ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року Справа №160/26603/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) у невиплаті солдату Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) виплатити солдату Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 16.10.2020 був призваний на строкову військову службу до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а 18.08.2023 уклав із цією військовою частиною контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, який є безстроковим (до оголошення демобілізації), та дотепер проходить військову службу на посаді стрільця. За період з 21.08.2024 по 10.04.2025, згідно з наказами командира військової частини від 21.08.2024 № 252 та від 15.04.2025 № 111, позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що за сукупністю становить не менше шести місяців; до кримінальної та адміністративної відповідальності за військові правопорушення не притягувався. Позивач вважає, що як особа рядового складу, яка у віці до 25 років була прийнята на військову службу під час воєнного стану, проходить службу та брала безпосередню участь у бойових діях, він набув права на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн, передбачену пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153. 19.07.2025 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом про виплату винагороди, проте рішенням військової частини від 30.07.2025 у виплаті відмовлено, що позивач вважає протиправним.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивач був призваний на строкову військову службу 16.10.2020 і станом на 24.02.2022 вже був військовослужбовцем Національної гвардії України, а тому не підпадає під дію пункту 4 Постанови № 153, який поширюється на осіб, прийнятих або призваних на військову службу під час воєнного стану. Відповідач також зазначає, що укладений із позивачем контракт від 18.08.2023 не відповідає формі, затвердженій Постановою № 153, а Військова частина НОМЕР_1 не включена до переліку військових частин, які є учасниками експериментального проекту, затвердженого наказом Командувача Національної гвардії України від 19.04.2025 № 418, у зв`язку з чим позивач не підпадає і під вимоги пункту 15 Постанови № 153. Крім того, відповідач наголошує, що Національна гвардія України фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому питання виплати винагороди має і публічне значення.
Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 1 статті 257 та частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 16.10.2020 був призваний на строкову військову службу до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а 18.08.2023 уклав із цією військовою частиною контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, який є безстроковим (до оголошення демобілізації). Станом на час розгляду справи позивач продовжує проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця.
За період з 21.08.2024 по 10.04.2025, згідно з наказами командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.08.2024 № 252 та від 15.04.2025 № 111, позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій (у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України), перебуваючи в ОТУ «ХАРКІВ», ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що за сукупністю становить не менше шести місяців.
За час проходження військової служби позивач до кримінальної та адміністративної відповідальності за військові правопорушення не притягувався, що підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи обліку відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості станом на 18.08.2025 і листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
19.07.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн. Рішенням Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 30.07.2025 у задоволенні рапорту відмовлено з тих підстав, що позивач був призваний на строкову військову службу 16.10.2020 і станом на 24.02.2022 вже був військовослужбовцем, а тому, на думку відповідача, не підпадає під дію пункту 4 Постанови № 153, а укладений із ним контракт не відповідає формі, затвердженій цією постановою.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). За змістом частини 3 статті 1 та частини 1 статті 4 цього Закону військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу, а комплектування військових формувань військовослужбовцями здійснюється шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Положеннями статті 9 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII встановлено, що Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом; комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Згідно з частинами 1 і 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби; грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), якою затверджено відповідний Порядок та форму контракту. Пунктом 3 Постанови № 153 визначено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.
Аналіз наведеної норми свідчить, що право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців, за умови, що вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Судом встановлено, що позивач є особою рядового складу; станом на дату набрання чинності Постановою № 153 йому не виповнилося 25 років; він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій за сукупністю не менше шести місяців; до кримінальної та адміністративної відповідальності за військові правопорушення не притягувався. При цьому 18.08.2023, тобто під час дії воєнного стану та у віці до 25 років, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, уклавши з відповідачем контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу. За таких обставин позивач відповідає умовам, визначеним пунктом 4 Постанови № 153 для виплати одноразової грошової винагороди.
Доводи відповідача про те, що позивач був призваний на строкову військову службу 16.10.2020 і станом на 24.02.2022 вже був військовослужбовцем, а тому не підпадає під дію пункту 4 Постанови № 153, суд відхиляє. Пункт 4 Постанови № 153 не встановлює вимоги, що особа має бути вперше прийнята або призвана на військову службу саме після введення воєнного стану, і не виключає з числа осіб, які мають право на винагороду, тих, хто раніше проходив строкову військову службу. Укладення позивачем 18.08.2023, під час дії воєнного стану та у віці 22 років, нового контракту про проходження військової служби за контрактом на посадах осіб рядового складу свідчить про прийняття його на військову службу за контрактом під час воєнного стану та про виникнення нових правовідносин. Інше тлумачення наведеної норми не відповідало б меті Постанови № 153, спрямованої на підвищення мотивації до проходження військової служби під час воєнного стану, та мало б ознаки дискримінації.
Посилання відповідача на невідповідність контракту позивача формі, затвердженій Постановою № 153, на невключення Військової частини НОМЕР_1 до переліку військових частин, які є учасниками експериментального проекту (наказ Командувача Національної гвардії України від 19.04.2025 № 418), та на пункт 15 Постанови № 153 суд до уваги не бере, оскільки зазначені положення стосуються виплати одноразової грошової допомоги учасникам експериментального проекту, які приймаються на військову службу за контрактом за формою, затвердженою Постановою № 153, тоді як позивач претендує на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах, підстави та умови виплати якої визначені безпосередньо пунктом 4 Постанови № 153 і не поставлені в залежність від включення військової частини до зазначеного переліку. Та обставина, що роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України не поширюється на Національну гвардію України, також не спростовує права позивача, оскільки таке право ґрунтується безпосередньо на приписах Постанови № 153, обов`язкових для відповідача.
За правилами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін. За правилами частин 1 і 2 статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі статтею 90 Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач набув права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, а бездіяльність відповідача щодо її невиплати є протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю. Ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену винагороду.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється, оскільки позивач як учасник бойових дій відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо невиплати солдату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити солдату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова