УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3344/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаг"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026
за позовом керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаг",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Магма-Інвест",
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Снаг? (далі - Товариство, скаржник), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю ?Магма-Інвест?, про витребування майна з чужого незаконного володіння - нежитлове приміщення площею 221,6 кв.м, вбудоване в другий поверх дванадцятиповерхової нежитлової будівлі, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (закрита реєстраційна справа за реєстраційним номером 2098820012000).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нежитлове приміщення, за твердженням прокурора, є державним майном, яке вибуло з державної власності поза волею власника - держави в особі Фонду державного майна України - на підставі документів, які прокурор вважає такими, що не підтверджували правомірного набуття права власності на це майно.
Прокурор зазначав, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення була проведена за ОСОБА_1 , після чого це майно було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ?Магма-Інвест?, а надалі, під час з`ясування підстав для представництва інтересів держави в суді, право власності на об`єкт нерухомого майна, до складу якого увійшло спірне приміщення, було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю ?Снаг?.
Посилаючись на незаконність вибуття спірного майна з державної власності, відсутність волі уповноваженого органу на його відчуження, а також на недобросовісність останнього набувача, прокурор вважав, що наявні підстави для витребування спірного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння відповідача на користь Фонду державного майна України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 позов керівника Криворізької східної окружної прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України, оскільки Фонд, будучи уповноваженим органом у спірних правовідносинах, самостійно належних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність не вжив.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне нежитлове приміщення належало до державного майна, не увійшло до складу майна, яке підлягало приватизації, та вибуло з державної власності поза волею власника - держави в особі Фонду державного майна України.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність набуття спірного майна Товариством з обмеженою відповідальністю ?Снаг?, у зв`язку з чим визнав наявними правові підстави для витребування спірного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння відповідача на користь Фонду державного майна України.
Також місцевий господарський суд вказав, що за встановлених обставин витребування спірного майна у державну власність є пропорційним втручанням у право власності відповідача, ґрунтується на законі та спрямоване на захист порушеного інтересу держави щодо повернення майна, яке вибуло з державної власності з порушенням вимог законодавства.
За наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства, Центральний апеляційний господарський суд постановою від 08.07.2026 залишив без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026.
Колегія суддів відхилила заперечення ТОВ "СНАГ" проти висновку суду першої інстанції щодо значення обставин, пов`язаних із ТОВ "Санкоін Інвест" щодо твердження апелянта про те, що ТОВ "Санкоін Інвест" є засновником ТОВ "МАГМА-ІНВЕСТ", має однакові контакти з ТОВ "СНАГ" та ТОВ "ТП Імпульс", а директор ТОВ "Санкоін Інвест" Ушакова Н.П. діяла від імені ТОВ "СНАГ" при укладенні договору купівлі-продажу з ТОВ "МАГМА-ІНВЕСТ", не доводять обізнаності відповідача з обставинами набуття спірного майна попереднім власником.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "СНАГ" набувало не звичайний об`єкт нерухомого майна з прозорою історією переходу права, а будівлю, до складу якої внаслідок попередніх реєстраційних дій було включено приміщення, яке раніше існувало як окремий об`єкт, було пов`язане з державним підприємством, вилучалося з приватизації та лише у 2020 році набуло приватноправового реєстраційного оформлення.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, 29.07.2026 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2026 (повний текст складено 09.07.2026) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
На момент звернення з позовом до суду, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19.
Як вбачається з автоматизованої системи документообігу суду КП ?ДСС?, згідно з текстом позовної заяви, ціна позову становить 1 226 872,61 грн.
Так, предметом позову у цій справі є стягнення 1 226 872,61 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України вона може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в даній справі поставлено питання про належний стандарт доказування недобросовісності кінцевого набувача нерухомого майна після набрання чинності Законом України №4292-IX, про розподіл тягаря доказування відповідно до частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України, а також про межі обов`язку покупця перевіряти історію формування об`єкта нерухомості, коли попередній окремий об`єкт був об`єднаний з іншою будівлею, а його реєстраційний розділ закритий. Однак, набувач не має інструментів та джерел, зокрема реєстрів та доступу до них для перевірки даних фактів, але вони є у реєстраторів та у нотаріусів якими не набувач, а також: таку перевірку неможливо здійснити під час проведення даного правочину. Від відповіді на ці питання залежить не лише вирішення цієї справи, а й усталеність цивільного обороту нерухомості, можливість учасників покладатися на відомості державних реєстрів та практичне застосування компенсаційного механізму частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, а також має виняткове значення для скаржника, оскільки оскаржувані рішення безпосередньо позбавляють скаржника права на нерухоме майно придбаного ним за відплатним договором; спірне приміщення не зареєстроване як самостійний об`єкт і не відображене окремо у чинній технічній документації, тому виконання рішення може зачепити державну реєстрацію, експлуатацію, реконструкцію та господарське використання всієї будівлі. Крім майнових наслідків, висновок про недобросовісність позбавляє відповідача компенсації, передбаченої частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України; отже, значення справи для скаржника істотно перевищує формальну ціну позову.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).
Однак, касаційна скарга не містить обґрунтування кількісного критерію, за допомогою якого можна було б встановити наявну правову проблему, тому на переконання колегії суддів, касаційна скарга Укрзалізниці не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Загалом касаційна скарга зводиться до незгоди відповідача із результатом розгляду справи, а з її змісту не вбачається наявність визначених скаржником підстав для касаційного перегляду судових рішень.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів ?а? і ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №904/3344/25 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №904/3344/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач