Справа №591/6350/20
Номер провадження 22-ц/816/2455/26
Категорія - 68
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
присутності:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , подану їх представником ОСОБА_6
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Ніколаєнко О.О. у м. Суми, повний текст рішення виготовлено 08.05.2026,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Юморанова В.М. про визнання права власності в порядку спадкування,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У жовтні 2020 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визнати за ним право власності на частину 2-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що він перебував у шлюбі з відповідачкою з 26 лютого 1993 року. Перебуваючи у шлюбі, вони з відповідачкою за рахунок спільних сумісних коштів подружжя та іпотеки, яка була повністю погашена під час перебування у шлюбі, придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ця квартира знаходилася в новобудові, то за рахунок їхніх з відповідачкою спільних коштів вони протягом декількох років робили в ній капітальний ремонт, бо вона була непридатна для проживання. Після закінчення капітального ремонту, в листопаді 2015 року, вони вселилися до спірної квартири, але до цього часу залишилися зареєстрованими в його квартирі по АДРЕСА_2 .
У зв`язку з тим, що спірна квартира була придбана ним та відповідачкою під час шлюбу за їхні спільні сумісні кошти, то вона являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя і кожен з них має на неї рівне право по 1/2 частині. Право власності на спірну квартиру зареєстровано на ім`я відповідачки, але остання у зв`язку з розірванням шлюбу не бажає в добровільному порядку визнавати за ним право власності на половину нерухомого майна, придбаного в шлюбі. Посилаючись на вказані обставини, просив визнати за ним право власності на частину 2-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2022 року до участі у справі за вказаним позовом як процесуальних правонаступників позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено його спадкоємців: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
19 липня 2023 року від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 вересня 2023 року позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири, вселення до квартири та встановлення порядку користування квартирою залишено без розгляду.
30 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну підстав позову, в якій просила визнати за нею право власності на 1/6 частину двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , у порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на частку у спільному сумісному майні, набутому подружжям за час шлюбу.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_4 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Судом встановлено, що спірна квартира була набута ОСОБА_7 та ОСОБА_3 у шлюбі, за рахунок спільних коштів та залучення іпотечного кредиту, який було повністю погашено до розірвання шлюбу. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя. Таким чином, на момент смерті ОСОБА_7 йому належало право на 1/2 частку у вказаній квартирі. Оскільки за життя ОСОБА_7 розпочав процедуру судового захисту свого майнового права, але рішення не було ухвалено у зв`язку з його смертю, це право (на визначення частки та визнання права власності) увійшло до складу спадщини згідно зі статтею 1218 ЦК України. Враховуючи, що частка спадкодавця у спірній квартирі становить 1/2, а кількість спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину, становить три особи, то частка кожного зі спадкоємців у спірному нерухомому майні становить по 1/6 частині.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
12.06.2026 представник відповідачів - адвокат Рижов С.Є подав до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08.05.2026 у справі № 591/6350/20 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити; стягнути з позивача на користь відповідачів судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що справа не має ухвали суду про заміну статусу з позивачів на відповідачів, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 51 ЦПК України про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. Пізніше суд у новому складі надає ОСОБА_5 та ОСОБА_4 новий статус - відповідачів, але цього разу ухвала протокольна. На думку представника апелянта, саме це підштовхнуло суд першої інстанції піти на крок вигадки протокольної ухвали, оскільки протокол не містить жодних вимог, передбачених до ухвал судів.
Суд без жодного обґрунтування не дослідив наявну у справі розписку про отримані кошти відповідачем на придбання спірної квартири, а також не дав оцінки факту визнання позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні, що ОСОБА_3 сама оплатила внесок за квартиру. Отже, судом допущено порушення принципу диспозитивності, що вважається недотриманням норм процесуального права. Суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення по справі, а висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.
Крім того, у справі № 591/6350/20 розглядалась вимога щодо визначення за ОСОБА_7 , як за подружжям, права власності на 1/2 частину квартири. Виходячи з обставин справи, можна дійти висновку, що подальший розгляд справи був неможливий, оскільки право, щодо якого заявлено вимогу, нерозривно пов`язане з особою спадкодавця та не може входити до складу спадщини. Саме тому залучення правонаступників померлого позивача ОСОБА_7 у справі щодо поділу майна подружжя було недоречним.
З огляду на вище зазначене, представник апелянта просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08.05.2026 по справі № 591/6350/20 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу
20.07.2026 позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника відповідачів - адвоката Рижова С.Є., а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 травня 2026 року у справі № 591/6350/20 залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу аргументовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 591/6350/20. Зокрема, зазначено, що суд першої інстанції фактично реалізував вказівки Верховного Суду щодо визначення належного складу учасників справи, оскільки протокольною ухвалою від 09.04.2025 залучив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до участі у справі у якості співвідповідачів. При цьому відсутність окремої ухвали про зміну процесуального статусу учасників сама по собі не призвела до порушення процесуальних прав сторін та не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки всі учасники справи були належним чином залучені до участі у процесі, користувалися передбаченими ЦПК України правами, подавали докази, пояснення, брали участь у судових засіданнях, що виключає будь-яке порушення принципів змагальності, рівності сторін чи права на справедливий суд.
Також відзив аргументовано тим, що доводи апелянта про недослідження розписки про отримані кошти та оплату ОСОБА_3 внеску за квартиру є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції дослідив подані докази, пояснення учасників справи та пояснення свідка, а відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя. Зазначено, що спірна квартира була набута ОСОБА_7 і ОСОБА_3 у шлюбі, за рахунок спільних коштів та залучення іпотечного кредиту, який було повністю погашено до розірвання шлюбу; на момент смерті ОСОБА_7 належало право власності на 1/2 частку у вказаній квартирі, а право на визначення частки та визнання права власності увійшло до складу спадщини згідно зі статтею 1218 ЦК України. Враховуючи, що спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину, є три особи, частка кожного зі спадкоємців у спірному нерухомому майні становить по 1/6 частині. Крім цього, суд першої інстанції критично поставився до поданої розписки, оскільки вона свідчить виключно про запозичення коштів і не вказує на їх використання, а також не вказує на те, чи були ці кошти повернуті чи ні, чи були вони витрачені на погашення кредиту чи ні; відповідачка презумпції спільності майна подружжя не спростувала та не довела суду, що спірна квартира є її особистою власністю.
Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду
У судове засідання з`явились позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 .
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , їх представник ОСОБА_6 та приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Юморанова В.М. належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явилися.
У телефонному режимі представник відповідачів ОСОБА_6 повідомив суд про те, що перебуває у щорічній відпустці, та заявив клопотання про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, порадившись на місці, постановила відмовити у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на таке.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі клопотання учасника судового процесу є дискреційними. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 16.03.2026 у справі № 128/1272/18, від 14.03.2025 у справі № 203/3889/23, від 21.12.2023 у справі № 686/23143/20, від 27.04.2020 у справі № 802/562/18-а та від 21.06.2018 у справі № 826/4504/17.
Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, реалізація якого залежить не лише від факту відсутності сторони чи її представника у судовому засіданні, а насамперед від встановлення неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їхньої участі, за умови належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
У цьому випадку учасники справи були належним чином повідомлені про її розгляд. Апеляційним судом створено необхідні умови для реалізації учасниками справи принципу змагальності сторін. Крім того, у матеріалах справи наявні всі необхідні документи та докази, достатні для її розгляду й ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
При вирішенні питання про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідачів колегія суддів також враховує встановлені процесуальним законодавством строки розгляду справи, необхідність забезпечення розумних строків її розгляду, баланс інтересів учасників справи, а також їх обізнаність про дату та час судового засідання.
З огляду на викладене, заслухавши думку учасників справи, які беруть участь у судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та вважає можливим розглянути її за відсутності інших учасників справи, оскільки їхня неявка не перешкоджає вирішенню спору, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
26 лютого 1993 року між ОСОБА_7 та відповідачкою ОСОБА_3 укладено шлюб (т. 1 а.с. 3).
У ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в період шлюбу народилися сини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т. 1 а.с. 109, 110).
26 листопада 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвано, що підтверджується копією рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2020 року, справа № 592/9543/20 (т. 1, а.с. 73).
З копії свідоцтва про право власності на майно від 27 березня 2022 року вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 . Загальна площа 57,70 кв.м., житлова площа - 30,30 кв.м. Свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 березня 2012 року № 139 (т. 1 а.с. 4).
Належність ОСОБА_3 на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (т. 1 а.с. 5).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дата формування 30 липня 2020 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 6).
Технічна характеристика квартири за адресою: АДРЕСА_1 визначена у копії технічного паспорту, з якого вбачається, що квартира складається з 2-х ізольованих жилих кімнат площею відповідно 17,3 кв.м та 13,0 кв.м, кухні - 9,2 кв.м, коридору - 9,4, кв.м, ванної кімнати - 3,4 кв.м, туалету - 1,3 кв.м, лоджії - 4,1 кв.м. Житлова площа квартири становить 30,3 кв.м, загальна її площа - 57,7 кв.м. (т. 1 а.с. 7-8).
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 25 травня 202 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями довідок про реєстрацію місця проживання особи від 25 травня 2021 року (т. 1 а.с.111, 112).
З копії актового запису про смерть № 2735 від 02 серпня 2021 року, наданого на запит суду Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 166).
Приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Юморанова В.М. на адресу ОСОБА_1 на її усне звернення надала відповідь про те, що оскільки право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за колишньою дружиною ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , визначити 1/2 (одну другу) частку квартири у спільній власності за ОСОБА_7 можливо на підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, тобто за згодою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та за згодою власника нерухомого майна, колишньої дружини спадкодавця, ОСОБА_3 ..
В разі надання зазначеними особами такої згоди, можливо буде визначити частку у спільному майні колишнього подружжя. Потім проводиться державна реєстрація права власності ОСОБА_7 про право на спадщину за законом на 1/2 частку вказаної квартири (т. 2 а.с. 114).
Як вбачається з копії спадкової справи після ОСОБА_7 , спадкоємцями за законом після його смерті є ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (том 5, а.с. 40-64).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення (постанова) у цій справі постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року, є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи. Зокрема, обов`язковим є висновок про те, що майнове право на частку у спільному майні подружжя, реалізацію якого спадкодавець розпочав шляхом звернення до суду, але яке не було визначене судовим рішенням на момент його смерті, трансформується у спадкові правовідносини та входить до складу спадщини на підставі статті 1218 ЦК України, а для задоволення позовних вимог правонаступника спадкодавця як спадкоємця необхідним є залучення до участі у справі всіх інших спадкоємців як належних відповідачів.
Щодо правового режиму спільної сумісної власності подружжя
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то майно, одержане за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні положення закріплені у частині третій статті 368 ЦК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, відповідно до якого діє презумпція спільності майна подружжя, набутого за час шлюбу, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, який її оспорює.
Цей підхід узгоджується з усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема з постановою колегії суддів Другої судової палати від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, згідно з якою відповідно до якого «у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя», а спростування цієї презумпції є процесуальним обов`язком сторони, яка надає докази протилежного.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічне положення щодо рівності часток дружини та чоловіка у разі поділу спільного майна закріплене у статтях 68-70 СК України, якими також визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а розпорядження спільним майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Отже, застосовуючи наведені норми до встановлених у справі обставин, колегія суддів виходить з того, що спірне майно, набуте подружжям за час шлюбу, презюмується таким, що належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності з рівними частками, доки ця презумпція не спростована належними та допустимими доказами.
Щодо трансформації майнового права у спадкові правовідносини
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Перелік прав та обов`язків, які не входять до складу спадщини як нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, встановлений статтею 1219 ЦК України, є вичерпним і не охоплює майнове право на частку у спільній сумісній власності подружжя. Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
З урахуванням наведеного та обов`язкового для суду висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у цій справі, колегія суддів виходить з того, що майнове право спадкодавця на частку у спільному майні подружжя, реалізацію якого він розпочав за життя шляхом звернення до суду з відповідним позовом, але яке не було визначене судовим рішенням до моменту його смерті, не припинилося зі смертю спадкодавця, а трансформувалося у спадкові правовідносини та увійшло до складу спадщини на підставі статті 1218 ЦК України.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Щодо процесуального правонаступництва та складу відповідачів
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Оскільки майнове право на частку у спільному майні подружжя увійшло до складу спадщини, належними відповідачами за позовом правонаступника спадкодавця є всі спадкоємці, які прийняли спадщину. Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у справі співвідповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне визначення процесуального статусу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не могли бути залучені до участі у справі як відповідачі з огляду на те, що раніше вони брали участь у справі як треті особи та процесуальні правонаступники первісного позивача.
Такі доводи ґрунтуються на формальному тлумаченні положень статті 51 ЦПК України та не враховують ані фактичного розвитку процесуальних правовідносин у цій справі, ані правової позиції Верховного Суду, викладеної безпосередньо у цій справі.
Як убачається з матеріалів справи, Зарічний районний суд міста Суми протокольною ухвалою від 08 червня 2021 року залучив до участі у справі № 591/361/21 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - дітей сторін (т. 1 а.с. 114-115).
При цьому ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 02 липня 2021 року справу № 591/361/21 було об`єднано зі справою № 591/6350/20 за позовом про визнання права власності на 1/2 частку квартири, вселення до квартири та встановлення порядку користування нею, із присвоєнням об`єднаній справі єдиного номера № 591/6350/20. Саме в межах цієї об`єднаної справи надалі здійснювалися процесуальні дії та ухвалювалися судові рішення.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28 вересня 2021 року провадження у справі було зупинено до залучення правонаступника позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 179-179зв).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2022 року до участі у справі за вказаним позовом як процесуальних правонаступників позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , було залучено його спадкоємців - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20 квітня 2022 року (т. 1 а.с. 212-212зв).
Отже, на цьому етапі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули процесуального статусу правонаступників первісного позивача, однак це не означало остаточного визначення їхнього матеріально-правового інтересу та належного процесуального статусу на всіх наступних етапах розгляду справи.
19 липня 2023 року від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення, в яких вони заперечували проти задоволення позовних вимог (т. 2 а.с. 161-161зв).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 11 вересня 2023 року позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, вселення до квартири та встановлення порядку користування залишено без розгляду (т. 3 а.с. 30).
Таким чином, після залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вони фактично перестали бути позивачами щодо відповідних вимог. Водночас після смерті первісного позивача та трансформації характеру спірних правовідносин постало питання не про збереження за ними попереднього процесуального статусу, а про визначення належного складу учасників спору з урахуванням їхнього нового матеріально-правового становища як спадкоємців.
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 591/6350/20, провадження № 61-3442св24, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності на частку квартири було скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що після смерті первісного позивача, процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_1 , первісні правовідносини між сторонами трансформувалися та перейшли у площину спадкових правовідносин. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку про необхідність визначення належного складу учасників спору, зазначивши, що для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_7 про визнання права власності на частку спадкового майна необхідним є залучення до участі у справі належного кола осіб, які мають відповідати за позовом, а саме інших спадкоємців ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) відповідачами у справі.
Отже, Верховний Суд у цій самій справі прямо визначив, що після трансформації первісних правовідносин у спадкові інші спадкоємці мають брати участь у справі саме як відповідачі. При цьому Верховний Суд наголосив, що визначення складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав.
Верховний Суд також зазначив, що суд першої інстанції, розглядаючи справу після залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , мав встановити належних відповідачів та вирішити питання про їх залучення до участі у справі. Водночас апеляційний суд не був наділений повноваженнями самостійно залучати співвідповідача або замінювати неналежного відповідача.
Таким чином, правова позиція Верховного Суду не залишає підстав для висновку про те, що попередня участь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як третіх осіб або процесуальних правонаступників первісного позивача виключала можливість їх подальшої участі у справі як відповідачів. Навпаки, саме Верховний Суд визначив їхній належний процесуальний статус при новому розгляді справи.
Після направлення справи на новий розгляд суд першої інстанції виконав зазначені вказівки Верховного Суду та протокольною ухвалою від 09 квітня 2025 року залучив ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до участі у справі в якості співвідповідачів (т. 5 а.с. 8).
