УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/102/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Бабино"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026
у справі за позовом Фермерського господарства "Бабино"
до: 1) Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, 2) Комунального підприємства "Господар" Губиниської селищної ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,
про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права постійного користування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
Фермерське господарство "Бабино" (далі - ФГ "Бабино", позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (Губиниська селищна рада, відповідач-1) і Комунального підприємства "Господар" Губиниської селищної ради (далі - КП "Господар", відповідач-2), у якому просило (з урахуванням уточненої позовної заяви):
- визнати недійсним та скасувати рішення Губиниської селищної ради VІІІ скликання десятої сесії від 2.11.2021 № 50-10/VІІІ "Про деякі питання управління комунальним майном (земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:02:041:1005)", яким земельну ділянку ФГ "Бабино", розташовану за адресою: Василівська сільська рада, Новомосковський район, Дніпропетровська область, передано КП "Господар";
- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:041:1005 (номер запису про інше речове право - 51175365) загальною площею 49,8867 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Василівська сільська рада (правонаступником майна, прав та обов`язків якої є Губиниська селищна рада), за правокористувачем КП "Господар";
- визнати за ФГ "Бабино" право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:02:041:1005 загальною площею 49,8867 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Василівська сільська рада (правонаступником майна, прав та обов`язків якої є Губиниська селищна рада), яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право довічного успадкованого володіння землею;
- усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки шляхом витребування з чужого незаконного володіння КП "Господар" земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:041:1005 (номер запису про інше речове право - 51175365) загальною площею 49,8867 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Василівська сільська рада (правонаступником майна, прав та обов`язків якої є Губиниська селищна рада) на користь ФГ "Бабино".
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 21.10.2025 позов задовольнив частково. Ухвалив, зокрема, визнати за ФГ "Бабино" право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право довічного успадкованого володіння землею; усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом витребування її з чужого незаконного володіння КП "Господар" на користь ФГ "Бабино".
Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після ОСОБА_1 , який володів спірною земельною ділянкою площею 50 га (кадастровий номер [номер приховано]:02:041:1005), для створення фермерського господарства на підставі чинного державного акта від 18.09.1992, а отже, права позивача на земельну ділянку за останнім збереглися.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів факту відмови керівника ФГ "Бабино" ОСОБА_1 від користування спірною земельною ділянкою з огляду на відсутність у матеріалах справи належних доказів, які б підтвердили, що керівник ОСОБА_1 здійснив відмову від спірної земельної ділянки шляхом подачі відповідної заяви до Новомосковської районної державної адміністрації, на підставі чого головою Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області було винесено розпорядження від 10.10.2002 № 979 "Про припинення права довічного успадкованого володіння землею ОСОБА_1 ", а також з огляду на те, що суд визнав більш вірогідною обставину, що позивач мав та має намір користуватися спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.
У решті вимог Господарський суд Дніпропетровської області відмовив, оскільки вони не є ефективним способом захисту порушеного права.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 24.06.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 скасував в частині задоволених позовних вимог. Ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за ФГ "Бабино" права постійного користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом витребування з чужого незаконного володіння КП "Господар" земельної ділянки. Витрати з оплати судового збору за подання позову поклав на ФГ "Бабино". У решті рішення залишив без змін.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність заяви про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою свідчить про недоведеність волевиявлення особи на припинення такого права. У постанові суду апеляційної інстанції вказано, зокрема, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу факту відсутності заяви, не врахувавши, що розпорядження про припинення права користування земельною ділянкою є чинним індивідуальним правовим актом компетентного органу, який у встановленому законом порядку не скасований, не визнаний незаконним або недійсним та породжує відповідні правові наслідки. За відсутності належних і допустимих доказів незаконності чи фальсифікації розпорядження суд не мав правових підстав ігнорувати його юридичну силу та пов`язані з ним правові наслідки.
Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення частини позовних вимог, оскільки такі вимоги не підлягають задоволенню як по суті, так і у зв`язку з їх неефективністю.
До Верховного Суду від ФГ "Бабино" через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026, у якій воно просить, зокрема, скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2025 у справі.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо виключних випадків, які є підставою для подання касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадках, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити:
1) формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
2) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
3) зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
У касаційній скарзі ФГ "Бабино" вказує, що подає її на підставі пункту 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зауважує, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо переходу до фермерського господарства правомочностей володіння і користування земельною ділянкою, наданою засновнику саме для створення такого господарства, та щодо вичерпності підстав припинення відповідного речового права, а також посилається на постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17.
З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Скаржник також має обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій.
Водночас у пункті 68 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Суд вказує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням того, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Разом із тим Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у згаданій постанові у справі № 908/2287/17 погодився із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, щодо того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Однак, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та наводячи постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 03.11.2021 № 817/1911/17, скаржник не вказує, які саме норми права, на його думку, застосували неправильно або порушили та якого саме сформульованого Верховним Судом висновку щодо застосування цих норм права (як матеріальних, так і процесуальних) з викладенням правовідносин, в яких ці норми права застосовані, не обґрунтовує подібності правовідносин у справі, яка розглядається, та у справах, наведених у касаційній скарзі.
Також ФГ "Бабино" вказує, що скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо комплексного застосування норм про довічне успадковуване володіння, правового статусу землі після створення фермерського господарства та наслідків видання індивідуального акта про припинення такого права за відсутності первинного документа, який підтверджував би особисте, вільне та однозначне волевиявлення землеволодільця після переходу господарських правомочностей до створеної юридичної особи.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами було застосовано неправильно).
Верховний Суд зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного в оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
Водночас формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Однак у касаційній скарзі не зазначено, який висновок Суд має сформувати і щодо застосування яких саме норм права з огляду на встановлені обставини у цій справі.
Скаржник у касаційній скарзі посилається також на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України як на підставу касаційного оскарження постанови суду касаційної інстанції та вказує, що апеляційний суд не дослідив усі зібрані докази у їх сукупності, не надав відповіді на ключові доводи позивача, поклав в основу рішення припущення щодо змісту й добровільності відсутньої заяви, а також сформулював взаємовиключні висновки щодо природи права та належності земельної ділянки фермерському господарству.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
- суд не дослідив зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу;
- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Водночас, на переконання Верховного Суду, посилаючись у касаційній скарзі на пункт 4 частини другої статті 287 та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник не наводить та не конкретизує, які саме зібрані у справі докази не дослідив суд апеляційної інстанції, та які докази є недопустимими у справі.
Колегія суддів звертає увагу, що саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є достатньою підставою для перегляду судових рішень, ухвалених першою та/або апеляційною інстанцією, у касаційному порядку, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1- 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу касаційного оскарження судових рішень.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що аргументи щодо невстановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та недослідження судами доказів у справі мають узгоджуватися з межами розгляду справи судом касаційної інстанції, що визначені у статті 300 ГПК України.
Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що ФГ "Бабино" не виконало вимог частини другої статті 287, частини другої статті 290, пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, що є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
Щодо доказів про сплату судового збору
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені у Законі України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 904/102/25) прожитковий мінімум для працездатних осіб із 01.01.2025 встановлено в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, від розміру оспорюваної суми.
Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Предметом позову у цій справі є чотири вимоги немайнового характеру.
Суд першої інстанції задовольнив дві вимоги, у задоволенні двох інших відмовив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволених позовних вимог, в цій частині ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у решті рішення залишив без змін.
ФГ "Бабино" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції (яким задоволено дві вимоги немайнового характеру).
Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
З урахуванням викладеного на час подання касаційної скарги у справі скаржник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 9689,60 грн (3028 грн Ч 2 Ч 200 % Ч 0,8).
Однак ФГ "Бабино" до касаційної скарги додав квитанцію № 306230230 про сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 6656,00 грн.
Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частиною другою статті 174 ГПК України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги ФГ "Бабино" необхідно:
- виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, зазначити, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування яких саме норм права не врахував суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції, обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, із правовідносинами у справах, у яких Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судом апеляційної інстанції з урахуванням вказаного у цій ухвалі;
- обґрунтувати належним чином наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі з урахуванням наведених у цій ухвалі вимог;
- уточнити доводи касаційної скарги, зазначивши, які саме зібрані у справі докази не дослідив суд апеляційної інстанції та які докази, на думку скаржника, є недопустимими у справі, на підставі яких суд апеляційної інстанції встановив обставини справи;
- надати до Верховного Суду документ, що підтверджує сплату (доплату) судового збору в сумі 3033,00 грн за подання цієї касаційної скарги, який має бути перерахований за такими реквізитами:
отримувач коштів: ГУК у м. Києві / Печерс. р-н / 22030102;
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
номер рахунку отримувача (стандарт IBAN):
[рахунок приховано];
код класифікації доходів бюджету: 22030102;
найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055).
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов`язковими реквізитами у призначенні платежу для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга, та дата судового рішення, що оскаржується.
Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Бабино" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 у справі № 904/102/25 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів із дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 904/102/25 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Л. Рогач