МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2026 р. № 400/4583/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 ,
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; визнання протиправною та скасування постанови від 19.04.2026 (20.04.2026), оформлену довідкою; скасування наказів в частинах,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідач 1), Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідач 2), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3) з вимогами (з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог):
визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19.04.2026 р. (або 20.04.2026 р.), оформлену у формі довідки про придатність ОСОБА_1 до військової служби, як таку, що прийнята всупереч встановленому законом порядку, без фактичного проведення медичного огляду, без врахування Акта дослідження стану здоров`я № 349 та за наявності чинного рішення про непридатність;
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації як особи, що має статус «виключений з військового обліку» та не є військовозобов`язаною;
скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (номер та дата згідно з обліковими документами) «Про призов на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини та призначення на посаду;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу як особу, призвану на підставі нікчемного рішення ВЛК та всупереч вимогам законодавства про військовий обов`язок;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 вчинити дії що до відновлення попереднього правового статусу ОСОБА_1 , а саме: внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інших облікових документів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я, повернувши стан облікових даних, що існував до моменту вчинення оскаржуваних дій.
ІІ. Виклад позицій учасників справи
В обґрунтування позову представник позивач послався на те, що в 2023 році позивача було визнано непридатним до військової служби і виключено з військового обліку, що підтверджується довідкою і відомостями реєстру «Резерв+». Проте, в 2026 році позивача було примусово доставлено до відповідача 1, після чого відповідачем 2 впродовж 10 хвилин здійснено медичний огляд, за результатами якого позивача визнано придатним до військової служби. Позивач стверджує, що оскільки події доставлення до ТЦК та СП та медичний огляд відбулись в нічний час, позивача не було попередньо викликано повісткою, він не мав можливості надати до ВЛК медичних документів, які підтверджували підстави визнання його непридатним в 2023 році. Також, позивач звертає увагу на те, що як виключений з військового обліку, він не підлягав медичному огляду ВЛК. В подальшому, позивача було призвано на військову службу під час мобілізації. На час подання позову позивач проходив службу у відповідача 3. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач 1 з позовом не погодився, у відзиві зазначив, що Рішення ВЛК, оформлене довідкою № 2026-0420-1408-2269-0 від 20.04.2026, є новим рішенням компетентного органу, ухваленим у порядку, передбаченому Положенням №402, і саме воно підлягає врахуванню для визначення ступеня придатності та подальших дій щодо призову/направлення. Наявність раніше внесеного запису до Реєстру за відсутності підтверджувальних матеріалів не може автоматично блокувати проведення ВЛК та актуалізацію обліку. Відповідно до Наказу №290 від 20.04.2026 рядовий ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . У свою чергу, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 20.04.2026 №290 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, ОСОБА_1 , як акт індивідуальної дії, є вже реалізованим, а його дія вичерпана, а тому скасування такого наказу не має наслідком автоматичного звільнення Позивача з військової служби. Просить у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив, в спростування підстав відзиву, представник позивача стверджував, що позивач не є суб`єктом мобілізаційних заходів (не підлягав обліку чи огляду), позивачу в установленому законом порядку жодного направлення на ВЛК не вручалось та не надавалось. Представник позивача звертає увагу, що під час взаємодії з ТЦК ОСОБА_1 наочно продемонстрував: офіційні дані з державного реєстру в додатку «Резерв+», де чітко зазначено статус: «виключений з військового обліку за станом здоров`я»; чинну довідку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 № 224 від 12.10.2023; акт дослідження стану здоров`я № 349 від 29.06.2023 р. Миколаївського обласного центру психічного здоров`я, яким офіційно зафіксовано наявність важкої психічної хвороби. На думку представника позивача, відповідач суперечить сам собі: з одного боку, вчиняє офіційну реєстраційну дію (запис у квитку та реєстрі «Резерв+»), а з іншого - заперечує її існування. Крім того, очевидна формальність, поверховість та незаконність довідки ВЛК від 20.04.2026 року, оскільки органом медичної експертизи було повністю залишено поза увагою наявність у позивача підтвердженого важкого психіатричного розладу. У довідці від 20.04.2026 року взагалі відсутня будь-яка згадка або відомості про наявність у позивача встановленого психіатричного діагнозу за кодом F07.8 (органічний розлад особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку). Також, представник позивача наголошує, що твердження відповідача 1 про те, що оскаржуваний наказ вичерпав свою дію після фактичного призову, не може бути підставою для відмови у правосудді.
Відповідач 3 проти позову заперечив, у відзиві послався на те, що відповідно до Довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20.04.2026 №2026-0429-1408-2269-0 позивач визнаний придатним до військової служби, яка по даний час не скасована. В подальшому командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ від 20.04.2026 №112, яким Позивача зараховано на військову службу за призовом у воєнний час та призначено на посаду, у тому числі, із урахуванням довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20.04.2026 №2026-0420-1408-2269-0. Відповідач 3 зазначає, що серед документів, наданих Позивачем, відсутнє рішення штатної ВЛК про затвердження висновку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 від 12.10.2023 №224 щодо непридатності Позивача до військової служби. На думку відповідача, відсутність такого затвердження свідчить про невідповідність зазначеної довідки вимогам чинного законодавства та, відповідно, про неможливість вважати її належним і чинним документом, який підтверджує непридатність Позивача до військової служби. У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів Позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю відстрочки, оформленою у встановленому порядку, а тому у Відповідача 1 не було законодавчо визначених підстав для нездійснення призову Позивача для проходження військової служби під час мобілізації, а у військової частини НОМЕР_1 - для незарахування Позивача до списків особового складу військової частини. Також, відповідач 3 зазначає, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов Просить у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив представник позивача відхилив посилання відповідача 3 на відсутність рішення штатної ВЛК про затвердження висновку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 від 12.10.2023 №224, як підстави заперечень проти позову. Так, представник позивача зазначив, що відповідач фактично намагається поставити під сумнів юридичні наслідки адміністративного рішення, яке протягом тривалого часу визнавалося державою чинним, виконувалося її органами та було відображене в офіційних державних реєстрах. При цьому Позивач не мав і не міг мати обов`язку перевіряти внутрішні процедурні аспекти діяльності ТЦК та СП або контролювати питання передачі документів на затвердження до штатної ВЛК. Усі дії щодо оформлення, погодження, затвердження та внесення відповідних даних до реєстрів є виключною компетенцією державних органів. Громадянин, отримавши належним чином оформлену довідку ВЛК та будучи фактично виключеним з військового обліку, мав законні підстави вважати своє правове становище остаточно визначеним.
Залучений у справу відповідач 4 - Військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 проти позову не заперечив, відзив до суду не подав.
Інших заяв по суті до суду не надходило
ІІІ. Рух справи
Ухвалою суду від 01.05.2026 позовну заяву позивача залишено без руху.
Позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, шляхом приведення позовних вимог у відповідність до вимог ст. 160, ст. 94 КАС України.
Ухвалою від 06.05.2026 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, встановив строк для подання сторонами заяви по суті, витребував докази.
Ухвалою від 07.05.2026 суд залишив без задоволення заяву позивача про забезпечення позову.
Ухвалою від 06.07.2026 суд залучив до участі у справі Військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач 4).
Справу розглянуто в письмовому провадженні.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом
Довідкою військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 № 224 від 12.10.2023 підтверджується, що 20.07.2023 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 14 «А» , ст. 75 «Г» розділу ІІ Розкладу хвороб.
Визнанню непридатним передувало дослідження стану здоров`я, проведене КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я». Відповідно до акту дослідження № 349 від 29.06.2023 встановлено розлади внаслідок органічного ураження головного мозку.
В військовому квитку позивача серія НОМЕР_2 , виданому 11.10.2023 міститься запис про проходження позивачем медичного огляду: 20.07.2023 медичною комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 визнаний непридатним до військової служби за гр. ІІ ст. 14а Розкладу хвороб і виключений з військового обліку.
Відповідно до електронного військово-облікового документу, сформованого в додатку Резерв+ 09.12.2024 (арк.справи 187) ОСОБА_1 виключений з військового обліку як непридатний відповідно постанови ВЛК від 20.07.2023, категорія обліку - не військовозобов`язаний.
Відповідно до довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.04.2026 №2026-0420-1408-2269-0 проведено медичний огляд ОСОБА_1 і визнано його придатним до військової служби.
В обліковій картці до військового квитка позивача, наданою відповідачем 1, є відомості про зазначені вище медичні огляди, а також вказано, що 20.04.2026 позивач визнаний придатним до військової служби.
Також в обліковій картці є посилання на те, що 20.07.2023 позивач виключений з військового обліку, а 20.04.2026 взятий на військовий облік.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) № 290 від 20.04.2026 позивача призвано на військову службу та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової часини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №112 від 20.04.2026 ОСОБА_1 зараховано на військову службу за призовом у воєнний час.
08.05.2026 ВЧ НОМЕР_1 направила позивача на стаціонарний медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби у морській піхоті Збройних сил України.
Підставою для звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, дії відповідачів щодо взяття його на військовий облік, проведення медичного огляду, мобілізації та зарахування до військової частини.
V. Джерела права і оцінка суду
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону).
Щодо позовних вимог про визнання протиправними рішення ВЛК, наказу про мобілізацію
Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII).
Поняття та види, порядок ведення військового обліку, постановка на військовий облік, а також зняття та виключення з нього визначені статтями 33 - 37 Закону № 2232-XII (на день постановки позивача на військовий облік та визнання його не придатним до військової служби Закон № 2232-XII діяв у редакції від 14.01.2006).
У відповідності до частини першої статті 33 Закону № 2232-XII усі військовозобов`язані та призовники підлягають військовому обліку.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік усіх військовозобов`язаних та призовників провадиться за місцем їх проживання, а також за обсягами та деталізацією і поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII (на момент виключення позивача з військового обліку Закон № 2232-XII діяв у редакції від 21.03.2014) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Аналогічні норми містить пункт 3 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII у редакції від 10.05.2025, згідно якого виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: визнані непридатними до військової служби.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487(далі - Порядок № 1487).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».
Згідно із пунктом 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2016 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII,органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Стаття 14 Закону № 1951-VIII регламентує ведення Реєстру.
Так, ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Частиною 3 статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Пунктом 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
За змістом п. 5 Порядку № 559 військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
Відповідно до пункту 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі Положення № 402) (у редакції, чинній з 16.04.2021 по 03.05.2024), постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну з таких постанов:
«Придатний до військової служби»;
«Тимчасово непридатний до військової служби»;
«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, позивача 20.07.2023 визнано непридатним до військової служби.
Статус позивача по відношенню до військової служби як непридатного з виключенням з військового обліку, підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 , електронного військово-облікового документу, сформованого в додатку Резерв+ 09.12.2024.
Необхідно зазначити, що виходячи з положень статей 72-75, 77 КАС України, записи у військовому квитку позивача є належними та достатніми у своїй сукупності доказами для встановлення факту виключення позивача з військового обліку .
Згідно висновків Верховного Суду у постанові від 21 травня 2025 року (справа № 280/2880/24), законодавець виокремлює поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку, при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону № 2232 висновується, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.
Отже, законодавство не передбачає можливості взяття на військовий облік осіб, виключених з військового обліку, яким є позивач.
Тобто, відповідач 1, зобов`язаний діяти лише відповідно до чинного законодавства, мав врахувати, зокрема пункт 2 частини першої статті 37 Закону № 2232, який поновлення на військовому обліку осіб, виключених з нього, не передбачає.
Натомість, відповідач 1 направив позивача до медичної установи для проходження військово-лікарської експертизи.
Відповідно до п.1.2. розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Отже, оскільки в квітні 2026 року позивач не належав до категорії призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, а мав статус невійськовозобов`язаного, таке направлення для проходження ВЛК є протиправним.
Наявність такого висновку ВЛК не легітимізує взяття на військовий облік особи, виключеної з військового обліку, за умови, що законодавство не передбачає такої можливості.
Стосовно посилання відповідача 3 на те, що довідка ВЛК від 20.07.2023 про непридатність позивач до військової служби за станом здоров`я не була затверджена штатною ВЛК, суд враховує, що виключення позивача з військового обліку та надання йому статусу невійськовозобов`язаного підтверджується як даними військового квитка, так і відомостями в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України. Тобто, відповідач 1 при внесенні цих відомостей до паперового і електронного військово-облікового документу, вважав постанову ВЛК від 20.07.2023 належною і достатньою для виключення позивача з військового обліку, визначення його як невійськовозобов`язану особу.
Тому, суд вважає слушними аргументи представника позивача щодо того, що відповідач фактично намагається поставити під сумнів юридичні наслідки адміністративного рішення, яке протягом тривалого часу визнавалося державою чинним, виконувалося її органами та було відображене в офіційних державних реєстрах. При цьому Позивач не мав і не міг мати обов`язку перевіряти внутрішні процедурні аспекти діяльності ТЦК та СП або контролювати питання передачі документів на затвердження до штатної ВЛК. Усі дії щодо оформлення, погодження, затвердження та внесення відповідних даних до реєстрів є виключною компетенцією державних органів. Громадянин, отримавши належним чином оформлену довідку ВЛК та будучи фактично виключеним з військового обліку, мав законні підстави вважати своє правове становище остаточно визначеним. Більше того, сама поведінка державних органів свідчить про визнання чинності такого рішення, оскільки особу було виключено з військового обліку, відповідний статус був внесений до державного реєстру, військово-облікові дані були змінені, а жодного рішення про скасування довідки ВЛК №224 або поновлення Позивача на військовому обліку відповідачами суду не надано.
В зв`язку з цим суд зазначає, що оскільки на час виникнення спірних відносин позивач не перебував в статусі військовозобов`язаного, то, відповідно, на позивача не розповсюджувались обов`язки військовозобов`язаного, які визначені Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому направлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення придатності для військової служби є протиправним.
За таких обставин, суд не вважає за необхідне надавати оцінку дотриманню процедури і повноти медичного огляду позивача, проведеного військово-лікарською комісією (відповідач 4), оскільки як сама процедура, так і висновок ВЛК з огляду на проведення медичного огляду на підставі противоправного направлення на такий огляд відповідачем 1, є незаконними.
Оцінюючи наказ відповідача 1 № 290 від 20.04.2026 про призов ОСОБА_1 на військову службу, суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Зі змісту ст. 23 цього ж Закону вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають виключно військовозобов`язані, які визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Відтак, суд висновує, що такі дії відповідача 1 як направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією, прийняття наказу про мобілізацію є протиправними, оскільки виникли на підставі протиправного взяття позивача на військовий облік 20.04.2026 всупереч тому, що в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» позивач на час виникнення спірних відносин не був військовозобов`язаним. З тих же підстав незаконним є і висновок ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.04.2026 №2026-0420-1408-2269-0, який також є наслідком незаконних дій відповідача 1.
На думку суду, належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є визнання протиправним довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.04.2026 №2026-0420-1408-2269-0, наказу відповідача 1 № 290 від 20.04.2026 про призов ОСОБА_1 на військову службу, зобов`язання відповідача 1 вчинити дії що до відновлення попереднього правового статусу ОСОБА_1 , а саме: внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інших облікових документів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я, повернувши стан облікових даних, що існував до взяття ОСОБА_1 на військовий облік 20.04.2026.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним наказу про зарахування до списків військової частини.
Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (надалі по тексту також - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення №1153/2008).
За змістом пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (надалі по тексту також - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу.
Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 за №280, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (надалі по тексту також - Інструкція 280).
Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу ХІІ Інструкції №280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.
Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.
Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують військовослужбовця.
За змістом пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено. Слід зазначити, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують військовослужбовців.
За змістом пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.
Суд зазначає, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Водночас, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини.
Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.
Відповідно до пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" Згідно пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.
Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками:
-зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного;
-протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.
Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.
Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.
Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
При виданні наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини командир військової частини НОМЕР_1 не мав підстав піддавати сумніву, що направляючи позивача до військової частини районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав для його мобілізації на військову службу.
В той же час прийняття наказу в частині призову та направлення для проходження військової служби позивача , який судом визнано протиправним, мало наслідком прийняття військовою частиною НОМЕР_1 наказу № 112 від 20.04.2026, яким позивача зараховано до списків особового складу військової частини.
Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.
Таким чином, прийнятий внаслідок реалізації наказу про мобілізацію наказ про зарахування позивача до списків особового складу є похідними від наказу відповідача 1, а тому теж підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Так, гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9).
Водночас, способи захисту права це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.
Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.
Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.
Разом з тим рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що хоча Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби позивачем є безпосереднім наслідком від протиправного наказу про мобілізацію, а, отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що оскільки наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 , на думку суду, є протиправним, то в свою чергу і наказ військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2025 №112 в частині зарахування в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення ОСОБА_1 також є протиправним і підлягає скасуванню, не зважаючи на те, що командир військової частини фактично не вчиняв протиправних дій при прийнятті даного наказу.
VІ. Висновки суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи не встановлено порушення прав позивача Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
В зв`язку з відсутністю доказів про судові витрати у справі, суд не вирішує питання щодо їх розподілу.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 НОМЕР_6 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_10 від 20.04.2026 №2026-0420-1408-2269-0.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов на військову службу під час мобілізації» № 290 від 20.04.2026 в частині призову та направлення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 .
4. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2025 №112 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини та призначення на посаду.
5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу як особу, призвану всупереч вимогам законодавства про військовий обов`язок.
6. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 вчинити дії що до відновлення попереднього правового статусу ОСОБА_1 щодо відношення до військової служби, а саме: внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інших облікових документів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я, повернувши стан облікових даних, що існував до взяття ОСОБА_1 на військовий облік 20.04.2026.
7. В іншій частині позову відмовити
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.Л. Дерев`янко