30 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну підстав позову, в якій послалася на висновки Верховного Суду, викладені у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, та зазначила, посилаючись на частину четверту статті 49 ЦПК України, що фактичні обставини справи змінилися після закінчення підготовчого засідання, а первісні правовідносини трансформувалися та перейшли у площину спадкових правовідносин. Відповідачами у заяві зазначено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У заяві зазначено, що син ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на майно, після відкриття провадження у справі помер, а його спадкоємцями є ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які прийняли спадщину. За життя ОСОБА_7 судом не було ухвалено рішення у цій справі та не було визначено його частку у спірній квартирі. У зв`язку з цим ОСОБА_1 зазначила, що кожен із трьох спадкоємців має право на 1/6 частину спірної квартири, яка була об`єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_7 та відповідачки ОСОБА_3 (т. 5 а.с. 17-29).
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/6 частину двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на спільне сумісне майно, набуте у шлюбі (т. 5 а.с. 17-29).
Протокольними ухвалами суду від 27 травня 2025 року прийнято заяву про зміну предмета позову з урахуванням викладених у постанові Верховного Суду у цій справі висновків, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Юморанову В.М.
Отже, після направлення справи на новий розгляд позивачкою було змінено спосіб обґрунтування заявленої вимоги з урахуванням правової природи спірних правовідносин як спадкових, а судом, відповідно до висновків Верховного Суду, визначено належний склад учасників справи.
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Наведене положення процесуального закону, з одного боку, закріплює принцип диспозитивності та визначає межі судового розгляду, а з іншого - не позбавляє суд обов`язку визначити належний склад учасників справи відповідно до характеру спірних матеріально-правових відносин. Визначення належних відповідачів не є виходом суду за межі позовних вимог, оскільки спрямоване на забезпечення розгляду заявленої вимоги за участю осіб, права та обов`язки яких можуть бути безпосередньо зачеплені рішенням суду.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у цій справі, вказавши, що визначення у позові складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав, свобод та інтересів особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, залучивши ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до участі у справі як співвідповідачів, діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, відповідно до положень статей 13, 49, 51 ЦПК України та з урахуванням обов`язкових для суду висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2024 року у цій справі.
Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість процесуального правонаступництва після смерті ОСОБА_7 .
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що характер заявленої ОСОБА_7 позовної вимоги виключав можливість процесуального правонаступництва після його смерті, оскільки спірне право нібито було нерозривно пов`язане з його особою та не могло входити до складу спадщини.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 591/6350/20, провадження № 61-3442св24, тобто у цій же справі, роз`яснив зміст процесуального правонаступництва та зазначив: «процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього».
При цьому Верховний Суд зазначив, що «підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру», а також вказав, що «у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, зокрема, про визнання за ним права власності на 1/2 частку квартири, набуту сторонами у власність під час шлюбу. Саме цю вимогу Верховний Суд розглядав у постанові від 20 листопада 2024 року після смерті первісного позивача та участі у справі його процесуального правонаступника.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у цій справі, не встановив, що смерть ОСОБА_7 унеможливлює подальший розгляд зазначеної майнової вимоги. Навпаки, суд касаційної інстанції виходив із того, що після смерті первісного позивача його правонаступник продовжує участь у справі, а первісні правовідносини між сторонами трансформувалися у спадкові.
Зокрема, Верховний Суд зазначив: «після смерті позивача ОСОБА_7 , процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_1 , первісні правовідносини між сторонами трансформувалися і перейшли у площину спадкових, тому для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_7 про визнання права власності на частку спадкового майна необхідним є залучення до участі у справі належного кола осіб, які мають відповідати за позовом, а саме інших спадкоємців - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідачами у справі».
Отже, Верховний Суд у цій же справі прямо визнав можливість продовження розгляду спору після смерті первісного позивача та виходив із того, що спірне правовідношення не припинилося у зв`язку з його смертю, а набуло характеру спадкового правовідношення.
При цьому постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги правонаступниці первісного позивача про визнання права власності на 1/2 частку квартири скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, висновок апелянта про те, що після смерті ОСОБА_7 подальший розгляд справи був неможливим у зв`язку з особистим характером спірного права, суперечить висновкам Верховного Суду, зробленим безпосередньо у цій справі.
За своїм змістом вимога про визнання права власності на частку у нерухомому майні спрямована на захист майнового права, а не на реалізацію особистого немайнового права, нерозривно пов`язаного з особою позивача. Тому сама смерть позивача не припиняє такого спору, якщо матеріальне правовідношення допускає правонаступництво.
Щодо доводів апеляційної скарги про недослідження розписки та обставин придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_3 .
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , а суд першої інстанції безпідставно не врахував боргову розписку від 26 листопада 2011 року та факт здійснення нею платежу за квартиру.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю одного з подружжя є, зокрема, майно, набуте за час шлюбу за кошти, які належали йому особисто.
Отже, придбання майна одним із подружжя за особисті кошти може бути підставою для спростування презумпції спільності майна подружжя, однак обов`язок доведення відповідних обставин покладається на того з подружжя, хто посилається на особистий характер коштів.
Такий правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 755/12702/22 зазначив: «тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». При цьому Верховний Суд також вказав: «той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів».
При цьому сам факт отримання одним із подружжя грошових коштів від іншої особи не є достатнім доказом придбання спірного майна саме за ці кошти. У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 348/1829/16-ц розглядався довід про придбання квартири за особисті кошти, на підтвердження якого відповідач посилався, зокрема, на розписку про отримання грошових коштів у позику. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що така розписка сама по собі не спростовує презумпцію спільності майна, оскільки «вона не свідчить про те, що саме ці позичені кошти були використані відповідачем для придбання спірної квартири, з урахуванням також того, що вартість квартири перевищує розмір позики».
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 10 листопада 2023 року у справі № 755/12702/22 та від 17 серпня 2023 року у справі № 348/1829/16-ц.
Сам по собі факт отримання одним із подружжя грошових коштів, у тому числі за борговою розпискою, не свідчить про придбання за них конкретного майна. Для спростування презумпції спільності необхідно довести належність коштів одному з подружжя як особистих, їх збереження до моменту придбання майна та фактичне використання саме цих коштів для його придбання.
Згідно матеріалів провадження 26 листопада 2011 року ОСОБА_3 отримала від свого батька ОСОБА_8 300 000,00 російських рублів на придбання двокімнатної квартири із зобов`язанням повернути зазначені кошти протягом семи років. Водночас сама по собі ця розписка підтверджує лише факт отримання коштів та виникнення обов`язку щодо їх повернення, але не підтверджує їх фактичного використання для придбання саме спірної квартири.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б давали змогу встановити рух зазначених коштів від моменту їх отримання до моменту придбання квартири, їх безпосереднє спрямування на оплату квартири та частку у її вартості. Не доведено також, що зобов`язання за розпискою виконувалося виключно ОСОБА_3 за рахунок її особистих коштів.
При цьому спірна квартира набута сторонами у період шлюбу із залученням іпотечного кредитування, яке було погашено до розірвання шлюбу. За таких обставин сам факт здійснення ОСОБА_3 окремого платежу за квартиру не свідчить про його здійснення за рахунок особистих коштів, оскільки визначальним є джерело їх походження та належність відповідній особі на праві особистої приватної власності.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що факт використання коштів, отриманих ОСОБА_3 за борговою розпискою, для придбання спірної квартири та їх розмір у складі вартості квартири не доведено. Отже, підстав для спростування презумпції спільності майна подружжя та визнання квартири особистою приватною власністю ОСОБА_3 не встановлено.
За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо правового режиму спірної квартири є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги в цій частині - безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними у справі та додатково поданими доказами. При цьому висновки і мотиви, з яких рішення у цій справі було скасовано Верховним Судом та справу направлено на новий розгляд, є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи.
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги свідчать про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу після її направлення на новий розгляд, правильно визначив характер спірних правовідносин, належний склад учасників справи та правовий режим спірного майна, а також виконав обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2024 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам та вирішив спір з урахуванням обов`язкових висновків Верховного Суду.
Отже, апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстав для зміни розподілу судових витрат, понесених сторонами у суді першої інстанції, немає.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу відповідно до результату апеляційного перегляду. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для відшкодування апелянту понесених ним судових витрат за рахунок іншої сторони не встановлено.
Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, розподілу між сторонами не підлягають та залишаються за особою, яка їх понесла.
Оскільки предметом розгляду у цій справі є позов про визнання права власності на 1/2 частку квартири, а справа не належить до категорії малозначних справ, постанова апеляційного суду відповідно до статті 389 ЦПК України підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , подану їх представником ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 травня 2026 року у справі № 591/6350/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2026 року.
Головуючий - А.М. Худик
Судді: Я.Л. Петен
А.О. Замченко