П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 серпня 2026 року м. Київ
Справа № 363/6511/25
Провадження: № 22-ц/824/8976/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Баличевої М. Б.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 18 грудня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем було укладено кредитний договір № 3360722, а 22 січня 2021 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та відповідачем кредитний договір № 9956661, за умовами яких останній отримав кредитні кошти, однак, належним чином зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів не виконав. Зазначено про те, що внаслідок послідовного відступлення прав вимоги за зазначеними договорами ТОВ «ФК «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло статусу нового кредитора, у зв`язку з чим просило стягнути з відповідача заборгованість, яка за кредитним договором № 3360722 становить 25 888 грн, а за кредитним договором № 9956661 9 030,66 грн, що загалом складає 34 918,66 грн, а також понесені судові витрати.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2026 року позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС»задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором№3360722 від 18.12.2020 року таза договором №9956661 від 22.01.2021 року у розмірі 34 918,66 грн., витрати по сплаті судового зборув розмірі 2 422,40 грнта витрати на правовудопомогу - 3 000 грн.
В задоволеннірешти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Дончак Д. М. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" задовольнити частково : стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 3360722 від 18.12.2020 року в розмірі 10004 грн, а в решті вимог відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки умовам спірних кредитних договорів та безпідставно погодився з розрахунком заборгованості, поданим позивачем. Стверджує, що кредитодавці неправомірно нарахували проценти за користування кредитними коштами після спливу погодженого сторонами строку кредитування, тоді як право на їх нарахування припиняється із закінченням такого строку, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Крім того, зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів продовження строку кредитування за кредитним договором № 9956661, оскільки відповідач не звертався із заявою про пролонгацію договору в порядку, визначеному його умовами. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь позивача проценти, комісію, інфляційні втрати та три проценти річних без перевірки правових підстав і правильності їх нарахування, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Сердійчук Я. Я. зазначила про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов кредитних договорів та норм матеріального права. Вказувала, що відповідач добровільно уклав спірні кредитні договори, був належним чином ознайомлений з їх умовами, отримав кредитні кошти та погодився з порядком і розміром нарахування процентів. Зазначала, що умовами кредитних договорів передбачено можливість продовження строку користування кредитом, а проценти нараховані відповідно до погоджених сторонами умов. Крім того, посилалася на те, що позивачем надано належні докази переходу до нього права вимоги за спірними договорами, а відповідач не подав доказів належного виконання своїх зобов`язань чи погашення заборгованості. У зв`язку з цим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 грудня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_2 в електронній формі було укладено договір про надання споживчого кредиту № 3360722. Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачу кредит у сумі 8 000 грн шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором (а. с. 20-23).
Умовами зазначеного договору передбачено, що його укладення здійснюється із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом застосування одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Договір визначає розмір кредиту, строк кредитування, порядок нарахування процентів, умови їх застосування, а також права та обов`язки сторін. До договору сторонами підписано графік платежів та паспорт споживчого кредиту.
Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 18614-1327-147765228 від 18 грудня 2020 року, згідно з якою на рахунок відповідача було перераховано 8 000 грн (а. с. 110).
26 серпня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 26082021, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за низкою кредитних договорів, у тому числі за кредитним договором № 3360722 (а. с. 24 - 28,29, 30 - 32). Надалі, 23 травня 2024 року, між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу № 23/05/24, відповідно до якого право вимоги за зазначеним кредитним договором перейшло до позивача у цій справі (а. с. 69 - 85).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача за кредитним договором № 3360722 становила 25 888 грн, з яких 8 000,00 грн - основний борг, 17 888,00 грн - проценти за користування кредитом (а. с. 18-19, 121 - 126).
Крім того, судом установлено, що 22 січня 2021 року між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_2 в електронній формі укладено кредитний договір № 9956661, відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 8 000 грн, а останній зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені договором (а. с. 127 - 128).
Договором визначено розмір кредиту, строк кредитування, дату повернення кредиту, порядок нарахування процентів та строк дії договору. Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 30 грудня 2021 року, відповідно до якої грошові кошти у сумі 8 000 грн були перераховані на платіжну картку відповідача (а. с. 13).
27 серпня 2021 року ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» відступило право вимоги за зазначеним кредитним договором ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу № 27/08-1 (а. с. 33 - 44). В подальшому, 10 січня 2023 року право вимоги перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за договором факторингу № 10-01/2023 (а.с. 48-68), а 28 серпня 2025 року до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на підставі договору факторингу № 28-08/25 (а. с. 86 - 98).
Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 9956661 загальний розмір заборгованості становить 9 030,66 грн, з яких 4 545,90 грн - основний борг, 3 436,61 грн - проценти за користування кредитом, 681,89 грн - комісія, 298,64 грн - інфляційні втрати та 67,62 грн - три проценти річних (а. с. 14 - 17).
Посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання за обома кредитними договорами належним чином не виконав, кредитні кошти та проценти у добровільному порядку не повернув, а право вимоги за спірними договорами перейшло до позивача на підставі договорів факторингу, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулося до суду з цим позовом про стягнення з відповідача загальної заборгованості у розмірі 34 918,66 грн, а також судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення між відповідачем та первісними кредиторами кредитних договорів, належного виконання кредитодавцями своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів, а також переходу до позивача права вимоги за спірними договорами на підставі укладених договорів факторингу. Суд визнав наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та достатнім доказом її розміру, встановив відсутність доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань та дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача заборгованості за обома кредитними договорами у заявленому розмірі разом із судовими витратами.
Перевіряючи правильність таких висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підтвердження заявлених позовних вимог ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» надало суду копії кредитного договору № 3360722 від 18 грудня 2020 року, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_2 в електронній формі, кредитного договору № 9956661 від 22 січня 2021 року, укладеного між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_2 , паспортів споживчого кредиту, графіка платежів, документів, що підтверджують підписання кредитних договорів електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а також докази перерахування відповідачу кредитних коштів.
Крім того, позивачем подано договори факторингу, укладені між первісними кредиторами та їх правонаступниками, що підтверджують послідовний перехід до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права грошової вимоги за обома кредитними договорами, а також розрахунки заборгованості за кожним із них.
При цьому відповідач не заперечував факту отримання кредитних коштів за спірними кредитними договорами, не оспорював укладення цих договорів чи переходу права вимоги до позивача, а також не надав належних та допустимих доказів повного або часткового виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів і сплати передбачених договорами платежів.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту укладення сторонами кредитних договорів, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу до позивача права вимоги за спірними зобов`язаннями.
Разом із тим правильність визначення судом першої інстанції розміру заборгованості за кожним із кредитних договорів підлягає окремій перевірці з огляду на доводи апеляційної скарги.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо кредитного договору № 3360722 від 18 грудня 2020 року, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_2 , колегія суддів виходить із такого.
Як убачається з матеріалів справи, 18 грудня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_2 в електронній формі укладено договір про надання споживчого кредиту № 3360722, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 8 000 грн.
Пунктом 1.4 договору сторони погодили строк кредитування тривалістю 29 календарних днів.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, а також у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування права кредитора підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України.
Разом із тим пунктом 4.1 кредитного договору передбачено можливість продовження строку користування кредитом у порядку та на умовах, визначених пунктами 4.2-4.5 цього договору.
Із картки обліку договору (розрахунку заборгованості), що міститься в матеріалах справи (а. с. 121-127), убачається, що останній платіж відповідача в рахунок сплати процентів у сумі 200,00 грн здійснений 16 лютого 2021 року. З огляду на умови пункту 4.1 договору та відсутність доказів того, що зазначений платіж був зарахований як часткове погашення без продовження строку кредитування, колегія суддів доходить висновку, що строк користування кредитом був продовжений ще на 29 календарних днів, тобто до 17 березня 2021 року включно.
Отже, саме до цієї дати позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом. Як убачається з розрахунку заборгованості, станом на 17 березня 2021 року загальна сума заборгованості становила 16 464,00 грн, з яких 8 000,00 грн - основний борг та 8 464,00 грн - проценти за користування кредитом.
Водночас із наданого позивачем розрахунку вбачається, що договірні проценти були нараховані до 18 травня 2021 року, тобто після спливу навіть пролонгованого строку кредитування. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що нарахування процентів за період після 17 березня 2021 року суперечить положенням статті 1048 ЦК України та наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є частково обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки позивач безпідставно здійснив нарахування договірних процентів після закінчення пролонгованого строку кредитування.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо визначеного відповідачем розміру заборгованості за зазначеним кредитним договором. Наведений в апеляційній скарзі розрахунок ґрунтується виключно на власному тлумаченні відповідачем умов кредитного договору та порядку нарахування процентів і не підтверджений належними та допустимими доказами. Відповідачем не подано контррозрахунку заборгованості, виконаного з урахуванням умов договору та здійснених платежів, який би давав можливість встановити інший розмір заборгованості.
При цьому колегія суддів бере до уваги розрахунок заборгованості, поданий позивачем, який містить відомості про здійснені відповідачем платежі та порядок їх зарахування, однак виключає із нього проценти, нараховані після 17 березня 2021 року, оскільки їх нарахування суперечить положенням статті 1048 ЦК України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Отже, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню за кредитним договором № 3360722 від 18 грудня 2020 року, колегія суддів виходить із розрахунку позивача в частині, яка відповідає умовам договору та вимогам закону, із виключенням процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно кредитного договору № 9956661 від 22 січня 2021 року, укладеного між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статей 6, 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору та змісту договірних зобов`язань, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до паспорта споживчого кредиту та умов кредитного договору № 9956661 сторони погодили строк кредитування 28 календарних днів. Водночас пунктом 1.6 договору визначено кінцевий термін (дату) повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом - 12 липня 2021 року, а загальну суму коштів, що підлягає сплаті позичальником, - 16 664,40 грн.
Крім того, пунктом 1.10 договору передбачено право позичальника ініціювати продовження строку кредитування або строку повернення кредиту шляхом звернення до кредитодавця в паперовій або електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. Відповідно до пункту 1.14 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати проценти, які нараховуються на фактичний залишок виданого кредиту за кожний день користування кредитом.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, підписуючи кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, був ознайомлений з його умовами, погодився зі строками виконання зобов`язань, порядком нарахування процентів, їх розміром та загальною вартістю кредиту. Доказів недійсності договору чи окремих його положень, а також їх оспорення у встановленому законом порядку відповідачем не надано.
Із розрахунку заборгованості (а. с. 14-15) убачається, що протягом дії кредитного договору відповідач регулярно користувався кредитними коштами та здійснював їх часткове погашення, що також узгоджується з умовами договору щодо можливості подальшого користування кредитом. При цьому нарахування процентів здійснювалося до червня 2021 року, тобто в межах строку, погодженого сторонами договору, та до моменту відступлення права вимоги первісним кредитором.
За таких обставин, саме по собі посилання відповідача на те, що у паспорті споживчого кредиту визначено строк кредитування 28 календарних днів, не свідчить про неправомірність нарахування процентів після спливу цього строку, оскільки умовами самого договору сторони окремо погодили кінцеву дату виконання зобов`язання 12 липня 2021 року, а також передбачили можливість продовження строку кредитування.
Отже, посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування не спростовують правомірності здійсненого у цій справі нарахування процентів, оскільки останні були нараховані в межах строку, визначеного сторонами договору.
Крім того, із розрахунку заборгованості вбачається, що кредитором при визначенні її розміру враховано здійснені відповідачем платежі в рахунок погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим станом на дату відступлення права вимоги заборгованість складала 7 982,51 грн, з яких 4 545,90 грн - основний борг та 3 436,61 грн - проценти за користування кредитом. Відповідач не подав належного контррозрахунку, який би спростовував наведений позивачем розрахунок або свідчив про інший розмір заборгованості. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення зазначених сум.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 681,89 грн.
Так, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просило стягнути з відповідача, зокрема, 681,89 грн заборгованості за комісією за кредитним договором № 9956661 від 22 січня 2021 року.
Водночас, ні позовна заява, ні поданий позивачем розрахунок заборгованості не містять посилання на конкретне положення кредитного договору, яким передбачено обов`язок позичальника сплатити зазначену комісію, не наведено порядку її нарахування, а також не подано її детального розрахунку.
Більше того, із додатка до кредитного договору, графіка платежів (а. с. 8), який є його невід`ємною частиною, убачається, що у графі «Комісія за кредитом» сторонами визначено її розмір як «0,00 грн». Отже, безпосередньо погодженими сторонами умовами договору не передбачено обов`язку позичальника зі сплати будь-якої комісії за кредитом.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги, представник позивача у відзиві посилається на положення статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені постановою Правління Національного банку України від 11 лютого 2021 року № 16, а також Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113, зазначаючи, що наведені нормативні акти передбачають право кредитодавця встановлювати комісію за надання кредиту.
Колегія суддів відхиляє такі доводи з огляду на таке.
Дійсно, положення статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначають склад загальних витрат за споживчим кредитом та передбачають, що до них можуть включатися, зокрема, комісії кредитодавця. Однак наведена норма не встановлює безумовного обов`язку споживача сплачувати будь-яку комісію та не звільняє кредитодавця від обов`язку довести, що відповідний платіж був належним чином погоджений сторонами, визначений умовами конкретного договору та підлягав сплаті саме у заявленому розмірі.
Аналогічно Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені постановою Правління Національного банку України № 16, а також Положення, затверджене постановою Правління Національного банку України № 113, регламентують порядок розрахунку загальної вартості кредиту та вимоги до змісту договорів про споживчий кредит, однак самі по собі не створюють цивільних прав та обов`язків сторін конкретного договору і не можуть бути самостійною підставою для стягнення комісії за відсутності відповідної домовленості сторін.
Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 524/5154/23 зроблено висновок, що сама лише можливість встановлення кредитодавцем комісії, передбачена законодавством, не свідчить про безумовну правомірність її стягнення. Суд у кожному конкретному випадку повинен перевірити, чи була така комісія погоджена сторонами, за які саме послуги вона встановлена, чи не є вона платою за дії, які кредитодавець здійснює у власних інтересах або на виконання вимог закону, а також чи підтверджений її розмір належними та допустимими доказами.
Оскільки у цій справі матеріали не містять належних доказів погодження сторонами сплати комісії у заявленому позивачем розмірі, а графік платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору, взагалі визначає розмір комісії як «0,00 грн», колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для її стягнення.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 681,89 грн комісії підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Крім того, кредитним договором передбачено відповідальність позичальника за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як убачається з наданого позивачем розрахунку, інфляційні втрати та три проценти річних нараховані виключно на суму основного боргу за кредитом, без урахування відсотків та комісії, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних у визначеному судом розмірі.
При цьому апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних, неправильного визначення періоду їх нарахування чи відсутності підстав для їх стягнення, а тому підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.
Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Колегія суддів дійшла висновку про безпідставність нарахування процентів за кредитним договором № 3360722 після закінчення строку кредитування, а також про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за комісією за кредитним договором № 9956661, оскільки матеріали справи не містять належних доказів погодження сторонами такого платежу.
В іншій частині доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до власного тлумачення відповідачем умов кредитних договорів, переоцінки досліджених судом доказів та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, із виключенням із неї процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування за кредитним договором № 3360722, та заборгованості за комісією у розмірі 681,89 грн за кредитним договором № 9956661. В іншій частині рішення суду є законним і обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить із такого.
Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції позивач заявив до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн, на підтвердження чого надав належні докази їх понесення.
Дослідивши подані докази, суд першої інстанції, врахувавши критерії, визначені статтями 133, 137, 141 ЦПК України, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку про завищеність заявленого до стягнення розміру таких витрат та зменшив їх до 3 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки визначений до стягнення розмір витрат уже є результатом оцінки їх співмірності зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та принципами розумності й справедливості.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції змінюється лише в частині розміру заборгованості шляхом виключення окремих складових заявлених вимог, а присуджений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу вже був істотно зменшений порівняно із заявленим позивачем, колегія суддів не вбачає підстав для додаткового пропорційного зменшення суми таких витрат, а тому залишає їх у розмірі 3 000 грн.
Відповідно до частин першої, шостої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, з якої належить стягнути судові витрати, звільнено від сплати судового збору, такі витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі зміни рішення судом апеляційної інстанції цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ціна позову у цій справі становила 34 918 грн 66 коп., тоді як за результатами апеляційного перегляду підлягають задоволенню позовні вимоги на суму 24 812 грн 77 коп., що становить 71,06 % від заявлених вимог.
При зверненні до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Ухвалою Київського апеляційного суду відповідача звільнено від сплати судового збору як особу, яка відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільняється від його сплати.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору підлягає скасуванню зі зміною розподілу судових витрат. Судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції, підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у сумі 1 721 грн 33 коп.
Крім того, при поданні апеляційної скарги відповідач відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору, який у разі відсутності такої пільги підлягав сплаті у розмірі 3 633 грн 60 коп.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги у розмірі 1 051 грн 56 коп.
З урахуванням того, що судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції, підлягає компенсації за рахунок держави у розмірі 1 721 грн 33 коп., різниця між сумою судового збору, яка підлягає компенсації позивачу за рахунок держави, та сумою судового збору, що підлягає стягненню з позивача на користь держави, становить 669 грн 77 коп., яка і підлягає компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, а також скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням у цій частині нового рішення, яким слід компенсувати ТОВ «ФК «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги після проведення взаємозаліку у розмірі 669 грн 77 коп та стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на таку допомогу буди покладені спів мірно на відповідача, а тому такі витрати підлягають стягненню на користь ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2026 року змінити шляхом зменшення розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 , із виключенням із неї процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування за кредитним договором № 3360722 від 18 грудня 2020 року, та заборгованості за комісією у розмірі 681 грн 89 коп. за кредитним договором № 9956661 від 22 січня 2021 року.
У зв`язку з цим абзац другий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитними договорами № 3360722 від 18 грудня 2020 року та № 9956661 від 22 січня 2021 року у розмірі 24 812 грн 77 коп., що складається із:
заборгованості за тілом кредиту - 12 545 грн 90 коп.;
заборгованості за процентами - 11 900 грн 61 коп.;
інфляційних втрат - 298 грн 64 коп.;
трьох процентів річних - 67 грн 62 коп.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2026 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги після проведення взаємозаліку у розмірі 669 грн 77 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.З ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді О. В. Желепа
В. А. Нежура