справа № 179/1281/26
провадження № 4-с/179/10/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року с-ще Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі головуючого судді Кравченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Чабаненко К.О.,
стягувача ОСОБА_1 ,
представника боржника Кошман К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 , заінтересовані особи: державний виконавець Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Соколянська Юлія Василівна, боржник ОСОБА_3 , на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах,
ВСТАНОВИВ:
До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_2 зі скаргою на дії державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Соколянської Ю.В. щодо розрахунку заборгованості по аліментам.
В обґрунтування скарги посилається на те, що за рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10.08.2009 з ОСОБА_3 стягувались аліменти на її користь на неповнолітню дитину, сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.07.2009 року, до досягнення повноліття.
10.02.2015 державним виконавцем було відкрите виконавче провадження ВП №4636312, на протязі всього часу примусового виконання рішення суду боржник сплачував аліменти епізодично.
ІНФОРМАЦІЯ_2 сину виповнилося 18 років. З метою визначення точної суми боргу по аліментах, стягувач звернулася до державного виконавця для отримання повного розрахунку заборгованості боржника. Згідно наданого розрахунку, заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів за станом на 21.01.2026 становить 43606,44 грн. Не погоджуючись із зазначеною сумою, стягувач звернулася до державного виконавця із проханням про перерахунок суми заборгованості. На підтвердження реально сплачених аліментів подала банківські квитанції. Державним виконавцем було відмовлено в здійсненні перерахунку з посиланням на наявність розписок про відсутність претензій по сплаті аліментів.
З вказаною сумою заборгованості стягувач не згода, вважає, що державним виконавцем вчинено неправомірні дії зі складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у визначеному розмірі.
Зазначає, що з 2011 по 21.01.2026 боржник не мав офіційного працевлаштування. З 2023 року боржник сплачував аліменти шляхом перерахування коштів на її банківську картку. Відповідно до наявних виписок по картковому рахунку боржником було сплачено за 2023 рік: 3000 грн., за 2024 рік 13567,85 грн., за 2025 рік 15015,08 грн., за 2026 рік 10500 грн. Будь-які інші кошти по сплаті аліментів від боржника вона не отримувала. Натомість, згідно наданого розрахунку заборгованості по аліментам, державним виконавцем незаконно виключено заборгованість боржника в загальному розмірі більше ніж 100 000 грн.
Розписки зі змістом про відсутність претензій до боржника не є документом, що свідчить про виплату останнім суми стягуваних аліментів. Вказані розписки написані на прохання боржника для уникнення штрафів від виконавчої служби з умовою подальшої повної сплати заборгованості по аліментах. Однак своє зобов`язання боржником не виконане, в зв`язку з чим і виникла необхідність здійснення розрахунку заборгованості за наявними реальними платежами, здійснених боржником на протязі 2023-2026 років.
Також стягувач вказує, що нею пропущений 10-денний строк для подачі скарги, оскільки після отримання відповіді відділу ДВС 12.06.2026 в межах 10-денного строку вона подала скаргу. Ухвалою суду від 17.06.2026 скарга була повернута без розгляду в зв`язку з відсутністю доказів направлення копії скарги з додатками іншими учасникам. Оскільки пропущений строк пов`язано з усуненням недоліків при подачі скарги, просить суд про поновлення строку.
На підставі наведених обставин, стягувач просить суд поновити строк на подачу скарги, визнавши поважними причину пропуску. Визнати неправомірними дії державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Соколянської Ю.В. в межах виконавчого провадження ВП №46436312 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-717/09 Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10.08.2009 про стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на її користь на неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.07.2009 року, до досягнення повноліття, по складанню розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за станом на 21.01.2026 року, згідно якого за період 2023-2026 роки були виключені суми заборгованості без документального підтвердження їх сплати. Визнати незаконним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за станом на 21.01.2026 в межах виконавчого провадження ВП №46436312 та провести щомісячний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з 01 січня 2023 року по 21 січня 2026 року із урахуванням наявних банківських платіжних документів зі сплати аліментів.
21.07.2026 представником боржника ОСОБА_3 , адвокатом Кузяковим О.В., через систему «Електронний суд» поданий відзив на скаргу, в якому представник боржника просить відмовити у задоволенні скарги. Свою позицію мотивує тим, що дії державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів є законними, обґрунтованими та такими, що повністю відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини третьої статті 195 СК України, саме державний виконавець наділений повноваженнями щодо визначення та обчислення розміру заборгованості зі сплати аліментів. Під час здійснення розрахунку державний виконавець зобов`язаний враховувати усі наявні у матеріалах виконавчого провадження документи та відомості, що мають значення для правильного визначення розміру заборгованості.
В результаті проведеного перерахунку, за заявою стягувача, виконавцем була нарахована заборгованість у розмірі 43606,44 грн, яка була пізніше погашена боржником, відповідно жодних порушень зі сторони виконавця в даному випадку не вбачається. В матеріалах виконавчого провадження міститься заява стягувача про залучення до матеріалів виконавчого провадження розписки та розписка стягувача від 05.01.2026, про те що вона не має претензій до боржника щодо розміру аліментів сплачених за січень, лютий, березень, квітень, червень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року.
Також в матеріалах виконавчого провадження міститься розписка стягувача від 17.02.2024 про те що стосовно сплати аліментів за 2023 рік вона претензій до боржника не має. Скаржниця не заперечує той факт що дійсно писала та подавала розписки до виконавчої служби, але зазначає що такі розписки не можуть братись до уваги, що є помилковою позицією. Відповідно до пункту 4 розділу XVIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України. З наведеного положення випливає, розрахунок заборгованості здійснюється державним виконавцем в тому числі на підставі розписок. За таких обставин державний виконавець був зобов`язаний врахувати зазначені документи під час здійснення розрахунку заборгованості, ще й зважаючи що такі розписки були подані стягувачем. Ігнорування виконавцем офіційно поданих стягувачем письмових заяв, навпаки, свідчило б про порушення принципів повноти та об`єктивності виконавчого провадження.
При цьому, державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно встановлювати недостовірність відомостей, викладених у поданих сторонами документах, оцінювати мотиви їх складення або відмовляти у врахуванні таких документів виключно на підставі подальшої зміни позиції однієї зі сторін. Посилання скаржниці на те, що розписки були написані без фактичного отримання коштів, є лише припущеннями та не підтверджені належними і допустимими доказами. Скаржником не надано доказів підроблення розписок, їх написання під примусом, помилково чи за наявності інших обставин, які могли б свідчити про недостовірність викладених у них відомостей. Фактично доводи скарги зводяться до незгоди скаржниці із власними письмовими заявами, поданими під час виконання рішення суду, та спрямовані на перегляд правових наслідків своєї попередньої поведінки. Отже, підстави для визнання дій державного виконавця незаконними відсутні, а здійснений розрахунок заборгованості є правильним, законним та таким, що відповідає обставинам справи, у зв`язку з чим скарга не може підлягати задоволенню. Окремо звертає увагу суду на пропуск скаржником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.
24.07.2026 стягувачем ОСОБА_2 подано відповідь на відзив, в якому остання, зокрема, зазначає, що вона ніколи особисто не подавала до ДВС заяви та розписка за 2023 та інші роки. Усі розписки за попередні роки писалися та передавалися нею особисто в руки боржнику. Написання розписко та зави від 07.01.2026 відбувалось не з її ініціативи та не свідчило про вільне волевиявлення на звільнення боржника від боргу. При цьому ні боржник, ні державний виконавець жодним чином не роз`яснили їй правових наслідків складення таких документів і не повідомили, що вони будуть використані для повного списання заборгованості за цілі роки без фактичного перерахунку коштів. Текст розписки не містить жодного слова про розмір аліментів, не містить жодної конкретної грошової суми, а також не містить тверджень про сплату аліментів у повному обсязі відповідно до рішення суду. Також зазначає, що відповідно до вимоги державного виконавця Соколянської Ю.В. №84326 від 27.06.2026 щодо коштів у сумі 43607 грн., перерахованих боржником 26.05.2026 на рахунок дитини, в якій виконавець, посилаючись на ч.4 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» та попереджаючи про кримінальну відповідальність за ст382 КК України, категорично вимагала від неї письмово повідомити, чи є зазначена сума аліментами. Це беззаперечно доводить, що державний виконавець має та активно застосовує повноваження щодо перевірки й уточнення відомостей. Проте виконавець застосувала подвійні стандарти, оскільки стосовно абстрактних розписок без зазначення сум виконавець проявила вибірковість, не направила жодної вимоги щодо уточнення отриманих за цими розписками сум, та безпідставно списала борг з цілі роки, що є прямим порушенням вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження». Представник боржника жодним словом не стверджує про факт реальної сплати ОСОБА_3 аліментів у повному обсязі за період 2023-2026 років та не надає жодного платіжного документа на підтвердження передачі коштів.
В судовому засіданні стягувач підтримала вимоги скарги та просила їх задовольнити, з підстав, викладених у скарзі та відповіді на відзив.
Представник боржника в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала.
Державний виконавець Самарівського ВДВС Соколянська Ю.В. в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд скарги без її участі.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Вислухав пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.
Як вбачається з матеріалів скарги, 26.05.2026 стягувач звернулася до Самарівського ВДВС у Самарівському районі Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця щодо складання розрахунку заборгованості по аліментам станом на 21.01.2026.
Листом від 02.06.2026 на зазначену скаргу начальником Самарівського ВДВС на адресу стягувача надана відповідь на скаргу, яка отримана стягувачем 05.06.2026, що підтверджується відповідною накладною Укрпошти №R067188701741.
12.06.2026 стягувач звернулася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах.
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2026 зазначену скаргу повернуто без розгляду та роз`яснено право на повторне звернення до суду після усунення недоліків скарги.
30.06.2026 стягувач повторно звернулася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області зі скаргою та одночасно просить поновити пропущений строк на подання скарги.
Враховуючи, що первісна скарга подана стягувачем з дотриманням строків звернення до суду, але була повернута у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст.448 ЦПК України, а також враховуючи право скаржника на повторне звернення до суду після усунення недоліків, суд вважає, що причини пропуску звернення до суду є поважними, а тому з метою забезпечення стягувачу доступу до правосуддя, вважає за можливе їх поновити.
Вирішуючи вимоги скарги по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10.08.2009 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.07.2009 року, до досягнення повноліття.
На підставі вищенаведеного судового рішення Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області 31.08.2009 видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця ДВС Магдалинівського районного управління юстиції від 10.02.2015 відкрито виконавче провадження ВП №46436312 з примусового виконання виконавчого листа №2-717/09, виданого 31.08.2009 Магдалинівським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 .
Згідно розрахунку державного виконавця за виконавчим листом №2-717/09 від 10.08.2009 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 щомісячно аліментів у розмірі частки всіх видів заробітку на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 21.01.2026, заборгованість складає 43606,44 грн.
З розрахунку заборгованості вбачається, що державним виконавцем при виконанні розрахунку враховано розписки стягувача від 23.03.2017, від 14.03.2018, від 10.12.2019, від 21.01.2021, від 17.02.2024, від 05.01.2026.
Як вбачається з копії розписки ОСОБА_2 , остання щодо аліментів за січень, лютий, березень, жовтень, червень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень місяць 2025 року претензій до ОСОБА_3 не має.
Як вбачається з копії розписки ОСОБА_2 , стосовно аліментів за 2023 рік, остання претензій до ОСОБА_3 не має.
Звернувшись до суду із вказаною скаргою, заявниця ОСОБА_2 зазначила, що за 2023 та 2025 рік аліменти боржником сплачувались не у повному обсязі, а тому державним виконавцем безпідставно враховані вказані розписки при розрахунку заборгованості по аліментам.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Порядок оскарження стороною виконавчого провадження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця передбачений розділом VII ЦПК України.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18(провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Підставою для задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця за змістом ст.451 ЦПК України є сукупність таких складових, як встановлена судом неправомірність рішень, дій чи бездіяльності виконавця і порушення права сторони виконавчого провадження цими рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Розглядаючи скаргу, суд повинен перш за все встановити, чи відповідають вимогам законодавства прийняті виконавцем під час здійснення вказаного провадження рішення та виконавчі дії.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У силу статей 1,5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про виконавче провадження».
Законом України «Про виконавче провадження» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Відповідно до ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пункт 6 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.
Згідно зі статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.
Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача.
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Порядок обчислення заборгованості по аліментам визначений ст.195 СК України, ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, перелік документів, на підставі яких державний виконавець обчислює розмір заборгованості, визначений п.4 розділу ХVI Інструкції.
Такими документами є звіт про здійснені відрахування та виплати, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів, надані стягувачем чи боржником, заяви та (або) розписки стягувача, інформація про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості, а також інші документи, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
На виконання покладених на виконавця законом обов`язків, державним виконавцем враховано розписки, складені ОСОБА_2 від 17.02.2024 та від 05.01.2026.
Доказів того, що вказані розписки складено не ОСОБА_2 суду не надано.
Так, відповідно до статей 12,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Заявниця ОСОБА_2 , заперечуючи факт отримання від ОСОБА_3 аліментів у повному обсязі за 2023 та 2025 рік, не надала суду доказів на спростування цього факту.
Надані заявницею виписки з банківського рахунку про переказ грошових коштів, суд не може прийняти до уваги як доказ неналежного виконання боржником обов`язків зі сплати аліментів, з огляду на наявність розписок стягувача про відсутність претензій до боржника.
Крім того, суд звертає увагу на те, що заявниця просить здійснити перерахунок заборгованості по аліментам з 2023 по 21.01.2026 рік, однак з розрахунку вбачається, що заявницею, окрім розписок від 17.02.2024 та від 05.01.2026, також подавались державному виконавцю відповідні розписки від 23.03.2017, від 14.03.2018, від 10.12.2019, від 21.01.2021.
При цьому, наявні в АСВП матеріали виконавчого провадження №46436312 не містять заяв стягувача ОСОБА_2 державному виконавцю про відкликання вищезазначених розписок або ж про проведення розрахунку заборгованості по аліментах. Доказів того, що розписки були написані під тиском або підроблені, матеріали виконавчого провадження не містять.
Таким чином, у державного виконавця не було підстав вважати недійсними подані йому розписки ОСОБА_2 від 17.02.2024 та від 05.01.2026.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості виходячи з наявних у матеріалах виконавчого провадження документів, які передбачені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом МЮУ від 02.04.2012 №512/5, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст.255, 258-260, 447-1, 450-453 ЦПК України суд,
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_2 строк на подання скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах.
У задоволенні скарги ОСОБА_2 , заінтересовані особи: державний виконавець Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Соколянська Юлія Василівна, боржник ОСОБА_3 , на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 10.08.2026.
Суддя О.Ю.Кравченко