справа № 206/6823/24 головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
провадження № 22-ц/824/13059/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05 серпня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Кияшко К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вовка С.В., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди та стягнення понесених збитків, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» матеріальну шкоду в розмірі 3 388 011,30 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 серпня 2018 року ДП «СЕТАМ» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 шляхом електронних торгів реалізувало арештовану земельну ділянку площею 0,0981 га (кадастровий номер [номер приховано]:09:192:0378), розташовану в АДРЕСА_1 . Переможцем торгів став ОСОБА_1 , який сплатив повну вартість лоту - 61 803,00 грн., а також відповідні платежі ДП «СЕТАМ» та органу ДВС. На підставі результатів торгів арешт з ділянки було знято, а 25 лютого 2021 року приватним нотаріусом видано свідоцтво про право власності та зареєстровано право власності за ОСОБА_1 09 червня 2022 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпра виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого проводилось стягнення, визнано таким, що не підлягає виконанню. Надалі постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року електронні торги, акт їх проведення, свідоцтво про право власності та державну реєстрацію було визнано недійсними, а земельну ділянку витребувано на користь ОСОБА_2 . Станом на грудень 2023 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 , яка відмовила ОСОБА_1 у доступі до ділянки та вимагала звільнення її від забудови. У період з 25 лютого 2021 року по 12 грудня 2023 року ОСОБА_1 , вважаючи себе законним власником, здійснив значні поліпшення земельної ділянки. Позивач вказує, що відповідач свідомо знаючи, що строк за зобов`язанням на підставі якого було винесено виконавчий напис пропущено та боржник в судовому порядку зможе заявити про застосування наслідків пропуску позовної давності звернувся до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису. На підставі наведеного, позивач вказує, що відповідачем йому завдано матеріальну шкоду в розмірі 3 388 011,30 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що Банк не є належним відповідачем у справі, оскільки не вчиняв дій або бездіяльності, якими було порушено права позивача. Організація та проведення примусового виконання рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» покладається на державного або приватного виконавця, а реалізація майна здійснювалась ДП «СЕТАМ». Банк у даній процедурі виступав виключно як стягувач та не здійснював організації торгів, управління майном чи прийняття рішень щодо його реалізації. На момент проведення електронних торгів у 2018 році виконавчий напис нотаріуса №3032 від 14 квітня 2016 року був чинним і підлягав виконанню. АТ КБ «ПриватБанк» діяв добросовісно та в межах чинного законодавства, реалізуючи своє право стягувача, і не міг передбачити подальше скасування виконавчого напису судом у 2022 році. Будь-які докази протиправної поведінки банку відсутні.Витрати, понесені позивачем на будівництво та поліпшення земельної ділянки, є наслідком його власних добровільних рішень та ризиків, пов`язаних із придбанням майна на електронних торгах. Між діями банку та зазначеними витратами відсутній причинно-наслідковий зв`язок. Відповідно до статей 22 та 1166 ЦК України, шкода підлягає відшкодуванню лише особою, яка її завдала, а банк таких дій не вчиняв. Вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн також є безпідставними. Позивач не довів факту завдання моральної шкоди, не обґрунтував її розмір, не надав доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями банку та заявленими стражданнями, а також вини банку. Відповідно до статей 23 та 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується лише за наявності протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку та вини, яких у даному випадку не встановлено.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом встановлено, що 07 серпня 2018 року Державним підприємством «СЕТАМ» на підставі документів, наданих Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області, було проведено електронні торги з реалізації арештованого майна. Предметом торгів стала земельна ділянка площею 0,0981 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:192:0378, розташована в АДРЕСА_1 . Переможцем електронних торгів, оформлених протоколом № 350282 від 07 серпня 2018 року, став ОСОБА_1 , який придбав земельну ділянку за ціною 61 803,00 грн.
Реалізація земельної ділянки здійснювалась у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого напису № 3032 від 14 квітня 2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., яке перебувало у провадженні старшого державного виконавця Макушева Є.П.
Після завершення торгів позивач сплатив 3 090,15 грн. на користь ДП «СЕТАМ» та 58 712,85 грн. на користь Відділу примусового виконання рішень ДВС, що підтверджується платіжними документами.
