ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 694/1251/26 Суддя (судді) першої інстанції: Кравченко Т.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.
за участю секретаря Коренко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 червня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
В С Т А Н О В И Л А
ОСОБА_1 звернувся до Звенигородського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, поліцейського Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області старшого сержанта поліції Захарченка Сергія Вікторовича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №7087028 від 25 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 18 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №7087028 від 25 квітня 2026 року та направлено справу на новий розгляд до Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
Представник позивача - адвокат Бабенко Р.В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Додатковим рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 червня 2026 року заяву представника позивача задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення у відповідній частині та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у повному заявленому розмірі - 8 000,00 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а додаткове рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно зі статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також ураховує критерії, визначені частиною дев`ятою статті 139 КАС України, зокрема пов`язаність витрат із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність їх розміру до предмета спору та значення справи для сторін.
Отже, сам по собі факт укладення договору про надання професійної правничої допомоги та визначення сторонами певного розміру гонорару не означає безумовного обов`язку іншої сторони компенсувати відповідну суму у повному обсязі.
Суд, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, повинен виходити не лише з умов договору між адвокатом та клієнтом, а й оцінювати фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи, її необхідність для розгляду конкретної справи, складність спору, витрачений час та відповідність заявленої до компенсації суми критеріям розумності й співмірності.
При цьому розмір гонорару, погоджений між адвокатом та клієнтом, характеризує договірні відносини між ними, тоді як визначення суми, яка підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони, здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених процесуальним законом.
Аналогічний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду, яка наголосила, що домовленості між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару є обов`язковими саме у межах правовідносин між цими особами, тоді як при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен самостійно оцінити їх розумність та співмірність зі складністю справи, її значенням для сторони та іншими істотними обставинами.
Отже, розмір гонорару, погоджений сторонами договору про надання правничої допомоги, не є безумовно обов`язковим для суду при визначенні суми, яка має бути компенсована іншою стороною спору.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн представником позивача надано ордер від 27 квітня 2026 року, договір про надання правничої допомоги від 27 квітня 2026 року, розрахунок вартості наданих послуг (гонорару), акт наданих правничих послуг (виконаних робіт), а також квитанцію про отримання готівкових коштів.
Відповідно до акта наданих правничих послуг адвокатом надано усну консультацію щодо обставин винесення постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №7087028 від 25 квітня 2026 року; здійснено вивчення та правовий аналіз наданих клієнтом документів, матеріалів справи та релевантної судової практики; підготовлено, складено та оформлено позовну заяву про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення; сформовано пакет додатків до позовної заяви.
Зазначено, що на виконання відповідних робіт адвокатом витрачено 8 годин із розрахунку 1 000,00 грн за одну годину роботи.
Таким чином, колегія суддів не ставить під сумнів ані факт надання позивачу професійної правничої допомоги, ані наявність у нього відповідних витрат.
Водночас предметом апеляційного перегляду в цій частині є не питання існування таких витрат, а правильність визначення судом першої інстанції тієї їх частини, яка з урахуванням вимог статей 134, 139 КАС України підлягає компенсації за рахунок відповідача.
Дослідивши характер та обсяг зазначених в акті послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена до відшкодування сума у розмірі 8 000,00 грн не відповідає критеріям співмірності зі складністю цієї справи та фактичним обсягом виконаної адвокатом роботи.
Спір у цій справі не характеризується значною фактичною чи правовою складністю.
Предметом судового розгляду була правомірність однієї постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
Справа не вимагала опрацювання значного обсягу матеріалів, дослідження складних чи нетипових правовідносин, проведення складних юридичних розрахунків або формування правової позиції з питання, щодо якого відсутня усталена судова практика.
Колегія суддів також враховує, що зазначені в акті послуги з вивчення та правового аналізу документів, матеріалів справи і судової практики безпосередньо пов`язані з підготовкою позовної заяви та за своїм змістом є необхідними складовими процесу її складання.
Так само формування пакета додатків до позовної заяви є організаційною дією, безпосередньо пов`язаною з підготовкою та поданням відповідного процесуального документа.
Колегія суддів також ураховує, що при визначенні розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, оцінці підлягає не формальна кількість зазначених у акті адвокатських послуг, а їх фактичний зміст, необхідність та співвідношення з обсягом реально виконаної роботи.
Поділ єдиного процесу підготовки процесуального документа на окремі складові - ознайомлення з матеріалами, аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції, складання позовної заяви та підготовку додатків - сам по собі не свідчить про необхідність окремого відшкодування кожної такої дії у заявленому сторонами розмірі.
Визначальним є те, чи був заявлений обсяг часу об`єктивно необхідним для належного надання правничої допомоги у конкретній справі та чи відповідає загальна сума компенсації критеріям розумності і співмірності.
Відтак наведені в акті види робіт не можуть оцінюватися ізольовано один від одного таким чином, щоб їх формальне розмежування призводило до необґрунтованого збільшення загальної вартості професійної правничої допомоги, яка має бути компенсована за рахунок іншої сторони.
Посилання апелянта на погоджену сторонами погодинну ставку у розмірі 1 000,00 грн та зазначення в акті про витрачення адвокатом восьми годин часу не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.
Наявність погодинної форми оплати визначає спосіб формування гонорару у відносинах між адвокатом та клієнтом, однак не усуває обов`язку суду перевірити, чи відповідає заявлена кількість годин характеру і складності конкретної справи, обсягу фактично виконаної роботи та часу, який був об`єктивно необхідним для її виконання.
Саме тому зазначення адвокатом у акті восьми годин роботи не породжує автоматичного обов`язку відповідача компенсувати 8 000,00 грн, якщо суд за результатами оцінки конкретних обставин справи встановив, що такий розмір витрат є неспівмірним із складністю спору та фактичним обсягом наданої правничої допомоги.
Погодження клієнтом та адвокатом відповідного розміру гонорару не обмежує їх свободу договору та не ставиться судом під сумнів.
Однак зобов`язання клієнта сплатити адвокату визначений договором гонорар і обов`язок іншої сторони компенсувати такі витрати є різними за своєю правовою природою питаннями.
Суд не втручається у договірні відносини адвоката та клієнта і не змінює погоджений ними розмір гонорару, а лише визначає суму витрат, яка з огляду на встановлені процесуальним законом критерії підлягає покладенню на іншу сторону спору.
Тому наявність доказів фактичної сплати 8 000,00 грн також не означає автоматичного стягнення всієї цієї суми за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішальним при розподілі відповідних витрат є встановлення їх реальності, необхідності та розумності з урахуванням конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що компенсації підлягають судові та інші витрати за умови доведення того, що вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Аналогічний підхід застосовується при вирішенні національними судами питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів враховує і результат розгляду основного спору.
Разом із тим сприятливий для позивача результат розгляду справи сам по собі не є підставою для автоматичного покладення на відповідача всіх витрат, погоджених між позивачем та його адвокатом, без оцінки їх співмірності відповідно до вимог КАС України.
Оцінивши у сукупності предмет спору, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг матеріалів, зміст виконаних адвокатом робіт, їх взаємопов`язаний характер, час, об`єктивно необхідний для їх виконання, а також значення справи для позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума у розмірі 3 000,00 грн є співмірною фактичному обсягу наданої у цій справі професійної правничої допомоги та відповідає критеріям реальності, необхідності й розумності судових витрат.
При цьому апеляційна скарга не містить переконливих доводів, які б свідчили про те, що визначена судом першої інстанції сума компенсації не відповідає фактичному обсягу виконаних адвокатом робіт або є явно неспівмірною з наданими послугами.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача зі зменшенням заявленого ним розміру витрат та посилання на документальне підтвердження суми гонорару, однак не спростовують висновків суду першої інстанції щодо співмірності саме тієї частини витрат, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Колегія суддів наголошує, що документальне підтвердження розміру витрат є необхідною, проте не єдиною умовою їх відшкодування у повному обсязі. Такі витрати у кожному конкретному випадку підлягають перевірці також на відповідність критеріям, установленим частиною п`ятою статті 134 та частиною дев`ятою статті 139 КАС України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат, надав належну оцінку поданим позивачем доказам та обґрунтовано визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації, у сумі 3 000,00 грн.
Підстав для збільшення зазначеного розміру до 8 000,00 грн, як про це просить апелянт, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що додаткове рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 червня 2026 року є законним та обґрунтованим, а передбачені КАС України підстави для його скасування або зміни за доводами апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 242, 252, 286, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 30 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Ю.О. Тереза
В.В. Файдюк
Повне судове рішення складено « 11» серпня 2026 року.