СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/12298/26
пр. № 2/759/10282/26
23 липня 2026 року м. Київ Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,
секретаря судового засідання Косінської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька,
ВСТАНОВИВ:
І. Позиція сторін у справіу
травні 2026 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути із Відповідачки на його користь аліменти на його утримання у розмірі 8000 грн 00 коп. щомісячно.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач є батьком ОСОБА_3 , яка за наявною у Позивача інформацією, після зміни прізвища іменується ОСОБА_2 . Інших дітей у Позивача немає. Позивач зазначає, що є особою похилого віку, пенсіонером за віком та єдиним постійним його доходом є пенсія за віком. Згідно з довідкою про доходи, розмір його пенсії за відповідні місяці 2025 року становив від 4523,79 грн до 4966,08 грн на місяць. Такий розмір доходу є очевидно недостатнім для належного забезпечення щоденних потреб Позивача, зокрема придбання ліків, проходження обстежень та лікування. Також Позивач зазначає, що несе постійні витрати на придбання лікарських засобів та мають не одноразовий, а регулярний характер, що підтверджує постійну потребу Позивача у медикаментозному забезпеченні та свідчить про реальну необхідність сторонньої матеріальної допомоги для підтримання належного стану його здоров`я.
17.07.2026 на адресу суду надійшов лист від Святошинської РДА в м. Києві щодо місця реєстрації Відповідача.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2026визначено головуючого суддю Ул`яновську О.В.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 12.05.2026 у справі відкрито провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 12.05.2026 клопотання представника позивача, адвоката Придувалова В.В. про витребування доказів задоволено час частково.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що батьком відповідачки ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 13.05.2016 року за актовим записом №259.
Судом встановлено, що Відповідачка згідно листа із Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та у період з 21.05.1993 до 09.01.1996 знята із реєстрації за вибуттям на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини.
Як вбачається з посвідчення серії № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 від 28.01.2014 року ОСОБА_1 видане пенсійне посвідчення за віком.
Відповідно до довідки №0493424657132415 Головного управління Пенсійного фонду України, у ній відсутня інформація щодо отримання доходу позивача з 2014 року з дня виходу на пенсію, а тільки містить інформацію суми пенсії за період з 01.02.2025 по 31.07.2025 та складає 29354 грн 19 коп.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).
Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Таким чином, непрацездатним і таким, що потребують матеріальної допомоги батькам, надається право звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів зі своїх дітей. Обов`язок виплачувати аліменти своїм батькам в судовому порядку може бути покладено тільки на повнолітніх дітей.
Потреба матеріальної допомоги (нужденність) полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв`язку з відсутністю пенсій (допомоги) чи їх низького розміру, а також у зв`язку із відсутністю у них інших джерел існування.
Разом з тим, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.
Судом встановлено, що позивач з 28.01.2014 року є пенсіонером за віком.
Відповідачка є повнолітньою та працездатною особою.
Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначені розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Але додатково має правове значення те, що за правилом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.
Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 18.11.2020 у справі № 757/52096/18, згідно якої обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.
Так, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідачка є працездатною особою, проте не надає йому матеріальної допомоги, не бере участі у витратах на проживання, харчування, утримання житла чи оплату комунальних послуг.
Разом з тим предметом спору у цій справі є обов`язок повнолітньої доньки утримувати працездатного батька, якщо останній потребує матеріальної допомоги.
Щодо визначення потреби у матеріальній допомозі, то Верховний Суд у постановах від 28.11.2018 у справі №676/5118/16-ц та від 10.10.2018 у справі №301/160/17 зазначив, що така потреба визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо.
Також, Верховний Суд зазначає, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом» (постанови від 10.10.2018 у справі №301/160/17, від 16.04.2018 у справі №759/1315/17). Водночас наявність доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про те, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц, від 26.02.2020 у справі №233/4252/18, від 02.10.2019 у справі №301/1359/16-ц).
Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений з 01.01.2026 в розмірі - 3328 грн. Розмір пенсії позивача, станом на час розгляду справи складає 4966 грн 08 коп. щомісячно, отже перевищує відповідний прожитковий мінімум.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так в позовній заяві позивач вказує на те, що він отримує пенсію в розмірі 4966 грн 08 коп., що підтверджується довідкою Головного Управління Пенсійного фонду України.
Разом з тим, як вбачається з досліджених в судовому засіданні вказаних довідок, вони взагалі не містять інформацію щодо отримання позивачем пенсії в зазначеному розмірі, що є меншим від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і не забезпечує належного рівня життя, необхідного для придбання ліків, лікування, оплати комунальних послуг і харчування.
За таких обставин, суд приходить до висновку, про те, що позивачем не надано доказів що він потребує матеріальної допомоги, розмір його пенсії не забезпечує належного рівня життя, а відповідач не надає йому матеріальну допомогу.
Особливу увагу суд звертає увагу на те, що отримавши 28.01.2014 року статус пенсіонера за віком, і не отримуючи будь-якого доходу з 2014, позивач не звертався до відповідача з позовами про стягнення аліментів на його утримання, а звернувся лише 07.05.2026 року.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат
відповідно до ст.141 ЦПК України та ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а також враховуючи, що позивачі при пред`явленні позову про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, а у задоволенні даного позову відмовлено, суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі наведеного, ст.ст. 202, 205 ЦПК України, керуючись ст. ст. ст.ст. 12-13, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 264-265, 268, 280-282, 354 ЦП України суд, -
УХВАЛИВ:
у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя: О.В. Ул`яновська