УХВАЛА
Іменем України
04 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 766/1713/22
провадження № 61-9972ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Херсон», за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Дмитра Миколайовича, про скасування рішення державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Херсон» (далі - ТОВ «Кворум Херсон»), за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М., про скасування рішення державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння, та просила: скасувати рішення державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. від 29 грудня 2021 року, індексний номер: 62663363 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року, серія та номер: ВКМ № 857862; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Кворум Херсон» квартиру АДРЕСА_1 на користь власника - ОСОБА_1 ; здійснити розподіл судових витрат.
Позов мотивувала тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2008 року належить квартира АДРЕСА_1 .
14 січня 2022 року до квартири з`явились невідомі особи, які представились представниками нового власника - ТОВ «Кворум Херсон» та стали вимагати звільнення займаного майна.
Зазначена квартира була предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 10 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») у забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 10 вересня 2008 року № 11392345000.
08 грудня 2011 року Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк») відчужило право вимоги за кредитним договором Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).
Згідно з договором від 13 травня 2020 року № 2245/К/1 про відступлення прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» продало право вимоги за кредитним договором ТОВ «Укрдебт Плюс».
24 грудня 2021 року державний реєстратор Суханов Д. М. здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року, серія та номер: ВКМ №857862, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 грудня 2021 року, індексний номер: 62663363.
30 грудня 2021 року ТОВ «Укрдебт Плюс» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, а 12 січня 2022 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 93,94 виданого 11 січня 2022 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «Кворум Херсон» - право власності зареєстровано за останнім.
Позивач вважала, що реєстрація права власності за ТОВ «Укрдебт Плюс» проведена без належної правової підстави та з іншими грубими порушеннями положень законодавства, відтак майно вибуло з володіння власника не з його волі та підлягає витребуванню від ТОВ «Кворум Херсон».
Незаконність реєстрації права власності за ТОВ «Укрдебт Плюс» обґрунтовувала тим, що договор іпотеки передбачав здійснення позасудового врегулювання, а саме передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». Оскільки жодного окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивач не укладала, відповідно реєстрація права власності є незаконною.
Також, зазначала, що вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором не отримувала, оцінка майна не проводилась, що є самостійними підставами для задоволення позовної заяви.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 20 березня 2026 року Херсонський міський суд Херсонської області позов ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 грудня 2021 року, індексний номер: 62663363, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року, серія та номер: ВКМ № 857862, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Йосипенко В. В. та зареєстрованого за № 2819 скасував.
Запис про право власності від 30 грудня 2021 року № 62696210 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Укрдебт Плюс», внесений на підставі рішення державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 грудня 2021 року, індексний номер: 62663363, скасував.
Витребував з чужого незаконного володіння ТОВ «Кворум Херсон» на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2548970065100).
Стягнув з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судового збору 2 481,00 грн.
У решті позову відмовив.
Рішення мотивував тим, що відповідач не надав суду додатків, та витягів з реєстру боржників, де було б зазначено, що саме борг ОСОБА_1 передається за правом відступлення до ТОВ «Укрдебт Плюс».
Суд вважав, що у договорі іпотеки, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Укрдебт Плюс» належної позивачці квартири, відсутнє застереження про те, що в разі порушення зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право зареєструвати право власності на предмет іпотеки без додаткових договорів, а навпаки сторони визначили, що таке задоволення вимог кредитора проводиться за окремим договором. Докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні, тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.
Суд виснував, що ТОВ «Укрдебт Плюс» не надало доказу направлення/ отримання іпотекодавцем ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, оскільки відсутність такого доказу не підтверджує факт обізнаності іпотекодавця про можливе вибуття з його права власності означеного нерухомого майна в рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, що однозначно свідчить про недотримання відповідачами процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеної пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року№ 1127.
Суд зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, здійснюється при умові, що у письмовій вимозі має бути зазначена інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та повинна бути проведена оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 24 грудня 2021 року).
Суд дійшов висновку, що з метою забезпечення ефективного способу захисту порушеного права позивача необхідно скасувати запис про право власності від 30 грудня 2021 року № 62696210 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс», внесеним на підставі рішення державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62663363 від 29.12.2021, що сприятиме позивачу у відновленні порушеного права.
Вважав, що оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» відбулась незаконно, відповідно спірна квартира вибула з володіння власника ОСОБА_1 не з її волі, а тому підлягає витребуванню на її користь.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою від 08 червня 2026 року Херсонський апеляційний суд скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс» задовольнив частково, скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Шевченко Антон Сергійович, задовольнив частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року у частині задоволених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 грудня 2021 року, індексний номер: 62663363, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року та запису про право власності від 30 грудня 2021 року № 62696210 скасував, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння змінив, виклав його мотивувальну частину у редакції постанови.
Рішення суду у частині відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу скасував.
Рішення в частині розподілу судових витрат змінив, зменшив стягнуту з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судового збору суму із 2 481,00 грн до 1 488,60 грн.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 190,88 грн.
Постанову мотивував тим, що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, який не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є протиправними. Рішення суду у частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки ці вимоги не є необхідними для ефективного захисту прав та інтересів позивачки.
Дійшов висновку, що ТОВ «Кворум Плюс» набув право власності на спірне нерухоме майно безоплатно, що дає підстави для висновку про те, що спірне нерухоме майно, яке вибуло протиправно із володіння ОСОБА_1 підлягає витребуванню відповідно до приписів частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Таке втручання у мирне володіння ТОВ «Кворум Плюс» спірним нерухомим майном буде пропорційним захисту права ОСОБА_1 на мирне володіння належним їй майном, яке вибуло із її володіння поза її волею, протиправно, при тому, що відповідач набув право власності безоплатно, що не буде становити для нього надмірного тягаря.
Вважав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, але без з`ясування певних обставин, які є обов`язковими. Тому рішення суду у цій частині підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції постанови.
Узагальнені доводи касаційної скарги
24 липня 2026 року ТОВ «Укрдебт Плюс» через підсистему «Електронний суд» звернулося з касаційною скаргою та просило скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 08 червня 2026 року в частині задоволення апеляційної скарги та позову, ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування статей 387, 388, 330, 346, 328 ЦК України у подібних правовідносинах, висловлених Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (пункти 28, 29, провадження № 12-122гс18), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38, провадження № 12- 127гс19), від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 46.1), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.43), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 58, провадження № 14-190цс20), та Верховним Судом у постановах: від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15 (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16 (провадження № 61-18150св21).
Процесуальні передумови вирішення судом питання про відмову у відкритті касаційного провадження
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши матеріали касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм права, на що послався заявник.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Йосипенко В. В. реєстраційний № 2819, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 10 вересня 2008 року № 3125766, є власницею квартири АДРЕСА_1 .
10 вересня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11392345000 на суму 55 300,00 дол. США зі строком дії до 10 вересня 2038 року.
На виконання зобов`язання за кредитним договором того ж дня, 10 вересня 2008 року, АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 2811, за яким в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» передано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Йосипенко В. В. та зареєстрованого за № 2819.
Іпотека забезпечує в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за договорами про надання споживчого кредиту від 10 вересня 2008 року за № 11392345000 та за № 11392359000 (пункт 1.2. договору іпотеки).
Відповідно до розділу 4 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду (пункт 4.2.1) виконавчого напису нотаріуса (пункт 4.2.2), позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.2.4), з інших, передбачених законодавством України, підстав.
Згідно із пунктом 4.3 договору іпотеки право визначення підстав та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.
Пункт 4.5 договору іпотеки визначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 5 договору іпотеки сторони у справі досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Підпункти 5.2.1 та 5.2.2 пункту 5.2 договору іпотеки передбачають, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».
08 листопада 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» відчужило право вимоги за кредитним договором від 10 вересня 2008 року № 11392345000 ПАТ «Дельта Банк».
За договором від 13 травня 2020 року № 2245/К/1 про відступлення прав вимоги та додатку № 1 до нього ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги ТОВ «Укрдебт Плюс» за кредитним договором від 10 вересня 2008 року № 11392345000, іпотечним договором із додатками, укладеними із ОСОБА_1 та договором поруки.
24 грудня 2021 року державний реєстратор Станіславської сільської ради Херсонської області Суханов Д. М. здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року, серія та номер: ВКМ №857862, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 грудня 2021 року, індексний номер 62663363.
30 грудня 2021 року ТОВ «Укрдебт Плюс» уклало договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 із ОСОБА_2
12 січня 2022 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 93,94, виданого 11 січня 2022 року, ОСОБА_2 передала у приватну власність ТОВ «Кворум Херсон» квартиру АДРЕСА_1 , право власності за яким зареєстровано 12 січня 2022 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за від 17 січня 2022 року № 294950437.
Відповідно до листа ТОВ «Укрдебт Плюс» за вихідним № 2425447/КД+ИД адресованого ОСОБА_1 (без підпису, дати та печатки), яким ТОВ «Укрдебт Плюс» повідомило ОСОБА_1 про те, що товариство є новим кредитором за договорами про надання споживчого кредиту від 10 вересня 2008 року за № 11392345001 (11392359000) та договором іпотеки від 10 вересня 2008 року № б/н, укладеними з АКІБ «Укрсиббанк», право вимоги за яким раніше належало ПАТ «Дельта Банк» та про необхідність здійснювати платежі за вказаним вище договором за реквізитами нового кредитора.
Вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки зазначений лист не містить.
Доказів направлення ТОВ «Укрдебт Плюс» на адресу ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та надання державному реєстратору такого повідомлення відповідач не надав.
Витребувану судом першої інстанції у державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. реєстраційну справу щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , останній та інші учасники справи не надали. Документи, на підставі яких здійснено Державну реєстрацію прав та їх обтяжень на предмет іпотеки та на підставі яких зареєстровано право власності на іпотечне майно за ТОВ «Укрдебт Плюс» та за ТОВ «Кворум Херсон» у суду відсутні.
Позиція Верховного Суду
Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та позасудовий порядок.
Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Як вбачається з пункту 5 договору іпотеки квартири від 10 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2811, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В. В., сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Пункт 5.2 договору іпотеки від 10 вересня 2008 року № 2811 передбачає, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому Закону України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.1); отримання іпотекодержателем право продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку встановленому Закону України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.2).
Зі змісту погоджених сторонами умов договору іпотеки вбачається, що вони дійшли згоди про те, що право власності на об`єкт заставленого майна виникає лише у певному випадку, а саме: на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
У справі відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, а відповідач не заперечує відсутність такого договору та вважає не потрібним його укладення.
У порушення підпункту 5.2.1 договору іпотеки, зареєстрованого в реєстрі № 2811, та статей 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор Станіславської сільської ради Херсонської області Суханов Д. М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 грудня 2021 року, індексний номер: 62663363, і провів перереєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс».
Оскільки суди попередніх інстанцій встановили відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та протиправність дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності ТОВ «Укрдебт Плюс» на належну ОСОБА_1 квартиру, відсутні підстави досліджувати обставини дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо направлення позивачу повідомлення про задоволення вимог іпотекодержателя та проведення оцінки іпотечного майна.
Суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру, так як захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19). Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Більше того, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Д. М. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Укрдебт Плюс» на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року, серія та номер: ВКМ № 857862, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Йосипенко В. В., зареєстрованого за № 2819 та запису про право власності від 30 грудня 2021 року № 62696210 на квартиру за ТОВ «Кворум Херсон» та ухвалив нове судове рішення про відмову у позові в цій частині.
Посилання заявника на те, що суд безпідставно послався на відсутність доказів відступлення права вимоги до останнього за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 заслуговують на увагу, оскільки перехід права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором від 10 вересня 2008 року, укладеним із ОСОБА_1 підтверджується договором про відступлення права вимоги № 2245/К/1 та додатком № 1 до нього від 13 травня 2020 року та інформацією із Державного реєстру іпотек про реєстрацію 14 травня 2020 року змін за договором про відступлення права вимоги № 2245/К/1 іпотекодержателя із ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Укрдебт Плюс».
Щодо вимоги про витребування майна із незаконного володіння
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Таких висновків дійшлаВелика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах: від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16 (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Аналогічні висновки висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.
Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тобто за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.
Таких висновків дійшлаВелика Палата Верховного Суду у постановах: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Суд апеляційної інстанції вважав, при вирішенні позовної вимоги про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Кворум Плюс» на користь ОСОБА_1 підлягає з`ясуванню чи є відповідач добросовісним набувачем спірного майна і чи можна від нього витребувати майно, чого не зробив місцевий суд.
Колегія суддів апеляційного суду ураховує, що правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).
Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суд повинен передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд повинен самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).
Апеляційний суд зазначив, ТОВ «Кворум Херсон» як власник спірного майна і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи та прийняте судове рішення не подавав відзиву на позовну заяву, не приймав участі у розгляді справи ні в суді першої, ні апеляційної інстанції, не оскаржив судове рішення про витребування у нього квартири, не подав відзиву на апеляційну скаргу та не приєднався до апеляційної скарги ТОВ «Укрдебт Плюс», що вказує на непритаманну поведінку добросовісного набувача та його байдужість до подальшої долі спірного майна.
Надаючи оцінку підставам набуття ТОВ «Кворум Плюс» права власності на спірне нерухоме майно, суд апеляційної інстанції врахував, що підставою набуття права власності та реєстрації за останнім права власності на квартиру згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 січня 2022 року за № 294950437 є акт прийому - передачі квартири від попереднього власника ОСОБА_2 до ТОВ «Кворум Плюс». Відомості про те, що складанню акта прийому-передачі квартири передував правочин, як передбачає стаття 328 ЦК України, на підставі якого до ТОВ «Кворум Херсон» перейшло право власності на об`єкт нерухомого майна та докази оплатності набуття права власності на спірну квартиру у справі відсутні, а відповідач, у порушення вимог статтей 12, 81 ЦПК України таких доказів суду на спростування цієї інформації не надав.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ТОВ «Кворум Плюс» набуло право власності на спірне нерухоме майно безоплатно, а тому спірне нерухоме майно, яке вибуло протиправно із володіння ОСОБА_1 підлягає витребуванню позивачем у відповідача відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України.
Таке втручання у мирне володіння ТОВ «Кворум Плюс» спірним нерухомим майном буде пропорційним захисту права ОСОБА_1 на мирне володіння належним їй майном, яке вибуло із її володіння поза її волею, протиправно, при тому, що відповідач набув право власності безоплатно, що не буде становити для нього надмірного тягаря.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2- 3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Посилання ТОВ «Укрдебт Плюс» на висновки щодо застосування щодо застосування статей 387, 388, 330, 346, 328 ЦК України у подібних правовідносинах, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року справі № 916/1608/18 (провадження № 12- 135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (пункти 28, 29, провадження № 12-122гс18), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38, провадження № 12-127гс19), від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 46.1), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.43), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 58, провадження № 14-190цс20), та Верховним Судом у постановах: від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), є безпідставними, оскільки вони або висловлені у справах з неподібними правовідносинами, або хоча і стосуються подібних правовідносин, проте зроблені за інших фактичних обставин.
У цій справі, на відміну від справ, на правові висновки у яких посилається особа, яка подала касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції встановив недобросовісність набувача спірного майна, а тому витребував нерухоме майно з його володіння.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули справу відповідно до такого висновку.
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказам недобросовісності набувача спірного майна, проте на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 березня 2026 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кворум Херсон», за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , державного реєстратора Станіславської сільської ради Херсонської області Суханова Дмитра Миколайовича, про скасування рішення державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська