Справа №949/1593/26
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
12 серпня 2026 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про оскаження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №7699506 від 10 серпня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 425 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами адміністративного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст. 160 КАС України, а також вимогам ст. 161 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали адміністративного позову та додані до нього додатки, суд вважає за необхідне даний позов залишити без руху з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я тапо батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місцепроживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 КАС України, відповідачами в адміністративній справі є суб`єкти владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Вжите у цій нормі поняття "суб`єкт владних повноважень" визначається п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавець передбачив можливість виступати відповідачами у справі як органам, так і їх посадовим чи службовим особам.
Водночас, визначення статусу відповідача у кожній конкретній категорії справ залежить від характеру спірних правовідносин та матеріального закону, що їх регулює.
Позивачем у якості відповідачів у даній справі зазначено інспекторів патрульної поліції. Проте таке визначення відповідача є помилковим з огляду на специфіку розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Статтею 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про певні адміністративні правопорушення, зокрема, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З системного аналізу положень КУпАП та Закону України "Про Національну поліцію" випливає, що посадові особи, в тому числі інспекторів патрульної поліції, не діють як самостійні відокремлені суб`єкти владних повноважень. Вони під час складання постанови виступають не від власного імені, а від імені відповідного державного органу - Національної поліції України або її територіального/відокремленого підрозділу, з яким вони перебувають у службових правовідносинах.
Даний висновок повністю узгоджується із усталеною та обов`язковою для врахування правовою позицією Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 724/1039/16-а зазначено, що належним відповідачем у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення є саме відповідний орган Національної поліції, на який покладено функцію із розгляду справ про адміністративні правопорушення, а не особа, яка безпосередньо склала оскаржувану постанову.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 331/5301/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 742/2298/17 та від 23 грудня 2020 року у справі № 755/5433/19.
З огляду на викладене, інспектор поліції не може бути самостійним відповідачем у судовому спорі про скасування його постанови, оскільки належним відповідачем є саме юридична особа - державний орган, від імені якого цю постанову було винесено.
Отже, в порушення вказаних норм законодавства, вважаю, що позивач не вказав найменування належного відповідача, в тому числі його місцезнаходження; поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Крім того, неможливо встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача, оскільки надані позивачем документи не міститься відомостей щодо реєстрації місця проживання.
Відповідно до ст.ст. 25, 26 КАС України, територіальна підсудність справ щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності визначається за вибором позивача або за зареєстрованим місцем проживання (перебування, знаходження) позивача, або за місцезнаходженням відповідача.
Не зазначаючи у позовній заяві власної повної адреси зареєстрованого місця проживання та офіційної адреси місцезнаходження відповідача (органу поліції), позивач позбавляє суд можливості належним чином перевірити дотримання правил територіальної підсудності даної справи та встановити наявність правових підстав для її розгляду саме Дубровицьким районним судом Рівненської області.
Разом з тим, у тексті позовної заяви позивач зазначає про необхідність витребування у відповідача відеозапису з нагрудних бодікамер поліцейських.
Водночас, в порушення вимог статей 80, 160, 161 КАС України, позивачем не долучено до матеріалів справи окремого процесуального клопотання про витребування доказів.
Суд наголошує, що згадка про необхідність витребування доказів безпосередньо у тексті позову не замінює собою належним чином оформленої заяви.
Окрім цього, позивачем не надано доказів неможливості самостійного отримання вказаних відеозаписів або обґрунтування поважності причин, з яких такий доказ не може бути наданий суду особисто, що є обов`язковою умовою для витребування доказів судом відповідно до ч. 2 ст. 80 КАС України.
Також згідно з ч. 2 ст. 161 КАС України, у разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Разом з тим, за правилами ч. 9 ст. 44 КАС України визначено, що у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Відповідно до розділу 1 "Підсистема "Електронний суд" глави ІІІ "Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС" Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, вказано:
пунктом 24 зазначається - підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи;
пунктом 29 вказано, що у разі подання до суду документів в електронній формі учасник зобов`язаний у випадках, визначених процесуальним законодавством, надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку, коли інший учасник справи відповідно до внесених ідентифікаційних даних про нього має зареєстрований Електронний кабінет, функціонал Електронного суду в автоматичному режимі надає суду та учаснику справи доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів. В іншому випадку засобами Електронного суду користувача інформують про відсутність в іншого учасника справи зареєстрованого Електронного кабінету.
Отже, надсилання процесуальних документів до суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.
Таким чином, законодавцем надано сторонам та учасникам справи альтернативне право звернення до суду з позовними та іншими заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом) або в паперовій формі (з обов`язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом учасника справи (його представника)).
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20) та від 01 липня 2021 року у справі №9901/76/21 (провадження №11-137заі21).
При цьому, у разі направлення сторонами (учасниками) справи позовних та інших заяв, скарг та інших визначених законом процесуальних документів в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом), така сторона (учасник) справи відповідно до ч. 9 ст. 44 КАС України та п. 29 розділу 1 "Підсистема "Електронний суд" глави ІІІ "Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС" Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, зобов`язана надати або доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів листом з описом вкладення або доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів.
Так, позовна заява та додані до неї документи подані позивачем в електронній формі з використання сервісу "Електронний суд", при цьому, судом встановлено, що до позовної заяви не надано докази надсилання іншим учасникам справи її копії та копій доданих до неї документів.
Отже, подаючи позовну заяву до суду, позивач не виконав визначені законодавством та зазначені вище вимоги до позовної заяви.
Таким чином, вищевказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі у зв`язку з чим її слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення таких недоліків.
Так, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Водночас, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом подачі позовної заяви у новій редакції з приведенням останньої відповідно до вимог діючого Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, в силу ч. 1 ст. 169 КАС України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк п`ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст.169 КАС України,
п о с т а н о в и в:
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Стебльової-Оліщук Карини Володимирівни, ОСОБА_3 про оскаження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.