ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року Справа №160/21584/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
25.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за наказом №125 від 12.04.2025.
- скасувати наказ №125 від 12.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким ОСОБА_1 було призвано на військову службу та направлено до військової частини НОМЕР_1 .
- зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з поіменного списку військовозобов`язаних, призваних та направлених до військової частини НОМЕР_1 (наказ №125 від 12.04.2025).
В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено про порушення процедури призову згідно ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися до ТЦК за викликом. Проте ОСОБА_1 не отримував належного повідомлення про виклик до ТЦК та СП для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) або призову. Відсутність належного повідомлення суперечить вимогам п. 8 затвердженого Постановою КМУ № 154 від 23.02.2022 року, яке вимагає чіткого порядку повідомлення громадян.
Ухвалою від 29.07.2025 року суд відкрив провадження у справі №160/21584/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
18.08.2025 року представником ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би звільняв позивача від виконання ним Конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбаченого ст. 65 Конституції України, а тому позивачем не доведено, що він будучи військовозобов`язаним, був звільнений від виконання ним Конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбаченого ст. 65 Конституції України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно Довідки військово-лікарської комісії № 2025-0411-1423-0414-7 від 11.04.2025 року ОСОБА_1 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.04.2025 року № 125 «Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запису по загальній мобілізації» 12.04.2025 року ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлений до військової частини НОМЕР_1
Позивач вважає, що його призов на військову службу під час мобілізації було здійснено не в порядку діючого законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також запереченням викладеним у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.1,3 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).
За змістом п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Спірним в межах даної справи є правомірність прийнятого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу від 12.04.2025 року № 125 про призов позивача.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-ХІІ взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних;
військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;
призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;
жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
Згідно з п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою КМУ від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі Порядок №560), пунктом 3 якого передбачено, що призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Відповідно до п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють:
військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки;
військовозобов`язаних та резервістів, які добровільно виявили бажання проходити військову службу в обраній ними військовій частині, - командири військових частин або районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Перелік військових частин, командирами яких здійснюється призов військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракт на проходження служби у військовому резерві) під час мобілізації, визначається Генеральним штабом Збройних Сил;
військовозобов`язаних, які добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період в обраному ними підрозділі, органі, закладі, установі СБУ, - начальники підрозділів, органів, закладів, установ СБУ відповідно до переліку підрозділів, органів, закладів, установ СБУ, визначених Генеральним штабом Збройних Сил;
військовозобов`язаних та резервістів СБУ - Центральне управління або регіональні органи СБУ;
військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів -керівники розвідувальних органів або визначені їх наказами керівники відповідних підрозділів;
резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві, - командири військових частин, з якими резервісти уклали такі контракти.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Матеріали справи не містять відомостей, що позивач мав право на відстрочку та його мобілізація вчинена протиправно.
Суд зауважує, що наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, в особливий період, як акт індивідуальної дії, реалізується його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав та інтересів позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення попереднього (первісного) стану особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а після реалізації наказу про призов шляхом зарахування особи до списків особового складу військової частини скасування такого наказу не призводить до відновлення становища, яке існувало до його прийняття, а тому не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Як встановлено судом, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.04.2025 року № 125 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 , де він набув статусу військовослужбовця та проходить військову службу. Отже, спірний наказ реалізований, а тому його скасування саме по собі не спричинить припинення проходження позивачем військової служби та не відновить його права.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову позивача на військову службу задоволенню не підлягає.
Також не підлягає задоволенню похідна позовна вимога про зобов`язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з поіменного списку військовозобов`язаних, призваних та направлених до військової частини НОМЕР_1 (наказ №125 від 12.04.2025).
Разом із тим суд зазначає, що сам по собі висновок про неналежність обраного способу захисту щодо скасування наказу про призов не виключає обов`язку суду надати оцінку доводам позивача щодо дотримання відповідачем процедури проведення медичного огляду та проходження військово-лікарської комісії, оскільки такі вимоги є самостійним предметом спору та підлягають перевірці на предмет відповідності діям відповідача вимогам законодавства.
Саме тому суд переходить до оцінки доводів позивача щодо дотримання відповідачем процедури проходження військово-лікарської комісії та визначення ступеня його придатності до військової служби.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи визначений Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв) та визначає необхідність застосування медико-соціальної реабілітації.
Згідно з пунктом 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться військово-лікарськими комісіями з метою визначення ступеня їх придатності до військової служби за станом здоров`я.
Під час проведення медичного огляду лікарі військово-лікарської комісії зобов`язані дослідити стан здоров`я особи, врахувати результати проведених обстежень, медичні документи та інші відомості, що мають значення для визначення ступеня придатності до військової служби.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що під час проходження військово-лікарської комісії він фактично не проходив повноцінного медичного огляду, не мав можливості надати лікарям медичні документи, які підтверджують наявність у нього захворювань, а тому висновок про його придатність до військової служби є необґрунтованим.
Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої складено довідку ВЛК №2025-0411-1423-0414-7 від 11.04.2025 року, відповідно до якої позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.
При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження того, що медичний огляд фактично не проводився, лікарями не здійснювалося обстеження позивача або що висновок ВЛК складено без проведення медичного огляду, матеріали справи не містять.
Крім того, суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду питання встановлення діагнозу, визначення ступеня порушення функцій організму, оцінки результатів медичного обстеження, а також застосування відповідних статей Розкладу хвороб належать до виключної компетенції військово-лікарських комісій, які є спеціалізованими органами у сфері військово-лікарської експертизи. Адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку медичних висновків, перевіряти правильність встановленого діагнозу чи визначати, якій саме статті Розкладу хвороб відповідає стан здоров`я особи, оскільки вирішення таких питань потребує спеціальних медичних знань. Так, у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 Верховний Суд зазначив, що суд не може на власний розсуд надавати оцінку діагнозу позивача та визначати, чи підпадає він під дію конкретних статей Розкладу хвороб, оскільки такі питання належать до дискреційних повноважень військово-лікарської комісії. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №806/526/16 та від 12.02.2021 у справі №820/5570/16. Верховний Суд також наголосив, що під час розгляду спорів щодо оскарження постанов військово-лікарських комісій адміністративний суд вправі перевірити лише дотримання відповідачем процедури проведення медичного огляду та прийняття відповідної постанови, однак не може підміняти собою військово-лікарську комісію та здійснювати власну оцінку обґрунтованості медичного висновку чи визначати придатність або непридатність особи до військової служби. Отже, предметом судового контролю у цій справі є не правильність встановленого позивачу діагнозу чи відповідність його стану здоров`я певній статті Розкладу хвороб, а перевірка того, чи дотримався відповідач встановленої законодавством процедури проведення військово-лікарської експертизи та прийняття постанови ВЛК.
Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.ст.73,74,75,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням встановлених фактів суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовної ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко