УХВАЛА
07 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 686/37188/25
провадження № 61-7112ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року Головне управління Державної податкової служби
у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області), заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням
від 25 лютого 2026 року у задоволенні заяви ГУ ДПС у Хмельницькій області про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, відмовив.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 29 квітня 2026 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого
2026 року залишив без змін.
26 травня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого
2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня
2026 року.
Верховний Суд ухвалою від 01 червня 2026 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати касаційну скаргу у новій редакції з урахуванням наведених вимог процесуального законодавства та копії відповідно до кількості учасників справи; документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
03 червня 2026 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали Верховного Суду від 01 червня 2026 року.
Копія ухвали суду касаційної інстанції від 01 червня 2026 року направлена
ГУ ДПС у Хмельницькій області через систему «Електронний суд», документ доставлений до електронного кабінету заявника 04 червня 2026 року о 1:30:28, що підтверджується повідомленням про доставлення електронного листа.
15 червня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали суду від 01 червня 2026 року від ГУ ДПС
у Хмельницькій області надійшло клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги в частині сплати судового збору, до якої також долучена касаційна скарга у новій редакції та докази надсилання копій іншим учасникам справи.
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 року продовжив ГУ ДПС
у Хмельницькій області строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
30 червня 2026 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали Верховного Суду від 29 червня 2026 року.
Копія ухвали суду касаційної інстанції від 29 червня 2026 року направлена
ГУ ДПС у Хмельницькій області через систему «Електронний суд», документ доставлений до електронного кабінету заявника 01 липня 2026 року о 9:01:05, що підтверджується повідомленням про доставлення електронного листа.
08 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд»
на виконання вимог ухвали суду від 29 червня 2026 року від ГУ ДПС
у Хмельницькій області надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої доданий доказ сплати судового збору, а також касаційна скарга у новій редакції.
Касаційна скарга у новій редакції подається на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питань застосування статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.4
статті 73 ПК України, статті 348 ЦПК України до спірних правовідносин, зокрема в розрізі відмови у задоволенні заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, з підстав відсутності в матеріалах справи відомостей про здійснення заходів щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
У частині другій статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
За змістом наведених приписів, особа, яка подає касаційну скаргу на рішення чи ухвалу суду першої інстанції після його перегляду апеляційним судом та/або на постанову чи ухвалу апеляційного суду, має у касаційній скарзі достатньо чітко вказати одну чи більше підстав касаційного оскарження (із зазначених вище), а також обґрунтувати таку підставу (такі підстави).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Касаційний суд вже вказував, що у разі касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 759/4747/16-ц (провадження № 61-4673св20)).
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок у постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження
№ 12-13гс22)).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
ГУ ДПС у Хмельницькій області у касаційній скарзі зазначило підставою касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.4 статті 73 ПК України,
статті 348 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що він уже викладав висновки щодо застосування статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», зокрема у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2026 року у справі
№ 758/8300/24 (провадження № 61-12774св25), від 23 грудня 2025 року у справі № 686/8216/25 (провадження № 61-10235св25) тощо. З огляду на це твердження скаржника щодо відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» не має належного обґрунтування. Крім того, Верховний Суд наголошує, що за змістом частини другої статті 1 ЦК України, зокрема до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Отже, у касаційній скарзі немає обґрунтування того, чому, на думку скаржника, у порядку цивільного судочинства в цивільній справі Верховний Суд має формулювати висновки щодо застосування акта, який цивільні відносини не регулює.
Подібні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 686/35427/25 (провадження № 61-3149ск26).
За таких обставин формальну вказівку пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України як підстави касаційного оскарження не можна вважати викладенням передбачених ЦПК України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги як неподаної, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша
статті 2 ЦПК України).
У пункті 11 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Оскільки скаржник у касаційній скарзі не зазначив передбачені у частині другій статті 389 ЦПК України підстави для оскарження Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року в касаційному порядку та не навів належне обґрунтування саме цих підстав, таку скаргу слід визнати неподаною та повернути заявнику.
Також ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права.
Тому повернення касаційної скарги не є порушенням права заявників на доступ до суду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року вважати неподаною та повернути заявникові.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська