СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/943/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Васильєв Є.О. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/943/26
за позовною заявою Благодійної організації "МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "АРЕТА"
до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича
про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року Благодійна організація «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «АРЕТА» (далі- Позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі - 50.000,00 грн, 3% річних - 1282,19грн, суми інфляційних втрат - 2655,71 грн та відшкодування судових витрат.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/943/26 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/943/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив наступне:
- судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно кваліфіковано правовідносини сторін та помилково зазначено про наявність кондикційних відносин, оскільки між сторонами існували договірні відносини;
- суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги помилкові твердження Позивача про невиконання з боку Відповідача ремонту автомобіля, оскільки такі роботи були виконані у повному обсязі, про що свідчать відповідні первинні докази.
Також у зазначеній скарзі Відповідач просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 14 000,00грн, заявивши про додаткове подання доказів таких витрат.
Крім того, заявник в апеляційній скарзі просив долучити додаткові докази: копію паспорту громадянина для виїзду за кордон, копію Договору купівлі-продажу одного автомобіля, копію декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, копію акту приймання-передачі наданих послуг, копію рахунку на оплату, копію видаткової накладної, копію акту надання послуг, знімки екрану з перепискою у месенджерах WhatsApp та Viber, копію Квитанції (платежу), знімки екрану з Facebook; фотографії з підтвердженням пригону авто.
Надання таких документів до суду апеляційної інстанції Відповідач мотивував необізнаністю про розгляд справи в суді першої інстанції через неотримання поштової кореспонденції суду та отримання рішення суду лише після його винесення, про що дізнався випадково під час ознайомлення із повідомленнями у мобільному застосунку «Дія». Заявник зазначив, що був позбавлений можливості реалізувати гарантовані йому законодавством права та висловити свої заперечення проти позову.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/943/26 від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 25.06.2026р. (включно).
Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки справа переглядається лише в частині матеріальних вимог з ціною позову менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач надіслав відзив, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги Відповідача, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а також висловив заперечення проти прийняття додаткових доказів, наданих Відповідачем.
Зокрема, Позивач зазначив, що:
-Відповідач до апеляційної скарги надає додаткові докази, які було додано до апеляційної скарги у зв`язку з пропуском без поважних причин процесуального строку на їх подання до суду, тому вони не підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції;
-суд першої інстанції належним чином повідомляв Відповідача про час та місце розгляду справи;
- матеріали справи не містять доказів надання послуг Відповідачем, оскільки між сторонами не було досягнуто жодних домовленостей щодо обслуговування автомобіля Mitsubishi Outlander (надалі - Автомобіль), 2007 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу» НОМЕР_1 і ніякому ФОП Дяченку Олексію Никифоровичу даний автомобіль не передавався, про існування такої особи Позивачу взагалі невідомо;
-надані Відповідачем докази як підтвердження виконаних робіт з ремонту, а саме копію Акту приймання-передачі наданих послуг №ММ)-9306-2104107 від 31.03.2025 року, за яким Відповідач нібито здійснив роботи з ремонту Автомобіля на загальну суму 64 340 грн 00 коп., жодним чином не підтверджують правовідносин з Позивачем, а до апеляційної скарги не додано доказів здійснення оплати на дану суму;
- твердження Відповідача про розподіл даної суми на два платежі - на 50 000 грн та 14 340 грн - матеріалами справи не підтверджується;
Позивач зазначав, що між сторонами спору ніколи не було досягнуто згоди щодо предмета договору, його ціни, строків виконання, відповідальності у разі невиконання чи неналежного виконання своїх договірних обов`язків, інших істотних умов договору тощо, в той час як здійснення платежу за невиконанні роботи за відсутності правової підстави для оплати є результатом звичайної помилки та завантаженості роботи фонду.
У поданому відзиві Позивач також просив стягнути з Відповідача 5000,00грн витрат на правничу допомогу, а також надав клопотання про поновлення процесуального строку для долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду справи додаткових доказів: нотаріально засвідченої заяви свідка від 19.06.2026 з додатками до неї, а саме: копії паспорту на громадянина Васильченко С.М., копію його військового квитка, витяг з реєстру територіальної громади щодо місця проживання Васильченко С.М., копію акту приймання -передачі наданих послуг №20 від 20.06.2026, копію рахунку - фактури №20/06 від 20.06.2026, копію платіжної інструкції №158 від 20.06.2026.
Після проведення підготовчих дій в порядку ст.ст. 267, 268 ГПК України, ухвалою судової колегії від 24.07.2026 задоволено клопотання Відповідача та долучено до матеріалів справи надані ним додаткові докази, а саме: копію паспорту громадянина для виїзду за кордон, копію Договору купівлі-продажу одного автомобіля, копію декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, копію акту приймання- передачі наданих послуг, копію рахунку на оплату, копію видаткової накладної, копію акту надання послуг, знімки екрану з перепискою у месенджерах WhatsApp та Viber, копію Квитанції (платежу), знімки екрану з Facebook; фотографії з підтвердженням пригону авто.
Означеною ухвалою також задоволено клопотання Позивача та долучено до матеріалів справи додаткові докази - копії нотаріально засвідченої заяви свідка з додатками до неї, копію акту приймання -передачі наданих послуг, копію рахунку - фактури, копію платіжної інструкції.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- перерахування Позивачем за платіжною інструкцією від 02.05.2025 №113 на рахунок ФОП Бондаренка О.С. грошових коштів в 50.000,00 грн, в призначені платежу зазначено: «оплата рахунку на оплату №6 від 22.04.2025р. за ремонт автомобіля Mitsubishi, без ПДВ»;
- надсилання 29.11.2025 Позивачем на адресу Відповідача листа-претензії від 29.11.2025, в якому повідомлено останнього про помилкове перерахування на його рахунок грошових коштів у розмірі 50.000,000 грн з вимогою негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж через 7 календарних днів з моменту отримання претензії повернути 50.000,00 грн.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Обставини неповернення Відповідачем у справі грошових коштів в сумі 50 000,00грн, які Позивач вважає сплаченими помилково, стали підставою до звернення до суду з даним позовом, а також нарахування на суму безпідставно набутих коштів 3% річних - 1 282,19 грн та суми інфляційних втрат - 2 655,71 грн.
Відповідач не приймав участі у суді першої інстанції, докази фактичного отримання ним ухвали суду про відкриття провадження у справі, а також позовної заяви- матеріали справи не містять.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши факт відсутності між сторонами у даній справі договірних відносин та проведення Позивачем оплати, дійшов висновку про те, що спірні кошти в сумі 50 000,00 грн набуто Відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті Позивачеві на підставі ст. 1212 ЦК України.
Також, суд першої інстанції визнав обґрунтованими заявлені Позивачем суми 3% річних у розмірі 1.282,19 грн, інфляційних втрат у розмірі 2.655,71 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12.200,00 грн.
Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з Відповідача суми 50000,00грн., як безпідставно отриманих, а також нарахованих на неї складових у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, а предметом апеляційного оскарження Відповідача- висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав до стягнення з останнього грошових коштів на користь Позивача.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими з огляду на наступне.
Щодо належного повідомлення Відповідача.
Згідно з частинами 2-4 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частини 5 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно з абзацом 1 частини 6 та статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.
Згідно з частиною 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як вбачається з КП «Діловодство СС», Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд, тому з метою його належного повідомлення ухвалу господарського суду від 23.03.2026 про відкриття провадження у справі було направлено судом за адресою, що повідомлена суду Позивачем та відповідає даним зареєстрованого місцезнаходження Відповідача, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61135, м.Харків, вул. Нескорених (колишня назва вул.Героїв Праці), буд 48, корп. Е, кв.60, про що судом першої інстанції було зроблено відповідний запит.
Разом з цим, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто поштовим відділенням до суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
На цю ж адресу Позивач направляв копію позовної заяви з додатками, докази отримання яких також відсутні в матеріалах справи.
Інших повідомлень Відповідача про розгляд справи її матеріали не містять.
Судова колегія не бере до уваги твердження Позивача про неодноразове повідомлення ним Відповідача по телефону про звернення до суду та розгляд справи, адже в позовній заяві Позивач зауважив про те, що номер телефону Відповідача йому невідомий.
Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копі судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Колегія суддів зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати таке повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17).
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 «Правил надання послуг поштового зв`язку», у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22).
Інформації ж про іншу адресу Відповідача у суду немає, таку інформацію суду Позивач не надав.
Враховуючи факт направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі на зареєстровану адресу Відповідача та повернення такої ухвали з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», колегія суддів дійшла висновку про дотримання судом вимог вищенаведеного процесуального законодавства та відсутність формальних підстав до скасування рішення суду на підставі п.3 ч.3 ст.277 ГПК України.
Разом з тим, судова колегія констатує, що Відповідач, будучи фізичною особою підприємцем та зареєстрований в квартирі багатоквартирного будинку, фактично не отримував жодного повідомлення про розгляд справи, він не є юридичною особою та не зобов`язаний постійно перебувати в квартирі, а Позивач не повідомив суду альтернативних засобів повідомлення Відповідача, оскільки систематичне спілкування сторін вбачається з наданих ними судовій колегії доказів.
Отже, право Відповідача бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження.
Звертаючись до висновків Європейського суду з прав людини, судова колегія констатує, що концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності провадження (рішення у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz- Mateos v. Spain) від 23 червня 1993 року, § 63), вимагає, щоб особу, проти якої розпочато провадження, було проінформовано про цей факт - рішення у справі «Діліпак і Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, § 77, від 4 березня 2014 року.
Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом («Авотіньш проти Латвії» (Avotiтр v. Latvia) [ВП], заява № 17502/07, § 119; «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands) від 27 жовтня 1993 року, § 33). Якщо судові документи не вручено учаснику належним чином, він може бути позбавлений можливості захищати себе під час провадження - «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, § 70, від 21 травня 2015 року.
Національні суди мають пересвідчитися, що їхні повістки чи інші документи надійшли сторонам достатньо завчасно, і, у відповідних випадках, зафіксувати відповідні висновки в тексті судового рішення - «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заяви № 2430/06 та інші, § 36, від 31 травня 2016 року.
Проте в даному випадку суд першої інстанції, отримавши відомості про відсутність доказів отримання Відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі, не здійснив інших спроб повідомити його, як фізичну особу, про розгляд даної справи.
Отже, забезпечуючи право обох сторін на справедливий суд в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, судова колегія створила рівні можливості для апелянта для реалізації своїх процесуальних прав, які мав Позивач в суді першої інстанції, у зв`язку з чим враховує доводи його апеляційної скарги у якості заперечення щодо позову, з урахуванням додатково поданих доказів, які були долучені судом апеляційної інстанції. до матеріалів справи, згідно ухвали від 24.07.2026.
Судова колегія також враховує доводи Позивача, що викладені на вищенаведені заперечення та також приймає додаткові докази, надані ним на їх підтвердження.
Щодо суті спору.
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, на чому наполягає Позивач, заявляючи позовні вимоги, визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі підлягали встановленню підстави набуття Відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Матеріалами справи підтверджується перерахування 02.05.2025 Позивачем перерахувало на рахунок Відповідача грошових коштів на суму 50.000,00 грн, в призначені платежу зазначено: «оплата рахунку на оплату №6 від 22.04.2025р. за ремонт автомобіля mitsubishi, без ПДВ», про що свідчить платіжна інструкція від 02.05.2025 №113.
Як стверджує Позивач, ніякі роботи з ремонту автомобіля Mitsubishi Відповідачем не виконувалися, бо ні станом на момент здійснення платежу, ні в подальшому з Відповідачем були відсутні жодні договірні відносини.
Разом з тим, Відповідач наполягає на наявності між сторонами договірних правовідносин щодо обслуговування автомобіля, а спірне авто було передане ФОП Дяченко О.Н для проведення робіт з його ремонту за замовленням Відповідача.
В підтвердження означеного Відповідачем надано копію Договору купівлі-продажу одного автомобіля від 25.03.2025р., копію декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, копію акту приймання-передачі наданих послуг №MRD-9306- 2104107 від 31.03.2025р., копію рахунку на оплату №6 від 22.04.2025р., копію видаткової накладної №6 від 15.05.2025р., копію акту надання послуг №6 від 15.05.2025р. знімки екрану з перепискою у месенджерах WhatsApp та Viber, копію Квитанції (платежу) №113 від 02.05.2025р., знімки екрану з Facebook, фотографії з підтвердженням пригону авто.
За твердженням Відповідача, між сторонами були наявні договірні правовідносини, які за своєю ознакою підпадають під правову кваліфікацію Договору підряду і суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, помилково кваліфікував спірні правовідносини як кондиційні, безпідставно пославшись на приписи ст.ст. 1212-1213 ЦК України.
У позові Позивач відкидає зазначену ним самим підставу перерахування коштів («оплата рахунку на оплату №6 від 22.04.2025р. за ремонт автомобіля mitsubishi, без ПДВ») і зазначає про помилковість здійсненого перерахування, посилаючись на відсутність будь-яких договірних правовідносин з Відповідачем.
Колегія суддів зазначає, що таке твердження Позивача прямо суперечить приписам цивільного законодавства та наданим сторонами доказам.
Так, домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20).
Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Колегія суддів звертає увагу сторін спору на те, що згідно приписів статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Таким чином, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо простої письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачено спеціально, що недодержання письмової форми правочину тягне недійсність останнього.
Так, відповідно до сталих правових позицій Верховного Суду у даній категорії спорів, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково.
Відповідна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), в якій Суд вказав, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Аналогічна позиція викладена і у пункті 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.
Стандарт доказування вірогідності доказів встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Наразі, матеріали справи містять митну декларацію про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою від 29.03.2025 про ввезення Відповідачем для Позивача на територію України автомобіля Mitsubishi Outlander 2007 року випуску, акт приймання -передачі наданих послуг MRD-9306-2104107 від 31.03.2025 на суму 6430,00грн. в якому означений транспортний засіб було передано Відповідачем для ремонту ФОП Дяченко О.Н.
В подальшому, Відповідачем було виставлено Позивачу рахунок №6 від 22.04.2025р на суму 50 000,00грн., який і був оплачений Позивачем згідно платіжної інструкції №113 від 02.05.2025.
В контексті наведеного слід врахувати, що у разі наявності дійсної помилки, Позивач мав можливість відкликати платіжну інструкцію до моменту списання коштів з рахунку, відповідно до пункту 42 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України №163 від 29.07.2022.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, вимога про повернення грошових коштів була направлена лише 29.11.2025, тобто через понад півроку після проведення платежу, що виключає наявність помилки.
Оскільки саме Позивач вимагає від Відповідача стягнення заборгованості, то на нього покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами її наявність.
На спростування заявлених Відповідачем доводів Позивачем надано нотаріально засвідчену копію заяви свідка від 19.06.2026 з додатками до неї, а саме: копії паспорту на громадянина ОСОБА_1 , копію його військового квитка, витяг з реєстру територіальної громади щодо місця проживання Васильченко С.М.
Судова колегія зауважує, що надана Позивачем заява свідка від 19.06.2026 в якій громадянином Васильченко С.М. зазначається про відсутність руху спірного автомобіля протягом дня 31.03.2025 та відсутність проведення ремонту Відповідачем у цей день, не стосується обставин справи, оскільки фактично свідок надає пояснення щодо обставин отримання його частиною відповідного авто, тоді як обставини його ремонту явно передували такому отриманню.
Крім того, наявність доказів про проведення господарської операції не можуть бути спротсовани лише заявою свідка, який учасником таких відносин взагалі не був.
При цьому, судова колегія вважає безпідставними доводи Позивача про фактичне невиконання Відповідачем відповідного ремонту та відсутність в матеріалах справи доказів перерахування відповідної суми на користь ремонтної майстерні Сервіс Liqui-moly ФОП Дяченко О.Н., оскільки обставини справи досліджуються судовою колегію з урахуванням підстав позову, якими питання виконання сторонами фактичного ремонту не охоплюється, оскільки Позивач наполягає на відсутності будь - яких відносин з Відповідачем та помилковості перерахування відповідної суми.
Щодо наданих Відповідачем скриншотів листування у месенджерах WhatsApp та Viber, знімки екрану з Facebook судова колегія зазначає, що допустимість електронних доказів залежить від їх належності, достовірності та здатності підтвердити факти, що входять до предмета доказування.
Зважаючи на наведене, судовою колегією не оцінюються у якості належних доказів зазначені знімки екрану, надані Відповідачем, оскільки вони не встановлюють особи учасників листування, повноти та незмінності змісту повідомлень, а також відсутні докази згоди сторін на використання цього каналу комунікації як офіційного способу письмового повідомлення.
Таким чином, оскільки у даному спорі встановлено безспірний факт перерахування Позивачем коштів із відповідним призначенням платежу та прийняття їх Відповідачем, зважаючи на надані докази, з урахуванням балансу вірогідностей та доводів Відповідача, судова колегія дійшла висновків про наявність між сторонами договірних правовідносин, що унеможливлює повернення Позивачу грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн, на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України, за рахунок Відповідача.
Враховуючи вказане, за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності судова колегія дійшла висновку, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з Відповідача 50 000,00 грн., у зв`язку з чим нарахування сума 3% річних - 1.282,19 грн, сума інфляційних втрат - 2.655,71 грн, на суму заборгованості також є безпідставним.
За наведених обставин рішення Харківської області від 21.05.2026 року у справі №922/943/26 про задоволення позовних вимог слід скасувати на підставі пункту 2 частини першої статті 277 ГПК України через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
У справі слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Благодійної організації «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «АРЕТА» до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича про стягнення суми основного боргу у розмірі 50.000,00 грн, 3% річних у розмірі 1.282,19 грн, інфляційних втрат у розмірі 2.655,71 грн- відмовити.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також заявлені витрати на правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, слід віднести на Позивача, стягнувши з останнього на користь Відповідача суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 993,60грн.
Встановлено, що Відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у більшому розмірі, аніж передбачено законодавством (без врахування понижуюючого коефіцієнту 0,8), тому судовий збір у розмірі 3 993,60грн. підлягає відшкодуванню Відповідачу за рахунок Позивача, а решта судового збору у розмірі 998,40грн. підлягає поверненню з Державного Бюджету України як надмірно сплачена, в порядку, передбаченим ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» на підставі відповідної заяви Відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2026 у справі №922/943/26- задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2026 року у справі №922/943/26 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Благодійної організації «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «АРЕТА» до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича про стягнення суми основного боргу у розмірі 50.000,00 грн, 3% річних у розмірі 1.282,19 грн, інфляційних втрат у розмірі 2.655,71 грн - відмовити.
Судові витрати, понесені в суді першої інстанції, віднести на Благодійну організацію «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «АРЕТА».
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Благодійну організацію «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «АРЕТА».
Стягнути з Благодійної організації «МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «АРЕТА» (03065, м. Київ, б. Гавела Вацлава, буд. 51/16, код ЄДРПОУ 45120799) на користь Фізичної особи-підприємця Бондаренка Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 993,60грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Є.О. Васильєв
Суддя Д.О. Попков