УХВАЛА
04 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 608/2765/25
провадження № 61-7506ск26
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.
розглянувши касаційну скаргу Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про визнання права постійного користування спадковим майном,
ВСТАНОВИВ:
03 червня 2026 року представник Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області - Карпо С. О. через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 травня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Ухвалою ВерховногоСуду від 18 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано представнику заявника зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.
02 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про виконання ухвали суду, у якій представник заявника зазначив підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначивши, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 1218, 1219 ЦК України, врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц до правовідносин, які істотно відрізняються від тих, що були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, та пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначивши, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 92 Земельного кодексу України у взаємозв`язку зі статтями 1216, 1218 та 1219 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо повторного спадкування права постійного користування земельною ділянкою.
Подана касаційна скарга не відповідає формі і змісту касаційної скарги, визначеним статтею 392 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Натомість доводи заявника не узгоджуються із підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки зазначена норма передбачає наявність підстави для касаційного перегляду у разі застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах.
Отже, посилання заявника на те, що суди врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у правовідносинах, які не є подібними, саме по собі не свідчить про наявність підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а фактично вказує на можливе неправильне застосування висновку Верховного Суду, що потребує уточнення заявником обраної підстави касаційного оскарження та приведення доводів касаційної скарги у відповідність до вимог статті 389 ЦПК України.
За частиною другою статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху повторно та продовжити представнику заявника строк для усунення цього недоліку.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Продовжити строк для усунення недоліку касаційної скарги Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 травня 2026 року, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя: В. М. Ігнатенко