Т.О. були обстежені умови проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та надано акт обстеження, з якого встановлено, що дитина ОСОБА_3 проживає по АДРЕСА_1 . Житловий будинок газифікований, електрифікований, є водопостачання та водовідведення, в будинку сучасний ремонт та меблі, є вся необхідна побутова техніка, достатній запас продуктів харчування, для дитини облаштована власна кімната з усім необхідним, є речі відповідно віку та сезону.
Умови для розвитку, виховання та утримання дитини створені належним чином. В ході обстеження з`ясовано, що за вище зазначеною адресою з дитиною проживають: батько ОСОБА_1 , мати позивача ОСОБА_6 , дружина батька ОСОБА_7 , син позивача ОСОБА_8 (а.с.15-20 т.1).
На виконанні Карлівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області перебуває виконавче провадження № 39446430, з примусового виконання виконавчого листа № 2/540/267/13, виданого 26.06.2013р. Машівським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.06.2013р. і до досягнення дитиною повноліття. Зазначене виконавче провадження передане до Карлівського ВДВС, оскільки Машівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції реорганізовано шляхом приєднання до Карлівського ВДВС.
Відповідно до розрахунку державного виконавця, заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.06.2024р. складає 239 407,27 грн, даний розрахунок 11.06.2024р. був надісланий сторонам виконавчого провадження (а.с.34-35, 36, 38-39, 40 т.1).
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Машівської селищної ради Полтавської області № 954 від 04.06.2024р. та акта обстеження від 03.06.2024р., складеного комісією в складі депутата селищної ради та сусідів, ОСОБА_3 фактично проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 з 2010 року по теперішній час разом зі своїм батьком ОСОБА_1 . За вказаною адресою без реєстрації місця проживання також проживають: з 2019 року по теперішній час ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та з 2020 року по теперішній час ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.41, 42 т.1).
Згідно з Витягом №334 про зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 25.01.1983 року по даний час та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з 22.12.2006 року по даний час (а.с.44 т.1).
За інформацією Витягу з реєстру територіальної громади №2024/012605352 від 18.10.2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 05.09.2015 року зареєстрована по АДРЕСА_2 (а.с.162 т.1).
Згідно з відомостями Виконавчого комітету Машівської селищної ради №08-07/12/188 від 25.06.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована по АДРЕСА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_7 і по даний час та разом з нею зареєстрована ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.129 т.2).
25.06.2025 року комісією у складі депутата Машівської селищної ради Іванякова В.В. та сусідів: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було проведено обстеження місця проживання та реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та було встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично не проживає за цією адресою, ОСОБА_2 не зареєстрована і не проживає за цією адресою (а.с.128 т.2).
Згідно з інформацію наданої директором Селещинського ліцею Машівської селищної ради Полтавської області Горобець Л.О. №01-16/91 від 31.03.2025 року про ОСОБА_3 відомо, що остання є ученицею 9-А класу та навчається в ОЗЗСО Селещинському ліцеї з першого класу. Від 02.09.2024 року навчається в ліцеї з використанням дистанційних технологій, у зв`язку з переїздом разом з мамою на проживання до Чеської Республіки. Також зазначено, що мати учениці перебуваючи за кордоном підтримує зв`язок з дитиною та ліцеєм, цікавиться її навчанням, приділяє увагу вихованню її, підтримує контакт з вчителями. Батько дитини приділяє увагу вихованню на навчанню доньки, відвідує збори, перебуває на постійному зв`язку. ЇЇ бабуся також приймає активну участь у вихованні та навчанні. (а.с.4,43,44 т.2).
За інформацією з довідки виданої Державною службою зайнятості Чеської Республіки від 26.03.2025 року відомо, що ОСОБА_13 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 та знаходиться на обліку претендентів на працевлаштування з 17.03.2025 року (а.с.205 т.2).
26.06.2025 року начальник служби у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради Бучава А. направила до суду повідомлення, в якому зазначила, що керуючись п.5 ст.19 Сімейного кодексу України не має можливості надати письмовий висновок щодо розв`язання спору (доцільності чи недоцільності визначення місця проживання дитини), оскільки у Служби відсутні відомості для повного і всебічного розгляду даного питання.
Одночасно повідомила, що відповідно акта обстеження умов проживання від 24.06.2025 року з`ясовано, що батько дитини - ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , с-ще Машівка із новою родиною та матір`ю, умови проживання добрі, під час обстеження він повідомив, що його донька від першого шлюбу ОСОБА_13 проживає в Республіці Чехія в «чужих людей», про що надано відповідний акт (а.с.127 т.2).
Позиція суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, предметом спору є припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та визначення місця проживання дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Колегія суддів встановивши викладені вище обставини, дослідивши матеріали справи, врахувавши те, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 потрібно стягнути аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, розмір яких відповідає положенням ч.5 ст. 183 СК України, починаючи з 26.06.2025 року, оскільки з вересня 2024 та до червня 2025 року дитина перебувала в Чехії з відповідачкою.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції стосовно відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю погоджується в повній мірі з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося чотирнадцять років.
Врахувавши, що ОСОБА_3 , яка на час звернення з позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції досягла чотирнадцятирічного віку, у зв`язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29 ЦК України набула право самостійного визначення свого місця проживання, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи вона висловила бажання щодо проживання разом із батьком, що не буде суперечити найкращим інтересам дитини, з огляду на положення статті 163 СК України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
При цьому колегія суддів зазначає, що мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12.12.2025 року колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що у первісному позові представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ковжога О.І. повідомив, що у зв`язку з розглядом справи позивач поніс судові витрати: судовий збір та витрати на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких складає 20000,00 грн. та вказав про те, що докази будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (а.с.7 т.1).
У подальшому, в поданій заяві адвокат Ковжога О.І. повідомив, що фактично позивач ОСОБА_1 поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн (а.с.38 т.3).
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача за первісним позовом надав: договір про надання правової допомоги від 31.05.2024 року на представництво інтересів позивача за первісним позовом ОСОБА_1 у справі про стягнення аліментів на неповнолітню доньку, припинення стягнення аліментів та скасування заборони керування транспортними засобами в рамках виконавчого провадження, укладений між адвокатом Ковжогою О.І. та позивачем ОСОБА_1 ; додаток №1 до цього договору відповідно до якого зазначено, що клієнт за послуги адвоката сплачує гонорар (винагороду) у розмірі 25000,00 грн за надання юридично-правової допомоги відповідно до умов договору.
У матеріалах справи наявний ордер про надання правничої допомоги позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 адвокатом Ковжогою О.І. (а.с.48 т.1) та свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю видане на ім`я Ковжога О.І. (а.с.49 т.1).
У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, зі змісту ч.4 ст. 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У ч.3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що здійснення позивачем за первісним позовом витрат на правничу допомогу підтверджується належними та допустимими доказами, а з огляду на те, що позивач у позові навів орієнтовний розрахунок розміру судових витрат в сумі 20 000,00 грн., але про те, що він очікує понести витрати на правничу допомогу фактично в більшому розмірі, не зазначив суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Машівського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 року та додаткового рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року колегія суддів не вбачає. Суд першої інстанції не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Смоляка Олександра Олександровича залишити без задоволення.
РішенняМашівського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2025 року та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак