Справа № 638/5829/25
Н/п 2/638/1263/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
судді - Заварзи Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Одинець А. М.,
представника позивача адвоката Баранова Д. М.,
представника відповідача та третьої особи адвоката Романченка О. М.,
третьої особи - ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позивачка просить витребувати на користь ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 одну другу частину квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира).
Підставою позову стало те, що що позивачці на праві приватної власності належала 1/2 Квартири, інша 1/2 Квартири належала її батьку ОСОБА_4 . 21 березня 2012 року позивачка видала довіреність, якою уповноважила батька бути її представником у відповідних органах з питань продажу належної їй 1/2 частки Квартири та 08 липня 2014 року між позивачкою та її батьком було укладено договір дарування 1/2 частки Квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. З матеріалів кримінального провадження, відкритого за її заявою за фактом вчинення шахрайських дій, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 190 КК України, вона дізналася, що 28 листопада 2015 року було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 діючи від її імені на підставі довіреності від 21 березня 2012 року продала відповідачці ОСОБА_1 1/2 частку. Позивачка стверджує, що з матеріалів кримінального провадження вона також дізналася про заяву ОСОБА_4 від 28 листопада 2015 року, якою він надав згоду своїй дружині ОСОБА_1 на придбання 1/2 частки Квартири у спільну сумісну власність. Таким чином, всупереч вимогам частини третьої статті 238 ЦК України ОСОБА_4 28 листопада 2015 року уклав договір купівлі-продажу у своїх інтересах та в інтересах своєї сім`ї, оскільки за правилами статті 60 СК України відчужена за договором 1/2 частка Квартири стала об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (його дружини). В подальшому 08 жовтня 2018 року було вчинено декілька правочинів щодо вказаної частки квартири та наразі власником 1/2 частки спірної квартири за договором дарування є ОСОБА_3 та іншої 1/2 частки квартири - позивачка.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 07.05.2025 відкрито провадження у справі, прийнято рішення розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, у якій він стверджує, що ОСОБА_2 було достеменно відомо про порушення довіреною особою її прав, оскільки позивачкою 01 серпня 2016 року було видано нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 . Одним із повноважень, яке надавалось вказаною довіреністю ОСОБА_4 , було вчинення дій з питань розірвання Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого 28 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. за реєстровим № 4282, предметом якого була 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 . Однак до суду ОСОБА_2 звернулася тільки у липні 2021 року.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачкою строків позовної давності.
Представник позивача направив до суду заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності, у якому зазначає, що відповідачем по справі є ОСОБА_3 , який набув право власності на зазначену частку квартири на підставі договору дарування частки квартири від 04.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., реєстр. № 4549. Тож оскільки перебіг строків позовної давності було зупинено, починаючи з 30.03.2020, то вважає їх непорушеними.
Окрім того, представник позивача вважає, що преюдиційними судовими рішеннями для вирішення цього спору є судові рішення по справі 638/10324/21: рішення Дзержинського районного суду від 01.11.2023, постанова Харківського апеляційного суду від 04.02.2025.
Також зазначає, що позивач не довідалася і не могла довідатися про порушення свого права 01 серпня 2016 року у момент видачі довіреності, оскільки сам незаконно вчинений договір не містив норми про те, що відчужуване майно передається у спільну власність її представника, а саме в цьому і полягало у даному випадку порушення закону.
Просив суд врахувати, що ані із тексту довіреності, ані із тексту самого договору таке порушення жодним чином не вбачалося. Представник ОСОБА_2 , її батько і третя особа ОСОБА_1 виклали умову про отримання у спільну власність майна у окремій заяві, яка не була складовою частиною письмового договору.
Представник позивача наголошував на тому, що ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права лише після того, як ознайомилася із матеріалами кримінальної справи, зареєстрованої 03.04.2020 в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань за № 1202022[телефон приховано]. ОСОБА_5 ознайомилась з матеріалами кримінального провадження лише 05.01.2021, де і побачила заяву про те, що її представник і третя особа ОСОБА_1 отримали у спільну сумісну власність подружжя належну їй частку квартири.
Від представника позивача також надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає, що позивач у відзиві заперечень проти позовних вимог не висловив, лише просив застосувати до них позовну давність, з цього представник позивача робить висновок, що відповідач визнає позов.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння було закрито, справу призначено до судового розгляду; залучено ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
У ході підготовчого судового засідання суд з`ясував позицію відповідача. Так, представник відповідача та третьої особи повідомив суд, що проти підстав позову не заперечує, підстави позову визнає, не заперечує, що договір купівлі-продажу, укладений 28 листопада 2015 року, за умовами якого ОСОБА_4 продала третій особі ОСОБА_1 1/2 частку квартири, було укладено з порушенням закону, що має наслідком його недійсність. Водночас позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову через сплив позовної давності.
В подальшому таку ж позицію представник відповідача та третьої особи підтвердив у ході судового розгляду.
У судове засідання з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи, а також третя особа ОСОБА_1 .
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, запереченнях на заяву відповідача про застосування позовної давності. Пояснив, що вважає строк позовної давності не пропущеним, оскільки позивачці стало відомо про те, що спірне майно було продано її довіреною особою у спільну сумісну власність подружжя лише 05.01.2021 № 1202022[телефон приховано] під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Представник відповідача та третьої особи наполягав на застосуванні позовної давності до вимог позивача.
ОСОБА_1 - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повідомила суд, що спір точиться довкола сімейного майна. Позивачка є донькою її покійного чоловіка від першого шлюбу, з яким вони перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 серпня 2004 року та має спільного сина. ОСОБА_6 пояснила, що її чоловік був заможньою людиною, щедро обдаровував своїх доньок від першого шлюбу, але після його смерті позивачка вирішила отримати якомога більше. Для чого у 2021 році подала позов щодо недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири, про укладення якого вона достеменно знала.
Всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належало по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 червня 2009 року.
Згідно копії довіреності від 21 березня 2012 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Некрасовою Н.А., та зареєстрована в реєстрі за № 319, ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_4 бути її представником у відповідних органах з питання продажу належної їй однієї другої частки квартири під АДРЕСА_2 , за ціну та на умовах на його розсуд , для чого надає йому право, зокрема, укласти та підписати договір купівлі-продажу, отримувати належні їй гроші. Довіреність дійсна до 21 березня 2022 року (т. 1, а.с. 17).
08 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування 1/2 частки спірної Квартири, що підтверджується копією договору дарування частини квартири (т. 1, а.с. 15).
При дослідженні зазначеного договору судом встановлено, що відповідно до п. 9 Договір укладається зі згоди ОСОБА_1 (дружини Продавця), справжність підпису якої у заяві про згоду на продаж вищевказаної частини квартири, набутої в період заресстрованого шлюбу на спільні кошти, засвідчено 08.07.2014 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитонового Я. М.
Договір дарування від 08 липня 2014 року підписано особисто позивачкою.
08 липня 2014 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 бути її представником та захищати її інтереси, зокрема, з питань розпорядження (продажу, дарування, обміну, здачі в оренду, суборенду, найм, передачі в іпотеку, розірвання іпотеки тощо) належної їй трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладати будь-які договори.
28 листопада 2015 року між ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої 21 березня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Некрасовою Н.А. за реєстровим № 319, як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця на умовах купівлі-продажу належну йому на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Згідно нотаріально посвідченої заяви від 28 листопада 2015 року ОСОБА_4 надав згоду своїй дружині ОСОБА_1 на придбання у спільну сумісну власність подружжя 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 20).
01 серпня 2016 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з питань, зокрема, розірвання договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_1 , посвідченого 28 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. за реєстровим № 4282, предметом якого була 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 90).
ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 з 27 серпня 2004 року, що не оспорюється сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що не оспорюється сторонами по справі.
4 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування частки квартири, посвідчений Куксіним С. Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 4549 (т. 1, а.с. 23-24).
Судом також досліджена заява ОСОБА_2 , подана нею у січні 2021 року як потерпілою про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 1202022[телефон приховано], а також витяг з Єдиного державного реєстра досудових розслідувань.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 лютого 2025 року власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 на підставі договору дарування частки квартири від 04 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та власником іншої 1/2 частки квартири є ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 25-27).
04 лютого 2025 року рішенням Харківського апеляційного суду було переглянуто рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року у справі № 638/10324/21, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
Предметом розгляду були вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 28 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_4 ; визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хаславської К.В., індексний номер 26565682, від 28 листопада 2015 року про державну реєстрацію права власності на частину Квартири за ОСОБА_1 ; визнання незаконним та скасування запису в Державному реєстрі речових прав про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину Квартири за ОСОБА_1 , вчинений 28 листопада 2015 року, номер запису про право власності 12268585.
Апеляційний суд у своєму рішенні дійшов до наступних висновків:
«Згідно з відповіді № 1090811 від 04.02.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно створеної засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді в межах розгляду справи на час звернення ОСОБА_2 з позовом до суду власником 1/2 частки Квартири є ОСОБА_3 на підставі договору дарування частки квартири від 04 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та власником іншої 1/2 частки квартири є ОСОБА_2 .
Разом з тим, ОСОБА_3 залучений до справи в якості третьої особи.
Таким чином, встановивши, що позов пред`явлений не до всіх належних відповідачів, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні позовних вимог з цієї підстави…
Відтак, належним способом захисту порушених прав позивача є саме витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь».
Суду не надані інші докази, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, суд всебічно та повно дослідивши докази на підтвердження вимог та заперечень позивача і відповідача, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Представник відповідача у судовому засіданні підстави позову визнав, не заперечував, що договір купівлі-продажу, укладений 28 листопада 2015 року, за умовами якого ОСОБА_4 продала відповідачці ОСОБА_1 1/2 частку квартири, було укладено з порушенням закону, що має наслідком його недійсність. Водночас позовні вимоги не визнав, наполягав на застосуванні позовної давності до вимог позивача.
У постанові Великої палати Верховного суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц зроблено наступний висновок:
«Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».
Частиною 4 ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Частиною 3 ст. 238 Цивільного кодексу України встановлено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Як уже було зазначено відповідач не заперечує того факту, що ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частку квартири за договором купівлі-продажу, який було укладено із порушенням норм чинного законодавства, що має наслідком його недійсність, а, отже, є особою, яка не мала права його відчужувати.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 став власником 1/2 спірної квартири на підставі договору дарування, укладеного 4 грудня 2020 року між ним та ОСОБА_1 , отже, набув його безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, а тому наявні передбачені частиною 4 статті 388 ЦК України підстави для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 , який є останніми його набувачем.
Від представника відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимог позивача.
Вирішуючи питання щодо застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) та у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі № 902/858/15, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: «…початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно».
Отже, суд має встановити момент, коли позивачка дізналася про вибуття з її власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 28 листопада 2015 року, у власність ОСОБА_1 , яка згодом його відчужила добросовісному набувачу ОСОБА_3 .
Судом було досліджено довіреність, підписану 01 серпня 2016 року ОСОБА_2 , якою вона уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з питань, зокрема, розірвання договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_1 , посвідченого 28 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. за реєстровим № 282, предметом якого була 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 90).
Отже, з цієї нотаріально посвідченої довіреності, яка була підписана позивачкою, суд може встановити, що 01 серпня 2016 року ОСОБА_2 було достеменно відомо про те, що ОСОБА_4 , діючи від її імені, продав належну їй частку спірної квартири своїй дружині ОСОБА_1 .
При цьому суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 достеменно знала про те, що ОСОБА_1 - це дружина ОСОБА_4 .
Так, судом було досліджено договір дарування 1/2 частки спірної Квартири, укладений 08 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 15).
При дослідженні зазначеного договору судом встановлено, що відповідно до п. 9 Договір укладається зі згоди ОСОБА_1 (дружини Продавця), справжність підпису якої у заяві про згоду на продаж вищевказаної частини квартири, набутої в період заресстрованого шлюбу на спільні кошти, засвідчено 08.07.2014 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитонового Я. М.
Договір дарування від 08 липня 2014 року підписано особисто позивачкою.
Представник позивачки стверджує, що позовна давність має обраховуватися судом з січня 2021 року, коли позивачка при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи ознайомилася з нотаріально посвідченою заявою від 28 листопада 2015 року, якою ОСОБА_4 надав згоду своїй дружині ОСОБА_1 на придбання у спільну сумісну власність подружжя 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 20).
Водночас суд вважає доведеним, що 1 серпня 2016 року, підписуючи довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з питань, зокрема, розірвання договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , предметом якого була 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , позивачка ОСОБА_2 знала, що ОСОБА_1 є дружиною її батька ОСОБА_4 .
Також необхідно врахувати, що ст. 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя, за якої частини чоловіка та дружини є рівними.
Отже, 1 серпня 2016 року позивачці достеменно було відомо про те, що усупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України її батько ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу від 28 листопада 2015 року на підставі виданої нею йому довіреності виключно у своїх інтересах та в інтересах своєї сім`ї, тобто в особистих інтересах.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з вище викладено, суд вважає, що позовна давність за вимогами заявленими ОСОБА_2 сплинула 1 серпня 2019 року.
Позивач не надав суду доказів переривання перебігу позовної давності, не навів також поважних причин її пропуску.
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Тому суд дійшов до висновку, що у позові слід відмовити через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Щодо заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, накладено арешт на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 402227563101, номер запису про право власності 39542232), право власності на яку зареєстровано 04 грудня 2020 року за ОСОБА_3 , шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Виходячи з вище викладеного, керуючись ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 257, 261, 267, 238 Цивільного кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Скасувати арешт накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2025 року на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 402227563101, номер запису про право власності 39542232), право власності на яку зареєстровано 04 грудня 2020 року за ОСОБА_3 , шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Арешт накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2025 року зберігає свою дію до набрання законної сили рішенням суду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: відомості відсутні.
Відповідач: ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа:ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .
Повний текст судового рішення складено 11 серпня 2026 року.
Суддя Т. В. Заварза