ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року Справа № 902/756/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Левчук Н.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Гуревич М.Г. (адвокат),
від відповідача: Осадча О.О. (адвокат),
від третьої особи: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу JAS-FBG Spolka Akcyjna на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 02.02.2026 суддею Маслієм І.В. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 06.02.2026) у справі № 902/756/25
за позовом JAS-FBG Spolka Akcyjna
до фізичної особи-підприємця Журбенка Миколи Сергійовича
за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 71454 злотих
ВСТАНОВИВ:
JAS-FBG Spolka Akcyjna звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ФОП Журбенка М.С. 71454 злотих, судового збору в розмірі 9451, 39 грн, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1300 євро та витрат на оплату послуг з перекладу документів в розмірі 48540 грн.
Позивач вказав, що відповідачем здійснювались перевезення товарів від ТзОВ "Вітмарк-Україна" до АТ "Auchan Retail International S.A." (Франція) через україно-польський автомобільний прикордонний пункт Рава-Руська - Гребенне, під час якого у Митному відділі в Гребенному товар було поміщено під процедуру зовнішнього транзиту ЄС згідно з транзитними супровідними документами (деклараціями безпеки, код Т1) 22PL303020NS5GE9V2 та 22PL303020NS5GEAK5 і міжнародними автомобільними товаротранспортними накладними CMR № 14700 та CMR № 14701. Товар повинен був бути пред`явлений у зазначену в них митницю призначення (Франція) до 3.11.2022, але фактично до вказаної дати у визначену митницю призначення доставлений не був. Відповідно до копій міжнародних автомобільних товаротранспортних накладних CMR № 14700 та CMR № 14701, товар був доставлений компанії-одержувачу в обхід митниці, зазначеної в деклараціях. Згідно з транзитними супровідними документами (деклараціями безпеки, код Т1) 22PL303020NS5GE9V2 та 22PL303020NS5GEAK5 і міжнародними автомобільними товаротранспортними накладними CMR № 14700 та CMR № 14701 у встановлений строк до митниці призначення товар пред`явлений не був. Згодом, як вказав позивач, у зв`язку із виведенням товару, поміщеного під процедуру зовнішнього транзиту, з-під митного контролю виник митний борг відповідно до ст. 79 Митного Кодексу ЄС, солідарними боржниками за яким згідно ст. 84 Митного Кодексу ЄС є позивач та відповідач. Рішеннями начальника Люблінського митно-податкового управління в Білій Підляській від 03.08.2023 (справа № 308000-СОС-3.4441.36.2023.МВ) та від 04.01.2024 (справа № 308000-COC-3.4441.26.2023.MN) визначено митний борг. На виконання зазначених рішень позивачем сплачено митний борг в розмірі 71610 злотих. За твердженнями позивача, фінансову відповідальність за недотримання умов проведення транзиту покладено на відповідача. З огляду на невідшкодуванням відповідачем митного боргу, згідно виставлених платіжних доручень, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
Ухвалою суду першої інстанції від 09.06.2025, серед іншого, відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.07.2025 залучено до участі у розгляді справи СП "Вітмарк-Україна" в формі ТзОВ, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 01.09.2025 призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
30.10.2025 до суду надійшов супровідний лист з матеріалами справи № 902/756/25, висновком експерта від 28.10.2025 № СЕ-19/102-25/20574-ПЧ та спец-пакетом Експертної служби України за № 4205245 з документами.
24.11.2025 в судовому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу про поновлення провадження у справі.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.02.2026 у справі № 902/756/25 у задоволенні позову JAS-FBG Spolka Akcyjna відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив останнє скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги JAS-FBG Spolka Akcyjna задовольнити; стягнути з ФОП Журбенка М.С. на користь позивача витрати, понесені у зв`язку із виведенням товару, поміщеного під процедуру зовнішнього транзиту, з-під митного контролю в розмірі 71454 злотих; стягнути з ФОП Журбенка М.С. на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 9451, 39 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 14177, 09 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1300 Євро, витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1300 Євро та витрати на оплату послуг з перекладу документів в розмірі 48540 грн.
Аргументуючи доводи скарги позивач вказав, що місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, необґрунтовано послався на те, що підставою позову є укладене між сторонами доручення термінових послуг від 10.08.2019, підпис в якому за висновком експертизи не належить відповідачу, що, за висновком суду, є достатнім для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. Також скаржник вказує, що суд помилково зазначив, що не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених в обґрунтування заявлених позовних вимог, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 18.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою JAS-FBG Spolka Akcyjna на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2026 у справі № 902/756/25; призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін; відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та послуг перекладача у повному обсязі; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн. Окрім того, згодом, відповідач подав клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції; просив долучити до матеріалів справи надані докази та врахувати їх під час винесення рішення; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн.
В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задовольнити та скасувати оскаржуване рішення.
Представник позивача вимоги скарги заперечила з підстав, викладених у відзиві на останню. Рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.
За умовами ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши представників сторін в судовому засіданні, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як стверджується матеріалами справи, 10.08.2019 між PE ZHURBENKO NIKOLAY (відповідач, замовник) та JAS-FBG Spolka Akcyjna (позивач, виконавець) оформлено доручення термінових послуг щодо процедури транзиту для філій на східному кордоні, з терміном дії договору до 09.11.2019. Згідно вказаного доручення, замовник доручив позивачеві виконання послуги митного агентства (виконання митних процедур) щодо процедури транзиту та послуги митного агентства за додатковим дорученням, оплата за виконання яких буде проведена згідно з прейскурантом.
27.10.2022 відповідачем здійснювались перевезення товарів від ТзОВ "Вітмарк-Україна" (відправник) до АТ "Auchan Retail International S.A." (Франція) (одержувач) через україно-польський автомобільний прикордонний пункт Рава-Руська-Гребенне, під час якого у Митному відділі в Гребенному товар було поміщено під процедуру зовнішнього транзиту ЄС згідно з транзитними супровідними документами (деклараціями безпеки, код Т1) 22PL303020NS5GE9V2 та 22PL303020NS5GEAK5 і міжнародними автомобільними товаротранспортними накладними CMR № 14700 та CMR № 14701.
Суб`єктом, уповноваженим на використання процедури транзиту територією Республіки Польща, був позивач.
Відповідно до вказаних декларацій, товар повинен був бути пред`явлений у зазначену в них митницю призначення (Франція) до 3.11.2022, але фактично до вказаної дати у визначену митницю призначення доставлений не був.
Разом з тим, копії міжнародних автомобільних товаротранспортних накладних CMR № 14700 та CMR № 14701, надані відповідачем, на яких міститься печатка S.A. "Auchan Retail International" (Франція) та підпис, могли свідчити про те, що товар був доставлений компанії-одержувачу в обхід митниці, зазначеної в деклараціях.
Водночас, французька митниця призначення та Регіональний Митний Департамент Париж-Квест повідомили Люблінське митно-податкове управління (країни транзиту - Республіки Польща) про те, що одержувач товару, вказаний у вищезазначених деклараціях та CMR - "Auchan Retail International" не існує за адресою, вказаною у зазначених документах.
У системі NCTS2, відповідаючи на надісланий туди запит, французька митниця призначення FR005440 надіслала відповідь з кодом 1 - транзит невідомий з приміткою: "Вантажоодержувач, зазначений у MRN, не отримав цей товар. Печатка на CMR, що підтверджує отримання, підроблена".
Товар згідно з транзитними супровідними документами (деклараціями безпеки, код Т1) 22PL303020NS5GE9V2 та 22PL303020NS5GEAK5 і міжнародними автомобільними товаротранспортними накладними CMR № 14700 та CMR № 14701 у встановлений строк до митниці призначення пред`явлений не був.
З огляду на виведення товару, поміщеного під процедуру зовнішнього транзиту, з-під митного контролю виник митний борг відповідно до ст. 79 Митного Кодексу ЄС, солідарними боржниками за яким, згідно ст. 84 Митного Кодексу ЄС, є позивач та відповідач.
Рішенням начальника Люблінського митно-податкового управління в Білій Підляській від 03.08.2023 (справа № 308000-СОС-3.4441.36.2023.МВ) визначено митний борг у зв`язку з виведенням з-під митного контролю товару за декларацією 22PL303020NS5GE9V2 та CMR № 14700 в розмірі 24374 польських злотих та суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті у зв`язку з імпортом вищезазначеного товару, в розмірі 10456 польських злотих із зобов`язанням самостійно розрахувати відсотки (пеню) на суму митного боргу із дати виникнення митного боргу (04.11.2022) по дату повідомлення про цей борг (вручення відповідного рішення) за наведеною у рішенні формулою та сплати вказаних сум впродовж 10 днів із дати отримання цього рішення під загрозою нарахування пені у разі несвоєчасної сплати. При цьому позивача та відповідача визначено суб`єктами, що несуть солідарну відповідальність за сплату мита, а також є платниками податку на додану вартість відповідно до даного рішення. Рішенням директора палати податкової адміністрації в Любліні від 05.03.2024 вказане рішення залишено без змін.
Окрім того, рішенням начальника Люблінського митно-податкового управління в Білій Підляській від 04.01.2024 (справа № 308000-COC-3.4441.26.2023.MN) визначено митний борг у зв`язку з виведенням з-під митного контролю товару за декларацією 22PL303020NS5GEAK5 та CMR № 14701 в розмірі 29495 польських злотих із зобов`язанням самостійно розрахувати відсотки (пеню) на суму митного боргу із дати виникнення митного боргу (04.11.2022) по дату повідомлення про цей борг (вручення відповідного рішення) за наведеною у рішенні формулою та сплати вказаних сум впродовж 10 днів із дати отримання цього рішення під загрозою нарахування пені у разі несвоєчасної сплати. Позивача та відповідача визначено суб`єктами, що несуть солідарну відповідальність за сплату мита. Рішенням директора палати податкової адміністрації в Любліні від 03.06.2024 вказане рішення залишено без змін.
Судами встановлено, що на виконання вищевказаних рішень митних органів, позивачем сплачено митний борг в загальній сумі 71610 злотих, що підтверджується електронними банківськими виписками.
Як зазначено вище, посилаючись на доручення термінових послуг від 10.08.2019, позивач вказав, що фінансову відповідальність за недотримання умов проведення транзиту покладено саме на замовника (відповідача), незалежно від його вини.
Позивачем на адресу відповідача надіслано бухгалтерську ноту - платіжне доручення № ANN034010001/24 від 18.01.2024 на відшкодування сплаченого позивачем митного боргу, у відповідь на що відповідачем надіслано лист, згідно якого останній повідомив про невизнання ним зазначеної ноти з посиланням на оскарження вказаного у ній рішення.
13.03.2024 та 16.04.2024 позивачем повторно надіслано платіжні доручення № ANN034030002/24 та № ANN034040001/24, які залишились відповідачем без реагування.
Як слідує з матеріалів позовної заяви JAS-FBG Spolka Akcyjna, суть позову полягає в тому, що відповідач здійснював міжнародне перевезення та, помістивши товар в режим митного транзиту, не доставив його своєчасно до місця призначення. Перевезення товарів відповідачем здійснювалось відповідно до митних декларацій, які в якості митного брокера оформив позивач на водіїв та транспортні засоби відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем не заперечувався той факт, що саме ним як перевізником (його водіями та транспортними засобами) здійснювалось перевезення товарів відповідно до митних декларацій, оформлених позивачем.
У заявах по суті відповідач наполягав, що доставив товар згідно з указаними митними деклараціями у місце, погоджене з його вантажовідправником і вважав, що виконав свій обов`язок щодо доставки товару у належні місце та строк.
Відповідно, суть заперечень відповідача зводилась до того, що останній не повинен нести відповідальність за дотримання режиму митного транзиту, оскільки не є тримачем даної процедури, а також відповідач вважає, що він у належне місце та своєчасно доставив товар.
Згодом, відповідач також заявляв, що не замовляв у позивача послуг з митного оформлення товарів, а тому між ними відсутні будь-які правовідносини, що, однак, прямо суперечить як його попередній позиції так і попередній поведінці в контексті підтвердження факту здійснення ним перевезень товару за митними деклараціями, оформленими позивачем.
При цьому, судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог позивач, окрім вказаного вище доручення термінових послуг, надав також митні, товарно-транспортні та фінансові документи, на які він посилався у позові та в інших заявах по суті та якими обґрунтовував свою позицію.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позовні вимоги ґрунтуються лише на одному дорученні термінових послуг та безпідставно відмовився дослідити всі інші надані позивачем докази, адже вказане доручення термінових послуг не було єдиним документом, на якому ґрунтувались позовні вимоги, відтак, обмежившись дослідженням лише вказаного доручення без повного та всебічного дослідження інших поданих доказів, місцевий господарський суд допустив неповне з`ясування фактичних обставин, що мають значення для справи, що потягло ухвалення помилкового судового рішення.
Відповідно до ст. 233 Митного Кодексу Європейського Союзу (далі по тексту - Митний кодекс ЄС), відповідальність за пред`явлення товару у митницю призначення у встановлений строк несуть суб`єкт, уповноважений на використання процедури транзиту через територію Європейського Союзу, суб`єкт, який перевозить товар, або одержувач, який приймає товар.
Згідно ст. 84 Митного Кодексу ЄС, якщо декілька осіб зобов`язані сплатити суму ввізного або вивізного мита, що відповідає одному митному боргу, вони несуть солідарну відповідальність за сплату такої суми.
Згідно ст. 233 абз. 2 Митного Кодексу ЄС, умовою завершення процедури транзиту є підтвердження ідентичності товару з митниці відправлення у митниці призначення.
Непред`явлення товару відповідно до положень, що регулюють процедуру транзиту, в митниці призначення у встановлений строк є рівнозначним виведенню товару з-під митного контролю.
Відтак, у зв`язку із виведенням товару, поміщеного під процедуру зовнішнього транзиту, з-під митного контролю, виник митний борг відповідно до ст. 79 Митного Кодексу ЄС, солідарними боржниками за яким згідно ст.84 Митного Кодексу ЄС є позивач та відповідач.
Відтак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відносини між сторонами врегульовані виключно дорученням термінових послуг, оскільки, окрім вказаного доручення, такі відносини регламентовані також наведеними положеннями Митного кодексу ЄС, який визначає, в тому числі, відповідальність відповідача, як перевізника, у відповідних правовідносинах.
Як встановлено судами, підтверджується матеріалами справи та зазначено вище, рішенням начальника Люблінського митно-податкового управління в Білій Підляській від 03.08.2023 визначено митний борг у зв`язку з виведенням з-під митного контролю товару за декларацією 22PL303020NS5GE9V2 та CMR № 14700 в розмірі 24374 польських злотих та суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті у зв`язку з імпортом вищезазначеного товару, в розмірі 10456 польських злотих із зобов`язанням самостійно розрахувати відсотки (пеню) на суму митного боргу із дати виникнення митного боргу (04.11.2022) по дату повідомлення про цей борг (вручення відповідного рішення) за наведеною у рішенні формулою та сплати вказаних сум впродовж 10 днів із дати отримання цього рішення під загрозою нарахування пені у разі несвоєчасної сплати. Позивача та відповідача визначено суб`єктами, що несуть солідарну відповідальність за сплату мита, а також є платниками податку на додану вартість відповідно до даного рішення. Рішенням директора палати податкової адміністрації в Любліні від 05.03.2024 вказане рішення залишено без змін.
Рішенням начальника Люблінського митно-податкового управління в Білій Підляській від 04.01.2024 визначено митний борг у зв`язку з виведенням з-під митного контролю товару за декларацією 22PL303020NS5GEAK5 та CMR № 14701 в розмірі 29495 польських злотих із зобов`язанням самостійно розрахувати відсотки (пеню) на суму митного боргу із дати виникнення митного боргу (04.11.2022) по дату повідомлення про цей борг (вручення відповідного рішення) за наведеною у рішенні формулою та сплати вказаних сум впродовж 10 днів із дати отримання цього рішення під загрозою нарахування пені у разі несвоєчасної сплати. Позивача та відповідача визначено суб`єктами, що несуть солідарну відповідальність за сплату мита. Рішенням директора палати податкової адміністрації в Любліні від 03.06.2024 вказане рішення залишено без змін.
На виконання зазначених рішень, позивачем було сплачено митний борг в розмірах 39130 злотих та 32480 злотих відповідно, а всього - в розмірі 71610 злотих, що підтверджується наявними в матеріалах справи електронними банківськими виписками.
Суд відмічає, що додатково у рішенні директора палати податкової адміністрації в Любліні від 03.06.2024, з посиланням на правову позицію Верховного Суду вказано про те, що солідарна відповідальність, яка випливає зі ст. 213 Митного Кодексу Співтовариства, означає, що митний орган шляхом ухвалення рішення має право на власний розсуд стягнути суму, що утворилася в результаті митного боргу, з боржників, зазначених у ст. 203 Митного Кодексу Співтовариства, і якщо за змістом правовідносин, що існують між солідарними боржниками, за ст. 213 Митного Кодексу Співтовариства не виключаються регресні вимоги між ними, то у випадку, коли один з них вивів товар з-під митного контролю, не доставивши його до митниці призначення і тим самим
спричинивши митний борг, то солідарний боржник, який був змушений сплатити цей борг, може мати право на регресну вимогу в повному розмірі.
Із наведеного випливає, що відповідач як перевізник в будь-якому випадку несе відповідальність за порушення режиму митного транзиту, внаслідок чого утворився митний борг, і в залежності від змісту правовідносин з позивачем така відповідальність відповідача може бути або солідарною в рівній частці з позивачем або повною шляхом реалізації права на регресну вимогу.
При цьому, повне звільнення перевізника (відповідача), який допустив виведення товару з-під митного контролю, не доставивши його до митниці призначення і тим самим спричинивши митний борг, Митним Кодексом ЄС не передбачено.
Як зазначено вище, позивач скерував відповідачеві бухгалтерські ноти - платіжні доручення № № ANN034010001/24 від 18.01.2024, ANN034030002/24 від 13.03.2024, ANN034040001/24 від 16.04.2024 на відшкодування сплаченого позивачем митного боргу, включаючи ПДВ та відсотки, у зв`язку виведенням товару, поміщеного під процедуру зовнішнього транзиту, з-під митного контролю за здійснюваними відповідачем перевезеннями товару згідно з деклараціями 22PL303020NS5GE9V2 та 22PL303020NS5GEAK5 і CMR № 14700 та 14701. Однак, листом від 23.01.2024 відповідач повідомив про невизнання ним зазначеної ноти з посиланням на оскарження вказаного у ній рішення.
Разом з тим, відповідач послався на те, що у вказаній ноті не зазначено про період і спосіб розрахунку відсотків, а також зауважує на тому, що солідарна відповідальність не означає, що обов`язок зі сплати податкової заборгованості повинен здійснювати лише один із співборжників. В той же час, за наслідками перегляду рішення у справі № 308000-COC-3.4441.26.2023 MN від 04.01.2024, яке оскаржувалось за ініціативою саме відповідача, вказане рішення залишено без змін.
Стосовно другої ноти - щодо платежу за рішенням по справі № 308000-СОС-3.4441.36.2023.МВ, будь-яких заперечень відповідач не направив. Тобто на стадії досудового врегулювання спору відповідач не заперечував наявність між ним та позивачем відповідних правовідносин. Більше того, як слідує з позиції відповідача, останній прямо вказав, що сторони співпрацювали на основі виставлених рахунків на оплату, оплати за якими з наступним наданням послуг є по суті окремим договором.
Проте, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції вказаним обставинам також не дав правової оцінки.
Отже, факт існування між сторонами відповідних правовідносин покладає на відповідача тягар виконання зобов`язань, що випливають з цих відносин. При цьому ці зобов`язання охоплюють не тільки прямі обов`язки сторін щодо надання послуг та їх оплату, а й відповідальність у вигляді тягаря несення негативних наслідків (відшкодування збитків, санкції, тощо) у випадку порушення чи неналежного виконання однією із сторін своїх зобов`язань.
Відповідач підтверджував, що здійснював перевезення вантажів, відправником яких є СП "Вітмарк-Україна" ТзОВ, за CMR №№ 14700 та 14701 транспортними засобами, що належать відповідачу.
Згідно ст. ст. 3, 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.
Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.
Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Отже, згідно CMR саме відповідач, а не будь-які інші особи є перевізником вантажів, відправлених СП "Вітмарк-Україна" ТзОВ, що відображено у транзитних митних деклараціях 23PL303020NS5GE9V2 та 22PL303020NS5GEAK5.
Відповідно, саме на відповідача покладається обов`язок завершити транзит цих вантажів шляхом їх доставки в пункт призначення та відповідальність у вигляді настання негативних наслідків у випадку невиконання такого обов`язку.
При цьому оскільки саме на відповідача було покладено обов`язок з доставки товару у пункт призначення визначеному вантажоодержувачу, якому товар не був доставлений (відповідач або його водій не пересвідчився, кому він передав товар, та не представив товар для митного оформлення), слід вважати, що саме з вини відповідача митний транзит не був завершений, а товар було виведено з-під митного контролю, а тому відповідні митні платежі, які були сплачені у зв`язку з цим позивачем підлягають відшкодуванню йому відповідачем.
Водночас, не зважаючи на твердження відповідача про те, що товар був доставлений останнім своєчасно та у належне місце, будь-яких доказів, підтверджуючих даний факт, ним не надано, тоді як митниця місця призначення надала офіційну відповідь про те, що відповідний товар на митний контроль представлений не був і зазначений у товарно-транспортних документах вантажоодержувач цей товар не отримував.
Між тим, доказів представлення товару митниці пункту призначення відповідачем не надано, тоді як доставка товару у інше місце за погодженням з вантажовідправником (про стверджував відповідач), а також складання первинних документів між вантажовідправником та відповідачем само по собі не свідчить про належне завершення процедури митного транзиту відповідно до вимог Митного Кодексу ЄС та митних декларацій.
Згідно з п. 33 ст. 5 Митного кодексу ЄС "пред`явлення товарів митниці" означає повідомлення митних органів про надходження товарів на митницю чи в будь-яке інше місце, що його визначили або схвалили митні органи, та доступність таких товарів для митного контролю.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Митного кодексу ЄС, митні органи виконують процедуру транзиту, якщо вони мають можливість встановити на основі порівняння даних, наявних у митниці відправлення, та даних, наявних у митниці призначення, що процедура завершилась правильно.
Окрім того, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.233 Митного кодексу ЄС, зобов`язання суб`єкта процедури виконано, а процедура транзиту завершується, коли поміщені під цю процедуру товари та необхідна інформація перебувають у розпорядженні митниці призначення відповідно до митного законодавства. Перевізник або одержувач товарів, який приймає товари, знаючи, що вони
переміщуються в рамках процедури транзиту Союзу, також несе відповідальність за пред`явлення товарів у неушкодженому стані митниці призначення протягом встановленого строку та відповідно до заходів, що їх вживають митні органи для забезпечення їх ідентифікації.
Згідно зі ст. 308 Імплементаційного Регламенту Комісії (ЄС) 2015/2447 від 24.11.2015 щодо детальних правил імплементування певних положень Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 про встановлення Митного кодексу Союзу (далі - Імплементаційний Регламент Комісії (ЄС) 2015/2447) коли процедуру транзиту Союзу завершено, митниця призначення здійснює митний контроль на основі даних про транзитну операцію Союзу, отриманих від митниці відправлення.
У разі завершення процедури транзиту Союзу, якщо митниця призначення не виявила жодних порушень, а суб`єкт процедури пред`явив транзитний супровідний документ або транзитний/безпековий супровідний документ, така митниця на вимогу суб`єкта процедури повинна завізувати зазначений документ для цілей надання альтернативних доказів відповідно до Статті 312.
Візування повинне складатися з печатки такої митниці, підпису посадової особи, дати і примітки: "- Альтернативний доказ - 99202".
Статтею 307 Імплементаційного Регламенту Комісії (ЄС) 2015/2447 передбачено, що митниця призначення повідомляє митниці відправлення про надходження товарів у день, коли товари та MRN транзитної декларації пред`являються відповідно до ст. 306(1) цього Регламенту.
Якщо процедура транзиту Союзу закінчилася у митниці, відмінній від задекларованої у транзитній декларації, митниця, яка вважається митницею призначення відповідно до статті 306(4) цього Регламенту, повідомляє митницю відправлення про надходження у день, коли товари та MRN транзитної декларації пред`являються відповідно до ст. 306(1) цього Регламенту.
Митниця відправлення повідомляє митниці призначення, задекларованій у транзитній декларації, про надходження товарів.
Згідно ст. 312 Імплементаційного Регламенту Комісії (ЄС) 2015/2447 процедура транзиту Союзу вважається такою, що належним чином завершилася, коли суб`єкт процедури належним чином пред`являє митному органу держави-члена відправлення один із таких документів, що ідентифікують товари: (a) документ, засвідчений митним органом держави-члена призначення, який ідентифікує товари та встановлює, що товари пред`явлено на митниці призначення або доставлено уповноваженому вантажоодержувачу відповідно до статті 233(4) Кодексу; (b) документ або митний протокол, засвідчений митним органом держави-члена, який встановлює, що товари фізично залишили митну територію Союзу; (c) митний документ, виданий у третій країні, у якій товари поміщено під митну процедуру; (d) документ, виданий у третій країні, скріплений штампом або засвідчений іншим чином митним органом такої країни, що встановлює, що товари вважаються такими, що перебувають у вільному обігу в такій країні.
Замість документів, зазначених у параграфі 1, органом відповідної третьої країни або органом держави-члена можуть бути надані копії таких документів, засвідчені органом, що засвідчив оригінали документів.
Повідомлення про надходження товарів згідно зі ст. 307 не повинне розглядатися як доказ того, що процедуру транзиту Союзу завершено правильно.
При цьому, як вказано раніше, вантаж, що перевозився відповідачем, не був представлений митниці призначення (доказів зворотного відповідачем не надано) і саме це стало причиною не завершення митного транзиту.
У зв`язку з цим доводи відповідача про належне виконання ним своїх обов`язків, відсутність вини та відсутність підстав для відповідальності, не узгоджуються як з положеннями законодавства, що регулює відповідні правовідносини, так і з фактичними обставинами, чому суд першої інстанції також не надав правової оцінки.
Згідно з довіреністю діяти у якості непрямого представника від 9.04.2015, яка має постійний характер, відповідач уповноважив позивача вчиняти на користь відповідача дії, пов`язані з наданням товарів на транзитну процедуру та закриття транзитної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Митного кодексу ЄС, будь-яка особа може призначити митного представника. Таке представництво може бути або прямим, у разі чого митний представник діє від імені та в інтересах іншої особи, або непрямим, у разі чого митний представник діє від свого імені, але в інтересах іншої особи.
Отже, непряме представництво передбачає дію представника (в даному випадку позивача) в інтересах іншої особи (відповідача).
Суд акцентує, що відповідач не оспорює, що він видав позивачу довіреність, що діє на постійній основі, діяти у якості непрямого представника від 09.04.2015, яка має постійний характер, якою уповноважив позивача вчиняти на користь відповідача дії, пов`язані з наданням товарів на транзитну процедуру та закриття (а не завершення) транзитної процедури. Тобто відповідач узгодив вчинення позивачем відповідних дій, в тому числі закриття митної процедури, саме на користь відповідача.
Вказаною довіреністю, наряду з іншими наданими позивачем в матеріали справи документами, опосередковуються відносини саме між позивачем та відповідачем, а не між ними та державними митними органами, для яких дана довіреність є лише підтвердженням повноважень представника.
Разом з цим, той факт, що відповідач уповноважив позивача на вчинення в його (відповідача) інтересах певних дій, сам по собі не свідчить про те, що позивач набув статусу аналогічного тому, який є у відповідача, та замінив його у відповідних правовідносинах.
Навпаки, відповідач, зберігаючи свій статус, уповноважив позивача саме в своїх (відповідача) інтересах вчинити дії, зберігаючи при цьому власну роль в існуючих правовідносинах з митними органами, включаючи права та обов`язки, а не вибуваючи з цих правовідносинах, адже у протилежному випадку надання довіреності відповідачем на вчинення дій в його інтересах при його заміні у відповідних правовідносинах (виході з цих правовідносин) позбавляється юридичного та практичного змісту.
Це ж підтверджується і фактичними діями відповідача, який по суті не заперечує, що його водії здійснювали перевезення товару, задекларованого в його інтересах позивачем, і стверджує, що товар ними було доставлено належним чином, хоча й не надає відповідних доказів.
Стаття 79 Митного кодексу ЄС передбачає стосовно товарів, що з них справляється ввізне мито, митний борг при ввозі виникає внаслідок недотримання будь-чого з такого: (a) одного із зобов`язань, установлених у митному законодавстві стосовно переміщення товарів з третіх країн на митну територію Союзу, припинення митного нагляду за ними або переміщення, перероблення, зберігання, тимчасового зберігання, тимчасового ввозу таких товарів чи розпорядження ними на цій території; (b) одного із зобов`язань, установлених у митному законодавстві стосовно кінцевого використання товарів на митній території Союзу; (c) умови, що регулює поміщення товарів з третіх країн під митну процедуру або, в силу кінцевого використання товарів, звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита.
Моментом виникнення митного боргу є один із таких: (a) момент недотримання або припинення дотримання зобов`язання, що його невиконання призводить до виникнення митного боргу; (b) момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під митну процедуру, якщо пізніше встановлено, що умову, що регулює поміщення товарів під цю процедуру або звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита в силу кінцевого використання товарів, фактично не виконано. У зазначених у пунктах (а) та (b) параграфа 1 випадках боржником є: (a) будь-яка особа, що повинна була виконати відповідні зобов`язання; (b) будь-яка особа, що знала чи повинна була знати, що передбачене митним законодавством зобов`язання не було виконано, та що діяла в інтересах особи, яка повинна була виконати це зобов`язання, або що брала участь у дії, що спричинила невиконання цього зобов`язання; (с) будь-яка особа, що придбала або отримала у володіння відповідні товари та знала чи повинна була знати на момент придбання або отримання товарів, що передбачене митним законодавством зобов`язання не було виконано. У зазначених у пункті (с) параграфа 1 випадках боржником є особа, що зобов`язана дотримуватись умов, що регулюють поміщення товарів під митну процедуру, або митну декларацію на поміщені під цю митну процедуру товари, або звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита в силу кінцевого використання товарів. Якщо стосовно однієї із зазначених у пункті (с) параграфа 1 митних процедур складено митну декларацію та митним органам згідно з митним законодавством, що стосується умов, що регулюють поміщення товарів під цю митну процедуру, надано будь-яку необхідну інформацію, внаслідок якої ввізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для складення митної декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.
Виходячи з наведених норм та враховуючи, що обов`язком саме відповідача було доставити вантаж до вантажоотримувача (який у даному випадку його фактично не отримав) та пред`явити його для розмитнення у митниці пункту призначення (чого також не було зроблено), то саме відповідач, який не виконав вказані зобов`язання та повинен був знати і фактично знав, що вони не були виконані, є боржником в розумінні ст. 79 Митного кодексу ЄС.
При цьому, посилання відповідача на інший порядок розмитнення вантажу, який був ним узгоджений зі своїм замовником хоча і свідчить про те, що відповідач взяв на себе відповідний обов`язок щодо здійснення розмитнення вантажу і узгодив спосіб такого розмитнення - шляхом його дистанційного проведення, однак не надавав йому права ухилитись від митних процедур, передбачених митним законодавством ЄС, яке передбачає пред`явлення товару у митниці призначення незалежно від договірних умов з власним замовником, оскільки договором не можуть бути змінені публічні обов`язки щодо дотримання митних процедур.
Тож, відповідачем порушено, тобто не виконано відповідних публічних обов`язків, що надає йому статус боржника згідно ст. 79 Митного кодексу ЄС.
З огляду на те, що позивач, як непрямий представник відповідача, здійснював дії від свого імені в інтересах відповідача, то він від свого імені в межах функцій представництва здійснив і митні платежі в інтересах відповідача, якого він представляв перед митними органами.
Однак вказане не скасовує обов`язку відповідача відшкодувати позивачеві понесені ним витрати, оскільки, як вказано вище, такі витрати зроблені ним хоча від свого імені, але в межах представницьких функцій щодо відповідача.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції наведеного не врахував, не з`ясував в повному обсязі обставини, що мають значення для справи та в порушення вимог процесуального закону, ухилився від дослідження та надання оцінки всіх наданих позивачем доводів і доказів, що потягло прийняття помилкового рішення. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, колегія суддів вважає, що ухилившись від дослідження та оцінки всіх поданих позивачем доказів та здійснивши їх вибіркове дослідження, суд першої інстанції припустився порушення вищезазначених вимог процесуального законодавства.
Апеляційний господарський суд вважає недоречним посилання суду першої інстанції на відсутність необхідності надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог з посиланням на те, що їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору, оскільки не здійснивши такої оцінки суд першої інстанції, позбавлений процесуальної можливості зробити висновок про те, чи може вплинути оцінка наведених в обґрунтування позову доказів та аргументів на висновок суду чи ні.
В той же час зазначена вказівка суду фактично свідчить про те, що судом наперед надано вирішальне значення одному з доказів (дорученню термінових послуг) переважно перед іншими наданими позивачем доказами без здійснення дослідження й оцінки останніх, про що прямо вказано в судовому рішенні.
Однак, така процесуальна позиція суду прямо суперечить вимогам ст. ст. 86 та 236 ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод в такому його аспекті як мотивування судового рішення.
Суд першої інстанції обмежився загальним посиланням висновки, на наведені Європейським судом з прав людини висновки у справі "Проніна проти України" щодо меж обов`язку обґрунтування судових рішень та вимог надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
По суті судом процитована виокремлена фраза указаного рішення ЄСПЛ без урахування контексту.
Між тим, у справі "Проніна проти України" ЄСПЛ переглядав справу після її розгляду в національних судах трьох інстанцій, остання з яких є судом права, тоді як дана справа розглянута судом першої інстанції, який повноважний і зобов`язаний був надати відповідь на ті аргументи і докази, якими обґрунтовувались позовні вимоги.
Натомість, ухилившись від виконання цього процесуального обов`язку, суд першої інстанції фактично відмовив позивачу у праві на справедливий суд, гарантованому ст. 6 Конвенції.
У п. 25 наведеної вище справі "Проніна проти України" ЄСПЛ зазначив: "…заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення ст. 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 ст. 6 Конвенції".
Отже, у зазначеній справі ЄСПЛ на противагу посиланням суду першої інстанції зауважив на неможливості ігнорування доводів сторони, якими прямо обґрунтовуються її позовні вимоги.
У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 по справі № 910/13644/24 з посиланням на практику ЄСПЛ зазначено, що в національному рішенні мають бути викладені причини, достатні для відповіді на фактичні та правові (матеріально-правові або процесуальні) доводи сторін у всіх суттєвих аспектах. Суди мають вивчити основні аргументи сторін (п. 67 рішення у справі "Бузеску проти Румунії", заява № 61302/00, п. 35 рішення у справі "Донадзе проти Грузії", заява № 74644/01). Отже, судове рішення з точки зору статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має дати відповіді на основні й важливі для сторони аргументи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Якщо заява чи доказ, на який посилається сторона, є вирішальним для результату проваджень, він вимагає конкретної та прямої відповіді (рішення ЄСПЛ у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91 (пункт 30), "Хіро Балані проти Іспанії", заява № 18064/91) (п. 28).
Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вказаних вимог не дотримався, що призвело до не з`ясування останнім обставин, що мають значення для справи, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України має наслідком скасування такого судового рішення. Відповідно, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2026 у справі № 902/756/25 - скасуванню з підстав невідповідності висновків обставинам справи з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
За умовами ст. 282 ГПК України суд апеляційної інстанції, у випадку скасування судового рішення, здійснює новий розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах при виконанні договорів на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відтак, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову в сумі 9451, 39 грн у повному обсязі.
Аналогічно, витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають покладенню на відповідача в сумі 14177, 09 грн.
Окрім того, суд зауважує, що додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.02.2026 у даній справі стягнуто з позивача на користь відповідача 12836, 16 грн витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи та 20000 грн витрат на надання професійної правничої допомоги.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови КГС ВС у справі № 904/4447/21 та Велика Палата у справі № 905/716/18), додаткове рішення є невіддільною частиною основного рішення. Скасування основного рішення, на якому ґрунтується додаткове, є самостійною підставою для припинення дії додаткового рішення, навіть якщо воно не оскаржувалося окремо.
Оскільки суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду справи дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, відповідно, додаткове рішення суду першої інстанції втрачає чинність, а тому витрати відповідача на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 12836, 16 грн та за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 20000 грн залишаються за останнім.
Витрати відповідача за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 20000 грн також залишаються за ним.
Щодо заявлених позивачем витрат, пов`язаних з розглядом даної справи у суді, зокрема, на оплату послуг з перекладу документів в розмірі 48540 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх
місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Так, на підтвердження понесених витрат на переклад документів, долучених до позовної заяви, позивачем надано рахунок від 03.12.2024 (41890 грн) та від 18.03.2025 (6650 грн), які в інтересах позивача сплачені АО "Грандліга" згідно банківської виписки від 10.01.2025 та платіжної інструкції від 18.03.2025 з наступним відшкодуванням позивачем відповідно до п. 4.1.4 договору про надання правничої допомоги № 79 від 06.12.2023, що здійснено позивачем у складі загальної суми за платежем згідно банківської виписки від 18.03.2025.
Оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на послуги з перекладу, пов`язані з розглядом цієї справи, суд вважає, що вартість таких витрат є цілком обґрунтованою.
Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо необґрунтованості та завищеності витрат на переклад документів з огляду на наступне.
Як вказано вище, згідно п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням перекладачів та перекладом документів.
Як вказано вище, позивачем на підтвердження понесених витрат подано рахунок-фактуру, документи, що підтверджують їх оплату, а також переклади документів, виконані для звернення до суду з даним позовом.
Доводи відповідача про те, що нотаріально посвідчений переклад мав бути здійснений лише щодо окремих документів або лише в одному примірнику, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ГПК України не містить положень, які б визначали перелік документів, що підлягають обов`язковому нотаріальному перекладу або встановлювали обмеження щодо кількості примірників перекладів, необхідних для належного здійснення стороною свого права на звернення до суду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд оцінює не доцільність окремих процесуальних рішень сторони з точки зору іншого учасника справи, а те, чи були відповідні витрати фактично понесені, пов`язані з розглядом справи та чи є їх розмір розумним і співмірним.
Посилання відповідача на можливість використання копій перекладів замість нотаріально посвідчених перекладів ґрунтуються виключно на його власному розумінні належного способу оформлення доказів та не підтверджуються вимогами процесуального законодавства. Сам по собі факт того, що сторона, реалізуючи своє право на судовий захист, обрала більш обережний спосіб оформлення письмових доказів шляхом виготовлення нотаріально посвідчених перекладів документів, не свідчить про необґрунтованість чи надмірність понесених нею витрат.
Окрім того, відповідно до частини другої статті 164 ГПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Отже, саме позивач визначає перелік документів, які, на його думку, є необхідними для обґрунтування позову, а також спосіб їх належного оформлення відповідно до вимог процесуального закону.
Відповідач не навів жодних доказів того, що переклад окремих документів не був пов`язаний із предметом спору або що вартість таких послуг не відповідає звичайним ринковим цінам. Його заперечення фактично зводяться до припущення про можливість здійснення позивачем менших витрат, що саме по собі не є підставою для відмови у їх компенсації. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що витрати на переклад документів були безпосередньо пов`язані з підготовкою та розглядом цієї справи, є документально підтвердженими, а доводи відповідача не спростовують їх необхідності та не свідчать про їх неспівмірність, у зв`язку з чим підлягають відшкодуванню.
Окрім того, JAS-FBG Spolka Akcyjna було заявлено до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1300 євро та витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1300 євро.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2023 між JAS-FBG S.A. (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Грандліга" (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правничої допомоги № 79, згідно умов якого адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу щодо стягнення на користь клієнта боргів, зокрема, основної заборгованості, інфляційних втрат, процентів, штрафних санкцій, тощо з боржників клієнта, в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 6.1 договору обумовлено, що вартість правової допомоги адвокатського об`єднання, порядок його оплати визначається за домовленістю сторін і вказується в замовлені, що є невід`ємною частиною цього договору. У випадку ускладнення справи або виникнення нових обставин по справі, які не були відомі сторонам під час узгодження розміру гонорару, сторони можуть за взаємною згодою змінити розмір раніше узгодженого розміру гонорару. Змінений розмір гонорару фіксується у додатковій угоді.
Відповідно до замовлення № 4 до договору про надання юридичних послуг № 79 від 06.12.2023, адвокатське об`єднання зобов`язується виконати для клієнта відповідно до умов договору наступні послуги: надання правової допомоги в суді першої інстанції щодо судового стягнення коштів з ФОП Журбенко М.С. - 1300 євро; переклад документів та нотаріальне засвідчення перекладу документів по справі для суду - 960, 92 євро; разом - 2260, 92 євро.
У тексті позовної заяви позивачем зазначено про те, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 1300 євро відповідно до договору про надання правничої допомоги № 79 від 6.12.2023, укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням, адвокати якого здійснюють надання позивачу правничої допомоги, пов`язаної з даною справою, замовлення № 4 від 20.11.2024 до вказаного договору та рахунку № 24 від 20.11.2024, оплата позивачем яких проведена на користь АО "Грандліга" 02.12.2024 у складі загальної суми за платежем згідно рахунку № 24 від 20.11.2024, що підтверджується банківською випискою від 10.01.2025.
На підтвердження витрат на надану професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем було надано: копію договору про надання правничої допомоги № 79 від 6.12.2023, копію замовлення № 4 від 20.11.2024, копію рахунку № 24 від 20.11.2024, копію банківської виписки від 10.01.2025.
На підтвердження витрат на надану професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем було надано банківську виписку за 25.02.2026, рахунок № 2 від 17.02.2026 за, серед іншого, надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції щодо оскарження рішення Господарського суду Вінницької області по справі про стягнення коштів з ФОП Журбенко М.С. № 902/756/25 від 02.02.2026 вартістю 1300 євро.
Суд зауважує, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається відповідно до таких етапів: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Окрім наведеного, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Апеляційним господарським судом встановлено, що пунктом 6.1 договору сторони обумовили, що вартість правової допомоги адвокатського об`єднання, порядок його оплати визначається за домовленістю сторін і вказується в замовлені, що є невід`ємною частиною цього договору.
У замовленні № 4 до договору про надання юридичних послуг № 79 від 06.12.2023 сторони погодили плату за надану правову допомогу (гонорар) у фіксованому розмірі у сумі 1300 євро, що підтверджується виставленими рахунками на оплату юридичних послуг та витрат за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції № 24 від 20.11.2024, у суді апеляційної інстанції № 2 від 17.02.2026, а також відповідними банківськими виписками.
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги в суді першої та апеляційної інстанцій, судова колегія дійшла висновку про те, що факт надання таких послуг АО "Грандліга" є документально підтвердженим та співмірним зі складністю даної справи.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт, як підставу для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Як зазначено вище, статтею 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Разом із тим наведена норма не визначає конкретного змісту такого опису та не встановлює вичерпного переліку відомостей, які він має містити.
Як вже встановлено судом, між позивачем та адвокатським об`єднанням передбачено фіксований розмір гонорару.
До матеріалів справи позивачем було надано копію договору про надання правничої допомоги № 79 від 6.12.2023, копію замовлення № 4 від 20.11.2024, копії рахунків № 24 від 20.11.2024, № 2 від 17.02.2026 та документи, які підтверджують оплату послуг адвокатського об`єднання.
Як у замовлені, так і у рахунках зазначено, що правнича допомога надавалася саме у цій справі із визначенням характеру наданих послуг.
Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, адвокат Гуревич М.Г. був представником позивача у судах першої та апеляційної інстанцій; він підготував і подав позовну заяву та апеляційну скаргу, брав участь у судових засіданнях судів обох інстанцій, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила, що саме лише незазначення учасником справи у детальному описі робіт відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги не може перешкоджати суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу у випадку домовленості сторін про фіксований розмір гонорару. При цьому частина третя статті 126 ГПК України не визначає конкретного складу відомостей, які має містити детальний опис робіт, а учасник справи повинен деталізувати його лише тією мірою, якою досягається функціональне призначення такого документа - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу. Надмірний формалізм при оцінці ступеня деталізації такого опису, за відсутності визначених законом чітких критеріїв, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, оскільки у цій справі гонорар визначений сторонами у фіксованому розмірі, а подані докази дають можливість встановити, що правнича допомога надавалася саме у межах розгляду цієї справи, відсутність окремого документа під назвою "детальний опис виконаних робіт" або більшої деталізації переліку наданих послуг сама по собі не свідчить про недоведеність понесених витрат та не є самостійною підставою для відмови у їх відшкодуванні.
При цьому відповідач, заперечуючи проти відшкодування витрат, не навів доводів щодо їх неспівмірності із критеріями, визначеними ч. 4 ст. 126 ГПК України, а фактично обмежився посиланням виключно на формальну відсутність детального опису виконаних робіт, що з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про розподіл судових витрат.
Таким чином, суд вважає, що позивачем, згідно з положеннями статті 74 ГПК України, доведено надання послуг з правової допомоги у судах першої та апеляційної інстанції у відповідних сумах.
Виходячи з критеріїв ч. 4 ст. 126 ГПК України, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлені розміри витрат відповідають складності справи, наданим адвокатським об`єднанням послугам та їх обсягу, відтак, вимога позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу JAS-FBG Spolka Akcyjna задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 02.02.2026 у справі № 902/756/25 скасувати. Прийняти нове рішення.
Позов задоволити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Журбенка Миколи Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь JAS-FBG Spolka Akcyjna (вул. Колейова, 17, м. Катовіце, 40-706, Республіка Польща, ЄДРПОУ [номер приховано]) 71454 злотих, судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 9451, 39 грн, витрати на оплату послуг з перекладу документів в розмірі 48540 грн, витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 1300 євро.
Видати наказ.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Журбенка Миколи Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь JAS-FBG Spolka Akcyjna (вул. Колейова, 17, м. Катовіце, 40-706, Республіка Польща, ЄДРПОУ [номер приховано]) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 14177, 09 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1300 євро.
Видати наказ.
4. Визнати додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 25.02.2026 у справі № 902/756/25 таким, що втратило чинність.
5. Доручити Господарському суду Вінницької області на виконання даної постанови видати відповідні накази.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
7. Справу № 902/756/25 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складено "07" серпня 2026 року.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.