УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №278/5085/25 Головуючий у 1-й інст. Буткевич М. І.
Категорія 31 Доповідач Панкеєва В. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
за участю секретаря Добровольської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/5085/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Командор фінанс груп" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,
за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Командор фінанс груп" - Гаполяка Олега Володимировича
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року,
встановив:
У жовтні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Командор фінанс груп" (далі - ТОВ "Командор фінанс груп") звернулось до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О. 24 листопада 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 1378.
Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 має заборгованість за кредитним договором № 2706/08/06/88-339 від 17.08.2006, факт наявності якої та стягнення підтверджено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2017 року, яке набрало законної сили та перебуває на стадії примусового виконання. Чинним кредитором у вказаному зобов`язанні на підставі договору факторингу є ТОВ "Командор фінанс груп". Знаючи про наявність невиконаного грошового зобов`язання, тривалий судовий процес, який розпочався ще 2011 року, та ухвалене судове рішення, відповідач ОСОБА_3 24 листопада 2020 року уклав зі своєю донькою, ОСОБА_2 , договір дарування земельної ділянки площею 1 га (кадастровий № [номер приховано]:02:000:1125), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О. за № 1378.
Позивач вважає, що вказаний правочин має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки його єдиною дійсною метою було штучне виведення активів та приховання майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення існуючого боргу за невиконаним зобов`язанням. Безоплатне відчуження майна на користь близького родича в період існування невиконаного зобов`язання свідчить про умисел обох сторін угоди на уникнення виконання судового рішення. Оскільки спірний договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а укладався виключно з метою завдання шкоди майновим інтересам кредитора, він підлягає визнанню недійсним у судовому порядку як такий, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалено заходи забезпечення позову, які застосовувалися відповідно до ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 08.10.2025 у вигляді накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:1125, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2195564418220, площею 1 га, яка розташована на території Вертокиївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, та належить на праві власності за договором дарування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) скасувати після набрання даним рішенням законної сили.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Командор фінанс груп" через свого представника Гаполяка О.В. подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм процесуального права, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Суд фактично звів предмет спору до перевірки наявності чи відсутності ознак фіктивного правочину за статтею 234 ЦК України, тоді як позов був заявлений про визнання недійсним фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на майно.
При цьому суд не врахував усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої реальне виконання договору не виключає можливості визнання його недійсним як фраудаторного. Суд також дійшов суперечливих висновків щодо часу вчинення правочину, оскільки, встановивши, що позов про стягнення заборгованості був поданий ще у 2011 році, а договір дарування укладений у 2020 році, безпідставно зазначив, що відчуження майна не відбулося після пред`явлення позову та навіть не в період розгляду справи.
Крім того, суд не надав належної оцінки сукупності обставин, які свідчать про недобросовісність дій боржника, а саме: існуванню непогашеної заборгованості та судового рішення про її стягнення, безоплатному характеру договору, відчуженню майна на користь близького родича та зменшенню майнової маси боржника, за рахунок якої могло бути виконане судове рішення. Помилковим є також висновок суду про те, що земельна ділянка, набута боржником після виникнення заборгованості, не могла бути об`єктом звернення стягнення, оскільки закон передбачає можливість звернення стягнення на будь-яке майно боржника, яке належить йому на праві власності під час виконання рішення суду. Безпідставними є й посилання суду на наявність у відповідача іншого майна та на добросовісність обдарованої, оскільки ці обставини самі по собі не спростовують фраудаторного характеру правочину, особливо з огляду на його безвідплатність та укладення між близькими родичами. Так само нотаріальне посвідчення договору і відсутність арештів чи інших обтяжень на момент його укладення не виключають можливості визнання правочину недійсним, оскільки вирішальне значення має його спрямованість на порушення прав кредитора та зловживання боржником своїми цивільними правами.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:00 год 06 серпня 2026 року.
13 травня 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бабенко С.С. через підсистему "Електронний суд" подав до суду відзив, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ "Командор фінанс груп" залишити без задоволення. Зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що доводи апелянта фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та не спростовують його висновків. Суд першої інстанції правильно дослідив усі критерії, які відповідно до практики Верховного Суду мають значення для встановлення фраудаторності правочину, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність сукупності ознак недобросовісної поведінки боржника.
В судове засідання не з`явилися відповідачі та третя особа, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.
За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Савоченко А.В. заперечила щодо доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.08.2006 між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ВАТ "Сведбанк", а потім - ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2706/08/06/88-339, згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримав від банку грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 90 000 дол. США, які зобов`язався повернути банку в строк до 17 серпня 2012 року, сплативши проценти за користування кредитом у розмірі 15 % річних (а.с.7-9).
З метою забезпечення виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів за вказаним кредитним договором також було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира під АДРЕСА_2 , та на момент укладання договору оцінювалася у 150 000,00 доларів США (а.с.9 зв.-11).
У 2011 році ПАТ "Сведбанк" звернулося до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 01.03.2016 вказану справу направлено за підсудністю до Святошинського районного суду м.Києва.
28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" укладений договір факторингу № 15, та 28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір факторингу, за якими ПАТ "Сведбанк" передало спочатку ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс", який в свою чергу передало ТОВ "Кредитні ініціативи", право вимоги за кредитними зобов`язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_1 .
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 24.11.2016 ТОВ "Кредитні ініціативи" залучено до участі в цій справі як правонаступника позивача ПАТ "Сведбанк" - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи".
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року у справі № 759/9034/16-ц позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2006 року у сумі 84857,36 доларів США та 75429,38 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у справі № 759/9034/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 759/9034/16-ц рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року залишено без змін.
28.01.2025 між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "Командор фінанс груп" укладено договір факторингу, за яким останньому було передано права грошової вимоги до боржників за кредитними зобов`язаннями (а.с.16-18).
За Договором відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим 17.08.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., права іпотекодержателя за іпотечним договором переходять до ТОВ "Командор фінанс груп" одночасно з переходом прав за кредитним договором (а.с.19).
Як вбачається з інформації, наданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:1125 площею 1 га 24.11.2020 було припинено за ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л.О. (а.с.20).
Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довів наявності правових підстав для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки. Суд зазначив, що оспорюваний договір був укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, виконаний сторонами та спричинив реальний перехід права власності до обдарованої, а тому відсутні підстави вважати його фіктивним у розумінні статті 234 ЦК України. Також суд визнав недоведеними доводи щодо фраудаторного характеру правочину, вказавши, що земельна ділянка була набута боржником уже після завершення судового спору про стягнення заборгованості, а відчуження відбулося більш ніж через рік після ухвалення Верховним Судом постанови від 31 жовтня 2019 року, тому не свідчить про ухилення від виконання зобов`язань. Крім того, суд виходив із того, що після дарування відповідач не залишився без майна, оскільки у його власності перебувала квартира, яка є предметом іпотеки, а отже не доведено створення стану неплатоспроможності чи штучного зменшення майнової маси боржника. Суд також зазначив, що позивач не спростував презумпцію правомірності правочину, не довів недобросовісності сторін договору та не надав належних доказів того, що договір був укладений виключно з метою заподіяння шкоди кредитору.
Врахувавши, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, а правочин відповідає вимогам закону щодо форми та порядку його укладення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним і відмовив у задоволенні позову.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, ТОВ "Командор фінанс груп" посилалось на те, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно із частинами 1,3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст.717 ЦК України).
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 дійшла висновку, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.
Позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 дійшла, зокрема, висновку про те, що правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 2706/08/06/88-339 від 17.08.2006 забезпечені нерухомим майном, яке перебуває у іпотеці позивача, та розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , та на момент укладання договору оцінювалось у 150000,00 доларів США.
Суд попередньої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відчуження ОСОБА_1 іншого належного йому нерухомого майна - земельної ділянки, площею 1 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Вертокиївська сільська рада, кадастровий № [номер приховано]:02:000:1125, не свідчить про недобросовісність дій боржника чи про його намір унеможливити виконання рішення суду, оскільки виконання кредитного зобов`язання було забезпечене іншим нерухомим майном, переданим в іпотеку, вартість якого на момент укладення іпотечного договору перевищувала суму наданого кредиту.
Виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором було забезпечене іпотекою квартири, право іпотекодержателя щодо якої перейшло до позивача разом із правом вимоги за кредитним договором. Позивач не надав доказів припинення іпотеки, втрати предмета іпотеки, неможливості звернення на нього стягнення або недостатності його вартості для задоволення вимог кредитора.
За таких обставин сам по собі факт дарування іншого належного боржнику майна не є достатнім для висновку, що саме внаслідок укладення оспорюваного договору стало неможливим чи істотно ускладнилося виконання судового рішення.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 лютого 2025 року у справі № 711/494/24, від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23.
Наведене судом першої інстанції посилання на статтю 234 ЦК України саме по собі не свідчить про неправильне вирішення спору, оскільки позов заявлено з підстав фраудаторності правочину, а законність рішення перевіряється апеляційним судом саме в цих межах.
Безоплатний характер правочину, його укладення між близькими родичами та наявність у дарувальника невиконаного зобов`язання є обставинами, які можуть свідчити про фраудаторність правочину. Водночас такі обставини не мають наперед установленого значення та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами.
У цій справі позивач не довів, що оспорюваний договір був укладений саме з метою унеможливлення виконання судового рішення та що внаслідок відчуження земельної ділянки боржник став неплатоспроможним або виконання рішення стало неможливим чи істотно ускладнилося. Натомість у матеріалах справи наявні відомості про інше нерухоме майно боржника, передане в іпотеку на забезпечення того самого кредитного зобов`язання.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Командор фінанс груп" - Гаполяка Олега Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич
Повне судове рішення складено 10 серпня 2026 року.