22 серпня 2018 року було складено акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. На підставі цього акту з земельної ділянки було знято арешт.
25 лютого 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, на підставі якого право власності ОСОБА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
09 червня 2022 року рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпра у справі № 200/12103/17 виконавчий напис № 3032 від 14 квітня 2016 року, на підставі якого здійснювалось виконавче провадження та продаж земельної ділянки, було визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили 11 липня 2022 року.
09 листопада 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 206/56/23 було задоволено позов ОСОБА_2 . Суд визнав недійсними електронні торги від 07 серпня 2018 року, акт про проведення торгів від 22 серпня 2018 року, свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_1 та скасував державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Крім того, земельну ділянку було витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Станом на грудень 2023 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав від 08 грудня 2023 року та витягом від 18 грудня 2023 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позивачем спосіб захисту у вигляді вимог про відшкодування збитків на підставі статті 22 ЦК України не відповідає змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин, а відтак не є ефективним способом судового захисту.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина друга ст. 22 ЦК України визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частина перша ст. 1166 ЦКУ передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодуванню підлягає не лише реальна шкода (майно, втрачене або пошкоджене в результаті протиправної поведінки), але й упущена вигода.
За загальним правилом відшкодування шкоди здійснюється у повному обсязі особою, яка її заподіяла за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина цієї особи. Для відшкодування шкоди необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, вина.
Заявляючи вимоги до відповідача про стягнення збитків, позивач вказував на недобросовісність поведінки відповідача, що виплаває з незаконного звернення відповідача до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису.
Разом з тим, кожна особа, яка вважає що її права є порушеними має право на звернення за захистом таких прав, в тому числі і до нотаріуса.
Зазначене узгоджується з вимогами ст. 18 ЦК України, відповідно до якої нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вказівка викладена в даній статті - у випадках і в порядку, встановлених законом, свідчить, що саме нотаріус повинен перевірити заяву про видачу виконавчого напису на її відповідність вимогам закону та наявність підстав до видачі такого напису.
Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Отже, обов`язковою умовою видачі виконавчого напису, яку мав перевірити нотаріус, є строк, на протязі якого його може бути видано, а саме три роки з моменту виникнення права вимоги.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року у справі № 200/12103/17 встановлено, що «Строк позовної давності Банку за вимогами щодо повернення кредиту, відсотків та винагороди за кредитним договором переривався на період пред`явлення позову про стягнення заборгованості та закінчився 24.06.2012 року. А отже відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів ч. 1, 2 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", п.п. 2.3 пункту 2, п.п. 3.1.3.2. пункту 3, п.п. 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5».
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 27 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі.
Звертаючись з позовом до банку, позивач не звернув уваги, що придбання ним спірної ділянки відбулось через виконання виконавчого напису нотаріуса, а не через виконання заяви банку про видачу виконавчого напису.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що між заявою банку про видачу виконавчого напису та можливим спричиненням шкоди позивачу немає причинного зв`язку, оскільки подана банком заява не була підставою до продажу йому ділянки.
В даному випадку, банк для захисту своїх прав, з метою повернення суми заборгованості, мав право звертатись до будь-яких державних інституцій, в тому числі і нотаріуса.
Однак, такі звернення самі по собі не є підставою до вчинення будь-яких виконавчих дій та, в даному випадку, не надавали позивачу право на придбання спірної земельної ділянки, оскільки підлягали перевірці та вирішенню у відповідності до встановленої законом процедури.
Законом України «Про нотаріат» саме нотаріус зобов`язаний перевірити подані до нього звернення на предмет відповідності Законам України та наявності підстав до їх задоволення.
Наслідком перевірки нотаріусом такої заяви є видання виконавчого напису чи відмова в його виданні.
Враховуючи вищевикладене, права позивача можуть бути захищені шляхом відшкодування завданої йому шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).
Відповідачами за таким позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі 754/19298/21.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Водночас, оскільки позивачем не доведено причинно наслідкового зв`язку між діями відповідача та збитками йому спричиненими, відсутні підстави вважати встановленим факт заподіяння відповідачем позивачу моральних страждань чи будь-яких інших немайнових втрат.
Наведені обставини свідчать, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.