П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 766/15528/25
Головуючий в 1 інстанції Шестакова Я.В.
Дата і місце ухвалення 17.06.2026р.,
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 червня 2026 року у справі №766/15528/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Департаменту патрульної поліції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4931841 від 09 червня 2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неналежну оцінку зібраних доказів, просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про доведеність факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.
На думку апелянта, суд не здійснив повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, не надав належної оцінки його поясненням щодо вимушеного характеру дій, пов`язаних із необхідністю об`їзду дорожньої перешкоди, а також безпідставно визнав, що зафіксовані на відеозаписі обставини свідчать саме про зупинку транспортного засобу з порушенням вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху України.
При цьому апелянт наголошує, що сам по собі факт увімкнення стоп-сигналів не є беззаперечним доказом здійснення зупинки транспортного засобу, оскільки може бути наслідком гальмування під час виконання маневру з об`їзду дорожньої перешкоди.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично надав відеозапису переважне доказове значення, не перевірив його у сукупності з іншими доказами, не встановив усіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, не перевірив характер дорожньої ситуації та не спростував наведених ним пояснень щодо вимушеного характеру своїх дій.
На його переконання, висновки суду про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи.
Також апелянт вважає помилковим висновок суду щодо неістотності порушення його права на захист під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Зазначає, що нероз`яснення працівниками поліції прав, передбачених статтею 268 КУпАП, позбавило його можливості реалізувати право на подання доказів, заявлення клопотань та користування правовою допомогою саме на стадії адміністративного провадження, а подальша участь адвоката під час судового розгляду не усуває допущеного порушення. Окрім цього, апелянт вказує на неправильне застосування судом положень частини другої статті 77 КАС України, оскільки суд фактично переклав на нього обов`язок доказування неправомірності оскаржуваної постанови, тоді як обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.
Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Херсонській області заперечило проти її задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зазначило, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема відеозаписом із нагрудного відеореєстратора поліцейського, на якому зафіксовано зупинку транспортного засобу з порушенням вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху України, пояснення позивача щодо об`їзду дорожньої перешкоди та здійснення посадки пасажира, а також його відмову від отримання постанови. Крім того, відповідач вказав, що навіть у разі встановлення окремих процесуальних порушень під час розгляду справи про адміністративне правопорушення такі порушення не є безумовною підставою для скасування постанови, оскільки не призвели до обмеження права позивача на захист і не вплинули на правильність прийнятого рішення, у зв`язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року представника позивача допущено до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У зв`язку з неявкою учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів, керуючись пунктом 2 частини першої статті 311 КАС України, розглянула справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 червня 2025 року інспектором Херсонського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4931841, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Зазначеною постановою встановлено, що позивач, керуючи транспортним засобом, здійснив зупинку без зайняття крайнього правого положення біля краю проїзної частини, чим порушив вимоги пункту 15.2 Правил дорожнього руху України, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а наявні у справі докази, зокрема досліджений у судовому засіданні відеозапис, підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. Суд дійшов висновку, що транспортний засіб позивача був зупинений не біля правого краю проїзної частини, а посередині проїзної частини, чим порушено вимоги пункту 15.2 Правил дорожнього руху України, а доводи позивача про вимушений характер зупинки у зв`язку з необхідністю об`їзду дорожньої перешкоди спростовуються матеріалами справи.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що нероз`яснення позивачу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення процесуальних прав, передбачених статтею 268 КУпАП, саме по собі не є підставою для скасування постанови, оскільки право на захист було реалізовано ним під час судового розгляду за участю представника. Також суд дійшов висновку, що відповідачем виконано обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення, тоді як позивач не надав належних та достатніх доказів на спростування встановлених обставин, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову, а похідну вимогу про відшкодування моральної шкоди визнав необґрунтованою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюючи судовий контроль за рішеннями суб`єктів владних повноважень, адміністративний суд перевіряє, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також чи є вони обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, пропорційними та прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.
Спір у цій справі виник у зв`язку з притягненням позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху України.
Згідно зі статтями 245 та 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення уповноважена посадова особа зобов`язана всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа у його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. До таких доказів, зокрема, належать показання технічних засобів, що мають функції фото - і відеозапису.
За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта. Водночас покладення цього обов`язку на відповідача не звільняє суд від необхідності оцінити всі наявні у справі докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши їх належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємний зв`язок у сукупності.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що позивач, керуючи транспортним засобом, здійснив його зупинку без зайняття крайнього правого положення біля краю проїзної частини, чим, як зазначено в постанові, порушив вимоги пункту 15.2 Правил дорожнього руху України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, позивач посилається на те, що зупинка транспортного засобу мала вимушений характер та була зумовлена необхідністю об`їзду дорожньої перешкоди, у зв`язку з чим, на його переконання, у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 15.2 Правил дорожнього руху України зупинка і стоянка транспортних засобів повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях або біля правого краю проїзної частини, якщо інше не передбачено цими Правилами. Отже, обов`язковою умовою дотримання зазначеної норми є здійснення зупинки транспортного засобу біля правого краю проїзної частини, а відступ від цього правила допускається лише у випадках, прямо передбачених Правилами дорожнього руху України.
Дослідивши наявний у матеріалах справи відеозапис у сукупності з іншими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме зазначені докази підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Із дослідженого відеозапису вбачається, що транспортний засіб позивача перебував у нерухомому стані, тобто фактично здійснив зупинку, а не короткочасний маневр чи вимушене зниження швидкості. При цьому автомобіль був розташований не біля правого краю проїзної частини, а займав положення, яке не відповідало вимогам пункту 15.2 Правил дорожнього руху України.
Колегія суддів враховує, що на відеозаписі дійсно зафіксовано наявність дорожньої перешкоди, на яку посилається позивач. Водночас характер, розташування та розміри цієї перешкоди не свідчать про існування об`єктивної неможливості виконання позивачем вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху України. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що зазначена перешкода унеможливлювала здійснення зупинки транспортного засобу відповідно до вимог Правил дорожнього руху.
Більше того, зі змісту відеозапису вбачається, що під час спілкування з працівником поліції, зокрема о 16 год. 23 хв., позивач звернувся до поліцейського з проханням не притягувати його до адміністративної відповідальності та обмежитися усним попередженням. Зазначені висловлювання узгоджуються з іншими встановленими у справі обставинами та спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність у його діях порушення вимог пункту 15.2 Правил дорожнього руху України. Ця обставина оцінюється колегією суддів у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пояснення позивача щодо вимушеного характеру зупинки не знайшли свого підтвердження, тоді як надані відповідачами докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми для підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Окремим доводом апеляційної скарги є посилання апелянта на те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення працівником поліції не були роз`яснені права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що, на його думку, є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Колегія суддів критично оцінює зазначений довід апеляційної скарги з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції встановив, що під час винесення оскаржуваної постанови працівником поліції позивачу належним чином не були роз`яснені процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП.
Разом із тим саме по собі встановлення такого процесуального порушення не є достатньою підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Вирішуючи питання про його правові наслідки, суд має оцінити, чи призвело таке порушення до фактичного обмеження права особи на захист, чи позбавило її можливості реалізувати процесуальні права, гарантовані статтею 268 КУпАП, а також чи могло воно вплинути на правильність встановлення обставин адміністративного правопорушення та законність прийнятого рішення.
Оцінюючи наслідки допущеного процесуального порушення, колегія суддів виходить із того, що після винесення оскаржуваної постанови позивач реалізував право на її судове оскарження, звернувшись із відповідним адміністративним позовом.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач був забезпечений професійною правничою допомогою, його представник брав участь у судових засіданнях, подавав письмові пояснення, заявляв клопотання, висловлював заперечення, надавав правову оцінку доказам, мав можливість подавати докази та спростовувати обставини, покладені в основу оскаржуваної постанови.
Крім того, суд першої інстанції безпосередньо дослідив відеозапис, перевірив пояснення сторін та надав оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, що забезпечило повне та всебічне з`ясування всіх обставин спору.
При цьому, як убачається з дослідженого судом відеозапису, після винесення постанови позивач відмовився від її отримання та залишив місце зупинки транспортного засобу, що також враховується колегією суддів при оцінці доводів апеляційної скарги щодо порушення його права на захист.
Водночас позивач не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про те, що саме внаслідок нероз`яснення процесуальних прав він був позбавлений можливості подати докази, заявити клопотання, скористатися правничою допомогою або іншим чином вплинути на результати розгляду справи про адміністративне правопорушення. Наведені доводи мають загальний характер та не містять належного обґрунтування того, яким саме чином допущене процесуальне порушення вплинуло на законність оскаржуваної постанови чи призвело до неправильного вирішення питання про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що допущене працівником поліції порушення вимог статті 268 КУпАП не призвело до фактичного обмеження права позивача на захист, не вплинуло на повноту встановлення фактичних обставин адміністративного правопорушення та не вплинуло на законність оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлене порушення вимог статті 268 КУпАП за конкретних обставин цієї справи не є підставою для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та ґрунтуються на власному тлумаченні позивачем встановлених у справі обставин. Водночас саме по собі інше бачення стороною фактичних обставин справи не свідчить про неправильне встановлення судом цих обставин чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Перевіркою матеріалів справи не встановлено, що суд першої інстанції залишив поза увагою будь-які істотні для правильного вирішення спору обставини або неправильно оцінив наявні у справі докази. Натомість колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку всім доказам і доводам сторін та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди належним чином мотивувати свої рішення, однак не вимагає надання детальної відповіді на кожен довід сторони, а обсяг такого мотивування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи.
Оскаржуване рішення містить достатнє мотивування, яке дає можливість зрозуміти підстави, з яких суд першої інстанції дійшов відповідних висновків, та перевірити законність такого рішення під час його апеляційного перегляду.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України могли б бути підставою для скасування або зміни ухваленого рішення.
Оскільки підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною судом не встановлено, відсутні й правові підстави для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 червня 2026 року у справі №766/15528/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук