ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" червня 2026 р. Справа№ 910/14916/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бестаченко О.Л.
суддів: Скрипки І.М.
Шаратова Ю.А.
секретар судового засідання - Васильченко А.І.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.06.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 02.03.2026 (повний текст складено 05.03.2026)
у справі № 910/14916/25 (суддя - Балац С.В.)
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП"
про стягнення 2 608 437,32 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - Департамент, позивач) звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП" (далі за текстом - ТОВ "Л-ГРУП", відповідач) про стягнення 2 608 437,32 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не здійснено сплату пайового внеску у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 2 608 437,32 грн, з яких: 2 093 958,00 грн - сума пайового внеску, 110 345,43 грн - 3 % річних та 404 133,89 грн - інфляційні втрати.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) суму пайового внеску в розмірі 2 093 958,00 грн, 3 % річних в сумі 110 345,43 грн, інфляційні втрати в сумі 404 133,89 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 31 301,25 грн.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми безпідставно збережених грошових коштів пайової участі в сумі 2 093 958,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки обов`язок з перерахування коштів пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва до місцевого бюджету не виконаний відповідачем ні до прийняття, ні після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
Також суд першої інстанції погодився зі стягненням з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач не виконав грошове зобов`язання у встановлений строк. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 110 345,43 грн та інфляційних втрат у сумі 404 133,89 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, відповідно до розрахунків позивача, які були перевірені судом та визнані правильними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене без повного та всебічного дослідження обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт стверджує, що розмір пайової участі, а також обґрунтованість та законність його визначення є ключовими обставинами, які підлягають встановленню під час розгляду цієї справи.
Посилаючись на Лист Головної державної податкової інспекції України та Міністерства України у справах будівництва і архітектури № 34-100 від 09.04.1993, яким надіслано Тимчасовий перелік об`єктів, які відносяться до соціальної сфери, апелянт вказує, що збудований та прийнятий в експлуатацію об`єкт - супермаркет, належить до об`єктів соціальної інфраструктури. У зв`язку із цим вважає, що відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та п. 2 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь щодо такого об`єкта не підлягає сплаті.
Також відповідач зазначає, що під час будівництва об`єкта Будівництво багатофункціонального торговельно-розважального комплексу з підземним паркінгом на вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 32 у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва здійснювалось будівництво інженерних мереж поза межами земельної ділянки, необхідність якого передбачена відповідними технічними умовами. Посилаючись на положення ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", апелянт вказує на необхідність врахування вартості таких мереж при визначенні розміру пайової участі.
Крім того, апелянт заперечує обґрунтованість здійсненого Департаментом розрахунку пайової участі, зазначаючи, що п. 5.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва визначено перелік документів, які подаються для визначення розміру пайової участі, серед яких відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У зв`язку із цим вважає, що використання Департаментом відомостей такого сертифіката при здійсненні розрахунку не відповідає вимогам Порядку.
Звертаючись до науково-правового висновку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, апелянт зазначає, що абз. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки будівництво спірного об`єкта розпочато до 01.01.2020, а дія вказаної норми, на переконання скаржника, поширюється лише на забудовників, які розпочали будівництво у період з 01.01.2020 по 31.12.2020.
Також апелянт посилається на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23 визнано протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 та від 26.03.2020 № 908/9078.
На переконання скаржника, визнання зазначених нормативно-правових актів протиправними та нечинними унеможливлює їх застосування також до правовідносин, які виникли у період з моменту прийняття таких актів до втрати ними чинності.
У зв`язку із наведеним апелянт вважає, що Порядок у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 не може бути застосований до спірних правовідносин, так само як і Порядок у попередній редакції, а Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є уповноваженим Київською міською радою органом у цих правовідносинах.
Також скаржник вказує, що ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не регулює спірні правовідносини, оскільки передбачений зазначеною нормою договір про пайову участь між ТОВ "Л-ГРУП" та Департаментом не укладався.
З огляду на наведене апелянт вважає відсутніми правові підстави для стягнення з ТОВ "Л-ГРУП" 2 093 958,00 грн коштів пайової участі, 110 345,43 грн 3 % річних та 404 133,89 грн інфляційних втрат.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Л-ГРУП" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Бестаченко О.Л., суддів: Скрипки І.М., Шаратова Ю.А.
01.05.2026 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження.
У поданих запереченнях заявник зазначає, що апелянтом до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору за її подання. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою з використанням підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Також відсутні докази зміни графіка роботи апелянта у зв`язку із запровадженням воєнного стану та ворожими обстрілами, припинення або збоїв у роботі інформаційно-комунікаційних систем, наявних програмно-технічних засобів та електроживлення тощо. На підтвердження своєї позиції заявник посилається на правові висновки Верховного Суду у аналогічних судових справах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Л-ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для подання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору у розмірі 42 256,69 грн.
07.05.2026 до апеляційної інстанції через "Електронний суд" від ТОВ "Л-ГРУП" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію № 487 від 06.05.2026 на підтвердження сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Л-ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25, призначено її до розгляду на 23.06.2026. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14916/25.
25.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/14916/25.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
28.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ТОВ "Л-ГРУП" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 залишити без змін.
Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, вмотивованим та таким, що прийняте з правильним застосуванням судом норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, а висновки, викладені в рішенні суду відповідають дійсним обставинам справи.
Зазначає, що твердження ТОВ "Л-ГРУП" про відсутність обов`язку сплати пайової участі з 01.01.2020 є виключно його бажанням, яке ґрунтується на безпідставних припущеннях з метою ухилення від сплати коштів пайової участі.
Вказує на безпідставність тверджень скаржника про відсутність у Департаменту повноважень нараховувати пайовий внесок у зв`язку з визнанням рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 протиправним і нечинним. Визнання нормативно-правового акта нечинним має наслідком втрату ним чинності лише з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, а не з моменту його прийняття. Оскільки на дату введення об`єктів будівництва в експлуатацію (23.01.2024) зазначене рішення Київської міської ради було чинним, саме воно підлягало застосуванню при визначенні та нарахуванні пайового внеску.
Стосовно посилань скаржника на висновок Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого зазначає про їх безпідставність, оскільки висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Крім того, зазначений висновок є неналежним та недопустимим, оскільки був зроблений для ПрАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля», а не для відповідача, при цьому скаржник не зазначає, яким чином ним було отримано цей висновок. Також особи, які його склали, не є судовими експертами, не отримували відповідної кваліфікації судового експерта, не мають свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта та не внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів. Отже, науково-правовий висновок не є належним доказом, оскільки в ньому викладені виключно суб`єктивні припущення осіб, які його склали.
Розгляд заяв та клопотань
23.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника ТОВ "Л-ГРУП", адвоката Лазька Сергія Вікторовича надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні. Повідомляє, що станом на 23.06.2026 ТОВ "Л-ГРУП" не має можливості взяти участь в судовому засіданні через свого керівника або представника в порядку самопредставництва.
В судовому засіданні 23.06.2026 представник ТОВ "Л-ГРУП", адвокат Парицька Наталія Олександрівна просила клопотання представника ТОВ "Л-ГРУП", адвоката Лазька Сергія Вікторовича про відкладення (перенесення) розгляду справи залишити без розгляду.
Колегією суддів в судовому засіданні 23.06.2026 задоволено усне клопотання представника ТОВ "Л-ГРУП" Парицької Наталії Олександрівни та залишено без розгляду клопотання представника ТОВ "Л-ГРУП", адвоката Лазька Сергія Вікторовича про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Разом з апеляційною скаргою ТОВ "Л-ГРУП" було направлено клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та клопотання про призначення судової експертизи у справі № 910/14916/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, без постановлення окремого процесуального документа, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Л-ГРУП" про приєднання документів до матеріалів справи з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Отже, прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції, допускається лише за наявності виняткового випадку та за умови доведення учасником справи об`єктивної неможливості подання таких доказів раніше з причин, які від нього не залежали.
Обґрунтовуючи клопотання, заявник посилається на те, що у період з 16.02.2026 по 16.04.2026 керівник ТОВ "Л-ГРУП" у зв`язку із хворобою був тимчасово непрацездатним, не міг з`являтися на робочому місці та не мав доступу до зареєстрованого електронного кабінету ТОВ "Л-ГРУП" в ЄСІТС, у зв`язку з чим не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції та не мав можливості подати свої пояснення, заперечення та відповідні докази.
Разом з тим провадження у цій справі відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025, тоді як тимчасова непрацездатність керівника відповідача, на яку посилається заявник, розпочалася лише 16.02.2026.
Таким чином, до початку зазначеного періоду непрацездатності ТОВ "Л-ГРУП" мало понад два місяці для реалізації наданих йому процесуальних прав у суді першої інстанції, зокрема для подання відзиву на позов, пояснень, заперечень та доказів на їх підтвердження. При цьому заявником не наведено обставин та не надано доказів існування у період з 15.12.2025 по 16.02.2026 об`єктивних перешкод для подання документів, які він просить приєднати лише на стадії апеляційного перегляду справи.
Крім того, матеріали справи містять довідки про доставку процесуальних документів суду першої інстанції до електронного кабінету ТОВ "Л-ГРУП", що спростовує твердження заявника про неповідомлення товариства про розгляд справи.
При цьому сама по собі тимчасова непрацездатність керівника юридичної особи у певний період не свідчить про об`єктивну неможливість юридичної особи реалізувати свої процесуальні права, оскільки заявником не наведено обставин, які б свідчили про неможливість забезпечення представництва інтересів ТОВ "Л-ГРУП" в інший передбачений процесуальним законом спосіб.
Колегія суддів також враховує, що стадія апеляційного перегляду не призначена для формування учасником справи доказової бази, яку він мав можливість сформувати під час розгляду справи судом першої інстанції. Невчинення стороною відповідних процесуальних дій за відсутності об`єктивних перешкод для їх вчинення не може саме по собі бути підставою для прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції.
За таких обставин ТОВ "Л-ГРУП" не доведено наявності виняткового випадку та причин, які об`єктивно унеможливлювали подання відповідних доказів до суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстави для їх прийняття судом апеляційної інстанції відсутні.
Щодо клопотання ТОВ "Л-ГРУП" про призначення судової будівельно-технічної експертизи колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Отже, призначення судової експертизи можливе лише за сукупності визначених процесуальним законом умов та не є безумовним наслідком заявлення учасником справи відповідного клопотання.
Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин, що входять до предмета доказування, тобто коли встановити такі обставини на підставі інших доказів неможливо.
Під час розгляду справи судом першої інстанції ТОВ "Л-ГРУП" клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи не заявляло та висновку експерта з відповідних питань не подавало. Водночас подане суду апеляційної інстанції клопотання не містить обґрунтування неможливості надати такий висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, які об`єктивно не залежали від відповідача та могли б бути визнані судом поважними.
Таким чином, клопотання ТОВ "Л-ГРУП" фактично спрямоване на одержання на стадії апеляційного перегляду нового засобу доказування за відсутності доведених обставин, які перешкоджали відповідачу сформувати та подати відповідну доказову базу під час розгляду справи судом першої інстанції.
За наведених обставин, враховуючи достатність наявних у матеріалах справи доказів для встановлення обставин, що входять до предмета доказування, відсутність обґрунтованої необхідності у застосуванні спеціальних знань, а також недоведення заявником поважних причин неподання висновку експерта та незаявлення відповідного клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність сукупності передбачених ч. 1 ст. 99 ГПК України умов для призначення судової будівельно-технічної експертизи.
З огляду на викладене ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, без постановлення окремого процесуального документа, у задоволенні клопотання ТОВ "Л-ГРУП" про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовлено.
Явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 26.05.2026 з`явились представники позивача та відповідача.
Представник Департаменту заперечив проти задоволення апеляційної скарги ТОВ "Л-ГРУП", просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 залишити без змін.
Представник ТОВ "Л-ГРУП" підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Київської міської ради "Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу на вул. Онуфрія Трутенка, 32 у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва" від 23.12.2004 № 926/2336, зокрема, вирішено:
- передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП", за умови виконання п. 5 цього рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 4,69 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу на вул. Онуфрія Трутенка, 32 у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, в тому числі: частину земельної ділянки площею 4,09 га у Солом`янському районі м. Києва; частину земельної ділянки площею 0,60 га в Голосіївському районі м. Києва (п. 4);
- Товариству з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП": питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київської міської ради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (п. 5.5).
Відповідно до реєстру документів єдиної державної електронної системи у сфері будівництва: державною інспекцією архітектури та містобудування України: 23.02.2024 видано сертифікат № ІУ123240213665 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів - "Будівництво багатофункціонального торговельно-розважального комплексу з підземним паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 32 у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва" (Коригування); вид будівництва - нове будівництво; назва об`єкта - супермаркет; загальна площа - 3.877,70 кв.м.; кошторисна вартість будівництва - 80230 тис. грн.; дата початку будівництва - 07.06.2012; замовник будівництва - відповідач.
Оскільки відповідачем не здійснено сплату пайового внеску у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва від 04.06.2024 № 050/18-2166. Направлення зазначеної вимоги на адресу місцезнаходження відповідача підтверджується описом вкладення до поштового відправлення, який наявний в матеріалах справи у вигляді копії.
Проте, вказана вимога залишена відповідачем без виконання, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі в сумі 2 093 958,00 грн в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 110 345,43 грн та інфляційних втрат в сумі 404 133,89 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції ухвалюючи постанову, та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 № 926/2336 ТОВ "Л-ГРУП" передано земельну ділянку площею 4,69 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу на вул. Онуфрія Трутенка, 32 у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва.
Пунктом 5.5 вказаного рішення ТОВ "Л-ГРУП" зобов`язано питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київської міської ради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".
23.02.2024 Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат № ІУ123240213665 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта "Будівництво багатофункціонального торговельно-розважального комплексу з підземним паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 32 у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва (Коригування)". Вид будівництва - нове будівництво, назва об`єкта - супермаркет, загальна площа - 3 877,70 кв. м, кошторисна вартість будівництва - 80 230 тис. грн, дата початку будівництва - 07.06.2012, замовник будівництва - ТОВ "Л-ГРУП".
Укладеного між сторонами договору про пайову участь матеріали справи не містять. Також відповідач не звертався до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі та не надавав документів, необхідних для здійснення такого розрахунку.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначаються Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI.
За приписами ст. 40 Закону № 3038-VI у редакції, чинній до 01.01.2020, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягала у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
01.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX, яким ст. 40 Закону № 3038-VI виключено.
Водночас п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX установлено особливості сплати пайової участі у перехідний період.
Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у визначеному цією нормою розмірі та порядку.
Для нежитлових будівель та споруд розмір пайової участі становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.
Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.
Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23 зазначив, що обов`язок щодо звернення до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі виникає як у замовників об`єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році, так і щодо об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, проте станом на 01.01.2020 вони не були введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі щодо них не були укладені.
У такому випадку щодо об`єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020, відповідний обов`язок мав бути виконаний протягом 10 робочих днів після 01.01.2020.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.
Отже, доводи апелянта про те, що положення п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX застосовуються виключно до об`єктів, будівництво яких розпочато у період з 01.01.2020 по 31.12.2020, ґрунтуються на неправильному тлумаченні наведеної норми та не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду.
Оскільки будівництво спірного об`єкта розпочато 07.06.2012, станом на 01.01.2020 об`єкт в експлуатацію не введено, договір про пайову участь між сторонами не укладено, а введення об`єкта в експлуатацію відбулося лише 23.02.2024, на ТОВ "Л-ГРУП" поширювався встановлений Законом № 132-IX обов`язок щодо визначення та сплати пайової участі.
У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що відсутність укладеного між ТОВ "Л-ГРУП" та Департаментом договору про пайову участь виключає виникнення відповідного грошового обов`язку.
Пайова участь за своєю правовою природою була встановленим законом обов`язком замовника будівництва, а укладення договору було формою реалізації такого обов`язку та не становило самостійної підстави його виникнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила, що участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є його обов`язком, а не правом.
Тому сам по собі факт неукладення договору про пайову участь не може бути підставою для звільнення замовника будівництва від встановленого законом обов`язку щодо її сплати.
Колегія суддів відхиляє доводи ТОВ "Л-ГРУП" про те, що спірний об`єкт - супермаркет належить до об`єктів соціальної інфраструктури, будівництво яких звільняє замовника від сплати пайової участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI у редакції, чинній до 01.01.2020, до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів, визначених цією частиною.
Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI до пайової участі не залучалися замовники у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.
Підпунктом 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановлено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема:
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.
Порядок реалізації зазначених законодавчих положень на території міста Києва був визначений Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033, зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 26.03.2020 № 908/9078 (далі - Порядок).
Пунктом 4.1 цього Порядку було встановлено, що замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.
Відповідно до п. 4.2 Порядку до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва, зокрема: об`єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об`єктом.
Отже, Порядок, конкретизуючи порядок застосування відповідного винятку на території міста Києва, пов`язував незалучення замовника до пайової участі із сукупністю умов: спорудженням на земельній ділянці об`єкта соціальної інфраструктури - дошкільного або загальноосвітнього навчального закладу; відповідністю його спорудження цільовому призначенню земельної ділянки; передачею такого об`єкта до комунальної власності територіальної громади міста Києва; відповідністю вартості його будівництва розміру пайової участі за основним об`єктом або перевищенням такого розміру.
Наведене також свідчить, що поняття об`єкта соціальної інфраструктури у контексті спірних правовідносин не може ототожнюватися з будь-яким об`єктом, який у широкому соціально-економічному розумінні забезпечує потреби населення.
Як встановлено у цій справі, за сертифікатом від 23.02.2024 № ІУ123240213665 назвою прийнятого в експлуатацію об`єкта є супермаркет. Матеріали справи не містять доказів спорудження ТОВ "Л-ГРУП" на відповідній земельній ділянці дошкільного навчального закладу, загальноосвітнього навчального закладу або іншого окремого об`єкта соціальної інфраструктури, спорудження якого відповідало б передбаченим законом та Порядком умовам для незалучення замовника до пайової участі.
Колегія суддів відхиляє й посилання ТОВ "Л-ГРУП" на Лист Головної державної податкової інспекції України та Міністерства України у справах будівництва і архітектури від 09.04.1993 № 34-100 та доданий до нього Тимчасовий перелік об`єктів, які відносяться до соціальної сфери.
Зазначений лист має назву "Про пільги по податку на добавлену вартість" та ним до відома і керівництва в роботі було надіслано Тимчасовий перелік об`єктів, які відносяться до соціальної сфери. Серед іншого у такому Переліку зазначено загальноміські, районні та мікрорайонні громадсько-торговельні центри.
Разом з тим наведене положення Тимчасового переліку не дає підстав для висновку про те, що будь-який об`єкт торгівлі, зокрема супермаркет, є об`єктом соціальної інфраструктури у розумінні законодавства про пайову участь.
По-перше, у вказаному Переліку йдеться про загальноміські, районні та мікрорайонні громадсько-торговельні центри, тоді як прийнятий ТОВ "Л-ГРУП" в експлуатацію об`єкт у сертифікаті № ІУ123240213665 визначений саме як супермаркет. Самого лише здійснення в такому об`єкті торговельної діяльності недостатньо для його ототожнення з громадсько-торговельним центром, зазначеним у Тимчасовому переліку.
По-друге, Лист від 09.04.1993 № 34-100 та Тимчасовий перелік були прийняті з питань застосування податкових пільг і не визначають змісту та порядку застосування передбачених Законом № 3038-VI та Законом № 132-IX винятків із обов`язку зі сплати пайової участі, які врегульовані спеціальними нормами містобудівного законодавства.
По-третє, навіть віднесення певного об`єкта до соціальної сфери у широкому розумінні саме по собі не є тотожним встановленню передбаченого п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI та п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX юридичного факту спорудження на земельній ділянці об`єкта соціальної інфраструктури, з яким закон пов`язував звільнення замовника основного об`єкта будівництва від сплати пайової участі.
Таким чином, з урахуванням змісту п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI, п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX колегія суддів доходить висновку, що спірний об`єкт - супермаркет - не належить до об`єктів соціальної інфраструктури у розумінні наведених норм, будівництво яких у спірних правовідносинах могло б бути підставою для незалучення ТОВ "Л-ГРУП" до пайової участі.
Доказів спорудження відповідачем на відповідній земельній ділянці окремого об`єкта соціальної інфраструктури з дотриманням установлених законом та Порядком умов матеріали справи не містять, а тому передбачені законодавством підстави для звільнення ТОВ "Л-ГРУП" від сплати пайової участі з наведених апелянтом мотивів відсутні.
Апелянт також посилається на те, що під час будівництва спірного об`єкта здійснювалось будівництво інженерних мереж поза межами земельної ділянки відповідно до технічних умов КК "Київавтодор" та ПрАТ "АК "Київводоканал".
За положеннями ч. 5 ст. 30 Закону № 3038-VI, якщо технічними умовами передбачалася необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшувався на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передавалися у комунальну власність.
Отже, саме існування технічних умов, якими передбачено будівництво інженерних мереж поза межами земельної ділянки, не є достатнім для автоматичного зменшення розміру пайової участі. Для застосування зазначеної норми мають бути встановлені, зокрема, факт спорудження таких мереж, їх кошторисна вартість, а також обставини передачі відповідних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури у комунальну власність.
Натомість зі змісту апеляційної скарги не вбачається наведення ТОВ "Л-ГРУП" розрахунку кошторисної вартості таких мереж, суми, на яку має бути зменшено розмір пайової участі, а також належного обґрунтування виконання інших установлених законом умов для такого зменшення.
При цьому спірним об`єктом будівництва є супермаркет, а не самостійний об`єкт інженерної чи транспортної інфраструктури, у зв`язку з чим посилання апелянта на передбачене законом звільнення від пайової участі для об`єктів інженерної та транспортної інфраструктури також не стосується правової природи об`єкта, прийнятого в експлуатацію за сертифікатом від 23.02.2024 № ІУ123240213665.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неможливість використання Департаментом відомостей сертифіката про прийняття об`єкта в експлуатацію для визначення розміру пайової участі.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 дійшов висновку, що відсутність звернення замовника будівництва із заявою про визначення розміру пайової участі та ненадання ним передбачених законом документів не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи обґрунтованості такого розрахунку.
Посилання апелянта на те, що п. 5.1 Порядку передбачав вичерпний перелік документів, серед яких відсутній сертифікат про прийняття об`єкта в експлуатацію, не спростовує правомірності використання відомостей такого сертифіката.
Положення п. 5.1 Порядку регулювали перелік документів, які подаються самим замовником будівництва при його зверненні до Департаменту для визначення розміру пайової участі, та забороняли вимагати від замовника інші документи.
У цій справі ТОВ "Л-ГРУП" із відповідною заявою до Департаменту не звернулося та передбачених законодавством документів для здійснення розрахунку не надало.
За таких обставин зазначені положення Порядку не можуть тлумачитись як заборона органу місцевого самоврядування використовувати офіційні відомості про прийнятий в експлуатацію об`єкт, які містяться в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
При цьому сертифікат використано Департаментом для встановлення, зокрема, виду об`єкта та його загальної площі - 3 877,70 кв. м, а не як документ, що замінює затверджену в установленому порядку проектну документацію щодо кошторисної вартості будівництва.
Пунктом 6.4.1 Порядку було передбачено, що для нежитлових будівель та споруд розмір пайової участі становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості об`єкта.
У випадку, якщо загальна кошторисна вартість об`єкта будівництва не визначена згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами, у тому числі у зв`язку з ненаданням замовником належним чином затвердженої проектної документації, така вартість визначається виходячи із загальної площі об`єкта та нормативу одиниці створеної потужності для об`єктів нежитлового призначення у розмірі 13 500 грн за 1 кв. м.
Таким чином, розрахунок пайової участі становить: 3 877,70 кв. м Ч 13 500 грн = 52 348 950,00 грн; 52 348 950,00 грн Ч 4 % = 2 093 958,00 грн.
Колегія суддів, перевіривши зазначений розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його арифметичної правильності та відповідності вихідним даним щодо площі спірного об`єкта.
Водночас зазначена у сертифікаті кошторисна вартість будівництва в сумі 80 230 тис. грн сама по собі не є належним чином затвердженою проектною документацією щодо кошторисної вартості об`єкта, передбаченою Порядком.
Більше того, 4 відсотки від указаної у сертифікаті вартості становили б 3 209 200,00 грн, що перевищує заявлену позивачем до стягнення суму 2 093 958,00 грн та не свідчить про завищення здійсненого Департаментом розрахунку.
Апелянт також посилається на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23 визнано протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 та від 26.03.2020 № 908/9078, а тому вказані нормативно-правові акти, на його думку, не можуть застосовуватися також до правовідносин, які виникли до набрання законної сили зазначеним судовим рішенням.
Колегія суддів не погоджується із такими доводами.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, саме по собі визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним не означає автоматичної втрати ним чинності з моменту його прийняття.
Аналогічний підхід викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.
Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20 також зазначав, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття не узгоджується з принципом правової визначеності.
Разом з тим колегія суддів враховує висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, відповідно до яких факт чинності нормативно-правового акта у певний період сам по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити відповідність такого акта нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
У цій справі визначений Порядком розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки - відповідає розміру пайової участі, безпосередньо встановленому п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Отже, застосований при здійсненні розрахунку розмір пайової участі не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Передбачений Порядком спосіб визначення вартості об`єкта виходячи з його площі та нормативу одиниці створеної потужності у випадку ненадання замовником належних документів щодо кошторисної вартості також не усуває та не змінює встановленого Законом № 132-IX обов`язку замовника щодо сплати пайової участі.
При цьому об`єкт введено в експлуатацію 23.02.2024, тобто до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23.
За таких обставин подальше визнання відповідних рішень Київської міської ради протиправними та нечинними не усуває встановленого Законом № 132-IX обов`язку ТОВ "Л-ГРУП", який мав бути виконаний до прийняття об`єкта в експлуатацію.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на науково-правовий висновок Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний, консультативний характер і не є обов`язковим для суду.
Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Отже, науково-правовий висновок, на який посилається ТОВ "Л-ГРУП", не має наперед установленої сили та не звільняє суд від самостійного застосування норм матеріального права до встановлених обставин справи.
Крім того, викладений у ньому підхід щодо поширення п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX виключно на об`єкти, будівництво яких розпочато протягом 2020 року, не узгоджується з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Не заслуговують на увагу також доводи скаржника про відсутність у Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повноважень у спірних правовідносинах.
На час виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайової участі відповідні положення Порядку, якими Департамент визначався органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі, були чинними.
Крім того, відповідно до п. 5.45 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затвердженого рішенням Київської міської ради від 02.03.2023 № 6025/6066, Департамент готує договори про пайову участь фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста та оформлює розрахунки розмірів пайової участі замовників у створенні і розвитку такої інфраструктури.
Пунктом 6.9 цього Положення передбачено повноваження щодо представництва та самопредставництва інтересів Департаменту в судах України.
Таким чином, доводи апелянта про відсутність у Департаменту відповідних повноважень не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 зазначив, що у випадку невиконання замовником будівництва встановленого Законом № 132-IX обов`язку щодо перерахування пайової участі до дати прийняття об`єкта в експлуатацію належним та ефективним способом захисту є звернення органу місцевого самоврядування з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Оскільки ТОВ "Л-ГРУП" не виконало встановлений законом обов`язок зі сплати пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію та зберегло у себе відповідні грошові кошти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2 093 958,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, якщо інше не встановлено договором або спеціальними нормами закону, у тому числі на грошові зобов`язання, що виникли внаслідок безпідставного збереження коштів.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо стягнення 110 345,43 грн трьох відсотків річних та 404 133,89 грн інфляційних втрат.
При цьому апеляційна скарга не містить самостійних заперечень щодо арифметичної правильності розрахунку зазначених сум, а відповідні доводи апелянта є похідними від його заперечень щодо існування основного грошового зобов`язання.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення законодавства колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку Господарського суду міста Києва про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 277 ГПК України могли б бути підставою для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25, колегією суддів не встановлено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП" задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати зі спати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/14916/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.08.2026.
Головуючий суддя О.Л. Бестаченко
Судді І.М. Скрипка
Ю.А. Шаратов