справа № 363/1736/25 головуючий у суді І інстанції Чірков Г.Є.
провадження № 22-ц/824/9202/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України поданою представницею - ОСОБА_14 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Заява обґрунтована тим, що заявниця із 2006 року проживала із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що надає їй право на отримання одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та потребує юридичного підтвердження факту спільного проживання, враховуючи, що інші особи, які мають право на відповідні виплати або спадкування відсутні.
Представник Міністерства оборони України подала до суду письмові пояснення, в яких просила у задоволенні заяви відмовити. Зазначила, що заявницею факту постійного її проживання разом із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрацію шлюбу не доведено та доказів на підтвердження факту спільного проживання, факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, тощо, не подано, коли встановлення вказаного факту не можна вважати безспірним, оскільки це може вплинути на права та обов`язки інших осіб, які не залучені до справи, та які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця.
В суді ОСОБА_1 та її представник просили про задоволення заяви з викладених у ній підстав. При цьому, ОСОБА_1 зазначила, що з ОСОБА_4 познайомилася у 2004 році на роботі, а з 2006 року вони почали проживати разом з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спочатку протягом тривалого часу спільно орендували житло в місті Києві, а після 2011 року переїхали проживати до квартири батька ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , де постійно проживали однією сім`єю до придбання у 2021 році спільної квартири АДРЕСА_2 . Зазначила, що у квартирі АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за нею, вони спільно з ОСОБА_4 здійснювали ремонтні роботи, фінансували їх та облаштовували житло для спільного проживання. На початку 2022 року після повномасштабного вторгнення РФ на територію України ОСОБА_4 брав участь у територіальній обороні міста Києва, а з 16 грудня 2022 року проходив військову службу у складі 67 артилерійської бригади. У 2024 році його переведено до 41 бригади. У зв`язку з отриманими пораненнями та контузіями, а також погіршенням стану здоров`я в подальшому його переведено до роти забезпечення на посаду командира батарейного обслуговування. За час служби ОСОБА_4 отримував відповідні нагороди. Зазначила, що спочатку ОСОБА_4 приховував від неї погіршення стану здоров`я, про що вона дізналася під час його госпіталізації, який переніс відповідні операції. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер вдома від серцевого нападу. Також зазначила, що спільних дітей вони з ОСОБА_4 не мали, будь-яких інших дітей ні вона, ні померлий чоловік, також не мали. Батько ОСОБА_4 - ОСОБА_2 проживає на території Федеративної Республіки Німеччина, а його матір померла, коли йому було одинадцять років. Ствердила, що проживання однією сім?єю з ОСОБА_4 було безперервним та тривало до його смерті. Протягом цього часу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні обов?язки, підтримували один одного, любили, піклувались, займались благоустроєм квартири, робили ремонт, купували меблі та предмети домашнього побуту, спочатку в квартирі АДРЕСА_4 потім в квартирі АДРЕСА_5 , разом проводили будні та свята, були родиною, вважали себе чоловіком та дружиною. Офіційно шлюб не реєстрували, оскільки в цьому не було потреби. ОСОБА_4 дбав про неї, спілкувався з її родичами, друзями, знайомими, а вона виконувала обов?язки дружини, піклувалась про свого цивільного чоловіка, спілкувалась з його рідними, друзями та знайомими. Всі рідні, друзі та знайомі знають їх як чоловіка та дружину. Зазначила, що встановлення даного факту їй необхідно для отримання нагород чоловіка, документів із ІНФОРМАЦІЯ_6, медичних установ, а також для вирішення питання щодо можливих передбачених законом виплат як пережившій дружині, яка проживала з померлим понад двадцять років.
В рамках судового розгляду справи у судді першої інстанції були допитані свідки, які надали пояснення в рамках справи.
Так, свідок ОСОБА_7 в суді показав, що знайомий із заявницею з 2011 року, коли вона разом із ОСОБА_4 , з яким він знайомий з 2005 року, переїхали проживати до квартири батька останнього, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Ствердив, що з того часу ОСОБА_1 та ОСОБА_8 постійно проживали разом як чоловік та дружина, вели спільне господарство, підтримували сімейні відносини, спільно вирішували побутові питання, набували майно для спільного користування та разом відзначали свята. Свідок підтримував із ними дружні стосунки, позичав грошові кошти ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_9 в суді показала, що з 2013 року проживає в Оболонському районі м. Києва і з того часу особисто знайома з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які були її сусідами та постійно проживали разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Зазначила, що сторони вели спільний побут та спільне господарство, разом забезпечували життєві потреби сім`ї, спільно планували витрати, купували продукти харчування та майно для спільного користування. Разом придбавали та перевозили меблі, зокрема диван і кухонні меблі, організовували їх доставку та складання, спільно облаштовували житло для проживання однією сім`єю, мали взаємну турботу та підтримку, характерні для подружніх відносин. Зазначила, що у 2021 році вони разом переїхали до міста Вишгород Київської області в квартиру, яку разом придбали. Також зазначила, що до теперішнього часу підтримує із заявницею особисті відносини.
Свідок ОСОБА_10 в суді показала, що знайома із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2021 року, оскільки вони є її сусідами у квартирі АДРЕСА_2 . Зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 постійно проживали разом як чоловік та дружина, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, спільно облаштовували житло та займалися господарськими справами. Під час ремонту у квартирі вони разом працювали над облаштуванням житла, і ОСОБА_10 навіть не знала, що шлюб між ними не укладено, оскільки їхні відносини повністю відповідали сімейним та подружнім. Також зазначила, що після початку повномасштабного вторгнення РФ на території України та після того, як ОСОБА_4 проходив військову службу та отримав поранення, заявниця організовувала збір коштів на його лікування серед сусідів. Крім того зазначила, що протягом усього часу підтримувала дружні стосунки із заявницею та ОСОБА_4 , спільно проводила вільний час, під час вигулювання собак. Ствердила, що поведінка і взаємовідносини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 повністю відповідали типовим подружнім відносинам, в зв`язку з чим сумнівів щодо їхнього спільного сімейного проживання та ведення спільного господарства у неї не виникало.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року заяву задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з березня 2006 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 12 березня 2026 року через систему «Електронний суд» представник Міністерства оборони України - ОСОБА_14. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 та прийняти нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта посилається на те, що заявник не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, подані заявником докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.
Крім того, представник Міністерства оборони України вважає, що дана заява має спірний характер, оскільки встановлення цього факту може вплинути на права та обов`язки інших осіб, які не були залучені до справи.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, надав оцінку таким письмовим доказам, як копії: паспортів, РНОКПП, свідоцтва про смерть, військового квитка, витяг з ЄДР про право власності заявника, однак, на думку апелянта, жодний з цих копій документів не підтверджує факт спільного проживання заявниці з військовослужбовцем.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо: членів сім`ї та близьких родичів військовослужбовця, останнього місця реєстрації військовослужбовця; відомостей щодо поховання військовослужбовця.
До того ж, заявницею не надано жодного доказу, який би міг підтвердити надання їй грошових коштів, переказів, оплату її рахунків чи будь яких основних та додаткових її витрат на проживання померлим та для спільних їх потреб, як сім`ї. Не надано доказу спільної купівлі майна та інших необхідних речей в інтересах, та для, сім`ї.
У наданих документах відсутня інформація про те, де був зареєстрований та проживав військовослужбовець після 17 листопада 2021 року.
Доданий до заяви акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 04.02.2025 та довідка про місце проживання виданою ТОВ «УК ВЕРХНЄ МІСТО» № 3 від 06.02.2025 не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки відповідно до наданих повноважень відповідних осіб, які підписували, та встановлених вимог закону, не наділені правом створення та видачі таких довідок та акту «щодо встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу №.»
Також є незрозумілим, на якій підставі до вказаних довідок внесені відомості, в тому числі про наявність вказаних відносин.
Разом з тим, даний акт та довідки складено після смерті військовослужбовця. Вказаний акт та довідки не підтверджують факт проживання однією сім`єю, а тільки викликає сумніви в його достовірності, та не може бути врахований як належний доказ спільного проживання осіб.
Акт обстеження умов проживання від 04 лютого 2025 року, складений депутатом Вишгородської міської ради, на думку Міноборони, не відповідає вимогам щодо достовірності та належності доказів, оскільки на його підставі не можна встановити дійсні обставини справи.
Також даний акт було складено після загибелі військовослужбовця, виключно на підставі припущень сусідів, які не були допитані в судовому засіданні як свідки, пояснення яких є суб`єктивними і не можуть бути доказом наявності у позивача та військовослужбовця відносин, притаманних подружжю.
Таким чином, представник апелянта вважає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення попри відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю, а також без урахування того, що подані заявницею докази жодним чином не підтверджують факт ведення спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету.
Встановлення факту спільного проживання померлого військовослужбовця разом з заявницею, у зазначений період, є неможливим. Оскільки в оспорюваний період військовослужбовець проходив військову службу у військовій частині, виконував військові обов`язки та бойові завдання. В цей час проживав разом з особовим складом військової частини в іншому регіоні України, що в свою чергу не заперечується самою заявницею.
І як наслідок проживав окремо від заявниці. В зв`язку з чим, неможливо вести спільне господарство, спільний побут, спільно харчуватись, виконувати обов`язки подружжя та багато іншого.
В зв`язку з чим, встановлення факту проживання військовослужбовця разом з заявницею в м. Київ не вбачається за можливим.
Враховуючи зазначене, представник апелянта вважає, що заявницею не доведено факту постійного її проживання разом із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрацію шлюбу. Оскільки заявником не надано доказів на підтвердження факту спільного проживання, факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків та ін. Доказів, які можуть свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю в період, за який заявниця просить встановити факт, у сукупності усіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України поданою представницею - ОСОБА_14 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судове засідання учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, одже їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Разом з цим, до суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Іваненко С.В. було направлено клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з тим, що заявник ОСОБА_1 немає можливості прибути у судове засідання, оскільки перебуває за межами України через військову агресію, доказів на підтвердження вказаних обставин не надано Причин неможливості явки у судове засідання особисто представника - адвоката Іваненко С.В. клопотання не містить.
Вирішуючи подане клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Виходячи з наведеного, апеляційний суд у межах своїх повноважень дійшов висновку про визнання причин неявки сторони заявника в судове засідання такими, що не доведені належними та допустимими доказами, а отже не є поважними.
Таким чином, з огляду на належне повідомлення про судове засідання всіх учасників справи, з урахуванням правового висновку Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі №752/1803/13-ц, категорії справи, та строку її розгляду, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи по суті за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 29 січня 2025 року.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання ЦНАП №67022304 від 04 серпня 2021 року, ОСОБА_4 з 13 березня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до даних паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №232021332 від 11 листопада 2020 року, заявниця з 16 червня 2021 року зареєстрована в кв. АДРЕСА_2 та з 11 листопада 2020 року є її власницею.
Із відомостей Вишгородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №1158/30.18-27 від 08 липня 2025 року вбачається, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян наявний актовий запис про шлюб зареєстрований між ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено актовий запис №758 від 30 серпня 1997 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції міста Києва.
17 серпня 2004 року вказаний шлюб розірвано про, що складено відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції міста Києва актовий запис №476 від 17 серпня 2004 року. Відомості про держану реєстрацію народження дітей, де ОСОБА_3 вказаний батьком відсутні.
Згідно листа Вишгородської державної нотаріальної контори Вишгородського району Київської області №1021/01-16 від 03 вересня 2025 року, спадкова справа до майна померлого ОСОБА_13 не заводилася.
Із досліджених доказів, показань свідків заявниці та свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з березня 2006 року до 14 січня 2025 року постійно проживали разом як одна сім`я без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно придбавали та облаштовували житло, здійснювали ремонт у квартирах, спочатку у квартирі батька ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , а потім в кв. АДРЕСА_2 , яку вони спільно придбали та в яку спільно набували меблі та предмети домашнього побуту, разом проводили будні та святкові заходи, підтримували один одного, проявляли турботу та взаємні обов`язки, характерні для подружжя. На початку 2022 року після повномасштабного вторгнення РФ на територію України, ОСОБА_4 проходив військову службу, де отримав поранення та контузію, був нагороджений відповідними державними відзнаками і ІНФОРМАЦІЯ_2 помер за місцем свого проживання. При цьому судом встановлено, що у померлого діти, а також інші спадкоємці, які мали б право на спадкування відсутні, а спадкова справа щодо майна померлого у нотаріуса не заводилася.
Зазначені обставини підтверджуються: даними паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 виданого Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 12 жовтня 1998 року; довідкою про реєстрацію місця проживання ЦНАП №67022304 від 04 серпня 2021 року; даними паспорту ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 виданого Московським РУГУ МВС України в м. Києві 25 липня 2001 року; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №232021332 від 11 листопада 2020 року; довідкою про місце проживання ТОВ «УК «Верхнє місто» №3 від 06 лютого 2025 року; актом обстеження матеріально-побутових умов проживання депутата Вишгородської міської ради від 04 лютого 2025 року; даними військового квитка ОСОБА_4 серії НОМЕР_4 виданого 13 грудня 2022 року, із якого вбачається, що останній приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України в період з 22 по 28 червня 2023 року, з 17 по 20 вересня 2023 року, з 17 жовтня 2023 року по 03 січня 2024 року, з 20 по 31 січня 2024 року та з 28 по 31 березня 2024 року в населених пунктах Бахмут, Серебрянка, Часів Яр Донецької області; свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 29 січня 2025 року; листом Вишгородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №1158/30.18-27 від 08 липня 2025 року; листом Вишгородської державної нотаріальної контори Вишгородського району Київської області №1021/01-16 від 03 вересня 2025 року.
Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини підтверджується також показаннями свідків, які детально описали характер їхніх відносин, ведення спільного господарства та повсякденного життя. Суд вважає ці показання достовірними, логічними та послідовними, які узгоджуються з матеріалами справи, поясненнями заявниці та іншим доказам у справі не суперечать, підстав не вірити таким свідченням учасників справи у суду не має.
За вказаних вище обставин, суд першої інстанції не мав сумнівів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали, як чоловік та жінка без шлюбу з 2006 року, які з того часу жили спільно, не приховуючи своїх відносин, вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки й усталені стосунки притаманні подружжю. Встановлення даного факту має юридичне значення для вирішення питання щодо передбачених законом виплат як пережившій дружині.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2006 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Що стосується доводів представника Міністерства оборони України про відсутність доказів постійного спільного проживання та ведення господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та дружини, то суд вважав їх надуманими та необґрунтованими, які повністю спростовуються матеріалами справи, показаннями свідків в суді та поясненнями заявниці, коли будь-яких відомостей про наявність осіб, права чи інтереси яких були б порушені при ухвалені рішення в справі відсутні.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України у порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до положень ч.2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз`яснено у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами та доповненнями), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права та обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 13 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Вирішуючи спір, на думку колегії суддів суд першої інстанції надав належну правову оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємному зв`язку доказів у їх сукупності. У даній справі, сукупність всіх встановлених обставин та зібраних заявником доказів, покази свідків, які не протирічать один одному, а навпаки, доповнюють один одного, формують цілісне сприйняття дійсного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з березня 2006 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки, що спростовує доводи представника апелянта.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що визначена законом можливість встановити юридичний факт - проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу покликана забезпечити реалізацію пов`язаних із встановленням такого факту прав і обов`язків осіб, які з тих чи інших причин не уклали шлюб офіційно.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні, допустимі та достатні докази, які у своїй сукупності та взаємозв`язку підтверджують факт її проживання з померлим ОСОБА_4 у період з березня 2006 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, а тому доводи апелянта щодо відсутності належних доказів є необґрунтованими.
Судовим розглядом у першій інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали постійне фактичне місце проживання за однією адресою, з допиту свідків встановлено, що дане помешкання сприймалось ними як основне, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений був тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби).
Окрім цього, з копії військово квитка ОСОБА_4 вбачається, що він виданий Вишгородським РТЦК Київської області, що додатково підтверджує, що останній проживав у м. Вишгороді станом на 2022 рік (рік видачі квитка).
Також, колегія суддів вважає, що посилання представника апелянта на те, що дане питання має спірний характер, оскільки наявні інші заінтересовані особи є не переконливими, оскільки заявником залучено до розгляду справи батька ОСОБА_4 , як зацікавлену особу, а наявність будь-яких інших осіб не встановлена та спадкова справа не заведена.
Також, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц за заявою ОСОБА_7 , заінтересовані особи: ОСОБА_8 , Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій суди першої та апеляційної інстанцій у порядку цивільного судочинства заяву ОСОБА_7 задовольнили та визнали його членом сім`ї військовослужбовця ОСОБА_9 , зазначено, що чинне на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов`язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього. З огляду на викладене доводи Міністерства оборони України щодо наявності в цій справі спору про право та необхідності її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 дійшла висновку, що з Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.
Також, колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо недопустимості доказів, оскільки вони є суб`єктивними та не спростовують встановлених фактів під час розгляду справи у судді першої інстанції.
Отжедоводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до незгоди з оскаржуваним судовим рішеннямта до переоцінки доказів.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України подану представницею - ОСОБА_14 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року,-- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10 серпня 2026 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова