ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
04 серпня 2026 року м. Ужгород № 260/9973/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.10.2025 р.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2016 по 2025 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.10.2025 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При проходженні військової служби мала право на додаткову відпуску, оскільки є матір`ю трьох дітей віком до 15 років, однак станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпуски» з 2016 року по 2025 рік.
Позивач вважає протиправною таку бездіяльність відповідача та звернулася до суду із даною позовною заявою.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що доказів невикористання спірного виду відпустки іншим з батьків ні суду, ні відповідачу ОСОБА_1 не надала.
У зв`язку з народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як стверджує представник відповідача, позивач перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, за період 2024, 2025 років позивачу не могла бути надана соціальна додаткова відпустка як працівнику, яка має двох дітей, тривалістю 10 календарних днів.
Представник відповідача наголошує, що позивач просить суд зобов`язати відповідача здійснити виплату компенсацію відпустки за 2016-2025 роки, проте ОСОБА_1 була зарахована у списки особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону тільки 28 грудня 2022 року.
Як зазначає представник відповідача, на момент звільнення позивачем не було надано відповідачу жодного документа, який би давав підстави вважати, що перед позивачем у відповідача є заборгованість.
На підставі наведеного представник відповідача вважає, що всі позовні вимоги до відповідача є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу та 03.10.2025 р. виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 відповідно до витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.10.2025 р. № 995-ОС.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 12.07.2006 р. ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . У графі «мати» вказано - ОСОБА_4 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 01.01.2025 р. ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . У графі «мати» вказано - ОСОБА_4 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 01.05.2024 р. ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . У графі «мати» вказано - ОСОБА_1 .
Сторонами не заперечується, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, не виплачувалась.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації протиправною, з метою захисту порушеного права позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Разом з тим, до 09.05.2021 р. ст. 19 Закону України «Про відпустки» визначала, зокрема, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження військової служби.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період.
Тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Позивач вказує, що має право на спірну відпустку у зв`язку з наявністю трьох дітей віком до 15 років. Разом з тим, оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження наявності в неї трьох дітей, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 надала три свідоцтва про народження дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, лише у свідоцтві про народження серії НОМЕР_5 від 01.05.2024 р. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у графі «мати» вказано позивачки - ОСОБА_1 .
Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 12.07.2006 р. на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 01.01.2025 р. на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місять відомості про мати - ОСОБА_4 , що не збігається з прізвищем позивачки - ОСОБА_6 .
Докази, які б беззаперечно підтверджували, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є дітьми ОСОБА_1 матеріали справи не містять та позивачкою до судо надано не було. Так само, як і відсутні докази можливої зміни прізвища позивачки (зокрема свідоцтво про укладення/розірвання шлюбу, свідоцтво про зміну імені або витяги з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актових записів цивільного стану).
?Згідно з частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
?Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
При цьому суд зауважує, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях чи здогадах про те, що особа, зазначена матір`ю у двох свідоцтвах про народження, та позивачка є однією і тією ж особою.
?За наведених обставин, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тотожності особи матері у двох наданих свідоцтвах з особою позивачки, суд позбавлений можливості прийняти їх як докази на обґрунтування позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки за результатами розгляду справи не встановлено порушення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) прав позивача, які б виразились в бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд не встановив факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачки, тому не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Згідно з частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі наведеного та керуючись статтями 5, 9, 14, 72, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк