?
УХВАЛА
07 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1071/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Славутич" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 (колегія суддів: Спаських Н. М., Горбасенко П. В., Яценко О. В.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Славутич" про стягнення 87 315,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Славутич" (далі - ТОВ "ТЕК "Славутич") про стягнення 87 315,00 грн штрафу (як 5-ти кратна провізна плата) за невірно зазначені реквізити одержувача вантажу, враховуючи невірне призначення перевезення у накладній № 42376236 за вагон № 56461981.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ТЕК "Славутич" на користь АТ "Українська залізниця" лише 22 519,10 грн штрафу та 858,30 грн судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 скасовано в частині відмови в позові та розподілу судових витрат. Прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з ТОВ "ТЕК "Славутич" на користь АТ "Українська залізниця" 64 795,90 грн штрафу та 2662,40 судового збору. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 залишено без змін.
27.07.2026 ТОВ "ТЕК "Славутич" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 у розмірі 3 328,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 87 315,00 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (332 800,00 грн), а тому справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
Разом із тим підпункти "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають випадки за наявності яких рішення суду у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути оскаржено в касаційному порядку. При цьому, особа, яка подає касаційну скаргу повинна обґрунтувати та довести наявність такого випадку.
На обґрунтування підстав подання касаційної скарги ТОВ "ТЕК "Славутич" посилається на те, що постанова апеляційного суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а підставами касаційного оскарження є підпункти "а" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначає, що подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також про те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Судова колегія звертає увагу скаржника на те, що, оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення у малозначних справах скаржник має не лише послатися на підпункти пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а й навести належне обґрунтування цих підстав, з огляду на те, що питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики та про яке йдеться у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, означає наявність правової проблеми, яка впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення такої проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
На думку скаржника, дана касаційна скарга порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), щодо питання порядку нарахування АТ "Укрзалізниця" провізної плати згідно з Тарифним керівництвом № 1 за порожні вживані (старі), не нові вагони, належні іншим ніж Залізниця власникам, направлені для утилізації.
Скаржник зазначає, що позивач десятиліттями нараховує провізну плату за порожні вживані (старі), не нові вагони, належні іншим, ніж Залізниця, приватним власникам, направлені для утилізації, згідно з пунктом 14.4. Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, за схемою 1, а відповідач вважає, що провізну плату за означені вагони необхідно нараховувати згідно з пунктом 13.4. Тарифного керівництва № 1 за схемою 14.
Дослідивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Доводи скаржника зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції обставин справи та до власного, суб`єктивного тлумачення норм матеріального права, зокрема пунктів 13.4 та 14.4 Тарифного керівництва № 1 у контексті встановлених фактичних обставин (щодо належності спірного вагона до власності відповідача та фактичної мети його перевезення).
Колегія суддів зазначає, що наявність у скаржника власного бачення щодо застосування тарифних схем та спроба вибірково тлумачити положення нормативних актів на свою користь не свідчить про наявність виключної правової проблеми. Зміст наведених норм Тарифного керівництва № 1 є достатньо зрозумілим, і скаржником не доведено, що суди стикаються із системними труднощами чи об`єктивною неоднозначністю при їх застосуванні у подібних правовідносинах. Відсутність єдиної правозастосовчої практики не може обґрунтовуватися лише тим, що учасник справи не погоджується з тим, як суд застосував ці норми у конкретному випадку.
Скаржник не обґрунтував та не довів, що судами формується різна правозастосовча практика у подібних правовідносинах, або що існує нагальна необхідність у формуванні єдиного підходу судом касаційної інстанції.
Отже, наведені аргументи не підтверджують винятковості порушеного питання для забезпечення розвитку права та не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо посилання скаржника на підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (твердження про те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково).
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення 87 315,00 грн, що є меншим за сто розмірів прожиткового мінімуму (332 800,00 грн). При цьому позивач наділений процесуальним правом самостійно визначати предмет позову та формувати свої позовні вимоги, у тому числі шляхом подання окремих позовів за кожним окремим перевізним документом чи вагоном.
Суд першої інстанції, визначаючи категорію цієї справи, виходив виключно з розміру заявлених позовних вимог у справі № 910/1071/26.
Доводи скаржника про те, що позивач нібито штучно подвоїв судовий процес, подавши ще сім аналогічних позовів, не можуть слугувати підставою для визнання помилковим віднесення судом першої інстанції саме цієї справи до малозначних, оскільки ціна позову визначається індивідуально щодо кожної окремої позовної заяви.
Відтак, суд першої інстанції правомірно відніс дану справу до категорії малозначних згідно з імперативними вимогами процесуального закону.
Колегія суддів зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТЕК "Славутич" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/1071/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Славутич" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Л. І. Рогач
Суддя Г. М. Мачульський