КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№22-ц/824/6707/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 липня 2026 року місто Київ
справа № 761/9083/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Фролової І.В., повний текст рішення складено 23 грудня 2025 року, у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Київська міська рада, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою, в якій просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.
В мотивування вимог посилався на те, що ОСОБА_3 заповіла все своє нерухоме майно сину ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, спадкова справа після її смерті не заводилася.
Вказував, що ОСОБА_2 заповів все своє майно ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
Зазначав, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року у справі №760/4372/15-ц відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що відмова суду мотивована тим, що ним не було доведено, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , оскільки відсутні докази, що ОСОБА_2 на час смерті ОСОБА_3 проживав разом з нею у спірній квартирі.
Посилався на те, що від встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті залежить виникнення та зміна його майнових та немайнових прав, що пов`язані з можливістю звернення до суду із вимогами про визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням, заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що встановлення юридичного факту між померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не несе юридичного наслідку щодо вирішення їхніх прав та обов`язків, оскільки його встановлення буде лише підтвердженням факту постійного проживання померлого ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 станом на час відкриття спадщини після смерті останньої, тобто існування відповідного юридичного факту, що передбачено у главі 6 розділу IV ЩІК України, як спеціальний процесуальний інструмент для захисту відповідних прав.
Вказував, що заявник ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер, матеріали справи не містять доказів про наявність у спадкодавця інших спадкоємців за законом чи за заповітом.
Зазначав, що залишення без задоволення у даній справі його заяви, зумовлює порушення принципу правової визначеності, оскільки саме Солом`янський районний суд м. Києва у своєму рішенні від 22 квітня 2016 року у справі №760/4372/15-й, відмовляючи у позові, прямо зазначив, що ОСОБА_1 необхідно звернутися до суду із заявою у межах окремого провадження про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 .
Посилався на те, що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково зазначив, що судом не здійснено допит свідків, які були сусідами ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , так як ОСОБА_5 був допитаний усудовому засіданні 19 червня 2025 року як свідок та підтвердив обставини, зазначені у заяві ОСОБА_1 .
Вказував, що відсутність реєстрації спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч.3 ст.1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
Зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що від встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті залежить виникнення та зміна майнових та немайнових прав ОСОБА_1
13 лютого 2026 року від Київської міської ради до апеляційного суду надійшли пояснення, в яких остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заявник та його представник у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Заінтересована особа Київська міська рада у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. У поясненнях на апеляційну скаргу просила розглядати справу у відсутність її представника.
Колегія суддів вважає заможливерозглядати справу у відсутність заінтересованої особи Київської міської ради на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника та його представника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Усталена судова притика визначає, що до юрисдикції цивільних судів відносяться справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року справа №560/17953/21).
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Частиною 1 статті 318 Глави 6 ЦПК України встановлено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Положеннями ч.2 статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема факт спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
Згідно з ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч.1 ст.1218, ч.1 ст.1268 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 заповіла все своє майно сину ОСОБА_2 , в свою чергу ОСОБА_2 відповідно до заповіту від 13 серпня 2014 року заповів все належне йому майно ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 .
Заявник звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , однак отримав відмову, мотивовану тим, що після смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_2 не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а тому вважається таким, що її не прийняв.
ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, приватного нотаріуса КМНО Біловол С.М. про визнання права власності на майно в порядку спадкування (справа №760/4372/15-ц).
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року у справі №760/4372/15-ц відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмова суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не було доведено, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , оскільки відсутні докази, що ОСОБА_2 на час смерті ОСОБА_3 проживав разом з нею у спірній квартирі.
Судом у справі №760/4372/15-ц було встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася.
Судом першої інстанції з метою повного та належного розгляду справи було витребувано у приватного нотаріуса КМНО Ліпатової Л.А. копію спадкової справи №1/2019 після померлої ОСОБА_3 та у приватного нотаріуса КМНО Біловола С.М. копію спадкової справи №8/2014 після смерті ОСОБА_2 .
З копії спадкової справи №1/2019 після померлої ОСОБА_3 вбачається, що вона заведена на підставі заяви ОСОБА_1 від 18 червня 2019 року.
У даній спадковій справі міститься копія рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року у справі №761/45983/18, яким позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_9 , визнання спадкоємцем четвертої черги за законом залишено без задоволення.
Як вбачається з інформації Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є загальнодоступною рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року у справі №761/43241/17 заяву Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах Київської міської ради, заінтересована особа: ЖБК«Дніпровець-2» про визнання спадщини відумерлою задоволено.
Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме квартиру АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі довідки ЖБК «Дніпровець-2» від 23 листопада 1992 року, дублікат якої видано 15 жовтня 2004 року, та передано її у власність територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Суд при розгляді справи №761/43241/17 встановив відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , з часу відкриття спадщини минуло більше одинадцяти років, а тому дійшов висновку, що вимоги заявника про визнання спадщини відумерлою, яка складається з квартири АДРЕСА_2 , є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенняму справі №761/43241/17, ОСОБА_1 , будучи особою, яка не брала участі у справі, однак на його думку, суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року закрито.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що подання позову ОСОБА_1 до суду щодо визнання права власності за набувальною давністю на квартиру, яку заявник просив визнати відумерлим майном, не свідчить про порушення оскаржуваним рішенням його прав, оскільки само по собі подання позову не свідчить про безумовний зв`язок ОСОБА_1 з квартирою і порушенням оскаржуваним рішення його прав на цю квартиру.
Згідно з ч.6 ст.294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Звертаючись до суду з даною заявою, заявник вказував на те, що встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті йому необхідно для вирішення питання прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року у справі №761/43241/17 визнана відумерлою.
Відтак з матеріалів справи вбачається спір про право.
Враховуючи, що у зазначеній справі виник спір про право, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Київська міська рада - залишенню без розгляду.
Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Керуючись ст.ст.255, 367, 368, 374, 377, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Київська міська рада - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: