Справа № 343/1730/25
Провадження № 22-ц/4808/1036/26
Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,
з участю секретаря Кузнєцова В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Долинського районного суду від 06 квітня 2026 року, у складі судді Керніцького І. І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та 3-х відсотків річних за користування грошовими коштами,
в с т а н о в и в:
У вересні 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 252 107,67 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 08.05.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11343914000, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 50 000 доларів США на строк до 08.05.2018.
В забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за вказаним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 11343914000-1-П від 08.05.2008.
У зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору та виникненням заборгованості ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду щодо примусового стягнення заборгованості.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2010 року по справі № 2-635/10 стягнуто в солідарному порядку із відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором №11343914000.
13.02.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» з однієї сторони та ТОВ «Кей-Колект» з іншої укладено договір факторингу № 2, згідно умов якого ТОВ «Кей-Колект», що виступило як фактор, зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження ПАТ «УкрСиббанк». На підставі вказаного договору ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ УкрСиббанк», включно і за договором про надання споживчого кредиту № 11343914000.
26.04.2017 ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області (справа № 2-635/2010, провадження № 6/0343/16/17) замінено сторону виконавчого провадження, відкритого постановою державного виконавця на підставі виконавчого листа, виданого Долинським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитом в сумі 398 978,75 грн - стягувача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».
Відповідачами рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано.
Просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість у сумі 252 107,67 грн, з яких сума 3% річних, в розмірі 58 633,48 грн, сума нарахованих інфляційних втрат, у розмірі 193 474,19 грн, а також судові витрати.
Рішенням Долинського районного суду від 06 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та 3-х відсотків річних за користування грошовими коштами - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Кей-Колект» подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду необґрунтованим, таким що прийнято з порушенням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, вважає, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано всі обставини та наведені сторонами докази.
Висновки суду першої інстанції про те, що зобов`язання між сторонами є натуральним, а тому положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню, є помилковими.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Під час розгляду справи встановлено, що рішенням Долинського районного суду від 13.10.2010 справа №2-635/2010 позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту №11343914000 від 08.05.2008, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість в сумі 397158,75 грн, 1700,00 грн сплаченого судового збору, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 150,00 грн за послугу з розміщення оголошення про виклик до суду. Рішення вступило в законну силу.
Вказаним судовим рішенням підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення. На теперішній час вказане рішення суду не виконане, тобто зобов`язання відповідачів не припинилося, тому передбачені ст. 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.
Відповідачами не надано суду жодних доказів на спростування обставин щодо не виконання ними грошових зобов`язань перед позивачем. Пред`являючи позов ТОВ «Кей-Колект» для здійснення обчислення сум, визначених статтею 625 ЦК України, взято базову суму, яка визначена судовим рішенням.
Зазначає, що у даній справі, основна вимога кредитора вже захищена судом рішенням Долинського районного суду від 13.10.2010 року справа №2-635/2010, яким з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним.
У постанові Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справа № 752/9858/21 (провадження №61-6097св23) зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Апелянт вказує, що та обставина, що ТОВ «Кей-Колект» не отримано виконавчий документ по справі чи/або пропущено строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не має правового значення, а тому позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку суми 3% річних до повного виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, які передбачені ст. 625 ЦК України.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Представник ОСОБА_1 адвокат Кайдан Д.-С. Т. 31 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу. Просить поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги 20.05.2026.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Кейт-Колект» на рішення Долинського районного суду від 06.04.2026 та надано строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення R067169818077 та R067169801565 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 08.05.2026 та копію апеляційної скарги 14.05.2026.
Крім того, 14.05.2026 адвокат Кайдан Д.-С. Т. через систему «Електронний суд» заявив про свій вступ як представник ОСОБА_2 , та відповідно отримав доступ до електронної справи в підсистемі «Електронний суд». Також, 25.05.2026 через систему «Електронний суд» адвокат заявив про вступ у справу як представника ОСОБА_1 . Суд звертає увагу, що адвокат Кайдан Д.-С. Т. представляв інтереси відповідачів у суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Частиною 1 статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Укладення ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги з адвокатом Кайдан Д.-С. Т. 20.05.2026, та подання відзиву на апеляційну скаргу 31.05.2026, не дає підстав для висновку про пропуск представником ОСОБА_1 строку подання відзиву на апеляційну скаргу, який минув 24.05.2025, з поважних причин, а отже відзив слід залишити без розгляду.
У судовому засіданні представник ТОВ «Кей-Колект» Матвійчук М. З. підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.
Відповідач ОСОБА_2 та представник ОСОБА_1 адвокат Кайдан Д.-С. Т. заперечили доводам апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вичерпано судові засоби захисту свого права, а отже воно не може бути захищене у судовому порядку. Правовідносини між сторонами трансформувались у натуральне зобов`язання, до яких не підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18).
Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Судом встановлено, що рішенням Долинського районного суду від 13.10.2010, що набрало законної сили, у справа №2-635/2010 позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту №11343914000 від 08.05.2008 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по договору про надання споживчого кредиту №11343914000 вiд 08.05.2008 року в сумі 397158,75 грн, 1700,00 грн сплаченого судового збору, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 150,00 грн за послугу з розміщення оголошення про виклик до суду.
На виконання вищезазначеного рішення суду 25.03.2011 було видано виконавчий лист по вказаній справі.
13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» був укладений договір Факторингу №2. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 за цим договором клієнт зобов`язується передати у власність фактору, а фактор-прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
У 2017 ці ТОВ «Кей-Колект» звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, як правонаступник ПАТ «Укрсиббанк» щодо правовідносин з приводу стягнення боргу з відповідачів за кредитним договором № 11343914000 вiд 08.05.2008.
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року (справа № 2-635/2010) в задоволенні заяви ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони у цивільній справі №2-635/2010 про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з ПАТ «Укрсиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» - відмовлено.
Суд відмовляючи у задоволення заяви ТОВ «Кей-Колект» виходив із того, що заявником не надано жодних доказів щодо наявності будь-яких відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання рішення Долинського районного суду від 13.10.2010 у справі № 2-635/2010.
Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Долинського районного суду від 17 червня 2020 року у справі № 343/830/20, заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Долинський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Івано-Франківськ) та акціонерне товариство «Укрсиббанк», про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-635 від 25.03.2011 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 397158,75 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення на користь ПАТ «Укрсиббанк» та виконавчий лист № 2-635 від 25.03.2011 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в сумі 397158,75 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення на користь ПАТ «Укрсиббанк».
Вказані ухвали набрали законної сили та у встановленому законом порядку не були не оскаржені.
Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Долинського районного суду від 13.10.2010 у справі №2-635/2010 є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Будь-яких доказів пред`явлення виконавчого листа на примусове виконання та його перебування на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби чи у приватного виконавця, а також поновлення позивачем (стягувачем) строку пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документу в судовому порядку - суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 18 вересня 2024 року у справі №761/26741/22, від 22 серпня 2024 року у справі №916/735/23, а також Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки наданим у справі доказам, у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача суми 3% річних в розмірі 58 633,48 грн та нарахованих інфляційних втрат, в розмірі 193 474,19 грн задоволенню не підлягають, адже нараховані ТОВ «Кей-Колект» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 06 квітня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин