ОКРЕМА ДУМКА
суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П.
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа №990/289/23
адміністративне провадження №П/990/289/23
Ухвалою від 05.08.2026 Суд позов ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправним і скасування указу в частині залишено без розгляду.
І. СУТЬ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ
1. 06.11.2023 представник позивача подав до Верховного Суду позовну заяву в інтересах ОСОБА_1 (далі - також ОСОБА_1 , позивач), у якій просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України (далі - відповідач) від 21.05.2021 №203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14 травня 2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині безстрокового застосування до ОСОБА_1 , персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» (далі - також спірний, оскаржений Указ).
2. 13.11.2023 Суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, оскільки позов був поданий після закінчення встановленого законом строку звернення до адміністративного суду та без заяви про поновлення цього строку, у позові не зазначені відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Суд визначив, що перебіг строку звернення до суду для оскарження спірного Указу розпочався з 26.05.2021 (з наступного дня після його офіційного опублікування у встановленому законом порядку) і закінчився о 24 годині 25.11.2021.
3. З`ясувавши, що позовна заява подана до суду 06.11.2023, Суд констатував пропуск позивачем передбаченого процесуальним законом строку для звернення до суду з цим позовом.
4. 21.11.2023 до Суду надійшла заява представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до адміністративного суду.
5. В обґрунтування цієї заяви адвокат зазначив, що позивачу не було відомо про застосування до нього санкцій, оскільки він на підставі вироку Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15.10.2012 у справі № 0101/381/2012 відбував покарання у виді 13 років позбавлення волі та звільнився з установи виконання покарань 19.06.2023.
У зв`язку з цим представник позивача наголошував, що ОСОБА_1 з 20.10.2011 до 19.06.2023 перебував у місцях позбавлення волі, був ізольований від суспільства і через це не був обізнаний про оскаржуваний указ та про внесення його до санкційного списку. Адміністрація установ, де ОСОБА_1 відбув покарання, не доводила до його відома інформацію про застосування до нього санкцій. Позивач самостійно не міг дізнатися про застосування санкцій, оскільки у в`язниці користування мережею Інтернет було обмеженим. Крім того, зазначав, що умисно подібної інформації ОСОБА_1 не шукав, оскільки не вчиняв дій, які б давали підстави для застосування до нього санкцій.
06.07.2023 ОСОБА_1 зупинено на блок-посту біля міста Запоріжжя. Він надавав пояснення у відділі поліції, де й довідався про застосування до нього санкцій. Надалі з відкритих джерел він дізнався про існування оскаржуваного указу. Адвокат зробив запит до апарату Ради національної безпеки і оборони України (далі - також РНБО) для перевірки факту включення ОСОБА_1 до санкційного списку.
Адвокат наголошував, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 довідався із листа Ради національної безпеки і оборони України №2787/23-01/2-23 від 18.07.2023, який був отриманий ним 25.07.2023, та свідчив, що до нього застосовано санкції згідно з п. 670 додатка 1 до рішення РНБО від 14.05.2021, уведеного в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021, який наразі оскаржується.
Адвокат доводив, що обставини перебування ОСОБА_1 у в`язниці були об`єктивними причинами його незнання про існування оскаржуваного Указу та пропуску ним строку звернення до адміністративного суду. У підсумку адвокат просив визнати поважними причини пропуску цього строку та поновити його.
6. Верховний Суд постановив ухвалу від 04.12.2023 про відкриття провадження у справі, у якій виснував, що наведені заявником обставини, якими він обґрунтовує причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, станом на дату розгляду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом дають підстави для висновку про їхню поважність та наявність підстав для поновлення цього строку. Водночас Суд у цій же ухвалі зауважив, що в разі виявлення додаткових (нових) обставин, які мають значення для застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду, але про які представник позивача не зазначив або про які наразі не відомо, суд не обмежений у можливості повернутися до розгляду цього питання знову.
7. У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 13.01.2026 № 17/0/15-26 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» та виданням наказу Голови Верховного Суду від 13.01.2026 №86/0/5-26 «Про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату Верховного Суду», склад колегії суддів, визначений для розгляду цієї справи за результатом автоматизованого розподілу справи між суддями, змінився. За результатом повторного автоматизованого розподілу цієї справи між суддями, оформленим протоколом від 14.01.2026, справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Стародуба О.П., Єзерова А.А., Кравчука В.М., Чиркіна С.М.
8. 15.01.2026 Верховний Суд у складі зазначеної колегії суддів постановив ухвалу, якою ухвалив, зокрема розпочати розгляд справи по суті повторно за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
9. Розглядаючи справу в судовому засіданні, Суд, враховуючи наявні у справі матеріали та обставини, а також відповідно до частини четвертої ст. 123 КАС України, з власної ініціативи поставив на обговорення питання щодо передчасності викладених в ухвалі Суду про відкриття провадження у справі висновків про наявність підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та застосування передбачених у вказаних нормах процесуальних наслідків у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
10. Висловлюючи думку щодо вказаного питання, присутні у судовому засіданні, проведеному 17.06.2026 в режимі відеоконференції, позивач та його представниця наполягали на тому, що ОСОБА_1 доступу до глобальної мережі Інтернет не мав з огляду на його перебування в ізольованій камерній системі. Сторона позивача у цьому ж судовому засіданні просила надати їм додатковий час для надання Суду доказів щодо відсутності у ОСОБА_1 під час його перебування в установі виконання покарань доступу до мережі Інтернет, а також для підготовки та подання додаткових пояснень стосовно поставленого на обговорення питання. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд у судовому засіданні 17.06.2026 оголосив перерву в розгляді справи до 11:10 05.08.2026.
11. До Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представниці позивача, в яких зазначає, що у відповідь на адвокатський запит, направлений до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», у якій відбував покарання позивач, повідомлено, що ОСОБА_1 у період з 21.05.2021 по 19.06.2023 не звертався з заявами до керівництва установи щодо надання йому послуги з користування глобальною мережею Інтернет у встановленому законом порядку.
12. У судовому засіданні 05.08.2026 відповідач подав до Суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском встановленого законом строку звернення до суду та відсутністю поважних підстав для його поновлення.
13. Залишаючи позовну заяву без розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що, подаючи до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, позивач у цій справі не вказував на те, що адміністрація установи, в якій він відбував покарання, через відсутність станом на час виникнення спірних правовідносин відповідної технічної можливості або з огляду на інші об`єктивні обставини не забезпечила або не мала змоги забезпечити йому можливість доступу до глобальної мережі Інтернет, у тому числі до дозволеного Переліком офіційного вебсайту Президента України, на якому був офіційно оприлюднений оспорений Указ з усіма додатками до нього.
Представник позивача не вказував і на інші обставини, які б підпадали під вироблені у судовій практиці критерії «поважних причин пропуску строку звернення до суду», зокрема, на те, що ОСОБА_1 звертався до адміністрації установи з відповідною заявою і що у задоволенні такої заяви було відмовлено, або на матеріальний стан позивача, з огляду на який останній не мав фінансової спроможності оплатити послуги з надання доступу до глобальної мережі Інтернет, або на інші обставини, які об`єктивно унеможливлювали або суттєво обмежували можливість дізнатись у такий спосіб про видання оскарженого у цій справі Указу.
Надані стороною позивача докази, на думку колегії суддів, свідчать лише про те, що ОСОБА_1 , відбуваючи покарання у відповідній установі, не звертався до її керівництва з заявами про надання йому доступу до глобальної мережі Інтернет. Однак ані позивач, ані його представниця не довели, що відсутність відповідних заяв стосовно надання ОСОБА_1 вищезгаданого доступу обумовлена певними об`єктивними причинами, а не відсутністю в останнього суб`єктивного (особистого) бажання дізнаватись про стан своїх справ у період відбування покарання на підставі вироку в кримінальній справі. До того ж, надані представницею позивача пояснення та докази не підтверджують відсутності у Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» відповідної технічної можливості, при тому, що первинний представник ОСОБА_1 у цій справі - адвокат ОСОБА_3 , вказував лише на обмежений доступ позивача до глобальної мережі Інтернет та відповідних електронних ресурсів, а не на відсутність такого доступу взагалі, що нинішня представниця позивача не спростувала.
Доводи сторони позивача про те, що адміністрація установ, де ОСОБА_1 відбув покарання, не доводила до його відома інформацію про застосування до нього санкцій, колегія суддів відхилила, оскільки вони не засновані на нормах права та фактичних обставинах, які б вказували на наявність такого обов`язку в адміністрації установи виконання покарань.
Представник позивача лише узагальнено покликався на обмежений характер користування Інтернетом у в`язниці, в якій ОСОБА_1 відбував покарання, однак не навів відповідних конкретних обґрунтувань на підтвердження таких аргументів та не надав жодних доказів стосовно цих обставин. До того ж, у цій частині аргументації заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду мова йшла саме про обмежений доступ до глобальної мережі Інтернет, а не про його повну відсутність або неможливість забезпечення такого доступу чи відсутність відповідної технічної можливості для цього.
Верховний Суд враховував, що ОСОБА_1 звільнився з установи виконання покарань 19.06.2023, а отже, з указаної дати не був обмежений у праві отримати інформацію стосовно офіційного оприлюднення спірного Указу Президента України з будь-яких джерел у зручний та доступний для нього спосіб, зокрема, з використанням відповідних електронних сервісів та ресурсів, або шляхом ознайомлення з друкованими офіційними виданнями, у яких такий Указ був оприлюднений (у паперовому або електронному вигляді).
ОСОБА_1 , помилково вважаючи, що днем, з якого у цьому конкретному випадку належить обчислювати строк звернення до суду, є 25.07.2023 (дата отримання ним листа Ради національної безпеки і оборони України № 2787/23-01/2-23 від 18.07.2023), не навів жодних підтверджених доказами аргументів про існування об`єктивних обставин, у зв`язку з якими він після звільнення з установи виконання покарань був позбавлений можливості дізнатись про оскаржений Указ та протягом розумного строку звернутись до суду з відповідною позовною заявою. Представники позивача і сам позивач не довели існування обставин, які б мали об`єктивний характер та підпадали під визначені у практиці Суду критерії поважних причин, за наявності яких відповідний строк може бути поновлений. Доказів на підтвердження існування таких обставин сторона позивача не надала.
ІІ. МОТИВИ НЕЗГОДИ З ПОСТАНОВОЮ
14. З висновком колегії суддів у цій справі не погоджуємося з таких підстав.
15. Питання про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду не є новим для цієї справи. Воно було виявлене судом ще на стадії вирішення питання про відкриття провадження, стало підставою для постановлення ухвали від 13.11.2023 про залишення позовної заяви без руху та було предметом окремого дослідження за наслідками подання представником позивача заяви від 21.11.2023 про поновлення пропущеного строку.
16. Оцінивши наведені в цій заяві доводи, Верховний Суд ухвалою від 04.12.2023 визнав причини пропуску строку поважними, поновив цей строк і відкрив провадження у справі. Ця ухвала не оскаржена, є чинною та не скасована.
17. Ухвала про відкриття провадження у справі в частині вирішення заяви про поновлення пропущеного строку є судовим рішенням, яким Суд остаточно висловився щодо конкретного процесуального питання, розглянувши його по суті на підставі поданих заявником доводів і доказів.
18. Зміна складу суду не є причиною повертатися до оцінки висновків суду у попередньому складі, навіть якщо вони видаються непереконливими новому складу суду. Оцінка поважності причин пропуску строку, як і будь-яка оцінка, є суб`єктивною, великою мірою залежить від особистих переконань кожного судді, що входить в колегію, його внутрішнього стандарту оцінювання, який може суттєво розходитися з переконаннями інших членів колегії. Тому навіть заміна одного судді колегії може впливати на результат голосування. Запобіжником є загальне правило про неможливість суду переглядати ухвалені власні рішення.
19. Принцип правової визначеності, на який посилається колегія суддів у мотивуванні ухвали, має подвійний ефект. Він охороняє не лише публічний інтерес до стабільності адміністративних правовідносин, а й довіру приватної особи до вже прийнятих щодо неї судових рішень. Тому було б логічною суперечністю виправдовувати необхідність перегляду власного процесуального рішення тим самим принципом, який, власне, й обмежує такий перегляд.
20. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що юридична визначеність передбачає повагу до принципу res judicata і що жодна сторона не має права домагатися перегляду вирішеного питання лише задля повторного розгляду справи (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України»). Ще більшими мають бути вимоги до обґрунтованості перегляду, коли його ініціатором виступає не сторона, а сам суд.
21. Згідно з приписами ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
22. Відповідно до вищезазначених приписів суд, як виняток, може повернутися до переоцінки поважності причин пропуску строку, який вже було поновлено, однак це повноваження має чітко окреслені межі. Законодавець пов`язує застосування цієї норми з передчасністю попереднього висновку. Передчасним є висновок, зроблений до моменту, коли суд отримав змогу з`ясувати всі істотні обставини, - тобто такий, хибність якого виявляється внаслідок появи або встановлення після відкриття провадження нової інформації на підставі доказів, поданих учасниками справи в змагальному процесі; пояснень сторін; відомостей, які спростовують викладене в заяві про поновлення строку.
23. Передчасність - це об`єктивна категорія, пов`язана з неповнотою наявної у суду інформації, а не суб`єктивна, пов`язана з іншою оцінкою тієї самої інформації. Тлумачення, за якого суд може повернутися до вирішеного питання без будь-яких нових даних, лише з міркувань іншої оцінки вже досліджених доводів, перетворює ч. 4 ст. 123 КАС України на невизначений у часі механізм перегляду судових рішень, не передбачений процесуальним законом і несумісний зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
24. Сам Верховний Суд в ухвалі від 04.12.2023 чітко визначив умову, за якої допускається повернення до цього питання: виявлення додаткових (нових) обставин, про які представник позивача не зазначив або про які на той момент не було відомо. Ця умова не настала. Жодної нової обставини протягом розгляду справи виявлено не було.
25. Висновок про передчасність оцінки причин пропуску строку, здійсненої 04.12.2023, колегія суддів обґрунтувала правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 990/16/26 і від 28.05.2026 у справі № 990/33/26, тобто позиціями, сформованими більш ніж через два роки після постановлення ухвали, яка переглядається.
26. На нашу думку, Суд не може вважати попередній висновок передчасним у зв`язку зі зміною судової практики, адже така зміна не повинна ретроспективно погіршувати становище особи, позбавляти її правового статусу, що вже виник на належній правовій основі.
27. Відкривши провадження у справі, Суд створив позивачу обґрунтоване і легітимне очікування того, що його спір буде вирішено по суті. Позивач протягом тривалого часу брав участь у судових засіданнях, формував правову позицію, ніс витрати на професійну правничу допомогу, але майже через 3 роки його позбавлено права на суду з підстав, які були відомі суду ще до відкриття провадження.
28. Варто було взяти до уваги, що наслідки залишення позову без розгляду в цій справі є фактично незворотними: з огляду на строк, що минув, повторне звернення позивача до суду з тим самим позовом не має перспектив, адже кожен наступний суд буде оцінювати ті ж самі обставини, які позивач наводив в цій справі, і які вже оцінено як такі, що не є поважними причинами пропуску строку. За таких умов залишення позову без розгляду за своїм результатом має оцінюватися як остаточна відмова в доступі до суду.
29. Важливим є предмет спору - застосування до фізичної особи безстрокових персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів. Такий акт має постійну і безперервну дію та створює суттєві юридичні наслідки для особи - обмежує її фундаментальні права та свободи, серед яких обмеження права користуватися та розпоряджатися належним майном; обмеження торговельних операцій; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування.
30. На нашу думку, триваючий характер втручання у права особи, серйозність такого втручання (зокрема, у право мирно володіти майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та безстроковість заходів є вагомими чинниками при оцінці пропорційності обмеження права на доступ до суду. Залишення позову без розгляду робить неможливим судовий захист прав ОСОБА_1 протягом строку чинності санкцій, тобто назавжди.
31. Вважаємо, що триваючий характер наслідків, які випливають з санкцій, не може обмежувати права позивача на звернення до суду у будь-який час протягом строку дії санкцій. В іншому випадку особа позбавляється не лише прав (обмежених санкціями), але й будь-якої можливості їх захисту, що очевидно не відповідає завданням адміністративного судочинства.
32. Підсумовуючи, зміна складу колегії суддів і подальший розвиток судової практики не можуть бути підставами для перегляду висновку щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, зробленого раніше в тій самій справі, а тому залишення позовної заяви без розгляду за таких умов є обмеженням права позивача на доступ до суду, гарантованого статтею 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
33. З огляду на вищезазначене, вважаємо, що Верховний Суд не мав права повторно оцінювати поважність причин пропуску строку звернення до суду, а відтак і залишати позовну заяву без розгляду.
Суддя Кравчук В.М.
Суддя Стародуб О.П.