УХВАЛА
м. Вінниця
11 серпня 2026 р. Справа № 120/10963/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою від 23.07.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску.
До суду 06.08.2026 подано заяву про усунення недолік, у якій представник позивача просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Оцінюючи клопотання представника позивача про поновлення строку звернення, суд зазначає про таке.
Приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі №186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 01.06.2022 по справі № 640/4086/20, від 21.02.2020 по справі №340/1019/19), що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до матеріалів позову, позивача звільнено з військової служби з 03.10.2024 та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення. Зазначене підтверджується відомостями наказу №290 від 03.10.2024 командира військової частини НОМЕР_1 , в якому також визначено виплати належні позивачу при звільненні.
В свою чергу, відповідач листом від 06.08.2025 відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
Тобто спірні правовідносини виникли принаймні не пізніше 06.08.2025.
Позовну заяву подано до суду через систему "Електронний Суд" 16.07.2026, отже позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
У поданій заяві представник позивача зазначає, що сторона позивача не заперечує факт отримання листа військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2025. Разом з тим, варто звернути увагу на те, що вказаний лист не містив повного розгляду питання щодо права позивача на отримання одноразової грошової винагороди. У зазначеному листі відповідач фактично послався лише на одну обставину, що позивач не проходив службу на момент набрання чинності Постанови № 153 від 11.02.2025. Станом на день звільнення позивачу не повідомлялося про відмову у призначенні зазначеної винагороди, не вручалося рішення про невключення його до наказу на виплату, не повідомлялися підстави невиплати та не було відомо про офіційну позицію Військової частини щодо застосування Постанови №153 саме до позивача.
В подальшому сторона позивача зверталася до відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 з рядом заяв та адвокатських запитів для отримання необхідних документів. Отримавши остаточну відповідь відповідача від 15.05.2026, позивачу остаточно було відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
Суд зауважує, що відмова відповідача наведена у листі від 06.08.2025 та у листі 15.05.2026, після надання стороною позивача ряду документів, зводиться до того, що позивач було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
Тому, суд критично оцінює твердження представника позивача про обізнаність позивача про порушене право лише 15.05.2026, оскільки саме листом від 06.08.2025 відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.
Суд зазначає, що отримання відмови, викладеної у листі відповідача від 06.08.2025, та подальше звернення сторони позивача до ряду суб`єктів владних повноважень для отримання окремих документів не створює поважних причин для поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
Позивач, отримавши відмову окреслену у листі відповідача від 06.08.2025 не був позбавлений права звернутися до суду з позовом, заявивши при цьому клопотання про витребування за необхідності додаткових доказів.
Крім того, слід зазначити, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі № 757/30991/18-а.
Так, у наведених постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропущення з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві/клопотанні про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Введений в Україні воєнний стан, безумовно, ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й без підтвердження її належними і допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при оцінці поважності причин пропущення процесуального строку з підстави введення воєнного стану в Україні додатково необхідно брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду та порядок його функціонування; місце проживання/місцезнаходження скаржника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території; посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати закінчення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідною заявою/клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску); інші доречні обставини.
Водночас, позивачем не надано доказів перебування у районах ведення бойових дій, виконання завдань, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових заходах, тривалого перебування у відрядженнях, лікування у стаціонарних закладах охорони здоров`я, відсутності доступу до засобів зв`язку або інших конкретних обставин, які фактично унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Окрім того, відповідно до матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби з 03.10.2024 та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення.
Однак, звертаючись до суду, позивач не надав доказів неможливості подати позовну заяву у визначений КАС України строк через запровадження в Україні воєнного стану та не вказав, як саме воєнний стан вплинув на неможливість дотримання встановлених строків.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмежене встановленням процесуальних строків, якщо такі обмеження переслідують легітимну мету та не є непропорційними. Застосування у цій справі шестимісячного строку звернення до суду та наслідків його пропуску відповідає принципу юридичної визначеності та не може розцінюватися як надмірний формалізм.
Згідно з рішенням ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Як було зауважено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 року у справі №9901/462/21, згідно з практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).
Натомість, безпідставне поновлення таких строків може також свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід`ємної складової принципу верховенства права.
Отже, позивачем у заяві про поновлення процесуального строку не наведено достатніх та переконливих аргументів, не надано відповідних доказів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Частиною 6 статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Наведені представником позивача в заяві від 06.08.2026 року причини пропуску позивачем строку звернення до суду визнаються судом неповажними, оскільки позивачем не наведено обставин, які б перешкодили вчасно звернутися до адміністративного суду з позовною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (ч. 6 ст. 121 КАС України).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність продовження процесуального строку для усунення позивачем недоліків позовної заяви, при цьому суд вважає, що такий строк слід продовжити на 10 днів, що буде достатнім для можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 121, 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ:
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 .
2. Продовжити позивачу на 10 календарних днів, з дня отримання копії цієї ухвали, процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з наведенням інших підстав для поновлення строку та з долученням відповідних доказів, що б свідчили про поважність причин.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна