ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м.Суми
Справа №576/1383/26
Номер провадження 22-ц/816/2511/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.
за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,
учасників судового процесу:
представника заявниці Хмелюк К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом ХМЕЛЮК Катериною Сергіївною, на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Усенко Л.М. у місті Глухів Сумської області,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Шалигінської селищньої ради Шосткинського району Сумської області про видачу обмежувального припису,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У червні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаною заявою, в якій, з урахуванням заяви від 02.06.2026, просить:
1. Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 на строк дванадцять місяців, а саме шляхом:
- заборони йому наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання заявниці за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборони кривднику особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- заборони кривднику вести листування, телефонні переговори, смс та іншу переписку шляхом стільникового зв`язку із заявницею, або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;
- заборони кривднику використання та розповсюдження особистих даних заявниці (фото, відео, телефонні контакти).
2. Зобов`язати кривдника ОСОБА_4 пройти відповідну програму для кривдників на строк до 12 місяців.
3. Копію рішення направити до Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській для взяття на профілактичний облік ОСОБА_4 .
Заяву обґрунтувала тим, що з 23.09.2021 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від якого мають дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після початку війни почалися зміни у поведінці та ставленні до заявниці з боку ОСОБА_4 , а саме сильний психологічний тиск та спроби тотального контролю, необґрунтованих звинувачень, принижень та погроз з його боку. Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 травня 2024 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу ставлення ОСОБА_4 до заявниці стало ще більш напруженим. Він при кожній зустрічі висловлював погрози у бік заявниці та дочки, погрожував застосуванням фізичного насильства, маніпулював спільною дитиною.
У 2025 році заявниця, тікаючи подалі від протиправних дій кривдника щодо неї та дитини, переїхала до міста Києва. ОСОБА_4 при кожній нагоді звинувачує заявницю в тому, що вона налаштовує дитину проти нього. За 2 роки після розлучення він взагалі не цікавиться дитиною. Під час телефонних розмов він кричав, погрожував, залякував, виражався образливими та нецензурними словами, що чула дитина, через що вона боїться свого батька. Поліцію заявниця не викликала, оскільки вважала, що це лише посилить конфлікт. Така протиправна поведінка ОСОБА_4 , погрози та постійний психологічний тиск викликають у заявниці та дитини почуття страху та тривоги. Указане стало підставою для того, щоб вона змінила постійне місце проживання. Проте, навіть після цього, він продовжує чинити психологічне насильство, постійно погрожує фізичною розправою, спілкується вкрай агресивно, висловлюючись в її бік нецензурною лексикою. Він постійно телефонує з різних номерів їй та її знайомим, друзям, родичам. Також його нова дружина ОСОБА_6 , знаходячись під його впливом, постійно їй телефонує та не залишає їх у спокої.
Між заявницею та ОСОБА_4 постійно виникають конфлікти, які він постійно провокує. Кривдник погрожує застосувати щодо неї та дитини фізичне та психологічне насильство. Побоювання за своє життя та життя і здоров`я дитини і стало підставою для звернення до суду з указаною заявою.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки суду не надано достатніх належних, допустимих та переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення насильства ОСОБА_4 відносно заявниці, настання наслідків його вчинення, що надавало б правову підставу для видачі обмежувального припису, то в контексті заявлених тимчасових обмежень суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису слід відмовити.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
23 червня 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Хмелюк К.С. через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» подала апеляційну скаргу в електронній формі, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року, а заяву про встановлення обмежувального припису задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не дослідив 5 відеозаписів наданих заявницею в якості доказів вчинення психологічного насильства ОСОБА_4 відносно заявниці та дитини. На думку апелянта указані відеозаписи підтверджують, що між заявницею та ОСОБА_4 постійно виникають конфлікти, які останній провокує, вони супроводжуються погрозами застосування сили, приниженням словесними образами.
Крім того, суд, відмовляючи у задоволенні заяви з підстав неможливості ідентифікувати абонента у роздруківці месенджера, не врахував, що ОСОБА_4 до суду не з`явився, жодних заперечень на заяву не подавав, не заперечував, що саме він дзвонив та писав заявниці.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22.05.2024 у справі № 576/1027/24, і яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 24 червня 2024 року (а.с. 10, 62).
Заявниця з дитиною зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , але фактично не проживають за адресою реєстрації (а.с. 15, 16, 61).
Місцевим судом при повідомленні ОСОБА_4 про розгляд справи у останнього з`ясовано, що він проходить військову службу і просить надсилати всю кореспонденцію за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.85).
На підтвердження фактів, які викладені у заяві про видачу обмежувального припису заявницею надано роздруківки скріншотів з меседжерів, яка містить переписку з абонентом Oleksandr Ch… та з абонентом valirya_1916, а також відеозаписи відтворення голосових повідомлень та розмов по відеозв`язку (а.с. 17-36, 63-83).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку, на який видається обмежувальний припис, належить до компетенції суду.
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, місцевий суд вважав недоведеними підстави його видачі, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на такі мотиви.
Заявниця в обґрунтування підстав видачі обмежувального припису надала суду роздруківку повідомлень у месенджері отриманих від абонентів Oleksandr Ch… та Valirya_1916.
