П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
04 серпня 2026 року справа 160/17210/25
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,
при секретарі Личкатій Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 (суддя Олійник В.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності; третя особа Військова частина НОМЕР_1
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 12.06.2025 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 08.07.2024, внаслідок травми, захворювання, так, пов`язаного з проходженням військової служби;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2025, прийнятому в спрощеному провадженні, відмовлено у задоволенні позову. Прийняте рішення суд мотивував тим, що відмова комісії Адміністрації Держспецтрансслужби у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є правомірною, оскільки позивачем не надано документа, що підтверджує відсутність стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння на момент отримання травми, що є обов`язковою вимогою пункту 21 «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013.
В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що позивач перебував у лікарні та не знав про необхідність самостійно здавати аналізи на наявність алкоголю чи наркотичних речовин, і не може бути позбавлений одноразової грошової допомоги за недбалість військової частини. Зазначає, що військова частина НОМЕР_1 провела службове розслідування, не знайшла доказів перебування позивача у стані сп`яніння, а тягар доказування в адміністративних справах покладений на суб`єкта владних повноважень. Посилається на те, що ним отримано довідки з медичних закладів на підтвердження відбирання біологічних зразків (крові та сечі), службову характеристику, в якій зазначено, що у вживанні алкогольних напоїв або наркотичних речовин позивач помічений не був, а також відповідь військової частини № НОМЕР_3 від 14.05.2025, згідно з якою огляд на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння в день травмування не проводився, і за період з червня по липень 2023 року позивач до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за перебування у стані сп`яніння не притягувався.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту у період з 07.04.2022 по 27.05.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 27 від 07.04.2022 рядового ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця-номера обслуги 3 взводу охорони НОМЕР_4 роти охорони НОМЕР_5 батальйону охорони.
Перебуваючи на варті у відпочивальній зміні 01.06.2023, близько 17:00, , під час спроби зняти кітель з дерева, гілка вдарила позивача в обличчя й зачепила ліве око, внаслідок чого він отримав травму лівого ока - контузію важкого ступеню лівого ока, субкон`юнктивальний розрив склери з випадінням внутрішніх оболонок, іридодіаліз, дислокацію кришталика в склисте тіло, гемофтальм.
Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 №1055 «про обставини травми» медичне обстеження щодо наявності в організмі алкоголю (наркотичних засобів, токсичних або отруйних речовин) на час, коли стався нещасний випадок, не проводилось.
Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААД № 098039 від 27.08.2024 позивачу присвоєно ІІІ групу інвалідності з 08.07.2024 (травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби). Причина інвалідності: внаслідок служби по зору.
Позивач 14.09.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив виплатити йому одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи інвалідності.
Командиром військової частини 17.09.2024 складено та направлено до Адміністрації Держспецтрансслужби подання про призначення виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.
Комісією Адміністрації Держспецтрансслужби з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, 09.10.2024 відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, що підтверджується Протоколом комісії №592.
Рішення комісії обґрунтовано тим, що на підставі статей 16, 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктів 21 та 29 Порядку №975 у зв`язку з тим, що відсутня інформація, що травма військовослужбовця не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 №518/1.6/1311 від 22.10.2024 позивача повідомлено про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 №1797 від 14.05.2025 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що 01.06.2023, в день травмування позивача, огляд на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння не проводився; за період з червня по липень 2023 року позивач до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за перебування у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння не притягувався.
У службовій характеристиці від 10.05.2024 зазначено, що позивач зарекомендував себе з позитивної сторони, у вживанні алкогольних напоїв або наркотичних речовин помічений не був, додаткового контролю з боку командирів та начальників не потребує.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок №975).
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства; г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 21 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подаються уповноваженому органу для виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, серед яких - копія документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що стаття 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Зазначена норма встановлює негативні передумови для відмови у виплаті допомоги, а не позитивні умови для її призначення. Тобто, відмова у виплаті одноразової грошової допомоги можлива лише за наявності доведених обставин, передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння тощо.
Водночас, обов`язок перевірити, чи не настала інвалідність за обставин, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», покладено на орган, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, а не на військовослужбовця.
Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, фактично поклав на позивача обов`язок доведення негативного факту -відсутності стану сп`яніння, тоді як відповідно до частини 2 статті 77 КАС України саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність свого рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається, що:
за результатами службового розслідування, проведеного комісією військової частини НОМЕР_1 , не встановлено жодних обставин, які б свідчили про перебування позивача у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння на момент отримання травми;
у службовій характеристиці від 10.05.2024 зазначено, що позивач у вживанні алкогольних напоїв або наркотичних речовин помічений не був;
за період з червня по липень 2023 року позивач до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за перебування у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння не притягувався;
огляд на стан алкогольного та наркотичного сп`яніння в день травмування (01.06.2023) не проводився, що підтверджується відповіддю військової частини № НОМЕР_3 від 14.05.2025;
причиною нещасного випадку, згідно з актом розслідування, є власна необережність позивача;
наміру ухилення від військової служби позивач не мав, нестатутних взаємовідносин стосовно нього виявлено не було.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність обставин, передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Відповідачі не надали жодних доказів перебування позивача у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння на момент отримання травми, вчинення ним злочину чи адміністративного правопорушення або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Сама по собі відсутність медичного обстеження на наявність в організмі алкоголю, наркотичних засобів чи токсичних речовин, яке не було проведено з вини військової частини (а не позивача), не може бути підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки це фактично покладає на військовослужбовця негативні наслідки бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 17 Порядку №975, у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Щодо належності відповідачів, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 22 Порядку №975 призначення одноразової грошової допомоги здійснюється, зокрема, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, в яких передбачено проходження військової служби. Наказом Міноборони №154 від 05.03.2024 затверджено Положення про Комісію Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Оскільки позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту, а рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги прийнято саме комісією Адміністрації Держспецтрансслужби (Протокол №592 від 09.10.2024), належним відповідачем у частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову є Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту. Документи позивача на розгляд Комісії Міністерства оборони України не надходили, рішення по них Міністерством оборони України не приймалося.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, не врахувавши вимоги частини 2 статті 77 КАС України щодо покладення тягаря доказування на суб`єкта владних повноважень, та не надавши належної оцінки наявним у справі доказам, які свідчать про відсутність обставин, передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення комісії Адміністрації Держспецтрансслужби з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №592 від 09.10.2024, про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, колегія суддів зазначає, що оскільки рішення про відмову визнається протиправним, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту повторно розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків суду, оскільки безпосереднє зобов`язання виплатити допомогу є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Водночас, оскільки позивач просив зобов`язати саме Міністерство оборони України призначити та виплатити допомогу, а документи позивача до Комісії Міністерства оборони України не надходили і рішення по них не приймалося, у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України слід відмовити.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29- 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241-245, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 08.07.2024, внаслідок травми, захворювання пов`язаного з проходженням військової служби.
Зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду, викладених в цій постанові.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з 04.08.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови, у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повну постанову складено 06.08.2026.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді О.В. Головко
судді Т.І. Ясенова