ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 440/15766/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 р. (ухвалене суддею Удовіченко С.О., повний текст якого складено 20.04.2026 р.) по справі № 440/15766/25
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейківпісок"
до Гоголівська селищна рада Миргородського району Полтавської області
про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лейківпісок» (в подальшому - ТОВ «Лейківпісок») звернулося до суду з адміністративним позовом до Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, в якому просило визнати протиправним та нечинним рішення 46-ї сесії 8-го скликання Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 10.10.2023 р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення, площею 9,9481 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населеного пункту на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області» в повному обсязі із моменту його прийняття.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 р. позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 р. та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судові засідання призначені на 30.06.2026 р., 14.07.2026 р., 04.08.2026 р. апелянт свого представника не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, представник апелянта подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просила визнати поважними причини її неявки у судове засідання, призначене на 04.08.2026 р., у зв`язку з находженням на лікарняному. Вказане клопотання суд апеляційної інстанції залишає без задоволення, оскільки, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити в її задоволенні.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 25.01.2022 р. між ТОВ «Лейківпісок» та Гоголівською селищною радою Миргородського району Полтавської області укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ТОВ «Лейківпісок» набув в оренду строком на 15 років земельну ділянку комунальної форми власності, площею 9,9481 га, з кадастровим номером [номер приховано]:00:002:1074 з цільовим призначенням "11.01 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами», розташовану за межами населеного пункту на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області.
Згідно з пунктом 4 договору оренди від 25.01.2022 р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки, на дату укладення договору становить 20783,89 грн.
Судовим розглядом встановлено, що позивач на підставі спеціального дозволу на користування надрами № 4625 від 18.12.2007 р. та невід`ємного додатку до нього має право на видобування корисних копалин в межах цієї ділянки (пісків, придатних для виробництва силікатної цегли та для виробництва комірчастих силікатних бетонів та цегли), що, зокрема, підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-630[телефон приховано] від 20.04.2023 р., НВ-9974453412025 від 16.08.2025 р.
Право оренди ТОВ "Лейківпісок" на земельну ділянку, площею 9,9481 га, з кадастровим номером [номер приховано]:00:002:1074 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.04.2023 р., номер запису про інше речове право 50009590, що підтверджується витягом № 329859598 з цього реєстру від 21.04.2023 р.
Рішенням 46-ї сесії 8-го скликання Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 10.10.2023 р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення 9,9481 га кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населеного пункту на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області», керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 12, 20, 123, 124, 201 Земельного кодексу України, статтею 288 Податкового кодексу України, Закону України "Про оцінку земель", розглянувши технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, 9,9481 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населених пунктів на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, розроблену ФОП « ОСОБА_1 », враховуючи рекомендації постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, Будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, Благоустрою, комунального господарства, природокористування та охорони довкілля, на позачерговій сорок шостій сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області вирішено затвердити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, 9,9481 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населених пунктів на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області з визначеною нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки - 9525091,87 грн., у розрахунку на 1 м2 земельної ділянки - 95,75 грн/м2.
Відповідно до витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-630[телефон приховано] від 20.04.2023 р. , нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:002:1074 станом на 20.04.2023 р. становила 20783,89 грн.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9974453412025 від 16.08.2025 р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:00:002:1074 станом на 24.02.2025 р. становить 11212176,14 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів статті 201 Земельного кодексу України грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку земель", об`єктами оцінки земель є: територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території оціночних районів та зон, земельні ділянки чи їх частини або сукупність земельних ділянок і прав на них, у тому числі на земельні частки (паї), у межах території України.
Частинами 1, 2 статті 15 Закон України "Про оцінку земель" встановлено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 18 Закон України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закон України "Про оцінку земель", за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про землеустрій", замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором. Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про землеустрій», розробники документації із землеустрою мають право: виконувати роботи із складання документації із землеустрою; погоджувати із замовником наукові, технічні, економічні та інші вимоги до документації із землеустрою, строк виконання робіт, їх вартість та порядок оплати; вимагати індексації вартості виконаних робіт із землеустрою в порядку, встановленому законом; г) авторства на створену ними документацію із землеустрою; здійснювати авторський нагляд за реалізацією заходів, передбачених документацією із землеустрою; д) вимагати зупинення робіт, що виконуються з порушенням документації із землеустрою і призводять до нецільового використання земель та їх псування; е) вносити пропозиції щодо оновлення застарілої або розробки нової документації із землеустрою. Розробники документації із землеустрою зобов`язані, зокрема, а) дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою; б) інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою; в) виконувати всі умови договору; г) виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку земель», технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Підставою для відмови у затвердженні технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок може бути лише її невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до закону нормативно-правових актів або розташування земель чи земельних ділянок на території іншої сільської ради. Рішення про відмову в затвердженні технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок має містити посилання на конкретні норми законів та прийнятих відповідно до закону нормативно-правових актів, яким суперечить відповідна технічна документація. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України, рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Пунктами 34-35 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в подальшому - Закон № 280/97-ВР) визначено перелік питань, які відносяться до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад, до яких, серед іншого, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 10 ст. 59 Закон № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно з ч. 12 ст. 59 Закон № 280/97-ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Згідно ст. 1 Закону № 1160-IV, регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що нормативно-правові акти - це акти, які встановлюють, змінюють (скасовують), припиняють загальні правила регулювання однотипних відносин; розраховані на широке коло осіб та на довгострокове неодноразове застосування; зазвичай невизначеність дії у часі; встановлюють загальні правила поведінки; регулювання однотипних відносин; ті, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення; не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 20.05.2022 р. у справі № 160/9717/21, від 11.09.2023 р. у справі № 320/258/19, від 04.04.2024 р. у справі № 320/2796/23 та від 14.11.2024 р., у справі № 420/11571/21, від 19.03.2025 р. у справі № 361/193/17.
Статтею 1 Господарського кодексу (в подальшому - ГК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарські відносини як відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між суб`єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ст. ст. 42, 52 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку; некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що державна регуляторна політика охоплює всі сфери та галузі, у яких можливе здійснення господарської та підприємницької діяльності, не забороненої законами України, та засоби державного регулювання такої діяльності, у яких держава будь-яким чином встановлює правила поведінки для суб`єктів господарювання.
Основними засобами регулюючого впливу держави є, зокрема: правила та процедури щодо входження на ринок і виходу з нього суб`єктів господарювання, їх створення та ліквідації; ліцензування певних видів господарської діяльності; дозвільна система на провадження певного виду господарської діяльності; правила та процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не підпадають під дозвільну систему на провадження певного виду господарської діяльності; правила щодо обсягу та процедур подачі обов`язкової звітності; тарифне і нетарифне регулювання; організація державного контролю за господарською діяльністю; отримання погоджень від органів державної влади або третіх осіб.
Таким чином, регулюючий вплив держави на діяльність суб`єктів господарювання поширюється на всі правовідносини між суб`єктами господарювання, які мають місце в законодавчо регульованій сфері, а також охоплює собою адміністративні відносини між ними та органами влади під час реалізації прав та обов`язків, передбачених актами законодавства, нормативними та нормативно-правовими актами.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду у справах від 05.07.2023 р. у справі № 160/3064/22 від 30.06.2025 р. у справі № 420/4475/24.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що лише за умови відповідності акта відповідного регуляторного органу системі визначених вимог, він вважається регуляторним та до нього мають бути застосовані положення наведеного Закону.
3окрема, регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ суб`єкта владних повноважень, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: 1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; 2) встановлення, зміна чи скасування норм права (застосування неодноразово та щодо невизначеного кола осіб). Особливу увагу при визначенні акта регуляторним слід звертати на відносини, що є предметом регулювання цього акта, та його вплив на ці відносини.
Таким чином, лише за сукупної наявності всіх зазначених характеристик, відповідний акт є регуляторним та при його прийнятті уповноважений регуляторний орган повинен дотримуватись процедури, що встановлена Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки мають ознаки нормативно-правового акта, оскільки прийняті уповноваженим органом суб`єкта владних повноважень, змінюють норми права, скасовують інший правовий акт, поширюються на невизначене коло осіб (платників орендної плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним) та спрямовані на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання.
Крім того, відсутність безпосередньо в оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування норми щодо встановлення зокрема базової вартості м2, не може бути підставою для невизнання такого акта регуляторним, оскільки відповідне положення міститься у технічній документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та в розумінні наведеного вище припису статті 3 Закону № 1160-IV є достатнім для визнання такого акта регуляторним.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладені в постановах Верховного Суду від 04.07.2024 р. у справі № 520/16250/23 та від 14.11.2024 р. у справі № 420/11571/21, від 10.03.2025 р. у справі № 320/10183/22.
Судовим розглядом встановлено, що 10.10.2023 р. Гоголівською селищною радою Миргородського району Полтавської області прийнято рішення "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення, 9,9481 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населеного пункту на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області", яким вирішено затвердити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, 9,9481 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населених пунктів на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області з визначеною нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки - 9525091,87 грн., у розрахунку на 1 м2 земельної ділянки - 95,75 грн./м2.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення є нормативно-правовим регуляторним актом та, відповідно, на процедуру його розробки, оприлюднення та прийняття поширюються вимоги Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.
Статтею 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право: подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів; подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю; бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів; самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду; одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
Статтею 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
Відповідачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано доказів дотримання процедури прийняття регуляторного акту, зокрема: щодо оприлюднення плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів або змін до нього.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що недотримання уповноваженим органом влади обов`язкових процедурних вимог регуляторного законодавства під час розробки, обговорення та ухвалення документа є самостійною підставою для визнання такого акта протиправним та нечинним.
Аналогійний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 461/8220/13-а, та постанові Верховного Суду від 14.05.2025 р. у справі № 320/44099/23.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення 46-ї сесії 8-го скликання Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області від 10.10.2023 р. "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення, 9,9481 га, кадастровий номер [номер приховано]:00:002:1074 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01) за межами населеного пункту на території Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області" необґрунтоване у зв`язку з чим підлягає скасування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апелянта, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 р. - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 р. по справі № 440/15766/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 12.08.2026 року