ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
07 серпня 2026 р. Справа № 160/22103/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний Суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач, мовою оригіналу, просить:
1. Прийняти адміністративний позов до розгляду та відкрити провадження у справі.
2. Визнати протиправним рішення Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, оформлене листом від 13.07.2026 №118774 за підписом начальника відділу Гусєва Олександра Олександровича, у частині:
- відмови застосувати до участі ОСОБА_2 передбачений статтею 20 Закону України "Про виконавче провадження" механізм процесуального залучення у разі фактичного виконання нею функцій, що потребують спеціальних психологічних знань;
- відмови забезпечити розгляд заявленого їй відводу в порядку статті 23 Закону України "Про виконавче провадження";
- невирішення заявленого відводу уповноваженим державним виконавцем шляхом прийняття вмотивованого процесуального рішення.
3. Зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України забезпечити повторний розгляд уповноваженим державним виконавцем заяви ОСОБА_1 від 08.07.2026 з доповненням від 09.07.2026 як процесуальної заяви сторони виконавчого провадження №76759436, з урахуванням правової оцінки суду та фактичного змісту функцій, які Бауер Л.О. виконує під час виконавчих дій, і прийняти за результатами розгляду належне вмотивоване процесуальне рішення відповідно до статей 20 та 23 Закону України "Про виконавче провадження".
4. Витребувати у Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі документи та матеріали, зазначені в розділі 15 цього позову, зокрема документи, на підставі яких ОСОБА_2 була допущена до участі у виконавчих діях, документи щодо її освіти, кваліфікації, повноважень, процесуального статусу та фактично виконуваних функцій, а також документи й матеріали, які були враховані під час прийняття рішення, оформленого листом від 13.07.2026 №118774.
5. У разі якщо суд дійде висновку про пропущення строку звернення, поновити цей строк із підстав, викладених у розділі 5 позовної заяви.
6. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.
7. У разі якщо суд дійде висновку, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, відповідно до частини шостої статті 170 КАС України надати в ухвалі повне роз`яснення, до юрисдикції якого саме суду віднесено розгляд справи, з урахуванням ухвали Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23.07.2026 у справі №335/7222/21, провадження №4-с/335/52/2026.
8. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами. У разі призначення судового засідання повідомити позивача про його дату, час і спосіб проведення через електронний кабінет.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він є стягувачем у виконавчому провадженні №76759436, відкритому на підставі виконавчого листа №335/7222/21 від 18.11.2024 щодо виконання судового рішення про встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Судовим рішенням, залишеним у відповідній частині без змін постановою Верховного Суду від 23.07.2024, було визначено спілкування позивача з дитиною у присутності матері та психолога. Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 змінено спосіб і порядок виконання рішення на дистанційний формат із використанням засобів відеозв`язку. Позивач не заперечує проти участі психолога як такої та визнає необхідність належного психологічного супроводу дитини. 07.07.2026 під час виконавчої дії у виконавчому провадженні №76759436 до участі було допущено ОСОБА_2 , представлену як психолог. Вона не обмежилася формальною присутністю, а надавала оцінки та пояснення щодо: причин поведінки дитини; впливу поведінки позивача на дитину; можливого впливу матері; змісту попередніх виконавчих дій. Позиція ОСОБА_2 була висловлена безпосередньо під час виконавчої дії та заслухана державним виконавцем. В акті державного виконавця від 08.07.2026 ОСОБА_2 зазначена у графі «Інші особи, що були залучені до проведення виконавчих дій» як психолог ОСОБА_2 . Отже, сам державний виконавець відобразив її не як стороннього спостерігача, а як особу, залучену до проведення виконавчих дій. 08.07.2026 позивач подав заяву, у якій просив: 1. Розглянути її як процесуальну заяву сторони виконавчого провадження, а не як звичайне звернення громадянина. 