КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12821/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 серпня 2026 року місто Київ
справа №752/19425/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О.,Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, постановлену під головуванням судді Чекулаєва С.О., у справі за скаргоюОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кедика Богдана Ярославовича про скасування постанови та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа:боржник ОСОБА_1 ,-
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва зі скаргою дії старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кедика Б.Я.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кедика Б.Я. про скасування постанови та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
15 травня 2026 року від ОСОБА_1 до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Заяву обгрунтовувала тим, що нею були понесені витрати, пов`язані з участю у розгляді справи, а саме: прибуттям із міста Мукачево до міста Києва та у зворотному напрямку, а також із забезпеченням участі у судових засіданнях свідків. Загальна підтверджена сума витрат становить 5348,48 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу та задовольнити заяву.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції звузив зміст статті 452 ЦПК України та дійшов помилкового висновку, що судові витрати у такій категорії справ можуть розподілятися лише між заявником скарги та органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем.
Вказувала, що стаття 452 ЦПК України не містить прямої заборони на компенсацію витрат іншому учаснику справи, права та інтереси якого безпосередньо зачіпалися предметом розгляду та який був змушений брати участь у судовому розгляді.
Зазначала, що вона брала участь у справі не формально, а як заінтересована особа, права та законні інтереси якої безпосередньо стосувалися предмета скарги.
Посилалася на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що саме подання ОСОБА_2 скарги спричинило необхідність її участі у справі та понесення витрат на проїзд з м. Мукачево до м. Києва і назад.
Вказувала, що витрати на проїзд були безпосередньо пов`язані з розглядом справи, зокрема із судовими засіданнями, призначеними на: 31.10.2025 року, 14.11.2025 року, 22.12.2025 року, 20.01.2026 року, 19.02.2026 року та 27.04.2026 року, а також з іншими процесуальними діями у справі.
Зазначала, що під час окремих поїздок з нею перебувала малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з її малолітнім віком та відсутністю можливості залишити її під належним доглядом за місцем проживання.
Вказувала, що частина витрат була пов`язана із забезпеченням явки свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які прибували разом з нею для участі у справі.
Посилалася на те, що суд першої інстанції не надав оцінки вказаним обставинам, хоча вони були викладені у клопотанні від 26 квітня 2026 року та підтверджені доданими документами.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Стягувач ОСОБА_7 та старший державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кедик Б.Я. в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1 , з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кедика Б.Я. про скасування постанови та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
26 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції попередній орієнтовний розрахунок судових витрат до якого долучила докази частини понесених витрат, в якому вказала, що понесені витрати, пов`язані з участю у розгляді справи, прибуттям з м. Мукачево до м. Києва та у зворотному напрямку, участю у судових засіданнях, ознайомленням з матеріалами справи, забезпеченням явки свідків та іншими процесуальними діями.
15 травня 2026 року від ОСОБА_1 до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №78767722, а боржник, навіть якщо він бере участь у справі, не є ні заявником, ні особою, чиї дії оскаржуються, тому відсутні правові підстави для стягнення витрат на її користь відповідно до статті 452 ЦПК України.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.ч.1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 452 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
При цьому положеннями статті 452 ЦПК України не врегульоване питання щодо стягнення з заявника на користь боржника судових витрат у випадку відмови у задоволення скарги заявника.
Разом з тим подібні за змістом відносини врегульовані частинами другою та дванадцятою статті 141 ЦПК України, відповідно до яких інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18.
А тому, у частині, яка не врегульована статтею 452 ЦПК України, розподіл витрат, пов'язаних з провадженням у справах за скаргою на рішення, дії або бездіяльність виконавця, здійснюється з урахуванням статті 141 ЦПК України.
До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №645/9227/15-ц та постанові від 23 вересня 2024 року у справі №642/1390/22, 16 лютого 2026 року у справі №753/15345/25.
Так, заінтересована особа ОСОБА_1 є безпосереднім учасником даної судової справи, і в такому випадку має права передбачені процесуальним законодавством для учасників справи.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку, що боржник, навіть якщо він бере участь у справі, не є ні заявником, ні особою, чиї дії оскаржуються, тому на нього не поширюються положення статті 452 ЦПК України.
Даючи оцінку заяві ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та доказам які до неї додано колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
В заяві про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 просила відшкодувати їй витрати, які вона понесла у зв'язку з участю у розгляді справи, прибуттям з м. Мукачево до м. Києва та у зворотному напрямку, забезпеченням явки свідків та іншими процесуальними діями.
На підтвердження понесення витрат боржник надала копії посадкових документів.
Положеннями частини 1 статті 138 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Тобто усі витрачені сторонами кошти на переїзд до іншого населеного пункту (як самих сторін, так і їх представників), а також винаймання житла покладаються на самих учасників справи, які ці витрати здійснили.
А відтак понесені ОСОБА_1 витрати на квитки на потяг для прибуттям з м. Мукачево до м. Києва та у зворотному напрямку не підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 відповідно до ч.1 ст.138 ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст.139 ЦПК України свідку у зв`язку з викликом до суду відшкодовуються витрати, що пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
Право свідка на компенсацію витрат пов`язанихіз викликом до суду закріплено у ч.4 ст.69 ЦПК України.
Відповідно до ч.4 ст.69 ЦПК України свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов`язаних з викликом до суду.
Разом з тим, свідки не зверталися до суду першої інстанції з відповідною заявою та доказами про відшкодування їм витрат пов`язанихз переїздом до іншого населеного пункту.
Виходячи з вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, однак з помилкових мотивів, отже судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: