Справа № 353/872/26
Провадження № 2-з/353/10/26
У Х В А Л А
про забезпечення позову
06 серпня 2026 року м.Тлумач
Суддя Тлумацького районного суду Івано-Франківської області Лущак Н.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування часток квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -
в с т а н о в и в :
На адресу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування часток квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06.08.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання по справі у відкритому судовому засіданні на 13 год. 00 хв. 04.09.2026 року.
За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області Лущак Н.І.
Одночасно з позовною заявою позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про забезпечення позову, у якій просили забезпечити позов шляхом накладення арешту на 2/3 частки квартири трикімнатної, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, матеріали позовної заяви у межах вирішення зазначеної заяви про забезпечення позову, судом встановлено наступне.
У заяві про забезпечення позову заявники зазначають, що вони, укладаючи договір дарування часток квартири з відповідачкою, мали на увазі договір довічного утримання відповідачкою позивачки ОСОБА_1 (матері), бо неправильно сприймали фактичні обставини правочину, що вплинуло на їх волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Вони по факту перебували в стані омани. При підписанні договору дарування вони помилялись щодо фактичних обставин правочину. Їх волевиявлення не було направлене на позбавлення їх єдиного житла за відсутності правових підстав отримання мамою ( ОСОБА_1 ) матеріальної та фізичної допомоги від відповідачки. Їх волевиявлення було сформоване на необ`єктивному сприйнятті обставин угоди, вони припустились помилки щодо істотних умов і обставин угоди і мати (позивач ОСОБА_1 ) не може отримувати довічно допомогу, якої потребує і на яку розраховувала від відповідачки. Остання може та має намір відчужити 2/3 частки вищевказаної квартири, яка була подарована їй під впливом помилки, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною 1 ст. 152 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: ( 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; (2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; ( 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.12.2020 року за № 756/2609/20 (провадження № 61-11479св20), метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника)».
При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 51-52 рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейский суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ), п. 53).»
Отже, право на суд включає не тільки можливість особи звернутись до суду за захистом своїх прав, а й можливість у подальшому отримати виконання рішення суду, ухваленого на її користь.
Відповідно до п. 4 «постанови № 9 від 22 грудня 2006 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має право з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже зазначене питання є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті. До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23 зазначив, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір, зокрема, позивачі просять визнати недійсним з моменту укладення договір дарування належної їм на праві спільної часткової власності 2/3 частки квартири трикімнатної, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., який укладений 22.08.2025 року між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та їх дочкою (сестрою) - відповідачем ОСОБА_3 , з другої сторони, оскільки вважають, що укладаючи договір дарування часток квартири з відповідачкою, мали на увазі договір довічного утримання відповідачкою позивачки ОСОБА_1 (матері), бо неправильно сприймали фактичні обставини правочину, що вплинуло на їх волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Вони по факту перебували в стані омани. При підписанні договору дарування вони помилялись щодо фактичних обставин правочину. Їх волевиявлення не було направлене на позбавлення їх єдиного житла за відсутності правових підстав отримання мамою ( ОСОБА_1 ) матеріальної та фізичної допомоги від відповідачки. Їх волевиявлення було сформоване на необ`єктивному сприйнятті обставин угоди, вони припустились помилки щодо істотних умов і обставин угоди і мати (позивач ОСОБА_1 ) не може отримувати довічно допомогу, якої потребує і на яку розраховувала від відповідачки.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не досліджує обґрунтованість позову.
Як вбачається з наданої позивачами інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 488004868 від 30.07.2026 року, ОСОБА_3 є власником 1/3 та 2/3 часток квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, має можливість у будь-який момент розпорядитись часткою квартири, яка була набута на підставі оспорюваного позивачами правочину, що може вплинути на ефективний захист прав позивачів, у разі задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо виду заходу забезпечення позову, який просять застосувати позивачі, до заявлених позовних вимог, суд керується наступним.
У постанові від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. (…) Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) визначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З огляду на наведені правові позиції, враховуючи наявність спору між сторонами, наявність ризику того, що невжиття заходів забезпечення позову може вплинути на ефективність захисту прав позивачів, суд вважає, що існують підстави для вжиття заходу забезпечення позову.
Як вбачається з копії оспорюваного договору дарування часток квартири, посвідченого Волославською Н.В. приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області, 22.08.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2602, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передали у власність ОСОБА_3 належні їм на праві приватної спільної часткової власності 2/3 частки квартири трикімнатної, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м.
Тобто предметом оспорюваного правочину є частка вищевказаної квартири, яка складає 2/3. З огляду на вимоги ч. 3 ст. 150 ЦПК України, яка передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, заява про забезпечення позову підлягає задоволенню накладення арешту на 2/3 часток зазначеної квартири.
Такий захід забезпечення позову забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки вжиття такого заходу забезпечення позову не обмежить права володіння і користування майном та лише тимчасово обмежить права щодо розпорядження майном, в той час як вжиття такого заходу забезпечить можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів у разі задоволення позову.
Дослідивши подані позивачами докази, суд не встановив обставин, за яких є обов`язковим застосування зустрічного забезпечення.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 149, 150, 151, 153, 258-261, 352-355 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В :
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування часток квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - задовольнити.
Накласти арешт на 2/3 частки квартири трикімнатної, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,4 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м, зареєстровану за ОСОБА_3 (жителькою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 22.08.2025 року в Державному реєстрі речових прав, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 80503623 від 22.08.2025 року 15:25:06, приватний нотаріус Водославська Наталія Василівна, Івано-Франківський районний нотаріальний округ, Івано-Франківська обл., номер відомостей про речове право 61213354 - до набрання законної сили рішенням у справі № 353/872/26.
Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявникам та всім особам для негайного виконання, яких стосуються заходи забезпечення позову, і відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Ухвала про забезпечення позову набуває законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає негайному виконанню незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Строк пред`явлення ухвали до виконання три роки.
Головуючий Н. І. ЛУЩАК