справа № 570/1549/24
провадження № 2/570/58/2026
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
06 серпня 2026 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю представника позивача - зустрічного відповідача адвоката Бачинської Н.О.,
представника відповідача - зустрічного позивача адвоката Ковтун Л.В.,
секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне, вул.С.Петлюри, 10) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника позивача адвоката Наталії Бачинської в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, оформленого борговою розпискою,
у с т а н о в и в:
покликаючись на непогашення позичальником заборгованості за договором позики, представник позивача адвокат Наталія Бачинська у поданій 01 квітня 2024 року позовній заяві просить стягнути з відповідача 97 774 грн. 12 коп. боргу.
Відповідач відзив до суду не подала.
21 серпня 2024 року представник позивача адвокат Наталія Бачинська через систему "Електронний суд" подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що 19 серпня 2024 року вона отримала відзив на позовну заяву про стягнення боргу за договором позики через додаток «Telegram», представник відповідача одночасно її повідомила, що направила відзив на позовну заяву через Укрпошту, однак лист вона так і не отримала, але з метою незатягування судового розгляду, подала до суду відповідь на відзив протягом 5 днів з дня одержання.
Вказує, що у прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідач вказує, що грошові кошти за договором позики від 03 січня 2022 року не передавались, однак відповідач не спростувала факт передання грошових коштів, а також відсутні докази, які могли б підтвердити факт безгрошовості договору позики від 03 січня 2022 року. Вважає, що твердження сторони позивача про те, що договір позики, оформлений борговою розпискою, був вчинений під впливом обману та психологічного тиску, правова природа написаної розписки ОСОБА_2 не відповідає правовій природі договору позики; розписка написана ОСОБА_3 є нікчемною; договір позики вважається неукладеним - не відповідають дійсності та наведені з метою уникнення повернення грошових коштів позивачу.
Звертає увагу суду, що ОСОБА_2 не надала доказів та не довела, в чому конкретно виражалися протиправні дії позивачки, зокрема, на кого був направлений тиск чи були погрози і як вони могли вплинути на її психічний стан. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення насильства відносно неї чи інших дій, обман, шахрайство, наслідком якого є укладення договору позики.
19 вересня 2024 року Рівненський районний суду Рівненської області прийняв зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, оформленого борговою розпискою та об`єднав у одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
У зустрічній позовній заяві відповідач просить визнати недійсним договір позики, представлений у формі розписки від 03.01.2022, написаної ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.
Обгрунтовуючи зустрічний позов зазначає, що на підставі трудового договору з ОСОБА_1 працювала протягом двох років менеджером (управителем) зі збуту у магазині італійської хімчистки "Perfetto" по АДРЕСА_1 ). Вказує, що 06 січня 2022 року ОСОБА_1 самостійно провела ревізію у магазині та виявила нестачу грошей на суму 69 438 грн. Пояснює, що з метою недопущення порушення відносно неї кримінального провадження та звільнення з роботи погодилась написати боргову розписку заднім числом 03.01.2022. Зазначає, що гроші за розпискою від 03.01.2022 не отримала, тому відсутній обов`язок повернення заявленої суми. Звертає увагу суду, що вона була звільнена на підставі наказу ФОП від 19.01.2022 за власним бажанням, а не за розтрату матеріальних цінностей чи з ініціативи власника. Стверджує, що розписку написала під впливом обману та психологічним тиском, волевиявлення не відповідало її внутрішній волі. Просить визнати боргову розписку недійсною з передбачених ст.203, 215, 231 ЦК України правових підстав.
20 вересня 2024 року від представника ОСОБА_1 адвоката Наталії Бачинської через систему "Електронний суд" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у якому вона зазначає, що презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 не спростована, підстави для визнання спірного договору позики недійсним не конкретизовані. Стверджує, що доводи ОСОБА_2 щодо неотримання грошових коштів від ОСОБА_1 спростовуються змістом договору позики, яким підтверджується наявність між сторонами правовідносин позики, з яких вбачається зобов`язання позичальника повернути борг позикодавцю. Вказує, що у зустрічній позовній заяві відсутні докази вчинення ОСОБА_3 оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі, а також відсутні докази на підтвердження факту безгрошовості договору позики від 03 січня 2022 року та не спростований факт передання грошових коштів в позику від ОСОБА_1 для ОСОБА_2 , також відсутні докази вчинення останньою оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі.
Всі учасники справи відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
ОСОБА_4 до суду не з`явилася, зі слів її представника тривалий час перебуває за кордоном, зокрема, працює на морських круїзах, що унеможливлює її участь навіть в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати її особисті пояснення з приводу спору, зважаючи на те, що їх з`явлення не визнане обов`язковим, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність.
Адвокат Наталія Бачинська у суді позов підтримує, зустрічний позов не визнає.
По суті спору пояснила, що ОСОБА_2 дійсно перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 . Зазначила, що протягом всього часу співпраці в магазині італійської хімчистки "Perfetto" ОСОБА_1 відносилася до ОСОБА_2 з повагою та повною довірою, використовуючи свою посаду, не застосовувала до неї будь-якого тиску, ніяким чином не погрожувала останній. Відповідно, коли ОСОБА_5 звернулася до ОСОБА_1 з проханням надати їй позику, а саме грошові кошти в розмірі 69 438, 00 гривень, враховуючи їхні добрі стосунки, то ОСОБА_6 без жодних сумнівів позичила 03 січня 2022 року ОСОБА_2 вказані кошти. Крім того, ОСОБА_2 наголошувала, що кошти необхідні їй для того, щоб сплатити операцію мами, оскільки родичі не встигають переслати потрібну їй суму. Також, ОСОБА_2 обіцяла, що до 10 січня 2022 року точно зможе повернути всю суму позичених коштів. Знаходження розписки у позивача свідчить про неповернення боргу.
Підтверджує той факт, що 05 січня 2022 року дійсно на робочому місці відповідача була проведена інвентаризація та виявлена недостача у розмірі 101 520 грн. Даний факт став підставою для звернення її до поліції, внаслідок чого порушене кримінальне провадження. Борг за розпискою (69 438 грн.) та недостача за інвентаризацією (101 520 грн.) - це два різні зобов`язання. Сума позики не входить до складу недостачі.
Звертає увагу суду, що трудові відносини між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були припинені з 19.01.2022 на підставі заяви працівниці від 15.01.2022 про звільнення за власним бажанням. Стверджує, що 19.01.2022 року заява розглянута та наказом від 19.01.2022 року ОСОБА_2 звільнена, з нею проведений остаточний розрахунок і виплачена компенсація за невикористану відпустку. Під час звільнення ОСОБА_2 не висловлювала жодних зауважень щодо тиску чи порушення її прав.
ОСОБА_2 та її матері варто було б подати заяву до поліції про вчинення кримінального правопорушення за фактом вимагання майна та примушування до підписання розписки, але вони цього не зробили.
Адвокат Людмила Ковтун первісний позов не визнала, зустрічний позов підтримала з підстав зазначених у ньому.
По суті спору пояснила, що 05 січня 2022 року була проведена раптова інвентаризація та виявлена недостача. ОСОБА_1 насправді не брала гроші у ОСОБА_2 . Розписка є «гарантією» покриття збитків через недостачу, яку виявили під час раптової інвентаризації. Документ підписали не тією датою, яка в ньому вказана. Відповідачка перебувала у стані розпачу та страху через тиск з боку позивачки, позивачка використала юридичну необізнаність та довіру відповідачки. Її прохання продовжувати працювати позивач проігнорувала.
Вважає, що розписка має бути визнана недійсною, бо написана 1. під психологічним тиском, 2. внаслідок обману, 3. користуючись довірою відповідача.
Суд встановив такі обставини.
10 січня 2019 року сторони уклали трудовий договір між працівником і фізичною особою ОСОБА_1 , згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язувалася як працівник виконувати приймання/видача замовлень з часом виконання робіт 40 год. в тиждень.
Відповідач ОСОБА_5 , будучи допитаною як свідок, стверджує, що перебувала у хороших, робочих стосунках з позивачем, яку знає ще з часу роботи її мами. В кінці 2021 року проводилася інвентаризація і жодних порушень виявлено не було, разом з тим були неодноразові випадки, що позивач брала кошти в касі чи примушувала її оплатити якісь покупки коштами з каси.
05 січня 2022 року на робоче місце з`явилася позивач і без попередження стала проводити інвентаризацію та виявила недостачу близько 110 тис. гр. Через хвилин п`ть в хімчистку з`явилися працівники поліції, провели опитування, взяли відбитки пальців. Вона була в ступорі і під диктовку позивача написала спірну розписку про ніби-то позику грошей на близько 68 тис. грн. - за мінусом невиплаченої їй заробітної плати, відпускних, коштів при звільненні. Дату позики вказала 03 січня 2022 року, бо так вимагала позивач. Тексту розписки не пам`ятає, бо була у стресовому стані, так як у неї вимагали кошти, які вона не позичала, погрожували посадити в тюрьму, що призведе до розлуки з дитиною, яку вона виховує сама. Її відсторонили від роботи, заборонили іншим працівника з нею спілкуватися. 14 січня 2022 року позивач в рахунок боргу вимагала переписати на неї майно матері, при цьому до цього дня вона ходила на роботу і перераховувала кошти по розписці, зокрема, Краєвському.
Свідок ОСОБА_7 - її матір по суті спору показала, що в січні 2021 року матеріальне становище їх сім`ї було звичайним, вони живуть доволі бідно. 14 січня 2021 до неї зателефонувала раніше їй знайома позивач і стала вимагати переписати на неї майно в рахунок ОСОБА_8 боргу, але це було неможливо, оскільки майно їм не належить. Про борг у близько 67 тис. грн. вона дізналася від старшої доньки, але ОСОБА_9 клялася, що грошей вона не брала, а інвентаризацію провели без неї. Розписку донька написала, будучи під психологічним тиском, бо їй погрожували кримінальною справою.
03 січня 2022 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 69 438 грн. 00 коп. та зобов`язалася їх повернути до 10 січня 2022 року, що підтверджується розпискою, оригінал якої оглянутий судом у судовому засіданні, складеною власноруч ОСОБА_2 , із зазначенням її паспортних даних та місця проживання. Зазначені умови розписки підтверджені ОСОБА_2 власноручним підписом.
19 січня 2022 року ОСОБА_2 звільнена з роботи за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП на підставі наказу №66 від 19.01.2022 (копія трудової книжки серії НОМЕР_1 ).
04 березня 2024 року у зв`язку з ухиленням ОСОБА_2 від повернення позики, позикодавець ОСОБА_1 склала вимогу про повернення отриманих в позику згідно з розпискою від 03.01.2022 коштів та направила ОСОБА_2 за її зареєстрованим місцем проживання. З моменту укладення договору відповідач за первісним позовом кошти не повернула.
На думку сторони позивача, у відповідності до розрахунку станом на 01 квітня 2024 року заборгованість становить 97 774 грн. 12 коп., з яких: 69 438 грн. 00 коп. - заборгованість за договором позики; 23 589 грн. 74 коп. - інфляційне нарахування на суму боргу за період з січня 2022 року - березень 2024 року; 4 575 грн. 92 коп. - три відсотки річних; 170 грн. 46 коп. - штрафні санкції (відсотки за користування коштами згідно зі ст.1048 ЦК України).
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.
Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1057 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання договору позики недійсним
У зустрічній позовній заяві позивач за зустрічним позовом та відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 посилається на те, що розписка була написана нею шляхом обману та зловживання її довірою зі сторони роботодавця ОСОБА_1 .
Так, згідно з ст.230 ЦК України під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин та про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абз.2 ч.1 ст.229 ЦК України).
Однак, ОСОБА_2 та її представник не надали до суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 ввела в оману ОСОБА_2 щодо дійсних обставин правочину за борговою розпискою від 03.01.2022.
Згідно з ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Разом з тим, докази примусу ОСОБА_2 до написання такої розписки ОСОБА_1 , суду надані не були. Також достатні та достовірні докази написання ОСОБА_2 розписки заднім числом або безгрошового характеру такої розписки, суду не представлені.
Крім того, суд звертає увагу, що виходячи з презумпції правочину (ст.204 ЦК України) та змісту ст.202, 203 ЦК України правочин вчиняється за волевиявленням сторін з погодження усіх суттєвих умов у формі, встановленій законом.
Зокрема, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, а у разі відсутності цієї істотної умови такий договір не може вважатися укладеним, внаслідок чого факт його укладання чи неукладання не підлягає доведенню в судовому порядку за допомогою допиту свідків чи іншим шляхом.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15 (провадження № 61-3741св19).
Заявляючи вимогу про визнання договору позики недійсним з підстав відсутності факту передачі грошей відповідачем, позивач за зустрічним позовом не звернув уваги, що якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним (постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22). Аналогічні правові висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 522/12996/17 Верховний Суд наголосив, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див.: постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц). Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, провадження № 61-17178сво23.
Отже, вимоги позивача про визнання договору недійсним з підстав відсутності факту передання коштів є безпідставними.
Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Суд звертає увагу, що інші наведені стороною позивача за зустрічним позовом доводи в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог не спростовують наведених висновків суду. Покликання представника ОСОБА_2 про мотиви написання вказаної розписки зазначені у зустрічній позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не підтверджені жодними доками.
Захист намагається довести, що правочин (написання розписки) було вчинено під впливом обману (ст.230 ЦКУ) та тиску (ст.231 ЦКУ), без реального наміру створити правові наслідки, а сама розписка є безгрошовою (ст.1051 ЦКУ).
Застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони») не є безмежним. Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача; з іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації
Відповідно до ст.12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, виходив з того, що зустрічний позивач належними та достовірними доказами не довів свої позовні вимоги "поза розумним сумнівом", доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд звертає увагу, що спір у цій справі не відноситься до категорії справ, де суд зобов`язаний за власною ініціативою збирати докази та призначати відповідну експертизу / постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 404/6710/21/.
Відповідно до ч.3-4 ст.83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Ч.8 ст.83 ЦПК України визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Суд в ході розгляду справи в судовому засіданні відмовив у прийнятті як доказу аудіозапису на флеш носії від 29.07.2026, оскільки вказаний доказ був поданий до суду із пропуском встановленого законом строку та представник позивача за зустрічним позовом адвокат Ковтун Л.В. не обґрунтувала неможливість подання цього доказу у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Так, суд критично оцінює пояснення представника ОСОБА_2 про те, що про такий доказ відповідач дізналася лише після допиту в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , яка поремонтувала телефон, що належав ОСОБА_2 , оскільки очевидним є той факт, що про запис розмови, який зробила сама ОСОБА_2 вона знала до подання позову.
Щодо стягнення боргу за договором позики
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
З правової позиції, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, вбачається, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним та/або безоплатним правочином; укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2020 року в справі №154/3443/18 "наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане".
Суд встановив, що розписка складена у письмовій формі власноручно. Цей борговий документ в односторонньому порядку підтверджує факт укладення договору позики між сторонами та зобов`язання відповідача повернути позикові кошти на користь позивача без сплати відсотків; містить суму і дати отримання позики та її повернення. Крім того, оригінал розписки знаходиться в позивача, а відповідач не надала доказів повернення суми боргу.
При вирішенні спору суд виходив із того, що між сторонами укладений договір позики, згідно з яким відповідач зобов`язався повернути позивачу отримані у борг кошти, однак у строк, передбачений договором, відповідач позичені кошти не повернув, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, оскільки позивач довів факт укладання між ними договору позики, умови якого не виконані відповідачем. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Суд встановив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявними документами, які підтверджують як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти. Оскільки кошти повернуті не були, у позивача були підстави для звернення з цим позовом. Відповідач зобов"язання за вказаним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов"язання за договором. Кредитор відповідне право вимоги реалізував шляхом пред`явлення до позичальника позову про стягнення боргу за договором і визначив борг на відповідну дату. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами. Позивач надав до суду копії зазначених документів, розрахунок заборгованості, який являється допустимим доказом у справі, а відповідач не надав суду жодного належного доказу, що спростовують наявність відносин та не спростував подані позивачем розрахунки заборгованості. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла заборгованість, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов`язань та повернення боргу.
Об`єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідач не надав, а суд їх не здобув, що вказує на обґрунтованість первісного позову.
Власноруч написана розписка із зазначенням паспортних даних, місця проживання та особистим підписом ОСОБА_2 є належним доказом укладення договору позики (ст.1047 ЦК України). Оскільки оригінал документа оглянутий судом, факт отримання грошей та виникнення боргу вважається процесуально доведеним.
Таким чином суд оцінює спірну розписку від 03 січня 2022 року як борговий документ, який підтверджує існування між сторонами позикових зобов`язань, тобто наявності між позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 , та відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 правовідносин за договором позики.
Факт звільнення ОСОБА_2 з роботи 19 січня 2022 року не звільняє її від цивільно-правової відповідальності за договором позики. Трудові відносини та особисті боргові зобов`язання є абсолютно незалежними сферами права. Оскільки у розписці чітко вказаний кінцевий строк виконання (до 10.01.2022), направлення додаткової вимоги від 04 березня 2024 року не було обов`язковою умовою для звернення до суду, проте воно додатково підтверджує досудове врегулювання та ухилення боржника від обов`язків.
Щодо суми заборгованості
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Законодавець розмежовує плату за правомірне користування згідно з ст.1048 ЦК України та плату за прострочення виконаннягрошового зобов`язання (неправомірне користування чужими коштами) у формі нарахування процентів річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 3 відсотків, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином передбачена умова безвідсотковості у договорі позики не забороняє позивачу захистити свої інтереси за неналежне виконання зобов`язання шляхом стягнення 3 відсотків річних від простроченої суми.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями ст.611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, ст.625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Якщо це не вказано, законодавство передбачає, що можна стягнути 3% річних та індекс інфляції. Приписи ст.625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів.
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України).
Разом з тим, 04.07.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID19» від 16.06.2020 №691-IX (далі Закон №691-IX).
П.п.2 цього Закону розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п.15 такого змісту: «15. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. 30.06.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно з п.1 якої з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID19 діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023, а у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення до 30.07.2023 (+ 30 днів після відміни карантину).
Таким чином, нарахування позивачем за первісним позовом штрафних санкцій у розмірі 170 грн. 46 коп. з ОСОБА_2 за договором позики у період з 03.01.2022 по 11.01.2022 є протиправними.
Щодо стягнення заборгованості згідно зі ст.625 ЦК України
У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст.625 ЦК України, виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Вказаний висновок підтриманий у постановах Великої палати Верховного Суду від 19 липня 2023 року в справі № 910/16820/21, від 03 жовтня 2023 року в справі № 366/203/21.
Отже, обов`язок, встановлений положеннями ст.625 ЦК України нерозривно пов`язаний з основним грошовим зобов`язанням та залежить від нього.
Разом з тим, відповідно до п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За таких обставин, нарахування позивачем за первісним позовом заборгованості за процентами та інфляцією згідно зі ст.625 ЦК України у період дії в Україні воєнного стану з 24.02.2022 є безпідставним та неправомірним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд не погоджується із визначеними періодами нарахування. Так, кінцевим моментом нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу є 23 лютого 2022 року.
Станом на 23.02.2022 борг відповідача перед позивачем складав 69 438 грн. 00 коп.
Кількість днів прострочення за період з 11.01.2022 по 23.02.2022 року складає 44 дні, а отже, розмір трьох відсотків річних за вказаний період становить 251 грн. 12 коп., з розрахунку: (сума заборгованості) х 3% х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у році) = 69 438 х 3% х 44 : 365 = 251 грн. 12 коп.
Також, за борговий період з 11.01.2022 по 23.02.2022 року розмір інфляційних втрат позивача складає 2 028 грн. 15 коп. (69 438 грн (сума боргу) ? 102,921% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 69 438 грн (сума боргу) = 2 028 грн. 15 коп.
Сукупний індекс інфляції = 101,30% ? 101,60% = 102,921% (за період січень 2022-лютий 2022).
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог в частині наявності підстав для застосування приписів ст.625 ЦК України знайшли своє об`єктивне підтвердження під час розгляду справи, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та, за розрахунками суду, із відповідача на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню три відсотки річних в загальній сумі 251 грн. 12 коп. та інфляційні втрати в загальній сумі 2 028 грн. 15 коп.
Таким чином, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, враховуючи встановлені судом обставини справи, дійшов висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в сумі 71 717 грн. 27 коп.,
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку із частковим задоволенням позову з відповідача також підлягає пропорційному стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.
Позов задоволений на 73,35 % (71 717,27 грн. : 97 774,12 грн. х 100).
В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у розмірі 888 грн. 42 коп. (1 211,2 грн. х 73,35 %).
Щодо витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, то їх відшкодування суд не розглядає у зв`язку з ненаданням доказів їх понесення на час закінчення судового розгляду.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
На підставі наведеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 03 січня 2022 року у розмірі 69 438 грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 2 028 грн. 15 коп. та три відсотки річних в сумі 251 грн. 12 коп., а всього загальною сумою 71 717 грн. 27 коп.
Відмовити у зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, оформленого борговою розпискою.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повне судове рішення виготовлене 06 серпня 2026 року.
Суддя: Кушнір Н.В.