ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
11 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 160/12608/26
Суддя І інстанції - Маковська О.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Кальника В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними висновки Акту службового розслідування від 15.04.2026 року в частині, що стосуються вини Позивача у заподіянні матеріальної шкоди державі в межах визначеної суми - 76 129,02 грн.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 скасувати Акт службового розслідування від 15.04.2026 року в частині, що стосуються вини Позивача у заподіянні матеріальної шкоди державі в межах визначеної суми - 76 129,02 грн.;
- визнати протиправним пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 № 553 "Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди" про притягнення Позивача до матеріальної відповідальності на суму 76 129,02 грн.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 скасувати пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 № 553 "Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди" про притягнення Позивача до матеріальної відповідальності на суму 76 129,02 грн.;
- визнати протиправними дії військової частини щодо фактично утриманих з Позивача коштів із щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути Позивачу фактично утримані кошти із щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців.
Також, 16 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити адміністративний позов шляхом зупинення дії наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 № 553 "Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди" ухвалою суду до розгляду справи по суті.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що станом на дату направлення позовної заяви до адміністративного суду, на виконання оскаржуваного наказу, з позивача здійсняються утримання у розмірі 20 відсотків грошового забезпечення. Оскаржуваний наказ від 28.04.2026, на думку позивача, містить очевидні ознаки протиправності, а невжиття заходів по забезпеченню позову з урахуванням притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності призведе до негативних наслідків для позивача, а саме до скрутного матеріального становища.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 №553 «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди» в частині утримання коштів в розмірі 20% із щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №160/12608/26.
Зазначена ухвала мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може істотно чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила її скасувати повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована відсутністю підстав для забезпечення позову. Вказує на те, що судом не встановлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151, 154 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Приписами частини другої статті 150 КАС України ( у редакції, чинній на час подання заяви) установлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, тобто механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Проте, конструкція частини першої статті 150 КАС України свідчить про те, що підстави забезпечення позову, визначені частиною другою цієї норми КАС України, є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову усупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
За правилами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Приписами частин четвертої - шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.
Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:
- обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;
- таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;
- забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);
- суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.
Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого указала, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову (в свою чергу) - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Суд апеляційної інстанції підкреслює, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, так як суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Поряд з цим, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів.
Повертаючись до обставин справи колегія суддів зазначає, що ключовими аргументами ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову є:
- станом на дату направлення позовної заяви до адміністративного суду, на виконання оскаржуваного наказу з позивача здійснюється утримання у розмірі 20 відсотків;
- оскаржуваний наказ від 28.04.2026 містить очевидні ознаки протиправності;
- невжиття заходів по забезпеченню позову з урахуванням притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності призведе до негативних наслідків для позивача, а саме до скрутного майнового становища.
З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу протиправним ( та його скасування), утримані суми будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної частиною третьою статті 14 Закону № 160-IX, що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. Отже, майнові втрати, які потенційно можуть бути відшкодовані, не формують тієї шкоди, яка відповідно до частини другої статті 150 КАС України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2026 у справі №520/25813/25.
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, посилання позивача на наявність очевидних ознак протиправності наказу від 28.04.2026, як на підставу для забезпечення позову є безпідставними, наказ від 28.04.2026 не входить до заявлених позивачем позовних вимог, а оцінка правомірності наказів, зокрема, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2026 № 553 "Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди" про притягнення Позивача до матеріальної відповідальності на суму 76 129,02 грн., може бути надана судом після дослідження усих обставин справи при розгляді справи по суті.
Відповідно, зважаючи на те, що з наданих позивачем документів не вбачається підстав, за яких суд може відповідно до частини другої статті 150 КАС України вжити заходів забезпечення позову, колегія суддів робить висновок про те, що позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки його тимчасові майнові втрати, в силу закону будуть повністю компенсовані у разі задоволення позову, а надані стороною позивача докази не підтверджують ризик незворотної шкоди.
За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення заяви про забезпечення позову порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цієї заяви є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та прийняття нової постанови якою у задоволені заяви про забезпечення позову слід відмовити повністю.
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктами 2, 4 статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 11 серпня 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Кальник