КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 757/12649/25-ц Головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є.С.
Провадження № 22-ц/824/7595/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
У березні 2025 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на його користь заборгованість за комунальні послуги у загальному розмірі 153 746,46 грн, яка складається із:
- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 12 317, 31 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 502,71 грн, 3 % річних у розмірі 370,53 грн;
- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9 142,08 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 115,33 грн, 3 % річних у розмірі 275,01 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 31 105,14 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 794,83 грн, 3 % річних у розмірі 935,71 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 263,49 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2 960,15 грн, 3 % річних у розмірі 729,90 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 44 919,55 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 4 631,77 грн, 3 % річних у розмірі 1 121,62 грн, пені у розмірі 714,37 грн;
- заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 10 061,25 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1 077,47 грн, 3 % річних у розмірі 257,63 грн, пені у розмірі 167,87 грн;
- заборгованості зі сплати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 258,91 грн, зі сплати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50 грн, зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 358,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є споживачами послуг з централізованого опалення (з 01 листопада 2021 року - постачання теплової енергії) та постачання гарячої води, які надаються КП «Київтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачки у встановленому законом порядку від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не відмовлялись, своєчасно не сплачували кошти за спожиті комунальні послуги, в результаті чого станом на 31 січня 2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 153 746,46 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго»:
- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 31 105,14 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 3 794,83 грн, 3 % річних у розмірі 935,71 грн.
- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 263,49 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 29 60,15 грн, 3 % річних у розмірі 729,90 грн.
- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 44 919,55 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 631,77 грн, 3 % річних у розмірі 1 121,62 грн, пеню у розмірі 714,37 грн;
- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 10 061,25 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 077,47 грн, 3 % річних у розмірі 257,63 грн, пеню у розмірі 167,87 грн;
- заборгованість по платі за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 258,91 грн, по платі за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50 грн та по платі за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 358,33 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір по 1 270,25 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачки зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , і є споживачами послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які постачало ПАТ «Київенерго» та на даний час постачає КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачки своєчасно не вносять плату за отримані комунальні послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з них на користь позивача. При цьому суд застосував наслідки спливу позовної давності до заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідачки фактично не проживають у квартирі АДРЕСА_2 , отже не є споживачами послуг, які надавав позивач. У вказаній квартирі проживала її матір - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розрахунок, на який послався суд першої інстанції, не є належним доказом наявності заборгованості саме в заявленому розмірі. Відсутні первинні документи, на підставі яких можна перевірити правильність проведених розрахунків.
Також відповідачка вважає, що позивач безпідставно нарахував пеню, інфляційні втрати та 3 % річних, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» відповідачки звільнені від обов`язку сплати на користь позивача цих нарахувань у період дії в Україні воєнного стану.
КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідачки усудове засідання не з'явилася, а позивач явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 10 лютого 2025 року № 125877818 про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 25 січня 2007 року за цієї адресою зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), а із 01 листопада 2021 року у зв`язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
На виконання вимог законодавства КП «Київтеплоенерго» на підставі типових договорів підготовлено та оприлюднено договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085) (далі - договір).
Свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі факт отримання послуг споживачами.
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідачки є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а із 01 листопада 2021 року споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.
Відповідачки від зазначених комунальних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).
Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачкам послуги з ЦО/ЦПГВ, а із 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, надсилає їм платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідачки споживають надані послуги та зобов`язані оплатити їх вартість.
Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 (далі - договір цесії), укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води.
Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630) та втратили чинність 01 травня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 02 лютого 2022 року.
Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII(далі - Закон № 2189-VIII) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов`язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов`язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із статтею 9 Закону № 2189-VIIIунормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 18 Правил № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Пунктом 30 Правил № 630 передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У статті 12 Закону № 2189-VIII визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
У справі, яка переглядається, на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та є договором приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до пункту 8 Правил № 630 послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).
За змістом положень статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до умов частини першої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною другою статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частин першої, другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, за змістом даних норм відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинен бути повним і беззастережним. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.
За загальним правилом мовчання не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Зокрема, згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму вчинення правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Водночас за частиною третьої статті 205 ЦК України мовчання, як форма вираження волі сторони до вчинення правочину, може мати місце у випадках, встановлених договором або законом.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» покладає на споживача обов`язок укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Наведені приписи закону свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17, де скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Як передбачено у частині четвертій статті 13 Закону № 2189-VIII, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Оскільки протягом місяця з дня опублікування позивачем у засобі масової інформації повідомлення та договору відповідачки про свою відмову укласти договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої водиу письмовому вигляді не направили, вони вважаються такими, що прийняли пропозицію позивача щодо укладення договору, а відтак можна дійти висновку про наявність договірних відносин між сторонами.
До того ж, слід зазначити, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із вказаними нормами закону та судовою практикою незалежно від наявності письмового договору з виконавцем послугспоживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 2007 року по теперішній час.
Вищевказаний будинок підключений до мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, відтак комунальні послуги надавалися до приміщення відповідачок і споживалися ними.
Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що вона зверталася до виконавця (виробника) комунальних послуг протягом спірного періоду із вимогою про розірвання договору про постачання житлово-комунальних послуг та їй було безпідставно відмовлено, або з вимогою про відключення вказаного житлового приміщення від централізованої мережі опалення та/або гарячого водопостачання до компетентного органу.
Таким чином, відповідачки у період часу з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року були споживачами послуг з централізованого опалення (з 01 листопада 2021 року - постачання теплової енергії) та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки після розміщення їх виконавцями у засобі масової інформації повідомлення про публічний договір (оферту) та тексту договору про надання таких комунальних послуг в установленому законом порядку не заявили відмову від надання зазначених послуг, а також протягом спірного періоду фактично користувалася послугами, які надавалися позивачем.
В матеріалах справи відсутні докази того, що у зазначений період послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води надавалися іншими виконавцями, а не КП «Київтеплоенерго».Нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. При цьому відповідачка від наданих послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, жодних доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою суду не надано.
За статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення становить 31 105,14 грн, а за послуги з постачання гарячої води - 24 263,49 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 01 серпня 2025 року послуги з постачання теплової енергії становить 44 919,55 грн, а за послуги з постачання гарячої води - 10 061,25 грн.
Крім того, відповідно до вимог частини третьої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частини тринадцятої статті 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» КП «Київтеплоенерго» нарахувало відповідачкам плату за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 258,91 грн та за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50 грн, а також плату за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 358,33 грн.
Вищевказані суми боргу відображені у наданих позивачем розрахунках заборгованості за відповідні послуги, які не спростовані ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність і розмір заборгованості за комунальні послуги повинно доводиться виключно первинними документами, сформованими відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не заслуговують на увагу.
У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Враховуючи, що у справах про стягнення заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 361/2385/18-ц.
При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належними доказами та допустимими засобами доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить про наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 невиконаних боргових зобов`язань перед КП «Київтеплоенерго», до якого перейшло право вимоги за договором постачання теплової енергії, за надані комунальні послуги, тому вони повинні відповідати за пред`явленим позовом.
Відповідачкою не спростовано жодними доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, надані їй після 01 травня 2018 року, хоча це є її процесуальним обов`язком.
Посилаючись на необґрунтованість розрахунків заборгованості, які зроблені позивачем, відповідачка на їх спростування свого контррозрахунку не надала та не вказала на конкретні обставини, що свідчили б про їх не відповідність реальному споживанню комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачем факту порушення відповідачками умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги у спірний період.
Отже, враховуючи, що за адресою зареєстрованого місця проживання відповідачок надавалися послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води їх виконавцем - КП «Київтеплоенерго», у тому числі й ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як законним користувачам квартири, проте оплата цих послуг не була забезпечена у встановлений строк та у розмірі спожитої комунальної послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачок на користь позивача заборгованості за надані послуги.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Крім того, одним із видів акцесорного зобов`язання є неустойка (пеня), яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2189-VIIIу разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач на заборгованість відповідачок за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води, яка виникла у період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2025 року,нарахував інфляційні втрати, та три проценти річних тапеню.
Вказані розрахунки перевірені апеляційним судом та не викликають сумнівів у правильності проведені відповідних нарахувань.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (зі змінами) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення внесення плати за житлово-комунальні послуги у період воєнного стану в Україні була відновлена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року.
У справі, яка переглядається, КП «Київтеплоенерго» пред`явило позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за період із 01 січня 2024 року по 31 січня 2025 року, про що свідчать надані розрахунки відповідних складових заборгованості.
Таким чином позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» в частині стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як боржників, якій прострочили виконання зобов`язання з оплати отриманих комунальних послуг, є законними і обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги позивача цих висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року у даній справі - без змін.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній