Справа № 473/6511/25
РІШЕННЯ
іменем України
"07" серпня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Манучарян А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування,
ВСТАНОВИВ
у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, з урахуванням подальших змін, до Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування.
В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві спільної власності зі ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів все свої майно позивачці.
Позивачка ОСОБА_1 належним чином прийнявши спадщину після смерті чоловіка, звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області з приводу оформлення своїх спадкових прав.
Однак нотаріус відмовив позивачці в посвідченні спадкових прав з підстави невизначеності частки спадкодавця у квартирі АДРЕСА_1 .
Проте, оскільки право власності на квартиру зареєстровано на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її частку (1/6) в квартирі успадкував ОСОБА_4 ), а тому частка спадкодавця у вказаному майні становить 1/2 частка (1/3 + 1/6).
Враховуючи вказані обставини, позивачка ОСОБА_1 просила в судовому порядку визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
В судове засідання представник позивачки адвокат Лукіянчин І.П. не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача Вознесенської міської ради в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, вирішення справи залишив на розсуд суду.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Вознесенської міської ради 14 квітня 1993 року, ОСОБА_6 та членам її сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 було передано в спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину після її смерті прийняли ОСОБА_7 , ОСОБА_4
19 липня 2019 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, виконуючим обов`язки державного нотаріуса Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченком В.А. ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с.72-89).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . За життя останній склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Омельчук І.М. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_4 заповів все своє майно позивачці.
Остання, належним чином прийнявши спадщину після смерті чоловіка, звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області з приводу оформлення своїх спадкових прав.
Однак нотаріус відмовила позивачці в посвідченні спадкових прав з підстави невизначеності частки спадкодавця у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.25-37).
Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (ч. 1 ст. 86 ЦК України 1960 року (чинного на час набуття спадкодавицею спірного майна)).
Згідно ст. 112 ЦК України 1960 року майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22 грудня 1995 року розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
У той же час, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім`ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції»; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про особисте селянське господарство»).
Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Таким чином, оскільки квартира належала на праві спільної сумісної власності трьом співвласникам, відсутні докази, що участь когось з учасників спільної сумісної власності у надбанні майна була більшою або меншою, а тому частка спадкодавця у вказаному майні є рівною часткам інших співвласників та становить 1/3 частку цього майна.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 вказано, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом ст. 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч 4 ст. 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень ст. 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5ст. 1268 ЦК України).
З положень ст.ст.1217,1223 ЦК України вбачається, що спадкування здійснюється за заповітом, а в разі його відсутності та в інших випадках, визначених Цивільним кодексом України - за законом.
Відповідно до ст.ст. 1268-1270 ЦК України для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець прийняв її в шестимісячний строк в порядку, передбаченому законом.
Судом встановлено, що позивачка, як спадкоємицею першої черги за законом, належним чином прийняла спадщину після смерті чоловіка.
Інших спадкоємців, які прийняли спадщину або мають право на її обов`язкову частку, судом не встановлено.
Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, виходячи з того, що позивачка не має іншої можливості захистити своє право на спадщину, зокрема через органи нотаріату, а тому суд вважає, що її право підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на 1/3 частку вищевказаної квартири в порядку спадкування за заповітом.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів щодо наявності об`єктивних перешкод для оформлення права власності на 1/6 частку квартири у нотаріальному порядку.
Крім цього, як зазначив Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18, у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини/знаходження спадкового майна.
З урахуванням наведеного, оскільки Вознесенська міська рада не є належним відповідачем у справі, а тому в задоволенні вимог до неї слід відмовити.
Керуючись ст.ст.12,13,76-83,259,263 - 265,272,273 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Вознесенську Миколаївської області.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Л.В.Лузан