УХВАЛА
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №810/4315/18
адміністративне провадження № К/990/34137/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №810/4315/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2018 №12.2016.2017.1038-5301-1008 про нарахування суми податкового зобов`язання із земельного податку на суму 511.117,80 грн та від 15.05.2018 №13.2016.2017.1038-5601-1008 про нарахування суми податкового зобов`язання із земельного податку на суму 595.869,68 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: №13.2016.2017.1038-5601-1008 від 15.05.2018 в частині податкового зобов`язання за платежем земельний податок за податковий період 2016 рік у сумі 229.374,11 грн та за 2017 рік в сумі 277.489,51 грн; №12.2016.2017.1038-5601-1008 від 15.05.2018 в частині визначення податкового зобов`язання за платежем земельний податок за податковий період 2016 рік у сумі 190.710,50 грн та за 2017 рік у сумі 230.728,08 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 21.07.2026 надійшла касаційна Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №810/4315/18.
Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, уточнено підстави касаційного оскарження, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження.
Скаржником вказано, що вперше касаційну скаргу подано в межах строку касаційного оскарження, скаржник не зволікав з поданням повторної касаційної скарги, зазначено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Суду із скаргою, зауважено про конституційне право на касаційне оскарження судових рішень, дію воєнного стану.
Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд зауважує наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано вдруге 16.07.2026, попередню касаційну повернуто ухвалою Верховного Суду від 15.06.2026.
Верховний Суд зауважує, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо скаргу подає суб`єкт владних повноважень і не наводить належного обґрунтування причин, які унеможливили подання скарги у більш стислий строк.
Причинно-наслідкового зв`язку між введенням воєнного стану та пропуском строку касаційного оскарження податковим органом не доведено.
Також Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху податковим органом надіслано уточнену касаційну скаргу, вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, а саме що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Скаржником вказано, що оскільки рішення про скасування рішення Бучанської міської ради Київської області від 28.01.2016 №151/5-6-VII «Про зміну цільового призначення земельної ділянки приватної власності по АДРЕСА_1 » та рішення Бучанської міської ради Київської області від 28.01.2016 №151/5-6-VII «Про зміну цільового призначення земельної ділянки приватної власності по АДРЕСА_1 » набуло законної сили 12.12.2019, тому Головне управління ДПС у Київській області, виносячи 15.05.2018 оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не допустило порушень законодавства, а відтак, висновок суду про їх протиправність не відповідає вимогам чинного законодавства. Податковим органом вказано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені правомірно на підставі відомостей та показників, чинних на момент їх винесення, та не міг керуватись під час винесення податкових повідомлень-рішень жодними іншими показниками, таким чином контролюючий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи обставини даної справи.
Верховний Суд зауважує, що скаржником не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, який правовий висновок щодо застосування відповідної норми матеріального права має бути сформульовано Верховним Судом за результатами розгляду даної справи.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, надаючи оцінку фактичним обставинам справи, суди попередніх інстанцій встановили, що контролюючий орган, здійснюючи розрахунок позивачу податкового зобов`язання за платежем земельний податок за 2016 та за 2017 рік згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень застосував ставку земельного податку частково на рівні 0,5 % та частково на рівні 3 %, у зв`язку зі зміною цільового призначенням таких земельних ділянок «для будівництва багатоквартирного житлового будинку».
Натомість, постановою Верховного Суду від 29.07.2022 в адміністративній справі №320/5667/18, рішення Бучанської міської ради Київської області про зміну цільового призначення земельних ділянок, власником яких є позивач, визнано протиправними та скасовано.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Бучанської міської ради Київської області, які визнані в судовому порядку протиправними, не можуть бути застосовані до позивача з моменту їх прийняття в частині, що стосується зміни цільового призначення земельних ділянок, які належать йому на праві приватної власності. Разом із цим, розрахунок земельного податку за 2016 та за 2017 роки не може бути здійснений, виходячи із ставки земельного податку 3%, оскільки така ставка податку застосовується до земель із цільовим призначенням «для будівництва багатоквартирного житлового будинку». Таким чином, зважаючи на викладені обставини, суди дійшли висновків, що ставка податку, яка підлягає застосуванню для обчислення податкових зобов`язань позивачу за платежем земельний податок за 2016 та за 2017 роки становить 0,5%, оскільки земельні ділянки, які йому належать на праві приватної власності, з урахуванням судового рішення в адміністративній справі №320/5667/18 мають цільове призначення «для обслуговування ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва (присадибна ділянка понад 0,1 га)».
Отже, враховуючи положення Додатку 2 до рішення Бучанської міської ради Київської області №108-5-VII від 19.01.2016 «Про внесення змін до рішення Бучанської міської ради за № 2271-72-VI «Про встановлення ставок плати за землю, за земельні ділянки на території в м. Буча» ставка земельного податку для земельних ділянок, які належать позивачу на праві приватної власності становить 0,5 %.
Однак скаржником не доведено помилковість таких висновків судів попередніх інстанцій, враховуючи преюдицію судового рішення від 29.07.2022 в адміністративній справі №320/5667/18 (яким не визнано нечинним нормативно-правовий акт, а визнано протиправними та скасовані рішення Бучанської міської ради Київської області), яке в свою чергу набрало законної сили станом на момент прийняття рішення суду першої інстанції у даній справі, предметом якої власне і було правомірність визначення суми земельного податку і наявність підстав для сплати цієї суми позивачем.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
Разом з тим, у цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №810/4315/18.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі №810/4315/18.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Яковенко