Справа №: 343/1468/25
Провадження №: 2/343/26/26
Р І Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 серпня 2026 року м.Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря - Лукань О.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками, суд -
В С Т А Н О В И В :
Позивачка ОСОБА_1 31.07.2025 звернулась в Долинський районний суд Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками.
Позивачка просить ухвалити рішення, яким:
1.Здійснити реальний розподіл житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності,
-виділивши їй, ОСОБА_1 - літ «А» житловий будинок приміщення: № 1-2 прихожа 5,2 кв.м., № 1-3 житлова 8,9 кв.м., № 1-6 житлова 16,7 кв.м., № 1-7 житлова 17.1 кв.м., літ «а» веранда, літ «а1» сходи, літ «Б» літня кухня, літ «В» гараж, літ «Г» стодола, літ «Д» стайня, літ «Є» вбиральня, 1/2 частки № 1 ворота, № 2 огорожа, № 3огорожа.
-виділивши ОСОБА_2 - літ «А» приміщення: № 1-5 житлова 16,4 кв.м., № 1-4 житлова 13,6 кв.м., літ «Е» баня, 1/2 частка № 1 ворота.
2.Зобов`язати ОСОБА_2 , облаштувати окремий вхід у приміщенні № 1-4, відповідно висновку експерта № СЕ-19/109-15/3443-БТ від 15.07.2025 шляхом демонтажу підвіконної перегородки до рівня підлоги першого поверху з переобладнанням у дверний отвір для влаштування окремого входу у приміщення 1-4 площею 13,6 м2 та 1-5 площею 16,4 м2.
3.Зобов`язати ОСОБА_1 здійснити будівельно-монтажні роботи із замуруванням дверного прорізу між суміжними приміщеннями №1-2 та №1-4.
4.Стягнути з відповідача всі витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що вона, ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на власність на нерухоме майно виданого 15.02.2010, згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за №78, є власником 73/100 частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на власність на нерухоме майно виданого 15.02.2010, згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за № 78, є власником 27/100 часток іншої частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за цією адресою.
01.12.2009 Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації було здійснено розрахунок ідеальних часток в загальній власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
01.10.2009 Івано-Франківським ОБТІ виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на власність на нерухоме майно виданого 15.02.2010, згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за № 78, до складу житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , входять наступні об`єкти: житловий будинок, А, 83,6 кв.м.; літня кухня, Б, 26,2 кв.м.; гараж, В, 26,6 кв.м.; стодола, Г. 51,3 кв.м.; стайня, Д. 26,6 кв.м.; баня, Е, 20,9 кв.м.; вбиральня, Є, 2,0 кв.м.; ворота, 1, 10, 0 кв.м.; огорожа, 2, 22,7 кв.м., огорожа, 3, 39, 0 кв.м.
Також зазначено, що частка 73/100 домоволодіння складає: 62/100 частки літ «А» житловий будинок приміщення: № 1-2 прихожа 5,2 кв.м., № 1-3 житлова 8,9 кв.м., № 1-6 житлова 16,7 кв.м., № 1-7 житлова 17.1 кв.м., літ «а» веранда, літ «а1» сходи, літ «Б» літня кухня, літ «В» гараж, літ «Г» стодола, літ «Д» стайня, літ «Є» вбиральня, 1/2 частки № 1 ворота, № 2 огорожа, № 3 огорожа, а частка 27/100 домоволодіння складає: 38/100 часток літ «А» приміщення: № 1-5 житлова 16,4 кв.м., № 1-4 житлова 13,6 кв.м., літ «Е» баня, 1/2 частка № 1 ворота.
На даний час жодних змін в будинку та господарських будівлях не здійснено, що підтверджено довідкою Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 06.02.2024 №7, територія подвір`я чітко визначена і розподілена між співвласниками.
На підставі свідоцтва про право на власність на нерухоме майно виданого 15.02.2010, згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за № 78, вона, ОСОБА_1 отримала витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.02.2010 № 25316368 за реєстраційним номером 29122835 на 73/100 частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
06.02.2024 на замовлення ОСОБА_1 , ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» видано технічний паспорт на будинок садибного типу з господарським будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
26.02.2025 між її довірителем адвокатом Ільницьким Я.І. та Івано-Франківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України укладено договір № 61-25 про надання послуг.
18.07.2025 її представник адвокат Ільницький Я.І. отримав висновок експерта № СЕ 19/109-15/3443-БТ від 15.07.2025, відповідно до якого виконати окремий вхід до приміщень № 1-5 житловою площею 16,4 кв.м., №1-4 житловою площею 13,6 кв.м. згідно технічного паспорту на житловий будинок від 06 лютого 2024 року виготовленого ОКП» Івано-Франківське ОБТІ» (на замовлення ОСОБА_1 ) належних до частки співвласників громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 , можливо.
Ремонтно-будівельні роботи які необхідно виконати у приміщеннях № 1-2 прихожа 5.2 кв.м., № 1-5 житлова 16,4 кв.м. та №1-4 житлова 13,6 кв.м. для відокремлення приміщень належних співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 наведені в дослідницькій частині.
Згідно дослідницької частини відображеної на сторінці 12 висновку експерта № СЕ-19/109-15/3443-БТ від 15.07.2025: виходячи із наданих на дослідження матеріалів та співставивши із результатами огляду об`єкта дослідження, проведения ремонтно-будівельних робіт у приміщеннях № 1-2 прихожа 5.2 кв.м., № 1-5 житлова 16,4 кв.м. та №1-4 житлова 13,6 кв.м. для відокремлення приміщень належних співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , можливо виконати наступним чином:
у суміжних приміщеннях № 1-2 та №1-4, відповідно до технічного паспорта (зображення 13), розташований існуючий дверний отвір. Таким чином для відокремлення приміщень №1-4 площею 13,6 м2 та №1-5 площею 16,4 м2, необхідно здійснити будівельно-монтажні роботи із замуруванням даного дверного прорізу;
у приміщенні № 1-4, відповідно до технічного паспорта (зображення 13) розташований віконний отвір в якому необхідно здійснити роботи з демонтажу підвіконної перегородки до рівня підлоги першого поверху з переобладнанням у дверний отвір для влаштування окремого входу у приміщення № НОМЕР_1 площею 13,6 м2 та №1-5 площею 16,4 м2.
Рішенням Долинського районного суду від 12.06.2019 у справі № 343/919/19 було розірвано шлюб між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (який с власником 27/100 іншої частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ).
Незважаючи, на те, що вона, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються колишнім подружжям та маючи в спільній частковій власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вона не може реалізувати передбачені законодавством свої цивільні права щодо своєї частки в домоволодінні. Між ними, як співвласниками цього майна, вникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження цього майна.
За таких обставин вважає, що потребує захисту право власності на будинковолодіння, а саме: виділити в натурі у власність їй, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідні частини будинковолодіння пропорційно до розміру належних їм часток, що відповідає фактичному поділу даного майна між двома співвласниками.
Тому в даному випадку має місце саме поділ майна на підставі ст. 367 ЦК України, результатом якого є припинення правовідносин спільної часткової власності, а не виділ у натурі частки із спільного майна.
Вважає, що при поділі домоволодіння, який склався між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає інтересам сторін, із визначенням ідеальних часток кожного із співвласників, забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських будівель, як окремих об`єктів нерухомості, необхідність проведення переобладнань не потребує великого обсягу затрат матеріального характеру та фізичних зусиль (т.1 а.с.1-8).
Ухвалою судді Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01.08.2025, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 343/1468/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками.
Призначено підготовче судове засідання на 27.08.2025.
Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов"язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).
Роз`яснено відповідачу, що згідно ст. 193 ЦПК України, він має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзив (т.1 а.с.43).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Креховецька Н.М. подала відзив на позовну заяву про реальний розподіл нерухомого майна між співласниками, в якому зазначила, що ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками, вважає такий позов безпідставний та необгрунтований, виходячи з наступного:
Позивачка та відповідач є колишнім подружжям, їх шлюб розірваний рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області, ухваленим 12.06.219 у цивільній справі № 343/919/19. Ініціаторкою розриву шлюбу була позивачка у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 дуже сильно захворів, після чого став особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане УСЗН Долинської РДА ОСОБА_2 , 1962 р.н.
В позивачки та відповідача народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний момент проживає в Республіці Польща.
За Договором дарування житлового будинку та земельної ділянки від 30 жовтня 2001 року, який складений на нотаріальному бланку серії АЕВ № 173975, ОСОБА_2 прийняв у дар від ОСОБА_4 39/100 (тридцять дев`ять сотих) частин житлового дерев`яно-цегляного будинку, житловою площею 44,2 кв. м. без господарських будівель, та земельну ділянку площею 0,0623 га (нуль цілих шістсот двадцять три десятитисячних) для обслуговування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 (станом на сьогодні це АДРЕСА_1 без права зміни цільового призначення земельної ділянки.
Однак, як стало відомо ОСОБА_2 при отриманні ним позовної заяви із матеріалами справи, його частку зменшено з 39/100 до 27/100 незрозумілим для нього чином.
Інша ж частка, як зазначає позивачка 73/100, є у власності ОСОБА_1 .
Отже, таким чином відповідач з позивачкою мають у спільній частковій власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Свій позов позивачка мотивує тим, що вона як співвласниця не може реалізувати передбачені законодавством свої цивільні права щодо її частки домоволодіння, оскільки наче б то між відповідачем та нею, як співвласниками цього майна виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження цього майна.
Однак, це все неправда і не більше ніж голослівність ОСОБА_1 , на підтвердження чого нею не долучено жодного належного та допустимого доказу. А крім того, ОСОБА_1 насправді більше 9 (дев`яти) років проживає за кордоном. Домоволодінням, яке знаходиться у спільній власносності, позивачка не цікавиться, не утримує його (не платить), хоча є співвласницею, однак ніколи у них з нею з цього приводу не виникало жодних суперечок.
27 липня 2024 року позивачка звернулася до нього щодо того, що вона має намір проживати у своїй частині домоволодіння, на що він їй відповів, що звичайно нехай йде і живе.
Повідомив їй, що у загальному користуванні у них з нею є спільний вхід і коридор в житловому будинку, який розділяє кожну з кімнат окремо і що кожна з кімнат має встановлені замки на дверях і жодних проблем, що вони разом будуть проживати він не бачить. Усі ключі від частини житлового будинку, що належить позивачці та ключі від вхідних дверей та інші ключі від приміщень спільного користування у позивачки наявні.
Ст. 367 ЦК України не передбачено врегулювання поділу майна з припиненням спільної часткової власності в судовому порядку, що є імперативною нормою.
І це не відповідає її інтересам й невідомо звідки позивачка володіє інформацією про те, що в його інтересах, а що ж ні. Його влаштовує все як є.
Щодо позовної вимоги про те, щоб зобов`язати ОСОБА_2 облаштувати окремий вхід до своєї частини будинку, то у позивачки більша частина житлового будинку у власності, тож якщо вона бажає облаштувати собі окремий вхід, то це її право і він не заперечує, але нехай вона сама його облаштовує, а він є людиною з інвалідністю, багато коштів витрачає на медичні препарати і не має змоги дозволити собі купити матеріал для облаштування окремого входу, крім того його влаштовує все як є.
Просить суд врахувати, що відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи, а відповідно він звільнений від сплати судомого збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Розмір витрат на правову професійну допомогу у сумі 15680 гривень є значно завищеним та неспівмірним, на його думку, зі складністю справи (т.1 а.с.47-54).
Позивачка ОСОБА_1 скористалася своїм правом та 29.08.2025 подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач у відзиві запевняє, що позивачка зменшила його частку, оскільки він запевняє, що його частка складає 39/100, а не 27/100.
В позовні заяві зазначено, що частка 27/100 (це частка домоволодіння), яка включає частину житлового будинку, з прибудовами господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто частка 27/100 домоволодіння складає: 38/100 часток літ «А» приміщення: № 1-5 житлова 16,4 кв.м., № 1-4 житлова 13,6 кв.м., літ «Е» баня, 1/2 частка №1 ворота.
Частка позивачки 73/100 домоволодіння складає: 62/100 частки літ «А» житловий будинок приміщення: №1-2 прихожа 5,2 кв.м., №1-3 житлова 8,9 кв.м., №1-6 житлова 16,7 кв.м., №1-7 житлова 17.1 кв.м., літ «а» веранда, літ «а1» сходи, літ «Б» літня кухня, літ «В» гараж, літ «Г» стодола, літ «Д» стайня, літ «С» вбиральня, 1/2 частки №1 ворога, №2 огорожа, №3 огорожа.
Позивачка вказуючи в позовній заяві частки домоволодіння виходила не з думки і суб`єктивного твердження, а з наступних документів: свідоцтва про право на власність на нерухоме майно, виданого 15.02.2010 згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за № 78, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.02.2010 № 25316368 за реєстраційним номером 29122835, розрахунку ідеальних часток в загальній власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 від 01.12.2009.
Тому вважає, що доводи відповідача про зменшення його частки є не обгрунтованими, тому що частка домоволодіння відповідача складає 27/100 (яка включає частку 38/100 частини житлового будинку).
Щодо виникнення непорозумінь та суперечок з приводу користування, утримання та збереження майна. Відповідач стверджує, що позивачка щодо домоволодіння не цікавиться, не утримує його (не платить), водночас стверджує, що позивачка вже більше 9 років проживає за кордоном. Слід відмітити, що виїзд і перебування за кордон це вимушена міра, з метою фінансового благополуччя та уникнення непорозумінь та сварок з відповідачем, оскільки позивачка коли приїжджає в Україну то вимушена винаймати квартиру в м. Долина.
Відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до ст. 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Щодо заяв відповідача, що позивачка звернулась до нього щодо того, що вона має намір проживати у своїй частині домоволодіння, на що він їй повідомив, що звичайно нехай йде і живе. Повідомив їй, що у загальному користуванні у них з нею є спільний вхід і коридор в житловому будинку, який розділяє кожну із кімнат окремо і що кожна з кімнат має встановлені замки на дверях і жодних проблем, що вони разом будуть проживати він не бачить, вважає за необхідне донести інформацію, можливо, що відповідач досі не знає, що в них не спільна сумісна власність а спільна часткова власність щодо домоволодіння. Відповідач має свою визначену частку домоволодіння на підставі свідоцтва про право на власність на нерухоме майно, виданого 15.02.2010 згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за №78, де визначено і чітко здійснено розподіл спільно часткової власності, де вказано, що в частку позивачки входить приміщення № 1-2 прихожа 5,2 кв.м. житлового будинку. Тобто, в частку відповідача на підставі свідоцтва про право на власність на нерухоме майно, виданого 15.02.2010 згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за № 78 входить приміщення житлового будинку №1-5 житлова 16,4 кв.м. і № 1-4 житлова 13.6 кв.м.
В позовній заяві всі ці аспекти виражені, твердження «у загальному користуванні у нас з нею є спільний вхід і коридор в житловому будинку» є не припустимим, все це призводить до порушення реалізації її права на власність, адже прихожа № 1-2 площею 5.2.кв.м. входить в її частку власності житлового будинку.
Щодо висловлювання відповідача, що «у позивачки більша частина житлового будинку у власності, тож якщо вона бажає облаштувати собі окремий вхід, то це її право і він не заперечує, але нехай вона його облаштовує». Ці твердження зумовлюють висновки про можливу наявність правового нігілізму, адже висловлювання «мене влаштовує як є, в кого більша частка той змушений облаштовувати окремий вхід, не заперечення на облаштування окремого входу позивачкою». Свідоцтво про право на власність на нерухоме майно видане 15.02.2010 згідно рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25.02.2009 за №78 на технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , то утворюється висновок, що вхід до приміщення частини житлового будинку № 1-5 житлова 16,4 кв.м. і № 1-4 житлова 13.6 кв.м., яка належить відповідачу проходить через приміщення позивачки №1-2 прихожа 5,2 кв.м. житлового будинку. Виходить, що необхідність облаштування окремого входу покладасться на відповідача, оскільки він користується станом на зараз приміщенням, яке належить на праві спільної часткової власності позивачці, що у свою чергу зумовлює в перешкоджанні користування майном позивачки.
Щодо питання про завищення та неспівмірність витрат на правову професійну допомогу, слід звернути увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте у відзиві не наведено жодних аргументів щодо завищення та неспівмірності витрат, які зазначені в акті виконаних робіт під час надання правової професійної допомоги (т.1 а.с.69-74).
Ухвалою Долинського районного суду від 16.09.2025 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками та призначено справу до судового розгляду по суті (т.1 а.с.86-87).
Ухвалою Долинського районного суду від 18.09.2025 в справі №343/1468/25 , відмовлено у задоволенні заяви адвоката Креховецької Надії Миколаївни про відвід судді Турашу В.А. в справі № 343/1468/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками (т.1 а.с.106-107).
Позивачка ОСОБА_1 у судові засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином у порядку, встановленому законом.
Представник позивачки - адвокат Ільницький Я.І. (ордер серії АТ № 1108753, т.1 а.с. 37) у судовому засіданні, а також представник позивачки - адвокат Жмуренко В.М. (ордер серії АЕ № 1514256, т. 2, а.с. 9), яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, позовні вимоги підтримали у повному обсязі. На обґрунтування позову посилалися на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Креховецька Н.М. (ордер серії АТ №1110939 т.1 а.с.58) в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, з підстав зазначених у відзиві на позов, просили у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача додатково пояснила, що предметом експертного дослідження фактично було не питання можливості створення окремого житлового об`єкта, а лише можливість виконання окремих будівельних робіт.
Разом із тим, предметом розгляду цієї справи є не створення дверного прорізу чи нового входу.
Предметом спору є можливість реального поділу житлового будинку між співвласниками.
Судовий експерт також підтвердив, що запропонований ним варіант передбачає реконструкцію будинку.
Однак він не зміг пояснити: які саме дозвільні документи необхідні; чи можуть такі роботи бути виконані без відповідної документації; чи перевіряв він можливість їх отримання; якими нормативними актами він керувався при оцінці цих питань. Таким чином висновок побудований на припущенні, що всі ці питання можуть бути вирішені у майбутньому.
Крім того перепланування та переобладнання будинку з втручанням в несучі конструкції або інженерні конструкції потребують отримання документів, що надають право на їх проведення.
У даній справі експерт підтвердив, що запропонований варіант передбачає реконструкцію будинку, однак не дослідив, чи потребуватимуть запропоновані роботи втручання в інженерні системи загального користування, не встановив можливість автономного водопостачання, автономного водовідведення, не визначив порядок облаштування кухні та санвузла, а також не перевірив, чи потребують запропоновані ним роботи отримання відповідних погоджень.
Пояснення експерта під час допиту ставлять під сумнів достатність його висновку для підтвердження технічної можливості реального поділу.
З одного боку експерт робить висновок про можливість виконання ремонтно-будівельних робіт, а з іншого боку визнає, що після такого поділу самостійне проживання є неможливим без кухні та санвузла.
Отже, предметом експертного дослідження фактично було не питання можливості створення окремого житлового об`єкта, а лише можливість виконання окремих будівельних робіт.
На сьогодні позивачкою не доведено належними та допустимими доказами технічну можливість такого реального поділу житлового будинку, який би забезпечував створення двох самостійних житлових об`єктів, придатних для проживання, без порушення будівельних норм та прав іншого співвласника.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, які з`явилися в судові засідання, вивчивши матеріали справи, відзив на позовну заяву про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками , відповідь на відзив, дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку:
Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Судовий захист має бути ефективним та відповідати характеру порушеного права.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Ч.1 ст.319 ЦК України встановлено, що власник здійснює зазначені правомочності на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, а тому ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Відповідно до положень ст.ст. 355, 356 ЦК України, майно, що належить двом або більше особам із визначенням часток кожного з них, перебуває у режимі спільної часткової власності.
Ч.1 ст. 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Водночас частиною третьою зазначеної статті передбачено право кожного співвласника на надання йому у володіння і користування частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці.
Ст.364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі належної йому частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності.
Відповідно до положень ст.367 ЦК України, майно, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути поділене між співвласниками, а після такого поділу право спільної часткової власності припиняється.
Отже, закон гарантує кожному співвласнику право вимагати припинення режиму спільної часткової власності шляхом реального поділу майна, якщо такий поділ є технічно можливим і не суперечить вимогам закону.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України суд, обираючи норму права для застосування, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі №357/3145/20 звернула увагу, що у випадку існування двох співвласників предметом судового розгляду є саме поділ майна, а не виділ частки, наслідком якого має стати утворення двох окремих самостійних об`єктів нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20 травня 2026 року у справі №481/60/23, відповідно до якого вирішальним при розгляді спорів цієї категорії є встановлення технічної можливості реального поділу нерухомого майна відповідно до часток співвласників.
Таким чином, під час розгляду даної справи суд повинен встановити: склад спірного домоволодіння; обсяг прав кожного співвласника; технічну можливість реального поділу будинку відповідно до часток; можливість утворення після поділу двох самостійних об`єктів нерухомого майна; відповідність обраного позивачкою способу захисту вимогам статті 16 ЦК України.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 лютого 2010 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Яворівської сільської ради від 25 грудня 2009 року №78, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25316368 від 15 лютого 2010 року, житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить сторонам: позивачці ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності (т.1 а.с.13,14).
Із зазначених правовстановлюючих документів вбачається, що позивачці належить 73/100 часток домоволодіння, а відповідачу - 27/100 часток домоволодіння.
При цьому у свідоцтві про право власності на нерухоме майно визначено не лише ідеальні частки співвласників, а й конкретний склад майна, що входить до частки кожного із сторін по справі.
До складу 73/100 частки домоволодіння позивачки входять: 62/100 частки літ. «А» житловий будинок , приміщення: № 1-2 - прихожа, 5,2 кв. м.; приміщення №1-3 - житлова 8,9 кв. м.; приміщення № 1-6 - житлова 16,7 кв. м.; приміщення № 1-7 житлова 17,1 кв. м.; літ. «а» веранда; літ. «а1» сходи; літ. «Б» - літня кухня; літ. «В» гараж; літ. «Г» стодола; літ. «Д» - стайня; літ. «Є» вбиральня; 1/2 частки воріт № 1; огорожу № 2; огорожу № 3.
До складу 27/100 частки відповідача входять: 38/100 часток житлового будинку літ "А", приміщення №1-5 житлова 16.4 кв.м., №1-4 житлова 13.6 кв.м., літ."Е" баня, 1/2 частка №1 ворота.
Отже, ще у 2010 році між сторонами фактично було визначено, які саме приміщення належать кожному із співвласників.
Вказані обставини сторонами не оспорювалися та підтверджуються належними письмовими доказами.
Разом із тим із технічного паспорта, виготовленого 06 лютого 2024 року ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», вбачається, що житлові кімнати №1-4 та №1-5, які належать відповідачу, не мають окремого входу.
Доступ до них можливий виключно через приміщення №1-2 (прихожу), яка відповідно до свідоцтва про право власності входить до складу частки позивачки (т.1 а.с.15-18).
Таким чином, хоча правовстановлюючими документами між сторонами вже визначено належність окремих приміщень, фактичний порядок користування домоволодінням не відповідає правовому режиму належності цього майна.
Фактично відповідач користується належними йому житловими кімнатами шляхом постійного проходу через приміщення, яке належить позивачці.
Отже, право власності позивачки на прихожу реалізується із істотними обмеженнями, оскільки відповідач використовує її як єдиний шлях доступу до належних йому кімнат.
Саме ця обставина стала причиною виникнення спору між співвласниками та звернення позивачки до суду з вимогою про реальний поділ домоволодіння.
Суд звертає увагу, що предметом спору не є визначення розміру часток або належності сторонам окремих приміщень, оскільки такі питання вже вирішені правовстановлюючими документами.
Предметом даного спору є припинення режиму спільної часткової власності шляхом такого поділу домоволодіння, який забезпечить можливість кожному зі співвласників самостійно здійснювати правомочності власника без необхідності користування приміщеннями іншого співвласника.
Вирішуючи спір, суд виходить із того, що заявлені позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про поділ майна, яке перебуває у спільній частковій власності двох осіб, а не вимогами про визначення порядку користування майном чи виділ частки.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 квітня 2025 року у справі №357/3145/20, у випадку коли майно належить двом співвласникам, припинення режиму спільної часткової власності здійснюється саме шляхом поділу майна між співвласниками, наслідком чого є виникнення двох самостійних об`єктів нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності.
Саме такий спосіб захисту обрала позивачка.
Суд зазначає, що фактично сторони вже понад п`ятнадцять років користуються різними приміщеннями житлового будинку, а рішенням виконавчого комітету Яворівської сільської ради та свідоцтвом про право власності від 15 лютого 2010 року визначено, які саме приміщення входять до частки кожного із співвласників.
Разом із тим існуючий порядок користування не забезпечує самостійності користування відповідачем належною йому частиною будинку, оскільки доступ до неї можливий лише через приміщення, яке належить позивачці.
Отже, фактично предметом спору є не розподіл приміщень між сторонами, а усунення технічної залежності користування частиною відповідача від частини позивачки та припинення режиму спільної часткової власності шляхом утворення двох відокремлених об`єктів нерухомого майна.
Саме тому суд оцінює докази насамперед з точки зору наявності технічної можливості такого відокремлення.
На підтвердження заявлених вимог позивачкою подано висновок судового експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/109-25/3443-БТ від 15 липня 2025 року.
Із зазначеного висновку вбачається, що на вирішення експерта були поставлені два питання:
1.Чи можливо виконати окремий вхід до приміщень № 1-4 та № 1-5, які належать відповідачу.
2.Які ремонтно-будівельні роботи необхідно виконати для відокремлення зазначених приміщень.
Під час проведення експертизи 21 травня 2025 року експертом здійснено натурне обстеження житлового будинку у присутності відповідача, про що складено акт огляду (т.1 а.с.36).
У дослідницькій частині висновку експерт зазначив, що між приміщеннями № 1-2 та № 1-4 існує дверний проріз, який необхідно замурувати.
Також експерт дійшов висновку про можливість демонтажу підвіконної перегородки існуючого віконного прорізу в приміщенні № 1-4 та його переобладнання у дверний отвір для облаштування окремого входу.
У висновках експерта зазначено, що виконати окремий вхід до приміщень № 1-4 та № 1-5 можливо, а необхідні ремонтно-будівельні роботи наведені у дослідницькій частині висновку(т.1 а.с.23-35).
Під час судового розгляду зазначений висновок був безпосередньо перевірений судом шляхом допиту судового експерта.
Надаючи пояснення, експерт підтвердив правильність викладених у письмовому висновку висновків та зазначив, що під час проведення експертизи досліджувалися виключно питання, поставлені у заяві про проведення будівельно-технічної експертизи.
Експерт пояснив, що питання щодо облаштування кухні, санітарного вузла, автономних систем водопостачання, водовідведення, газопостачання, електропостачання, відповідності майбутнього об`єкта вимогам житлового законодавства чи отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт перед ним не ставилися, а тому ним не досліджувалися.
Разом із тим експерт не зазначав, що виконання запропонованих ним будівельних робіт є неможливим або що після їх виконання відповідач не зможе користуватися належними йому приміщеннями.
Навпаки, експерт підтвердив можливість технічного відокремлення частини будинку, що належить відповідачу, шляхом виконання визначених ним будівельних робіт.
Таким чином, пояснення експерта повністю узгоджуються зі змістом письмового висновку та не містять будь-яких суперечностей.
Суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що пояснення експерта нібито свідчать про неможливість поділу житлового будинку.
Зі змісту наданих експертом пояснень такого висновку не вбачається.
Фактично представник відповідача ототожнює дві різні обставини: відсутність дослідження певних питань та встановлення їх негативного результату.
Однак ці поняття не є тотожними.
Сам по собі факт того, що певні питання не входили до предмета експертизи, не означає, що вони мають негативне вирішення або свідчать про неможливість поділу нерухомого майна.
У даній справі позивачка ОСОБА_1 поставила перед експертом питання, необхідні для вирішення предмета спору, а саме щодо технічної можливості облаштування окремого входу та відокремлення частини будинку.
Інші питання предметом приведеної експертизи не були, а тому відсутність відповідей на них не може розцінюватися як недолік висновку.
Суд також враховує, що відповідач чи його тпредставник після ознайомлення із висновком експерта не заявляли клопотання про призначення додаткової експертизи відповідно до статті 113 ЦПК України у зв`язку з неповнотою висновку та не порушували питання про призначення повторної експертизи у зв`язку із його необґрунтованістю чи суперечливістю.
Натомість сторона відповідача фактично обмежилася критикою висновку без подання будь-яких належних доказів, які б спростовували встановлені експертом обставини.
Не подано також висновку іншого експерта чи спеціаліста, який би свідчив про технічну неможливість виконання запропонованих будівельних робіт або містив інший технічний варіант поділу домоволодіння.
За змістом ст.110 ЦПК України висновок експерта не має наперед встановленої сили та оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.
Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим.
Оцінюючи зазначений висновок відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд враховує його належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності з іншими доказами.
Суд встановив, що висновок виконаний уповноваженим судовим експертом спеціалізованої державної експертної установи, містить опис проведених досліджень, застосованих методик, аналіз вихідних даних та обґрунтовані відповіді на поставлені питання.
Висновок є логічним, послідовним, внутрішньо узгодженим, відповідає технічному паспорту житлового будинку, матеріалам інвентаризаційної справи та поясненням самого експерта, наданим під час судового розгляду.
Будь-яких суперечностей між висновком експерта та іншими доказами у справі судом не встановлено.
Не встановлено також обставин, які б свідчили про заінтересованість експерта у результатах розгляду справи, порушення методики проведення експертизи, перевищення ним меж поставлених питань чи вихід за межі спеціальних знань.
За таких обставин суд визнає висновок судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/109-25/3443-БТ від 15 липня 2025 року належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом у розумінні статей 76-80, 89, 102 та 110 ЦПК України.
Саме цей доказ у сукупності з правовстановлюючими документами, технічним паспортом та іншими письмовими доказами підтверджує технічну можливість реального поділу домоволодіння відповідно до часток співвласників шляхом облаштування відповідачу окремого входу та виконання визначених експертизою будівельних робіт.
Отже, суд покладає зазначений висновок експерта в основу судового рішення, оскільки він відповідає вимогам процесуального закону, є достатньо мотивованим, узгоджується з іншими доказами у справі та не спростований жодним належним і допустимим доказом з боку відповідача.
Окремо суд оцінює доводи сторони відповідача щодо відсутності кухні та санітарного вузла.
Як вбачається з технічного паспорта, виготовленого ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» 06 лютого 2024 року, житловий будинок літ. «А» складається з прихожої, коридору та житлових кімнат.
Із технічної документації не вбачається існування приміщень, визначених як кухня, кухня-ніша, ванна кімната, туалет чи інші санітарно-побутові приміщення.
Таким чином така особливість характеризує весь існуючий житловий будинок, вона існувала до звернення до суду, існувала на момент оформлення права власності, існувала під час проведення технічної інвентаризації,існувала під час проведення судової експертизи та існує дотепер.
Тому твердження сторони відповідача про те, що саме після поділу виникне проблема відсутності кухні чи санітарного вузла, не відповідає фактичним обставинам справи.
Поділ не створює цієї обставини, вона вже існує незалежно від вирішення спору.
Відповідно такі доводи не можуть бути підставою для відмови у позові.
Аналогічної оцінки потребують доводи сторони відповідача щодо відсутності автономного водопостачання, каналізації, електропостачання або газопостачання.
Предметом даної цивільної справи є поділ домоволодіння між співвласниками.
Суд не вирішує питання реконструкції об`єкта, не погоджує проєктну документацію,не вводить реконструйований об`єкт в експлуатацію, не здійснює функції органів державного архітектурно-будівельного контролю.
Питання оформлення дозвільної документації та виконання будівельних робіт після ухвалення рішення суду регулюються спеціальним законодавством у сфері містобудівної діяльності та не є предметом даного спору.
Саме тому відсутність на час розгляду справи відповідних дозвільних документів не свідчить про неможливість здійснення поділу.
Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої суд при вирішенні спору про поділ нерухомого майна встановлює насамперед технічну можливість його поділу відповідно до часток співвласників, тоді як питання виконання будівельних робіт вирішуються після набрання рішенням суду законної сили у порядку, визначеному спеціальним законодавством.
Суд також оцінює посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 654/2080/17.
Зазначене посилання суд визнає необґрунтованим.
У наведеній справі Верховний Суд досліджував зовсім інші фактичні обставини. Предметом перевірки були питання втручання у несучі конструкції будинку, можливість безпечного виконання реконструкції та достатність технічних досліджень саме щодо цих обставин.
Натомість у даній справі судовою будівельно-технічною експертизою вже встановлено можливість виконання конкретних ремонтно-будівельних робіт.
Матеріали справи не містять жодного доказу того, що запропонований експертом демонтаж підвіконної перегородки порушує несучі конструкції будинку, не встановлено також, що виконання таких робіт суперечить вимогам державних будівельних норм.
Відсутні будь-які технічні висновки про аварійність будинку чи неможливість виконання запропонованого переобладнання.
Отже наведена представником відповідачем судова практика не стосується правовідносин, які виникли у даній справі, а тому не може бути застосована як підстава для відмови у позові.
Натомість суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20, та Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 481/60/23, відповідно до яких визначальним критерієм при вирішенні спору про поділ нерухомого майна є технічна можливість створення окремих об`єктів нерухомого майна відповідно до часток співвласників.
Саме така технічна можливість у даній справі підтверджена належним та допустимим доказом - висновком судової будівельно-технічної експертизи, який не спростований жодним іншим доказом.
У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що заперечення відповідача щодо недоведеності технічної можливості реального поділу будинку є необґрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими доказами і не спростовують доведеності позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо покладення обов`язку облаштування окремого входу саме на відповідача.
Одним із основних заперечень відповідача є твердження про те, що саме позивачка, як власниця більшої частки домоволодіння, повинна за власний рахунок облаштувати окремий вхід до належної їй частини будинку, тоді як покладення такого обов`язку на відповідача є безпідставним.
Суд не погоджується із зазначеними доводами з огляду на таке.
Як встановлено судом, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 лютого 2010 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25316368 від 15 лютого 2010 року, ще при оформленні права власності між сторонами були визначені не лише їх ідеальні частки у праві власності на домоволодіння (73/100 та 27/100), а й конкретний склад приміщень та господарських будівель, які входять до частки кожного співвласника.
Зокрема, до складу частки позивачки включено приміщення № 1-2 - прихожу площею 5,2 кв.м., тоді як до складу частки відповідача входять лише житлові кімнати № 1-4 та № 1-5.
Таким чином, уже правовстановлюючими документами визначено, що прихожа є складовою частини домоволодіння, яка належить саме позивачці.
Разом із тим матеріалами справи встановлено, що фактично відповідач користується зазначеною прихожою як єдиним шляхом доступу до своїх житлових приміщень.
Отже, відповідач реалізує своє право користування належними йому кімнатами шляхом постійного використання приміщення, яке не входить до складу його частки у праві власності.
За таких обставин фактичне користування будинком не відповідає визначеному законом змісту права приватної власності.
Водночас право одного співвласника не може реалізовуватися шляхом постійного використання майна, яке відповідно до правовстановлюючих документів належить іншому співвласнику.
Фактично саме існуючий спосіб користування позбавляє позивачку можливості самостійно володіти та користуватися належною їй прихожою, оскільки це приміщення використовується відповідачем як транзитний прохід.
Саме ця обставина і стала підставою звернення до суду.
Суд звертає увагу, що позивачка не просить покласти на відповідача обов`язок здійснити реконструкцію всього будинку або створити новий житловий об`єкт.
Позовні вимоги стосуються лише виконання тих будівельних робіт, які є необхідними для забезпечення самостійного доступу відповідача до вже належних йому приміщень.
Із висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/109-25/3443-БТ від 15 липня 2025 року вбачається, що такий доступ може бути забезпечений шляхом демонтажу підвіконної перегородки до рівня підлоги першого поверху з переобладнанням її у дверний проріз.
Саме після виконання зазначених робіт відповідач матиме можливість користуватися власними приміщеннями без проходу через приміщення позивачки.
Суд також враховує принцип добросовісності здійснення цивільних прав, закріплений статтею 13 ЦК України.
Здійснюючи свої цивільні права, особа зобов`язана утримуватися від дій, які порушують права інших осіб.
Фактично саме відповідач є особою, користування якої залежить від використання чужого приміщення.
Позивачка не використовує жодної частини домоволодіння, яка належить відповідачу.
Натомість відповідач щоденно користується приміщенням, що відповідно до свідоцтва про право власності входить до складу частки позивачки.
За таких обставин саме відповідач є особою, яка повинна усунути технічну причину такого порушення.
Доводи відповідача про те, що позивачка має більшу частку домоволодіння, а тому саме вона повинна облаштовувати окремий вхід, суд вважає юридично неспроможними.
Ні Цивільний кодекс України, ні практика Верховного Суду не ставлять розподіл обов`язків між співвласниками у залежність від арифметичного розміру їх часток.
Визначальним є те, чиє право власності фактично порушується та хто саме користується майном іншого співвласника.
У цій справі встановлено, що саме відповідач користується приміщенням, яке входить до частки позивачки.
Тому покладення на нього обов`язку облаштувати окремий вхід є логічним наслідком припинення такого користування та спрямоване на забезпечення реалізації права власності кожного зі співвласників відповідно до належних їм часток.
Крім того, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20, відповідно до якого під час поділу нерухомого майна суд має визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворюються після поділу, забезпечивши можливість їх самостійного використання кожним співвласником.
Саме облаштування окремого входу до приміщень відповідача забезпечує досягнення цієї мети та припиняє залежність користування його частиною будинку від приміщень, що належать позивачці.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога про покладення на відповідача обов`язку облаштувати окремий вхід відповідає способу захисту, визначеному статтею 16 ЦК України, є співмірною характеру порушеного права та забезпечує реальне припинення режиму спільної часткової власності шляхом утворення двох відокремлених частин домоволодіння для самостійного користування кожним зі співвласників.
За таких обставин заявлений позивачкою спосіб захисту є належним, ефективним та відповідає характеру порушеного права.
Оцінивши всі зібрані у справі докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено наявність правових підстав для поділу спірного домоволодіння в натурі. Доводи відповідача та його представника не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, у зв`язку з чим суд їх відхиляє як необґрунтовані.
Враховуючи встановлені обставини справи, досліджені докази у їх сукупності та вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивачки в частині стягнення судових витрат, суд зазначає наступне:
Згідно з ч.1, п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 , який являється особою з інвалідністю ІІ-ї групи ( посвідчення серії НОМЕР_2 т.1 а.с.197), звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати (судовий збір) за подання позовної заяви повинні бути компенсовані позивачці за рахунок Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Щодо судових витрат, понесених позивачкою ОСОБА_1 у зв`язку з проведенням судової будівельно-технічної експертизи, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.
Згідно з ч.ч. 4,6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Судом встановлено, що у даній справі судова будівельно-технічна експертиза судом не призначалася.
Висновок експерта № СЕ-19/109-25/3443-БТ від 15 липня 2025 року був підготовлений на замовлення позивачки.
Зазначений висновок судом визнано належним, допустимим та достовірним доказом, покладено в основу цього рішення, а викладені у ньому висновки підтверджені поясненнями експерта, наданими під час судового розгляду.
На підтвердження понесених витрат на проведення даної експертизи позивачкою подано належні та допустимі докази, зокрема договір №61-2Г про надання послуг від 26 лютого 2025 року (т.1а.с.22-23), протокол погодження договірної ціни від 26.02.2025, відповідно до якого сторони дійшли згоди про розмір договірної ціни за проведення будівельно-технічної експертизи, яка становить 11460,96грн, а також платіжні документи, що підтверджують сплату 11 460,96 грн на користь Івано-Франківського НДЕКЦ МВС (рахунок-фактура №25-357 від 26.02.2025 т.1 а.с.26, квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН3316325 т.1 а.с.27).
Відповідно до ст. 139 ЦПК України такі витрати належать до витрат, пов`язаних із проведенням експертизи на замовлення сторони.
Враховуючи, що проведення зазначеного експертного дослідження було необхідним для встановлення технічної можливості поділу спірного домоволодіння, а його висновок покладено в основу судового рішення, суд дійшов висновку, що такі витрати є необхідними, обґрунтованими, безпосередньо пов`язаними з розглядом справи та відповідно до статей 133, 139, 141 ЦПК України підлягають розподілу між сторонами за результатами вирішення спору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати позивачки на проведення будівельно-технічної експертизи підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у сумі 11461,00 гривень.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови їх документального підтвердження, а також доведення їх фактичного понесення, необхідності та співмірності.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивачки надано ордер серії АТ № 1108753 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Ільницьким Я.І. (т. 1 а.с. 37), заяву про попередній орієнтовний розрахунок витрат по справі, відповідно до якої позивачкою зазначено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 680,00 грн (т. 1 а.с. 39), та квитанцію № 113 від 31 липня 2025 року про сплату адвокату 15 680,00 грн (т. 1 а.с. 40).
Зазначена заява містить лише загальну суму понесених витрат на правничу допомогу та не містить відомостей про конкретні види виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), їх обсяг, час, витрачений на їх виконання, та вартість кожного виду правничої допомоги.
Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас такого детального опису робіт (наданих послуг) позивачкою суду не подано. Надані ордер, заява про попередній орієнтовний розрахунок витрат та квитанція про сплату 15 680,00 грн підтверджують участь адвоката у справі та факт сплати зазначеної суми, однак самі по собі не дають можливості встановити обсяг фактично наданої правничої допомоги, кількість витраченого адвокатом часу та вартість окремих видів робіт.
При цьому відповідач та його представник заперечували проти стягнення з них витрат на професійну правничу допомогу в токому розмірі.
За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити співмірність заявлених до відшкодування витрат із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, та іншими критеріями, визначеними ч.4 ст. 137 ЦПК України.
Отже, позивачкою не доведено належними та достатніми доказами розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На підставі статей 15, 16, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 364, 367, керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76-82, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про реальний розподіл нерухомого майна між співвласниками- задоволити частково.
Здійснити реальний поділ житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.
Виділити у власність ОСОБА_1 73/100 частки домоволодіння, до складу якої входять: 62/100 частки житлового будинку літ. «А»: приміщення № 1-2 - прихожа, площею 5,2 кв. м; приміщення №1-3 - житлова кімната, площею 8,9 кв. м; приміщення № 1-6 - житлова кімната, площею 16,7 кв. м; приміщення № 1-7 житлова кімната, площею 17,1 кв. м; літ. «а» веранда; літ. «а1» сходи; літ. «Б» - літня кухня; літ. «В» гараж; літ. «Г» стодола; літ. «Д» - стайня; літ. «Є» вбиральня; 1/2 частки воріт № 1; огорожу № 2; огорожу № 3.
Зобов`язати ОСОБА_1 здійснити будівельно-монтажні роботи із замурування дверного прорізу між суміжними приміщеннями № 1-2 та № 1-4 відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/109-25/3443-БТ від 15 липня 2025 року.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділити у власність ОСОБА_2 27/100 частки домоволодіння, до складу якої входять: 38/100 частки житловому будинку літ. «А»: приміщення № 1-4 - житлова кімната, площею 13,6 кв. м; № 1-5 - житлова кімната, площею 16,4 кв. м; літ. «Е» баня; 1/2 частина № 1 - ворота.
Зобов`язати ОСОБА_2 облаштувати окремий вхід до належних йому приміщень № 1-4 площею 13,6 кв. м та № 1-5 площею 16,4 кв.м шляхом демонтажу підвіконної перегородки існуючого віконного прорізу у приміщенні № 1-4 до рівня підлоги першого поверху з переобладнанням зазначеного прорізу у дверний отвір для влаштування окремого входу, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/109-25/3443-БТ від 15 липня 2025 року.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені у зв`язку з проведенням будівельно-технічної експертизи, у розмірі 11 460 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят) гривень 96 копійок.
Сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок компенсувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду .
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Долинського районного суду В. А. Тураш