2. Визначити процесуальний статус ОСОБА_2 та правову підставу її участі у виконавчих діях. 3. У разі якщо вона фактично виконує функції спеціаліста-психолога, розглянути заявлений їй відвід відповідно до статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». 4. Якщо ОСОБА_2 не є спеціалістом або експертом, визначити правове значення її оцінок та процесуальний механізм захисту від можливої упередженості. 5. До вирішення питання не проводити виконавчих дій за її участі. 09.07.2026 позивач подав доповнення, у якому звернув увагу, що в акті від 08.07.2026 ОСОБА_2 прямо зазначена як особа, залучена до проведення виконавчих дій. Позивач поставив перед відповідачем конкретні питання: на підставі якого процесуального документа ОСОБА_2 залучено; у якому статусі вона бере участь; чи виносилася постанова відповідно до статті 20 Закону; чи має позивач право заявити їй відвід; який ефективний механізм захисту існує, якщо стаття 23 Закону до неї не застосовується. У листі від 13.07.2026 №118774 відповідач зазначив: ОСОБА_2 має «статус психолога»; вона не належить до учасників виконавчого провадження, визначених статтею 14 Закону; водночас вона є особою, яка бере участь під час проведення виконавчих дій; її присутність передбачена виконавчим документом; постанова про залучення відповідно до статті 20 Закону не виносилася; положення статті 23 Закону щодо відводу спеціаліста або експерта до неї не застосовуються. Таким чином, відповідач фактично дозволив особі: брати участь у виконавчих діях; висловлювати психологічні оцінки; визначати причини поведінки дитини; впливати на сприйняття обставин державним виконавцем, але одночасно вивів цю особу за межі: процедури залучення спеціаліста; визначених законом прав та обов`язків; відповідальності спеціаліста; механізму відводу. Аналогічна позиція раніше була викладена Приморським ВДВС у листах від 26.06.2026 №111014 та №111015. Предметом позову є правомірність зазначеного рішення органу державної виконавчої служби та забезпечення належного повторного розгляду процесуальної заяви позивача. Позивач усвідомлює, що частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює загальне правило, згідно з яким рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органу ДВС щодо виконання судового рішення оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ. 17.07.2026 позивач первісно звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя зі скаргою в порядку розділу VII ЦПК України. Серед вимог скарги були: визнання неправомірними дій начальника Приморського ВДВС у місті Одесі Гусєва О.О., які полягали у викладеній у листі від 13.07.2026 №118774 відмові застосувати передбачені статтями 20 і 23 Закону процесуальні механізми; зобов`язання Приморського ВДВС повторно розглянути заяву позивача від 08.07.2026 з доповненням від 09.07.2026. 2.2. Пряма вказівка цивільного суду на адміністративну юрисдикцію Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23.07.2026 у справі №335/7222/21, провадження №4-с/335/52/2026, відмовлено у відкритті провадження в частині зазначених вимог. Цивільний суд дійшов висновку, що вимоги щодо рішення начальника органу ДВС, оформленого листом від 13.07.2026 №118774, та повторного розгляду заяви від 08.07.2026 з доповненням від 09.07.2026 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. У резолютивній та мотивувальній частинах ухвали позивачу прямо роз`яснено, що розгляд зазначених вимог віднесено до юрисдикції адміністративного суду відповідно до статті 287 КАС України. У цьому адміністративному позові оскаржується окреме рішення начальника органу ДВС, прийняте після виконавчої дії за результатами розгляду письмової процесуальної заяви позивача та оформлене листом від 13.07.2026 №118774. Лист від 13.07.2026 №118774 не містить посилання на конкретну норму законодавства, яка передбачала б окремий процесуальний «статус психолога» з правом надавати спеціальні психологічні оцінки без залучення постановою державного виконавця та без можливості заявлення відводу. Лист також не містить реквізитів документів, на підставі яких відповідач установив кваліфікацію, повноваження та правову підставу участі ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що виконавче провадження № 76759436 відкрито постановою державного виконавця від 16.12.2024 року та виконується відповідно до положень визначених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», яка містить вичерпний порядок виконання рішень зазначеної категорії. Виокремлюючи основне з адміністративного позову основою спору у виконавчому провадженні є перебування при здійсненні виконавчих дій психолога. Як вбачається з вимог виконавчого документу та встановленого судом способу його виконання, саме судом визначено обов`язкову участь психолога вже з моменту початку примусового виконання виконавчого документу. Зі змісту виконавчого документу, який виконується з урахуванням ухвали Вознесенського районного суду міста Запоріжжя № 335/7222/21 від 10.07.2025 вбачається, що судом зобов`язано саме боржника забезпечити проведення зустрічей з залученням психолога. Саме органом який видав виконавчий документ, зобов`язано боржника забезпечити зустріч у присутності психолога. Сам формат та спосіб виконання «мати + психолог» задав суд у резолютивній частині - присутність цих осіб є виконанням рішення, а не свавіллям виконавця. Змістовна якість та емоційний фон спілкування перебувають поза компетенцією виконавця; конфліктність - наслідок сімейного спору сторін, а не його дій, і він не є учасником цих відносин. У зв`язку з тим, що судом у виконавчому документі, вже забезпечено участь психолога при побаченні від боржника, а в процесі виконання у виконавця питань, які потребують роз`яснень не виникало, постанова про залучення іншого спеціаліста державним виконавцем не виносилась. З огляду на вищевикладена, заява ОСОБА_1 від 08.07.2026 з доповненнями від 09.07.2026 підлягало розгляду, в порядку Закону України «Про звернення громадян», так як не можливо застосувати відвід спеціалісту, який не залучався державним виконавцем, а його присутність забезпечена боржником на виконання рішення суду. Виконавець обмежений виконавчим документом і не є ані судом, ані органом опіки, ані експертом. Він не проводить психологічну діагностику дитячо-батьківських стосунків і не зобов`язаний вести «терапевтичну» роботу - його функція вичерпується перевіркою забезпечення побачень у визначені час і місце. Розширене тлумачення його обов`язків виходить за межі повноважень, установлених законом. В заперечення на безпідставні доводи в позові позивача слід заначити, про відсутність реальних фактів завдання стягувачу шкоди, допущення дій спрямованих на порушення прав ОСОБА_1 , як стягувача у виконавчому провадженні, вчинення та допущення саме дій які перешкоджають його спілкуванні з донькою у спосіб визначений судом, посадовими особами органу ДВС допущено не було, а також позивачем в своєму позові не зазначено та недоведено. Отже позов ОСОБА_1 базується лише на припущеннях, а не на реальних доведених порушених прав пов`язаних з спілкуванням зі своєю дитиною, чи обмеженнях у його праві на побачення та на фактичне виконання рішення суду.
Від позивача до суду надійшли пояснення, в яких ОСОБА_1 зазначає, що спір стосується не самої присутності психолога, а правового статусу особи, яка фактично застосовує спеціальні знання під час виконавчої дії, та наявності передбачених законом гарантій захисту сторони від можливої упередженості такої особи. Договір від 01.03.2026 та листи фонду не підтверджують процесуального статусу ОСОБА_2 . Твердження про відсутність питань, які потребували спеціальних знань, спростовується власними запитами та діями відповідача. У цьому самому виконавчому провадженні участь психолога вже оформлювалася постановою державного виконавця. Твердження про те, що позивач не запропонував психолога та не повідомив про готовність авансувати витрати, спростовується законом і письмовими доказами. Диплом ОСОБА_2 підтверджує наявність спеціальних знань, але не створює процесуального статусу. Позивач оскаржує модель, за якої особа виведена одночасно з механізмів статей 20 і 23 Закону.
Також у направлених до суду поясненнях позивач просить суд витребувати у відповідача:
1. Належним чином засвідчену копію договору від 01.03.2026, укладеного між ОСОБА_3 та БО МБФ «Захист майбутнього», разом із додатками, змінами та документами, на підставі яких відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_2 є «делегатом» фонду за цим договором і може брати участь у виконавчих діях у ВП № 76759436;
2. Належним чином засвідчені та придатні для повного прочитання копії запитів Приморського ВДВС до БО МБФ «Захист майбутнього» від 11.05.2026 та від 13.05.2026 № 74912;
3. У разі відсутності у відповідача договору або інших зазначених документів - письмові пояснення про те, коли, від кого та на підставі яких саме документів чи відомостей відповідач установив зв`язок ОСОБА_2 із договором від 01.03.2026 та використав документи фонду для обґрунтування своєї позиції у справі.
Також від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та додаткові письмові пояснення.
Так, у поясненнях позивач зазначає, що листи відповідача прямо підтверджують, що під час виконавчого провадження виникали питання про психологічний стан дитини, причини її відмови від контакту, можливий психологічний вплив та інші обставини, які за своєю природою потребують спеціальних психологічних знань. Це безпосередньо спростовує твердження відзиву про те, що у державного виконавця таких питань не виникало і потреби у залученні спеціаліста не було. Наведені документи також спростовують твердження відзиву про те, що присутність психолога не могла впливати на рішення державного виконавця або оцінку виконання судового рішення. Відповідач не лише цікавився формальною присутністю психолога, а запитував професійні оцінки й письмові висновки саме для долучення до матеріалів виконавчого провадження та використання під час з`ясування причин відмови дитини від контакту. Отже, відповідач фактично звертався до приватного контрагента боржниці по професійні психологічні оцінки для матеріалів виконавчого провадження, однак після порушення позивачем питання про процесуальний статус і відвід психолога став заперечувати наявність питань, які потребували спеціальних знань, та процесуальний характер отриманих матеріалів. Це додатково підтверджує доводи позову про те, що заяву позивача від 08.07.2026 з доповненням від 09.07.2026 не можна було розглядати як звичайне звернення громадянина поза межами виконавчого провадження.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що провадження по вказаній справі підлягає закриттю з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, на виконанні Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №76759436, відкрите на підставі виконавчого листа №335/7222/21 від 18.11.2024 щодо виконання судового рішення про встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Виконавчий лист №335/7222/21 було видано Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя (після перейменування - Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя).
Позивач у цій справі - ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні №76759436, відкритого на підставі виконавчого листа №335/7222/21 від 18.11.2024 щодо виконання судового рішення про встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
08 липня 2026 року ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні № 76759436, подав на ім`я державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марієнка Артема Олеговича заяву про відвід особи, представленої як психолог, визначення її процесуального статусу та недопущення проведення виконавчих дій за її участі до вирішення цього питання.
Так, у заяві стягувач зокрема зазначив наступне:
«….. Під час виконавчої дії 07.07.2026 року особа, представлена як психолог, не обмежилася нейтральним психологічним супроводом дитини, а фактично висловлювала оцінки поведінки стягувача та причин поведінки дитини. Зокрема, така особа фактично покладала на стягувача відповідальність за небажання дитини спілкуватися з батьком, посилалася на нібито грубу поведінку батька та епізод із казкою, однак стягувачу не було пред`явлено конкретного акта, протоколу, висновку або фрагмента відеозапису, які б підтверджували такі твердження. Водночас із запису виконавчої дії від 16.06.2026 року вбачається, що стягувач не відповідав дитині грубо, а лише просив зачекати короткий час для з`ясування базових організаційних, технічних і процесуальних питань проведення виконавчої дії. Зокрема, на бажання дитини говорити зараз стягувач відповів по суті: «Арін, одну секунду, п`ять хвилинок». Крім того, питання поведінки психологів під час виконавчих дій 16.06.2026 та 23.06.2026 року вже порушувалося стягувачем у скаргах та зауваженнях. У цих документах стягувач зазначав, що особа, представлена як психолог, фактично вступала у конфлікт зі стягувачем, висловлювала оцінки його поведінки, принижувала його, підтримувала позицію боржниці та не виконувала функцію нейтрального психологічного супроводу дитини. Під час виконавчої дії 07.07.2026 року негативне ставлення дитини до батька лише посилилося: дитина висловлювала фрази на кшталт «мені вже противно з тобою говорити» та «ти мені ніякий не папа». На переконання стягувача як батька дитини, такі висловлювання не можуть розглядатися ізольовано від попереднього конфліктного формату виконавчих дій, під час яких особа, представлена як психолог, замість нейтрального супроводу фактично вступала у конфлікт зі стягувачем, формувала навколо нього негативну атмосферу та не сприяла налагодженню контакту між дитиною і батьком. Стягувач не просить державного виконавця встановлювати психологічний діагноз або вирішувати питання наявності відчуження дитини. Однак державний виконавець зобов`язаний забезпечити, щоб особа, яка допускається до виконавчих дій як психолог, була нейтральною, неупередженою, мала зрозумілий процесуальний статус, а сторони мали рівні процесуальні можливості щодо перевірки її участі та заявлення відводу у випадках, передбачених законом. Наразі ж сформована ситуація, за якої боржниця фактично забезпечує участь особи під виглядом психолога, ця особа впливає на виконавчі дії, але стягувач позбавлений ефективного процесуального механізму захисту від її можливої упередженості. Така ситуація порушує баланс сторін виконавчого провадження та створює нерівне процесуальне становище: боржниця фактично контролює джерело "психологічного супроводу", а стягувач не має можливості ані перевірити неупередженість цієї особи, ані заявити їй відвід у порядку, передбаченому законом. З урахуванням викладеного, заявляю відвід особі, яка бере участь у виконавчих діях як психолог у виконавчому провадженні № 76759436, зокрема особі, яка була допущена до участі у виконавчій дії 07.07.2026 року, а також іншим особам, які допускаються державним виконавцем до виконавчих дій як психологи без належного визначення їхнього процесуального статусу. Якщо державний виконавець вважає, що така особа є спеціалістом або експертом у розумінні статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», прошу розглянути цей відвід у порядку статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Підставами для відводу є обставини, які викликають обґрунтований сумнів у неупередженості особи, представленої як психолог. Стягувач не просить припиняти виконання рішення суду та не відмовляється від спілкування з дитиною. Навпаки, стягувач наполягає на належному виконанні рішення суду. Однак до вирішення питання про статус і неупередженість особи, представленої як психолог, проведення виконавчих дій саме за її участі створює ризик подальшої шкоди інтересам дитини та порушення прав стягувача. Якщо державний виконавець вважає, що особа, представлена як психолог, не є спеціалістом або експертом у розумінні статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», а тому відвід за статтею 23 цього Закону до неї не може бути заявлений, прошу прямо зазначити це у письмовій відповіді або постанові….».
Заявою про відвід особи, представленої як психолог, визначення її процесуального статусу та недопущення проведення виконавчих дій за її участі до вирішення цього питання ОСОБА_1 просив:
1. Долучити цю заяву до матеріалів виконавчого провадження № 76759436 та розглянути її як процесуальну заяву сторони виконавчого провадження, а не як звернення громадянина.
2. Встановити та письмово зазначити прізвище, ім`я, по батькові особи, яка була допущена до участі у виконавчій дії 07.07.2026 року як психолог, її процесуальний статус і правову підставу участі у виконавчих діях.
3. У разі якщо особа, представлена як психолог, є спеціалістом, експертом або фактично виконує функції спеціаліста-психолога у виконавчому провадженні № 76759436, - розглянути заявлений їй відвід у порядку статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» у строк до п`яти робочих днів шляхом винесення вмотивованої постанови.
4. Якщо державний виконавець вважає, що особа, представлена як психолог, не є спеціалістом або експертом і тому відвід їй не може бути заявлений, - надати письмову відповідь або винести вмотивовану постанову із прямим зазначенням правової підстави її участі, процесуального значення її оцінок та наявності або відсутності у стягувача ефективного механізму захисту від її можливої упередженості.
5. До вирішення цієї заяви по суті не проводити виконавчі дії за участі саме цієї особи; у разі якщо державний виконавець вважатиме неможливим проведення виконавчої дії без її участі, - відкласти проведення відповідної виконавчої дії в порядку статті 32 Закону України «Про виконавче провадження».
6. До вирішення питання про процесуальний статус та неупередженість особи, представленої як психолог, не покладати її оцінки, пояснення або твердження в основу висновків державного виконавця щодо причин поведінки дитини, поведінки стягувача або належності виконання рішення суду боржницею.
7. Надати відповідь за результатами розгляду цієї заяви на електронну адресу: [пошта прихована].
09.07.2026 року ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні № 76759436, подав на ім`я державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марієнка Артема Олеговича доповнення до заяви про відвід особи, представленої як психолог, визначення її процесуального статусу та недопущення проведення виконавчих дій за її участі до вирішення цього питання.
У доповненнях було в т.ч. зазначено таке:
«….Після подання зазначеної заяви мною отримано акт державного виконавця від 08.07.2026 року, складений за результатами виконавчої дії 07.07.2026 року у виконавчому провадженні № 76759436. У зазначеному акті державний виконавець прямо вказав, що виконавча дія проводилась за участю психолога ОСОБА_2 . Крім того, у кінці акта в графі «Інші особи, що були залучені до проведення виконавчих дій» зазначено: «психолог ОСОБА_2 ». Отже, у власному акті державний виконавець фактично зазначив ОСОБА_2 як особу, залучену до проведення виконавчих дій. Водночас листами Приморського ВДВС у місті Одесі від 26.06.2026 № 111014 та № 111015 мені вже було письмово повідомлено, що постанова про залучення психолога як спеціаліста або експерта відповідно до статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не виносилась, у зв`язку з чим така особа не набула процесуального статусу спеціаліста або експерта у виконавчому провадженні № 76759436. Також листом № 111015 повідомлено, що за таких обставин положення статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» щодо відводу експерта або спеціаліста не підлягають застосуванню. Таким чином, виникла пряма суперечність між документами самого органу ДВС. У зв`язку з цим прошу при розгляді моєї заяви від 08.07.2026 року додатково врахувати акт державного виконавця від 08.07.2026 року та надати пряму відповідь: 1. На підставі якого процесуального документа ОСОБА_2 зазначена в акті від 08.07.2026 року як особа, залучена до проведення виконавчих дій. 2. У якому саме процесуальному статусі ОСОБА_2 брала участь у виконавчій дії 07.07.2026 року. 3. Якщо ОСОБА_2 була залучена до проведення виконавчих дій, чи виносилась постанова про її залучення відповідно до статті 20 Закону України «Про виконавче провадження». 4. Якщо така постанова не виносилась, чому ОСОБА_2 зазначена в акті як особа, залучена до проведення виконавчих дій. 5. Чи має стягувач право заявити відвід ОСОБА_2 , якщо вона зазначена державним виконавцем в акті як особа, залучена до проведення виконавчих дій. 6. Якщо, на думку державного виконавця, відвід ОСОБА_2 не може бути заявлений, який ефективний процесуальний механізм має стягувач для захисту від можливої упередженості особи, яка фактично бере участь у виконавчих діях, впливає на їх перебіг та дає оцінки поведінці стягувача і причин поведінки дитини…».
В доповненнях до заяви про відвід особи, представленої як психолог, визначення її процесуального статусу та недопущення проведення виконавчих дій за її участі до вирішення цього питання ОСОБА_1 просив:
1. Долучити це доповнення до матеріалів виконавчого провадження № 76759436.
2. Долучити це доповнення до заяви від 08.07.2026 року про відвід особи, представленої як психолог, та визначення її процесуального статусу.
3. Врахувати акт державного виконавця від 08.07.2026 року при розгляді заяви про відвід.
4. Надати відповідь на поставлені у цьому доповненні питання разом із відповіддю / постановою за результатами розгляду заяви від 08.07.2026 року.
5. До вирішення питання про процесуальний статус, підстави участі та можливість відводу ОСОБА_2 не проводити виконавчі дії за її участі.
Листом від 13.07.2026 року №118774, за підписом начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, позивачу була надана наступна інформація:
1) Процесуальний статус психолога визначається вимогами виконавчого документа №335/7222/21 від 18.11.2024 року, на підставі якого було відкрито виконавче провадження.
2) Психолог допускається до участі у проведенні виконавчих дій на підставі вимог виконавчого документа.
3) Зазначена особа має статус чітко визначений вимогами виконавчого документа - психолог. Враховуючи вичерпний перелік учасників в ст.14 ЗУ «Про виконавче провадження», зазначена особа не підпадає під перелік учасників, однак с особою, яка приймає участь під час проведення виконавчих дій.
4) Спосіб участі (присутність) психолога визначається вимогами виконавчого документа, а відповідно ї висловлювати свої оцінки, коментарі, твердження. пояснення психолог може лише в межах свого процесуального статусу.
5) Враховуючи те, що психолог є особою, процесуальний статус якої визначений виконавчим документом, тобто не є експертом, спеціалістом, СОД, перекладачем, то положення ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» не можуть бути застосовані відносно особи, процесуальний статус якої визначений виконавчим документом.
6) Під час проведення виконавчих дій, державний виконавець перевіряє виконання боржником рішення суду та фіксує факти в акті державного виконавця, а тому якщо під час проведення виконавчих дій сторони виконавчого провадження, учасники або інші особи, що приймають участь під час проведення виконавчих дій діють або бездіють, в тому числі висловлюють свої думки, оцінки, твердження та пояснення, державний виконавець фіксує зазначені факти в акті.
7) Враховуючи те, що процесуальний статус психолога визначається виконавчим документом, а саме судовим рішенням, то, враховуючи те, що до зазначеної особи не може бути застосовано ст.23 ЗУ «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутись до суду з заявою щодо відводу особи, дії або бездіяльність, якої він вважає упередженими.
8) ПІБ особи, яка була допущена до участі у виконавчій дії - ОСОБА_2 . Процесуальний статус вказаної особи - психолог. Правова підстава участі у виконавчих діях - вимоги виконавчого документа №335/7222/21 від 18.11.2024 року, на підставі якого було відкрито виконавче провадження.
9) Психолог ОСОБА_2 зазначена в акті від 08.07.2026 року як особа, залучена до проведення виконавчих дій, на підставі виконавчого документа №335/7222/21 від 18.11.2024 року - виконавчий документ визначає обов`язкову присутність психолога під час проведення виконавчих дій.
10) Процесуальний статус Бауер Л.О. під час проведення виконавчої дії 07.07.2026 року - психолог.
11) Процесуальний статус психолога визначений вимогами виконавчого документа, тому постанова про залучення відповідно до ст.20 ЗУ «Про виконавче провадження» не виносилась, адже її статус не відповідає статусу осіб, які залучаються відповідно до ст.20 ЗУ «Про виконавче провадження».
Отже, положення статті 23 ЗУ «Про виконавче провадження» про відвід не розповсюджуються на психолога, який залучений згідно рішення суду. Стосовно відкладення проведення виконавчих дій, на думку Відділу, відсутні обставини, що перешкоджають проведенню виконавчих дій згідно статті 32 ЗУ «Про виконавче провадження».
Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до положень п.п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК України, КАС України, ГПК України), так і Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що скарга на дії державного виконавця вважатиметься прийнятною, якщо буде встановлено, що державний виконавець при здійсненні виконавчих дій своїми діями чи бездіяльністю порушив права сторони виконавчого провадження.
Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця.
В свою чергу, надаючи правову оцінку доводам позивача, що дана справа має розглядатись за правилами адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у постанові від 18 грудня 2019 року, у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), постанові від 19 лютого 2020 року, у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19), Велика Палата Верховного Суду сформувала правові висновки, згідно з якими імперативним правилом ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
У постанові від 26 жовтня 2022 року, у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21), Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця Велика Палата Верховного Суду також розглянула у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14-ц (провадження № 14-447цс18) і з цього приводу зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню.
Тож, Велика Палата Верховного Суду має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів як на момент вчинення відповідник дій, так і на момент винесення оскаржуваної ухвали поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.
Більше того, 24.04.2026 набули чинності окремі положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження" від 07.04.2026 №4833-ІХ.
Зокрема, пунктом 18 зазначеного Закону, викладено у новій редакції частину 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої:
"Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку".
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження" від 07.04.2026 №4833-ІХ, Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім: пунктів 1, 2, підпункту 1 пункту 4, пунктів 6, 9, підпунктів 1, 5, 6, 8, 11, 13, 15-18, 19 (щодо доповнення розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" пунктами 10-11, 10-12, 10-14) пункту 10, пункту 12 розділу I цього Закону, пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України "Про виконавче провадження" боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Суд наголошує, що 08 липня 2026 року ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні № 76759436, подав на ім`я державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марієнка Артема Олеговича заяву про відвід особи, представленої як психолог, визначення її процесуального статусу та недопущення проведення виконавчих дій за її участі до вирішення цього питання, 09.07.2026 року було подано доповнення до заяви.
Заява та доповнення до неї були подані як процесуальні заяви сторони виконавчого провадження, а не як звернення громадянина.
В подальшому позивач отримав від відповідача лист, яким йому були надані роз`яснення на його заяву та доповнення до заяви.
Дослідивши доводи позивача та відповідача, а також подані докази, суд доходить висновку, що спірні правовідносини виникли під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні №76759436, яке було відкрито на підставі виконавчого листа №335/7222/21 від 18.11.2024, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя (після перейменування - Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя) щодо виконання судового рішення про встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
За таких обставин, позивач як стягувач у виконавчому проваджені з примусового виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, має право на звернення до Вознесенівського районного суд міста Запоріжжя в порядку цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність виконавця під час під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні №76759436, на підставі виконавчого листа №335/7222/21 від 18.11.2024, а відтак даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Стосовно ухвали Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23.07.2026 у справі №335/7222/21, провадження №4-с/335/52/2026, якою відмовлено у відкритті провадження в частині зазначених вимог, то висновки цієї ухвали не можуть підмінити собою норми процесуального закону. В частині юрисдикції в першу чергу адміністративний суд має керуватися саме нормами процесуального Закону нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.
На виконання положень ч.1 ст.239 КАС України суд роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, в порядку цивільного судочинства Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя.
Суд роз`яснює позивачу, що відповідно до ч.2 ст.239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з ч.2 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 5 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою було сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн., що підтверджується квитанцією про сплату №9529-9164-9077-9459, копія якої міститься в матеріалах справи.
Оскільки провадження в адміністративній справі №160/22103/26 підлягає закриттю, сума сплаченого ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1064,96 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 238, 239, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Провадження в адміністративній справі №160/22103/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - закрити.
Повернути ОСОБА_1 судовий збір, сплачений згідно з квитанцією про сплату №9529-9164-9077-9459 у розмірі 1064,96 грн., копія якої міститься в матеріалах справи.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, в порядку цивільного судочинства Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя.
Роз`яснити, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст ухвали складено та підписано 07.08.2026 року.
Суддя О.М. Неклеса