Під час апеляційного розгляду представник заявниці Хмелюк К.С. пояснила, що колишній чоловік заявниці ОСОБА_4 спочатку надсилав ОСОБА_3 повідомлення з власного номеру під іменем Oleksandr Ch…, а після його блокування заявницею, з номеру його нової дружини під іменем Valirya_1916 Чернуха В.О. почала отримувати повідомлення і від колишнього чоловіка, і від нової його дружини.
Надана суду переписка за твердженням представника ОСОБА_8 мала місце протягом 2026 року.
Повідомлення від абонента Oleksandr Ch. не можна віднести до висловлювань образливого та принизливого змісту, вони не містять погроз, образ, не спрямовані на приниження честі та гідності заявниці (а.с.64).
Роздруківка повідомлень від абонента НОМЕР_1 за своїм змістом не дає підстав стверджувати про надсилання відповідних повідомлень саме ОСОБА_4 (а.с.65-83).
У цьому контексті апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 не заперечував проти заяви про видачу обмежувального припису, не заперечив, що саме він телефонував і надсилав повідомлення заявниці.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Отже, відсутність заперечень заінтересованої особи ОСОБА_4 , на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, не дає підстав суду вважати доведеними обставини, про які стверджує ОСОБА_3 у заяві та в апеляційній скарзі. Неподання ОСОБА_4 відзиву на заяву та не висловлення ним заперечень не можна вважати визнанням нею відповідних обставин у розумінні частини 1 статті 82 ЦПК України, щоб могло звільняти від обов`язку доказування. Тому відповідний обов`язок доказування, який покладений на заявницю статями 12, 81 ЦПК України, вона має виконувати незалежно від неподання ОСОБА_4 заперечень на заяву.
Водночас дослідивши зміст повідомлень від абонента НОМЕР_1 , які дійсно містять деякі образливі висловлювання, які не можна вважати такими, що надіслані саме ОСОБА_4 , апеляційний суд враховує, що заявниця вступає в діалог з указаним абонентом, підтримуючи відповідний стиль спілкування та теж допускає вживання нецензурної лексики (а.с.75, 81).
Отже, повідомлення від абонента НОМЕР_1 не можна розцінити як насильство в сім`ї, ні за характером спілкування, ні за суб`єктним складом учасників переписки, яка має у контексті обставин цієї справи відбуватись між колишнім подружжям, а не між заявницею та третьою особою, з якою вона не перебуває у родинних відносинах.
Доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи у зв`язку з недослідженим п`яти відеозаписів наданих заявницею не є підставою для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Дійсно оскаржуване рішення суду не містить оцінки указаних відеофайлів.
Колегією суддів досліджено п`ять відео файлів, які приєднані як додатки до заяви у системі «Електронний суд» і зазначені у розділі «Додатки» під номером 2-6 (а.с.58). Два файли (IMG_2824, 2825) містяться відеозаписи розмови заявниці та особи чоловічої статі, в режимі гучного зв`язку, який налаштувала заявниця, що призвело до того, що свідком розмови стала дитина. Спілкування відбувається з приводу бажання чоловіка поспілкуватись з донькою ОСОБА_5 , на що заявниця говорить про те, що дитина не бажає спілкуватись. В ході розмови, яка по суті є конфліктною комунікацією батьків, обидві сторони допускають у присутності дитини образливі висловлювання в бік один одного.
На відеофайлах IMG_2823, 2727, 2876 зафіксовано відтворення голосових повідомлень від абонента Папа, в яких чоловік висловлює невдоволення перешкодам у спілкуванні з донькою, не радить продовжувати їх чинити, бо за це треба буде відповідати.
Указані телефонні розмови та голосові повідомлення засвідчують наявність конфліктних взаємовідносин між заявницею та її колишнім чоловіком з приводу спілкування батька з донькою.
Наявність сімейного конфлікту не виключає можливості вчинення домашнього насильства, якщо поведінка особи спрямована на психологічний вплив на потерпілу особу, викликає у неї почуття страху, емоційної напруги, тривоги та негативно впливає на її психоемоційний стан.
Разом із тим зі змісту зафіксованої на відеофайлах конфліктної комунікації не вбачається об`єктивних проявів, які б у сукупності з іншими доказами давали підстави дійти висновку, що спілкування мало наслідком виникнення у заявниці почуття страху, емоційної невпевненості, нездатності захистити себе чи завдання шкоди її психічному здоров`ю у розумінні пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Колегія суддів виходить з того, вирішальним в цій ситуації є не спосіб комунікації, а характер впливу на потерпілу особу та його наслідки.
Апеляційний суд також враховує, що матеріали справи не містять належних доказів звернення заявниці до правоохоронних органів, служб із захисту від домашнього насильства, медичних установ, психолога, які б підтверджували систематичний характер психологічного насильства, істотне погіршення її психоемоційного стану або проведення оцінки ризиків компетентними органами.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що зміна місця проживання ОСОБА_3 свідчить про вимушений захист себе та дитини від насильства з боку її колишнього чоловіка, і що така зміна місця її проживання не була здійснена з власної ініціативи заявниці.
За таких обставин дослідження апеляційним судом відеозаписів, яким суд першої інстанції не надав окремої оцінки, не спростовує правильності його висновку про відсутність достатніх доказів існування ризиків, передбачених статтею 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а відтак і правових підстав для видачі обмежувального припису.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом ХМЕЛЮК Катериною Сергіївною, залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складений 10 серпня 2026 року.
Головуючий М. В. Щербаченко
Судді О. І. Собина
Д. В. Сізов