П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
11 серпня 2026 року справа 160/607/26
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Ясенова Т.І., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 (суддя Турлакова Н.В.) про повернення частини позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про перерахунок грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні відпустки, допомоги при звільненні
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 12.01.2026 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 15.06.2022 по 31.08.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки, одноразової допомоги при звільнення за 34 календарних роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
- зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 15.06.2022 по 31.08.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки, одноразової допомоги при звільнення за 34 календарних роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 грн, розрахункової величини 2684 грн на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позовна заява залишена без руху. Суд зазначив, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №180 від 31.08.2024 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутись до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. ОСОБА_1 надавалось 10 днів для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Від представника ОСОБА_1 29.01.2026 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Пропуск строку пояснював тим, що Наказ про виключення зі списків особового складу військової частини не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні. З метою отримання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення позивач 30.09.2025 звернувся із заявою до відповідача. Відповідачем надано лист №8 від 06.01.2026 яким повідомлено позивачу про суми нараховані та виплачені при звільненні та надано відомості про виплачене грошове забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 позовна заява в частині позовних вимог про: - визнання протиправними дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.08.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки, одноразової допомоги при звільнення за 34 календарних роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684 грн у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 19.07.2022 по 31.08.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 - 2024 роки, одноразової допомоги при звільнення за 34 календарних роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 грн, розрахункової величини 2684 грн на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, повернути позивачу.
За висновком окружного суду, названі представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є поважними. При цьому, суд вказав, що отримання позивачем відповіді відповідача на звернення зі спірного питання не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Отримуючи грошове забезпечення щомісяця, позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, з яких складових складається грошове забезпечення та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу про повернення позовної заяви. Посилається на те, що суд не дав належної оцінки доводам, викладеним в заяві про поновлення строку звернення з позовною заявою. Зокрема, що повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні, отримано лише в січні 2026 року на адвокатський запит.
Надаючи оцінку законності оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить з наступного:
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352 від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності 19.07.2022, частини 1, 2 статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції: "Працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті. З заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутись до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшла висновку що правовідносини, які мали місце до 19.07.2022 підлягають правовому регулюванню відповідно до статті 233 КЗпП України у попередній редакції. Правовідносини, які мали місце після 19.07.2022 підлягають правовому регулюванню відповідно до статті 233 КЗпП України у новій редакції.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод, інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, в разі подання особою позову після закінчення строків, встановлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутись до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Європейський суд з прав людини у справах Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії, Каменівська проти України зазначив, що право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим. Строки позовної давності спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципів юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати що ці правила будуть застосовані.
В рішенні Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 зазначила що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене встановленням строків для звернення до суду. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатись спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитись до виконання своїх обов`язків.
Дотримання строку звернення до суду є однією з умов для реалізації права на позов в публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №826/3994/16, від 03.05.2018 у справі №826/26727/15, від 03.05.2018 у справі №826/8153/16, від 31.05.2018 у справі №826/15798/16).
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, які створили об`єктивні перешкоди для звернення з позовом і не піддавались контролю з боку особи та не залежали від її волевиявлення, пов`язані з перешкодами і труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені належними доказами. За загальним правилом, перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/2158/17, від 18.10.2018 у справі №826/14402/17, від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність, він повинен довести що не міг дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів і саме з цієї причини своєчасно не звернувся до суду. Триваюча пасивна поведінка не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод, інтересів (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 07.07.2023 у справі №320/2938/21, від 21.02.2024 у справі №240/27663/23).
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що названі представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не є непереборними, такими, що створили перешкоди та виправдовують подачу позову через рік і чотири місяці після звільнення з військової служби. Те що повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні, отримано в січні 2026 року на адвокатський запит свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Керуючись статтями 241 - 244, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 про повернення позовної заяви залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 11.08.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді Т.І. Ясенова
судді О.В. Головко