УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 280/8397/25
адміністративне провадження № К/990/34742/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 280/8397/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови у внесенні відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі заяви ОСОБА_1 про внесення змін до військово-облікового документа від 08 серпня 2025 року відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі заяви ОСОБА_1 про внесення змін до військово-облікового документа від 08 серпня 2025 року відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 280/8397/25.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіривши доводи касаційної скарги у взаємозв`язку із визначеними скаржником підставами касаційного оскарження, Суд установив, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу другого пункту 1, пункту 17-1 Порядку № 932, статті 37 Закону № 2232-XII, а також порушує низку питань щодо можливості застосування зазначених положень до осіб, які раніше були визнані непридатними до військової служби та виключені з військового обліку, зокрема до набрання чинності Порядком № 932.
Водночас саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права та формулювання питань, відповідь на які, на думку скаржника, має надати суд касаційної інстанції, не є достатнім для належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі оскарження судових рішень на цій підставі скаржник повинен чітко зазначити конкретну норму матеріального права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, конкретизувати, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні цієї норми, викласти, як, на його переконання, відповідна норма повинна застосовуватися до встановлених у справі правовідносин, та сформулювати правовий висновок щодо її застосування, який, на думку скаржника, має бути сформований Верховним Судом.
Натомість наведене у касаційній скарзі обґрунтування зводиться переважно до викладення власного тлумачення положень Порядку № 932, Закону № 2232-XII, незгоди із застосуванням цих положень судами попередніх інстанцій та постановки перед Верховним Судом низки правових питань. При цьому скаржник не формулює у взаємозв`язку з кожною конкретно визначеною нормою права, щодо якої, як він стверджує, відсутній висновок Верховного Суду, який саме підхід до її застосування був помилково застосований судом апеляційної інстанції, яким має бути правильний механізм її застосування до спірних правовідносин та який конкретний висновок щодо застосування цієї норми має сформувати Верховний Суд.
Отже, наведені скаржником доводи не дають можливості виокремити питання застосування конкретної норми права, яке потребує вирішення Верховним Судом у межах підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України також не свідчить про належне обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження.
Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування саме цієї норми у подібних правовідносинах.
Отже, скаржник, посилаючись на зазначену підставу касаційного оскарження, повинен не лише навести постанову Верховного Суду та відтворити викладений у ній правовий висновок, а й зазначити конкретну норму права, яку, на його думку, суд апеляційної інстанції застосував усупереч такому висновку, та обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що переглядається, і у справі, в якій Верховний Суд сформулював відповідний висновок.
Натомість скаржник, посилаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24, обмежився твердженням про неврахування висновку щодо правового статусу особи, виключеної з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби, однак не навів належного обґрунтування подібності правовідносин у зазначеній справі та у справі, судові рішення в якій ним оскаржуються.
Самого лише збігу окремих фактичних обставин або належності спорів до однієї категорії правовідносин недостатньо для висновку про їх подібність у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Вирішальне значення мають юридичний зміст спірних правовідносин, нормативне регулювання, фактичні передумови виникнення, зміни та припинення відповідних прав і обов`язків, а також умови застосування норми права, щодо якої Верховним Судом сформовано висновок.
Скаржник не здійснив такого порівняльного аналізу та не продемонстрував, що у справі № 280/2880/24 і у справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли за співставних фактичних обставин, регулювалися тими самими нормами права у відповідній редакції та вимагали вирішення одного й того самого питання їх застосування.
За відсутності такого обґрунтування саме по собі посилання на постанову Верховного Суду не утворює підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд також звертає увагу, що значна частина доводів касаційної скарги фактично спрямована на повторну оцінку встановлених судами обставин справи, наданих сторонами доказів та незгоду скаржника з висновками судів попередніх інстанцій. Водночас такі доводи самі по собі не є підставами касаційного оскарження, визначеними частиною четвертою статті 328 КАС України, та не можуть підміняти необхідність належного викладення однієї або декількох із передбачених цією нормою виключних підстав касаційного перегляду.
Отже, наведене скаржником обґрунтування не дає можливості встановити належним чином визначені підстави касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України, що свідчить про невиконання вимог КАС України щодо змісту касаційної скарги.
За таких обставин касаційна скарга не містить належного викладення передбачених законом підстав касаційного оскарження судових рішень, а тому підлягає поверненню заявнику.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 280/8397/25 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін