Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
12 серпня 2026 року справа № 520/19558/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) , Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ) , Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_6 ) про визнання протиправним, скасування наказа та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харків № 2241 від 01.06.2026р. про призов та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 під час мобілізації, в особливий період в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_5 від 01.06.2026р. № 14 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини ОСОБА_1 ;
- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 від 03.06.2026р. № 155 та виключити зі списків особового складу зарахованих до списків тимчасово прибулого особового складу 03.06.2026р. в частині зарахування ОСОБА_1 ;
- зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_5 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_5 та звільнити від проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що службові особи навмисно не отримували документи та речі та незаконно утримували позивача ОСОБА_1 з 30.05.2026р. по 01.06.2026р. в порушення прядку мобілізації.
Позивач вважав, що 01.06.2026р. за відсутності ОСОБА_1 , який вже був відправлений до Полтави, фактично за попередньою змовою службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 під керівництвом начальника та голови і членів ВЛК було виготовлено завідомо підроблені : картку медичного обстеження та медичного огляду від 01.06.2026р. та довідку ВЛК від 01.09.2026р. № 2026-0601-1153-4933-7 про проведення медичного огляду ОСОБА_1 .
В позовній заяві стверджувалося, що насправді медичний огляд ОСОБА_1 не проводився, медичний огляд військовозобов`язаного не може бути проведений без аналізів та інших інструментальних операцій щоб встановити об`єктивний ступінь придатності до військової служби, таким чином постанова ВЛК від 01.06.2026р. складена формально без проведення фактичного огляду.
Крім того, зазначалося, що в оскаржуваних документах зазначено звання ОСОБА_1 як «солдат», однак згідно наявного у нього військового квитка НОМЕР_7 , виданого Харцизьким горвоєнкоматом Донецької області 30.11.1993р. зазначено про присвоєння позивачу звання - старший лейтенант запасу, состав - командний, ВУС 0418006.
Ухвалою суду від 13.07.2026р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
При цьому вказувалося на те, що твердження позивача про підробку документів спростовуються матеріалами справи та даними системи «Оберіг», оскільки згідно з витягом з Реєстру, 01.06.2026 р. позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до Довідки ВЛК від 01.06.2026р. № 2026-0601-1153-4933-7 позивач був визнаний «Придатним до військової служби» (Опис діагнозу: Здоровий). Вказаний документ є легітимним електронним документом, підписаним кваліфікованими електронними підписами (КЕП) голови комісії ОСОБА_2 та членів комісії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Оносової В.А. із зазначенням точного часу накладення підписів через ЕСОЗ (електронну систему охорони здоров`я).
Відповідач указував на те, що Військово-лікарська комісія є незалежним медичним органом (КНП «Міська поліклініка № 8» ХМР), тому ІНФОРМАЦІЯ_4 не має повноважень втручатися в хід медичного огляду або ставити під сумнів кваліфікацію лікарів. Якщо позивач був не згоден з висновком ВЛК, він, відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ (Наказ МОУ № 402), мав право оскаржити його до Центральної ВЛК, однак цього не зробив. Наявність чинної постанови ВЛК про придатність є імперативною та беззаперечною підставою для видання ТЦК та СП наказу про призов на військову службу.
Стосовно зазначення військового звання відповідач повідомив, що позивач, порушуючи правила обліку, з 2013 року не надав ТЦК та СП жодних військово-облікових документів під час взяття на облік (про що сам пише у позові), хоча в умовах воєнного стану, згідно законодавства, забов`язаний мати їх при собі і пред`являти на вимогу. Відповідно, посадові особи ТЦК та СП діяли на підставі наявної інформації. В обліковій картці в системі «Оберіг» позивач значиться як « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (код ВОС 097). Порядок призову був дотриманий відповідно до тих облікових даних, які об`єктивно існували в державному реєстрі на момент мобілізації.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_3 також позов не визнав і надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вказав, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 03.06.2026 №155 солдат ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 для проходження навчання за програмою базової загальновійськової підготовки, з 03 червня 2026 року зарахований до списків тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_3 , а отже є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби та він повинен виконувати обов`язки військової служби.
Окрім цього, командиром військової частини НОМЕР_3 не вчинялись жодні протиправні дії відносно позивача при прийнятті наказу (по стройовій частині) від 03.06.2026 №155 про зарахування його до списків тимчасово прибулого складу військової частини для проходження навчання за програмою базової загальновійськової підготовки.
Щодо зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини зазначалося, що відповідно до постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Отже, визнання протиправним і скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про мобілізацію, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, тобто не змінює її правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, а також не має своїм правовим наслідком визнання протиправним наказу командира військової частини в частині зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини.
Військова частина НОМЕР_5 також позов не визнала та надала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просила в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представниця позивача - адвокат Посметна М.М. надала відповіді на відзиви ІНФОРМАЦІЯ_4 , ВЧ НОМЕР_3 , ВЧ НОМЕР_5 , згідно яких наполягала на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є військовозобов`язаним, про що свідчать дані з інформаційної системи військового обліку, копії яких надані до матеріалів справи.
За результатами проходження військово-лікарської комісії відповідно до довідки від 01.06.2026 № 2026-0601-1153-4933-7, копія якої наявна в матеріалах справи, позивач був визнаний придатним до військової служби.
З врахуванням зазначеного, враховуючи відсутність у позивача відстрочки від призову на військову службу, оскаржуваним наказом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.06.2026р. № 2241 ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_5 .
В подальшому, наказом командира ВЧ НОМЕР_5 від 01.06.2026р. № 14 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 01.06.2026р. зараховано до списків особового складу, на всі види військового забезпечення при військовій частині НОМЕР_8 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 03.06.2026 №155 ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 для проходження навчання за програмою базової загальновійськової підготовки, з 03 червня 2026 року зарахований до списків тимчасово прибулого особового складу військової частини НОМЕР_3 .
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан.
В подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений та триває на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з вказаним Указом, мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначено статтею 22 Закону № 3543-XII.
Зокрема, приписами частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина п`ята статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
При цьому, статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до вимог ст.25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють, зокрема: (п.3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень); (п.4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації положень Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» від 27 січня 2023 р. № 76 (далі - Постанова №76) та затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану.
Пунктом 1 Порядку №76 визначено, що цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:
в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;
на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період; на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України;
на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, які є операторами протимінної діяльності та проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності).
Пунктом 2 Порядку №76 визначено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органі Міноборони, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони), в паперовій та/або електронній формі або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) відповідно до Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 Деякі питання бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану.
Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).
Аналіз наведених правових норм вказує на те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Своєю чергою, громадяни мають обов`язок з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) або у строки, визначені командирами військових частин.
Це також стосується військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які повинні з`явитися на виклики керівників відповідних органів.
Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 18.01.2024р. у справі №280/6033/22.
Доводи позовної заяви полягають у тому, що медичний огляд позивачу не проводився, а довідка ВЛК, якою позивача визнано придатним до військової служби не відповідають фактичному стану здоров`я позивача. Крім того, вказувалося, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 діяв у змові з членами ВЛК, а позивач незаконно утримувався працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Надаючи оцінку цим доводам, суд зауважує, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_8 , як встановлено судом в ході розгляду справи, не складав та не видавав позивачу довідку від 01.06.2026 № 2026-0601-1153-4933-7, а також не проводив позивачу медичний огляд, а лише керувався висновком, викладеним в цій довідці щодо придатності позивача до військової служби. В цій справі зазначена довідка від 01.06.2026 № 2026-0601-1153-4933-7 не оскаржується, як, за наявними у суду доказами, вона не оскаржувалась позивачем до вищестоящої ВЛК, яка наділена компетенцією з перегляду висновків ВЛК.
Що стосується посилань позовної заяви на змову членів ВЛК та ІНФОРМАЦІЯ_4 , в чому автором позовної заяви вбачалося порушення процедури мобілізації, то суд звертає увагу на те, що такі твердження наявними матеріалами справи не доводяться.
Також суд звертає увагу і на те, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору:
1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23:
1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;
2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;
3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів;
4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, наявність змови в цій справі має доводитися належними та допустимими доказами, проте, окрім посилань на цю обставину, жодних доказів на їх підтвердження стороною позивача до суду не надано.
Внаслідок наведених міркувань, суд вважає позовні вимоги про скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.06.2026р. № 2241 про призов ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно визначення військового звання позивача «солдат» як в оскаржуваному наказі ІНФОРМАЦІЯ_7 , так і в подальшому в оскаржуваних наказах ВЧ НОМЕР_5 та НОМЕР_3 , суд зауважує, що за поданими представником позивача доказами, а саме: Архівної довідки Галузевого державного архіву МОУ№ 179/1/9058 від 27.07.2026р. зазначено, що в наказі командуючого військами ІНФОРМАЦІЯ_9 (по особовому складу) АДРЕСА_4 від 01.09.1995р. № 96 зазначено про присвоєння звання «старший лейтенант» ОСОБА_1 . Однак, в цій справі, згідно наданої разом з позовною заявою копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_9 позивачем є ОСОБА_1 , тобто інша особа.
Що стосується посилань на дані військового квитка НОМЕР_7 , виданого Харцизьким горвоєнкоматом Донецької області 30.11.1993р., суд зауважує, що його, як вбачається з наданої до суду копії, складено на російській мові, де прізвище власника військового квитка також зазначено на російській мові. Внаслідок цього встановити належність зазначеного квитка позивачу не вбачається за можливе.
Суд зауважує при цьому, що згідно з частиною першою статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до частини першої та другої статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 15 КАС України).
За приписами частини четвертої статті 15 КАС України, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Таким чином, при зверненні до суду із позовною заявою або ж поданні відзиву, письмових пояснень, інших процесуальних документів, разом із документами, які виготовлені на іноземній мові, повинні бути подані належним чином засвідчені переклади на державну мову.
Вказана правова позиція зазначена Верховним Судом в постанові від 04.02.2025р. по справі № 420/9715/24.
Таким чином, доводи представника позивача про присвоєння позивачу раніше звання «старший лейтенант» є недоведеними в межах цієї справи.
Крім того, суд зауважує, що визначення військового звання позивача, як встановлено судом при розгляді справи, не мало вирішального значення для прийняття наказу ІНФОРМАЦІЯ_7 про призов на військову службу за мобілізацією, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 при прийнятті цього наказу керувався висновком ВЛК про придатність ОСОБА_1 до військової служби та відсутністю у нього права на відстрочку.
Суд при цьому зауважує, що порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Тобто, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
Наведені вище обставини також свідчать про необгрунтованість позовних вимог про скасування наказів командира Військової частини НОМЕР_5 від 01.06.2026р. № 14 та командира Військової частини НОМЕР_3 від 03.06.2026р. № 155 щодо ОСОБА_1 , а також позовних вимог в зобов`язальній частині, як похідних.
При цьому суд ураховує, що фактично доводи про незаконність зазначених наказів зведено до незаконності наказу ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.06.2026р. № 2241 ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_5 та невідповідність військового звання позивача. Як вказувалося, ці доводи судом визнано необгрунтованими.
Крім того, суд вважає за належне звернути увагу позивача на тому, що Верховним Судом запроваджено правовий підхід, який визначив незворотність призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.02.2025 р. у справі №160/2592/23 зазначено, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
А отже, навіть скасування наказу ТЦК та СП про призов особи на військову службу під час мобілізації не призведе до звільнення з військової служби.
Суд ураховує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров