ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 766/16032/19
Номер провадження: 22-ц/819/1106/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приходько Л. А.,
суддів: Бездрабко В .О.,
Радченка С. В.,
секретар Манько К. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, назва якого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2026 №963 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Багно Лілії Федорівни на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 квітня 2025 року, у складі головуючого судді Майдан С.І.,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника.
В обґрунтування позову зазначав, що наказом від 10 квітня 2017 року за № 213/о, виданим ОСОБА_1 , як начальником адміністрації Миколаївського морського порту, звільнено з посади заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії ДП АМПУ ОСОБА_2 Зазначене звільнення здійснено з порушенням законодавства та рішенням суду вказана особа поновлена на роботі. На виконання рішення суду Миколаївською філією ДП АМПУ 26 листопада 2018 року ОСОБА_2 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 228 079,05 грн.
Посилаючись на зазначені обставини просив стягнути з ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 228 079,05 грн. та сплачений судовий збір.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03 квітня 2025 року змінено назву позивача Міністерство інфраструктури України на Міністерство розвитку громад та територій України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2026 №963 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство розвитку громад та територій України перейменовано на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 228 079,05 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір за подачу позову у розмірі 3 424,62 грн.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу присудженого за рішенням суду, суд першої інстанції виходив з того, що факт незаконного звільнення відповідачем працівника ОСОБА_2 встановлений судами й свідчить про його вину, як особи, яка була уповноважена на звільнення працівників. При цьому судом встановлено, що строк звернення до суду з вказаним позовом пропущений не був. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутність у прокурора права на звернення до суду із вказаними вимогами в інтересах держави як такі, що спростовані встановленими у судовому засіданні обставинами, та відхилив доводи представника відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру відшкодування шкоди через їх необґрунтованість.
13 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Багно Л.Ф. подала на рішення суду апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтовання апеляційної скарги адвокат Багно Л.Ф. зазначала, що суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що встановлений законом річний строк звернення до суду із зазначеним позовом сплив 16 квітня 2019 року. Натомість позивач звернувся до суду лише 12 серпня 2019 року, тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП України річного строку звернення до суду.
Так, судом не враховано, що днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником саме дату ухвалення рішення, що підлягало негайному виконанню - 16 квітня 2018 року. Судом першої інстанції взагалі не досліджувалась обставина коли стороні позивача стало відомо про наявність шкоди, що має ключове значення для справи. З урахуванням того, що позивачем по справі є Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», то, на думку апелянта, йому стало відомо про нанесені збитки саме під час ухвалення судового рішення, що підлягало негайному виконанню, тобто 16 квітня 2018 року. Навіть, якщо рахувати річний строк з дати набрання рішення законної сили, то строк також є пропущений, оскільки рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року у справі № 487/2751/17 набрало своєї законної сили в день залишення його без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року.
У відзивах на апеляційну скаргу прокурор Миколаївської обласної прокуратури та Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін. Зазначали, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і саме з цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресної вимоги. Як встановлено під час розгляду справи у суді першої інстанції та не заперечувалось відповідачем, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненому працівнику на виконання рішення суду у справі № 487/2751/17 були здійснені Миколаївською філією ДП АМПУ 26 листопада 2018 року. Отже, з огляду на вказане, прокурор, звертаючись 12 серпня 2019 року у спірних правовідносинах з позовом, річний строк, визначений частиною третьою статті 233 КзпП України, не пропустив.
Заперечуючи проти апеляційної скарги прокурор Цікілевич Н.В., представник Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України Суховолець У.А. та представник Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Хоменко О.В., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, вказували на те, що на їх думку рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Багно Л.Ф., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, надавала свої пояснення, підтримувала доводи апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно наказів № 21-0 від 07 березня 2017 року та № 57-0 від 22 травня 2017 року «Про керівника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) ОСОБА_1 перебував на посаді начальника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) в період з 08 березня 2017 року по 02 червня 2017 року.
Згідно наказу від 10 квітня 2017 року № 213/о, який підписаний ОСОБА_3 , ОСОБА_2 був звільнений з посади заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», на підставі наказу № 120 «Про внесення змін до штатного розпису» від 08 лютого 2017 року у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року у справі № 487/2751/17, яке залишено без змін постановами апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року та Верховного Суду від 13 грудня 2018 року, визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 10 квітня 2017 року № 213/о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України". Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника з технічної частини комплексу автотранспортного забезпечення Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України". Стягнуто з державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 290 307,30 грн, та судовий збір у розмірі 2 903,07 грн.
Таким чином, є доведеним встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили, факт того, що звільнення ОСОБА_2 було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства.
Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», на виконання зазначеного рішення суду,26 листопада 2018 року, здійснено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 228 079,05 грн, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2018 року № 303 та роз`ясненням призначення платежу платіжного доручення АТ «Укрексімбанк» від 26 листопада 2018 року.
Зазначені виплати здійснені Миколаївською філією ДП АМПУ, тобто за рахунок коштів державного підприємства.
Вказані обставини відповідачем не заперечувалися.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).
Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини першої статті 134 КЗпП України).
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц (провадження № 61-37363св18), від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14 (провадження № 61-13847св18), від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц (провадження № 61-18198св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц (провадження № 61-20542св18), від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц (провадження № 61-1209св18).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже встановивши, що Державному підприємству «Адміністрація морських портів України», яке входить до сфери управління Міністерства розвитку громад та територій України, була заподіяна шкода на загальну суму 228 079,05 грн у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, відповідно до вимог пункту 8 статті 134, статей 136, 237 КЗпП України, дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача, як на службову особу, яка видала наказ про звільнення, повної матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної відповідачем, якого суд дійшов дослідивши надані суду документи на підтвердження майнового стану ОСОБА_1 з огляду на стабільний дохід відповідача, відсутність обтяжливих обставин, які б об`єктивно перешкоджали виконанню зобов`язань, а також ступінь вини у заподіянні шкоди.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з рішенням суду у зв`язку з тим, що позивачем пропущено визначений частиною третьою статті 233 КЗпП України річний строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником підприємства.
Так, відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 766/13189/20 (провадження № 61-19700св20) зазначено, що:
«застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику (вересень 2019 року), тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду».
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 401/1745/16-ц (провадження № 61-22009св18).
У справі, що переглядається встановлено, що у 08 серпня 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника.
Судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року у справі № 487/2751/17, яке залишено без змін постановами апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2018 року та Верховного Суду від 13 грудня 2018 року, встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу від 10 квітня 2017 року № 213/о, який підписаний ОСОБА_1 .
На виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2018 року у справі № 487/2751/17 Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» здійснено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 228 079,05 грн, що підтверджується розрахунковим листом за листопад 2018 року № 303 та роз`ясненням призначення платежу платіжного доручення АТ «Укрексімбанк» від 26 листопада 2018 року.
ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 228 079,05 грн.
Таким чином, оскільки перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику (листопад 2018 року), тому правильним є висновок суду про те, що з цього часу обраховується перебіг, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, і, звернувшись до суду з позовом у серпні 2019 року, заступником прокурора Миколаївської області не пропущено строк такого звернення.
За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановивши, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а інших доводів апеляційна скарга не містить, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції з підстав, визначених статтею 375 ЦПК України, слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Багно Лілії Федорівни залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 серпня 2026 року
Головуючий: Л. А. Приходько
Судді: В. О. Бездрабко
С. В. Радченко