Рішення № 138961906 у справі № 460/5155/26 від 13.08.2026

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 серпня 2026 року м. Рівне №460/5155/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів"

до Головного управління ДПС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2025 №22912- 17000701, від 09.03.2026 № 3912-7000701.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом без дотримання критеріїв правомірності, обґрунтованості та розсудливості, з огляду на що підлягають скасуванню в судовому порядку. Сторона позивача доводила, що платником податків надано всі документи на підтвердження правомірності формування витрат, посилається на відсутність обов`язку у Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" щодо дисконтування заборгованості за кредитним договором № КІЕ-Кл-19304 від 27.02.2023 року, оскільки заборгованість є короткостроковою, що повністю кореспондується з положеннями П(С)БО 11, а відповідач застосував формулу дисконтування, що передбачена міжнародними стандартами. Окремо наголошує на відмінності у Додатку 6 до Акту та у описовій частині Акту щодо розбіжностей. Зазначає про відсутність порушень у формуванні собівартості та обліку відходів цинкування, оскільки такий проводився у відповідності до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" № 21 від 03.01.2019, згідно якого ідентифікація відходів на зворотні та незворотні проводиться при укладенні договорів із контрагентами на їх реалізацію. Наполягає на відсутності завищення собівартості виготовленої і реалізованої продукції на вартість цинку у складі амортизаційних відрахувань об`єкта основних засобів «Піч цинкування», оскільки розплавлений цинк у ванні виступає не виробничим запасом, а робочим середовищем, технічно та конструктивно інтегрованим у склад основного засобу - печі гарячого цинкування. Наголошує на правомірності формування витрат при виготовленні матеріалів для пакування продукції. Не погоджувалась з висновком про завищення витрати від отриманих ФОП ОСОБА_1 , послуг/робіт.

Згідно з відзивом на позов, сторона відповідача позов не визнала. Свої заперечення обґрунтувала тим, що порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 (зі змінами та доповненнями), передбачено, що в акті перевірки описується спочатку порушення, що стосується доходів платника податків, а потім - фінансового результату. Таким чином, платником податків здійснено помилкове судження щодо ігнорування витрат при оформлені результатів перевірки, адже у розділі Акту «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» та додатку 6 до Акту перевірки встановлено порушення як з врахуванням заниження доходів, так і з врахуванням заниження витрат. Свої заперечення обґрунтувала тим, що в ході перевірки, скеровано ряд запитів на отримання інформації, відповіді на які частково не надано, а документи на підтвердження витрат по операціях з ФОП ОСОБА_1 , формування витрат на пакування продукції у 4 кварталі 2021 року не надані до перевірки про що складено акти ненадання документів. Ствердила, що під час перевірки належним чином було обревізовано надані позивачем первинні документи і відповідні зауваження до їх оформлення відображені в акті перевірки. Зауважила, що всупереч встановленим нормам дисконтування, ТОВ ЗМВ» обліковувало заборгованість без проведення дисконтування, що призвело до порушення п.5 П(С)БО 15 «Дохід». Наголосила, що згідно з представленим до перевірки документами ТОВ «Завод металевих виробів» не зменшено собівартість виробленої продукції та наданих послуг у періоді оприбуткування відходів цинку, що утворилися в процесі виробництва (цинкування), що в подальшому призвело до завищення собівартості реалізованої продукції та наданих послуг відповідно до вимог пп. 11-12 П(С)БО 16. Наголосила, що позивачем безпідставно віднесено до складу первісної вартості по об`єкту основних засобів «Піч цинкування», що обліковується по рах. 104 « Машини та обладнання» вартість цинку в сумі 4 996 662,06 грн, яка в подальшому у складі амортизаційних відрахувань віднесена на собівартість реалізованої продукції, що призвело до завищення собівартості реалізованої продукції та заниження фінансового результату до оподаткування на суму 4 996 662,06грн протягом періоду амортизації з 01.10.2019 року по 31.08.2024 року (строку корисного використання).

Ухвалою суду від 25 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.04.2026 та витребувано у відповідача докази, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення.

Ухвалою суду від 09.04.2026 клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву - задоволено частково. Продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву до 14.04.2026 включно.

Ухвалою суду від 15.04.2026 відкладено підготовче засідання до 27.04.2026.

Ухвалою суду від 27.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 18.05.2026.

Ухвалою суду від 18.05.2026 розгляд справи відкладено до 17.06.2026.

Ухвалою суду від 17.06.2026 розгляд справи відкладено до 29.06.2026.

Ухвалою суду від 29.06.2026 розгляд справи відкладено до 15.07.2026.

Ухвалою суду від 15.07.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та вирішено перейти до розгляду справи №460/5155/26 в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, статті 82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2025 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у Рівненській області від 16.09.2025 року № 2418-п, від 31.10.2025 року № 2797-п проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ», код ЄДРПОУ 36697006, (скорочена назва - ТОВ «ЗМВ») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 01.01.2019 року по 30.06.2025, та за період з 01.01.2018 року по 30.06.2025 року з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки (додаток 1 до акта (довідки), який є його невід`ємною частиною.

Результати перевірки оформлені актом від 21.11.2025 року № 19394/Ж5/17-00-07-01-17/36697006 з додатками, у якому відображено порушення п. 44.1, п.44.2, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134, п.п. 140.5.11 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.5, п.21 П(С)БО 15 «Дохід», п.5 та п.10 П(С)БО 11 «Зобов`язання», ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями), п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування всього на суму 3 805 125 грн, в тому числі за 1 півріччя 2025 року на суму 3 805 125 грн, та заниження податку на прибуток всього на 12 430 648 грн, в тому числі за 2019 рік в сумі 101 851 грн., 2020 рік - 333 925 грн, 2021 рік - 869 885 грн, 2024 рік - 8 225 697 грн, І півріччя 2025 року - 2 899 289 грн.

Відповідно до відповіді на заперечення Головного управління ДПС у Рівненській області № 11858/Ж12/17-00-07-01 від 19.12.2025 вирішено висновки, зокрема зазначені в п. 1 акту перевірки від 21.11.2025 року № 19394/Ж5/17-00-07-01-17/36697006 викласти в наступній редакції:

«1. п. 44.1, п.44.2, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134, п.п. 140.5.11 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.5, п.21 П(С)БО 15 «Дохід», п. 8 ПСБО 7 «Основні засоби», п.5 та п.10 П(С)БО 11 «Зобов`язання», пп. 11-12 П(С)БО 16 «Витрати», ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями), п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування всього на суму 3 805 125 грн, в тому числі за 1 півріччя 2025 року на суму 3 805 125 грн, та заниження податку на прибуток всього на 2 799 513 грн, в тому числі за 2019 рік в сумі 101 851 грн, 2020 рік - 333 925 грн, 2021 рік - 869 885 грн, 2024 рік - 410 787 грн, І півріччя 2025 року - 1 083 065 гривень.

За результатами перевірки контролюючим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 23.12.2025 № 2291117000701, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на 2 799 513 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 398 926 грн. та податкове повідомлення-рішення від 23.12.2025 № 2291217000701, яким встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування всього на суму 3 805 125 грн.

В межах процедури адміністративного узгодження, за рішенням ДПС України №5622/6/99-00-06-01-01-06 від 04.06.2026 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" задоволено частково, податкове повідомлення рішення від 23.12.2025 № 2291117000701 у частині застосування 25463 грн. штрафних санкцій скасоване, а в іншій частині зазначене ППР та ППР від 23.12.2025 № 2291217000701 залишено без змін.

За наслідками адміністративного оскарження з врахуванням рішення ДПС України відповідачем винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.03.2026 № 3912 7000701, яким визначено податкове зобов`язання заниження податку на прибуток на 2 799 513 грн та застосовна штрафну санкцію в сумі 373 463 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.

Так, зі змісту позовної заяви, судом встановлено, що вимоги позивача обґрунтовуються сукупністю різних правових підстав, з приводу чого суд зазначає наступне.

1. Щодо дисконтування заборгованості.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 42 ПК України визначено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до визначень, які містяться в статті 1 Закону № 996-XIV, національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для розпорядників бюджетних коштів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, розроблений на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування, згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України, є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно матеріалів справи ТОВ «ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ» укладено кредитний договір № КІЕ-Кл-19304 від 27.02.2023 року з АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (скорочена назва - АТ «ПУМБ») на суму 60 000 000 грн., строк кредитування - до 26.02.2026 року.

Перевіркою встановлено, що згідно даного договору ТОВ «ЗМВ» отримано кредитні кошти 03.03.2023 року в сумі 60 000 000 грн., які станом на 30.06.2025 - не повернуто. За даними бухгалтерського обліку по рахунку 601 обліковується кредиторська заборгованість в розмірі 60 000 000 грн.

Як встановлено судом відповідно до умов, передбачених Договором, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії, а Позичальник зобов`язується прийняти Кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити Плату за кредит та повернути Банку Кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені Договором, зокрема (але не виключно), відповідно до наступного: ліміт Кредиту - 60 000 000 грн.; валюта кредитування - гривня; базова процентна ставка - на дату підписання Договору розмір Базової процентної ставки складає 16,5% річних.

Пунктом 1.1.7 Договору № КІЕ-Кл-19304 від 27.02.2023 року передбачено, що строк кредитування - до 26.02.2026 року.

Пунктом 1.1.8 Договору зазначено, що періодом користування кредитних коштів є проміжок часу, який складає 362 календарних днів. Датою першого періоду користування кредитом є дата укладення договору, а датою початку кожного наступного періоду користування кредитом є перший календарний день, наступний за датою закінчення попереднього періоду користування кредитом. Датою закінчення кожного періоду користування кредитом є останній календарний день періоду користування кредитм, а датою закінчення останнього періоду користування кредитом є дата, вказана в п.1.1.7 Договору.

З означеного слідує, що позивач користується кредитом до 26.02.2026 та свідчить про довгостроковий характер зобов`язань.

Перевіркою встановлено, що бухгалтерському обліку операцію з отримання кредитних коштів відображено кореспонденцією рахунків:

Д-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті» - К-т 601 «Короткострокові кредити банків у національній валюті».

Таким чином, перевіркою встановлено, що станом на 31.03.2023 за даними бухгалтерському обліку позивача по рахунку 601 обліковується кредиторська заборгованість на суму 60 000 000 грн.

Враховуючи фактичне неповернення заборгованості на дату балансу, контролюючий орган зробив висновок, що Товариству необхідно провести дисконтування кредиторської заборгованості.

За загальним правилом для цілей бухгалтерського обліку отримана позика є зобов`язанням, виходячи з положень пункт 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 (далі по тексту також П(С)БО 11), та враховуючи те, що вона підлягає погашенню грошовими коштами, таке зобов`язання є фінансовим інструментом (фінансовим зобов`язанням) в силу положень пункту 4 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (далі П(С)БО, Національний стандарт бухгалтерського обліку).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV активи це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов`язання це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

У разі застосування підприємством національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій за довгостроковою дебіторською заборгованістю та довгостроковими зобов`язаннями здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджено наказом Міністерства фінансів України 07.02.2013 № 73 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28.02.2013 р за № 336/22868). Норми цього Національного положення (стандарту) застосовуються до фінансової звітності і консолідованої фінансової звітності юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов`язані подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Згідно пункту 3 розділу I П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та аудиту та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку;

міжнародні стандарти фінансової звітності - прийняті Радою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності;

витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками);

доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників);

зобов`язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди;

облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності;.

принцип бухгалтерського обліку - правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Згідно абзацу третього пункту 1 розділу II П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» підприємства, які складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, складають проміжну фінансову звітність, яка охоплює відповідний період (І квартал, перше півріччя, дев`ять місяців), наростаючим підсумком з початку звітного року у складі балансу та звіту про фінансові результати.

Згідно п.4 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Згідно п.6,7 П(С)БО 11 з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання, доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Відповідно до п.9 П(С)БО довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Відповідно до п.10,11 поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковим зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку наприбуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання. Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Згідно п. 5 П(С)БО 11 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Суд враховує, що фактично кредитний договір № КІЕ-Кл-19304 від 27.02.2023 року визначає довгострокове фінансове зобов`язання сторони позичальника у значенні П(С)БО, тому не є поточними (такі, що будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу).

Фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на фінансові активи, фінансові зобов`язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти, визнання та оцінка яких може здійснюватися відповідно до П(С)БО 13.

Відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій за довгостроковими зобов`язаннями та довгостроковою дебіторською заборгованістю має здійснюватися на підставі первинних документів із дотриманням загального принципу бухгалтерського обліку «превалювання сутності над формою», згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Суд відхиляє аргументи позивача, що зобов`язання за цим договором є короткостроковими зобов`язаннями, оскільки фінансові зобов`язання за договорами позики виникли у 2023 та продовжували існувати як в періоді, що охоплений перевіркою так і на момент її закінчення.

Суд акцентує, що п.9 П(С)БО 11 визначає, що довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. При цьому теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Тобто П(С)БО чітко та однозначно зобов`язує суб`єктів господарювання здійснювати дисконтування довгострокових зобов`язань, що прирівнюється до терміну відображати такі зобов`язання «за теперішньою вартістю». При цьому виключень чи застережень, що довгострокові зобов`язання у разі нарахування на них відсотків, не підлягають дисконтуванню П(С)БО не містить. З чого слідує, що усі довгострокові зобов`язання підлягають дисконтуванню.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується позивачем, що ТОВ «Завод металевих виробів» недотримався вимог п.9 П(С)БО 11, оскільки не відобразив в балансі довгострокові зобов`язання за договорами позики за їх теперішньою вартістю (дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства).

Щодо покликання позивача на неможливість здійснення дисконтування зобов`язань за договорами позики у зв`язку з відсутністю визначення нормативно-правовими актами формули дисконтування довгострокових зобов`язань суд враховує таке.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 N 817 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 28 «Зменшення корисності активів", який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зменшення корисності активів та її розкриття у фінансовій звітності.

Цей стандарт визначає, що теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації) (п.11).

Ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства. При визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків (п.14).

За наведеного суд констатує, що П(С)БО передбачають порядок визначення ставки дисконту при визначенні теперішньої вартості майбутніх чистих грошових надходжень від активу.

На думку суду, позивач вправі був застосувати наведені положення П(С)БО та таким же чином визначити ставку дисконту для відображення в балансі довгострокових зобов`язань за договорами позики за їх теперішньою вартістю. У такому разі відсутні були б підстави вважати, що позивач порушив (не дотримався) П(С)БО щодо дисконтування довгострокових зобов`язань.

Суд резюмує, що П(С)БО надає суб`єктам господарювання певну свободу розсуду при визначенні теперішньої вартості активу, оскільки передбачає, то його визначення залежить від умов та виду зобов`язання. За загальним правилом, ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами та зобов`язаннями. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.

Визначення дисконтованої суми майбутніх платежів має здійснюватися в кожному конкретному випадку на підставі аналізу первинних документів та сутності господарської операції, з урахуванням умов договору, положень Закону № 996-XIV та П(С)БО, зазначених вище. Під час визначення ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані під час визначення майбутніх грошових потоків.

З наведеного слідує, що ТОВ «Завод металевих виробів» необхідно було провести дисконтування заборгованості за договорами позики від нерезидентів та відобразити дохід від дисконтування кредиторської заборгованості по бухгалтерському рахунку 73 "Інші фінансові доходи" та в рядку 2240 "Інші доходи" фінансової звітності Форма №2 у відповідних періодах.

Щодо доводів позивача про помилкове визначення податковим органом сум зобов`язань за результатами дисконтування заборгованості товариства у результаті застосування наведеної у акті формули дисконтування, визначеної у Міжнародних стандартах фінансової звітності суд зазначає таке.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку розроблений на основі Міжнародних стандартів фінансової звітності, про що зокрема зазначено у пункті 3 розділу I П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» , тому повинні відповідати їм.

Так, у Національних стандартах не вказано формули дисконтування довгострокових фінансових зобов`язань, проте такий розрахунок можливий з огляду на вищевказані положення П(С)БО шляхом обрання способу визначення, у тому числі з врахуванням М(С)ФЗ, з метою дотримання вимог НСБО щодо необхідності проведення дисконтування фінансових зобов`язань.

Суд підсумовує, що позивач не відобразив в балансі довгострокові зобов`язання за договорами позики за їх теперішньою (дисконтованою) вартістю, внаслідок позивач не включив до складу доходу звітного періоду згідно п. 5 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання за договорами позики за їх теперішньою (дисконтованою) вартістю. Натомість відповідач визначив такі зобов`язання з врахуванням формули дисконтування, яка базується на ринковій ставці PV = FV : (1 + і)n де PV - майбутня вартість (номінал боргу), FV - теперішня вартість, і ставка дисконтування (середня річна облікова ставка рефінансування НБУ), п - строк (число періодів). Суд не встановив помилок чи неточностей у здійснених податковим органом розрахунках.

Керуючись наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2019 року №379, а також положеннями п. 4, п. 9 П(С)БО 11, п. 4, п. 8, п. 10 П(С)БО 12, податковий орган дійшов обгрунтованого висновку, що позивач повинен був здійснити дисконтування фінансових зобов`язань.

Різниця між майбутньою (номінальною) вартістю і її теперішньою (дисконтованою) є доходом Позивача, що мав бути відображений по бухгалтерському обліку на рахунку 73 "Інші фінансові доходи" та в рядку 2240 "Інші доходи" фінансової звітності, Форма №2.

Суд не приймає до уваги лист ПУМБ «РЦ в м. Київ» ОСОБА_2 (вих. № КНО-58.1.1.3/234 від 27.11.2025 року) про облік банком заборгованості по кредитному договору № КІЕ-Кл-19304 від 27.02.2023 як короткострокової, оскільки як зазначено вище кредитування перевищує 12 місяців.

Також, суд не бере до уваги висновок судового експерта Костюк В. О. № 1 від 14.07.2026 за результатами проведення судової економічної експертизи в адміністративній справі № 460/5155/26 оскільки відповідно до ч. 8 ст. 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

2. Щодо розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності судом встановлено наступне.

Позивач не заперечує, що певні показники бухгалтерського обліку змінилися внаслідок некоректного перепроведення облікової бази 1С після подання фінансової звітності, однак на думку позивача, технічні зміни не є свідомим викривленням інформації.

Суд не погоджується із наведеними аргументами, позаяк відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868, фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

В той же час, в позовній заяві позивач наводить розбіжності акту перевірки між даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності: у Додатку 6 до Акта перевірки зазначені в сумі 536 792 грн.; водночас в описовій частині Акта такі ж розбіжності визначені в сумі 625 234 грн. Зазначене, на думку позивача, свідчить про відсутність єдиного та обґрунтованого підходу контролюючого органу до формування висновків перевірки.

Оцінюючи зазначене суд виходить з наступного.

На сторінці 36 акта перевірки відповідачем зроблено висновок, про порушення п.44.1, п.44.2, ст.44 розділу І, пп.134.1.1 п.134.1., ст.134 розділу ІІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, ТОВ «ЗМВ» занижено значення у р.02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на суму на суму 625 234 грн., в тому числі за 2021 рік на суму 273 339 грн., 2022 рік на суму - 308 089 грн., 2023 рік - 43 806 грн.

Однак, згідно додатку 6 до акта перевірки «Реєстр рахунків бухгалтерського обліку та показників фінансового результату до оподаткування в податковій декларації з податку на прибуток в звіті про фінансовий результат (Ф №2) ТОВ «Завод металевих виробів» за період з 01.01.2019 по30.06.2025 зазначене відхилення між звітами по наступних періодах: - 3119 грн за 2019 рік; -1681 грн за 2020 рік; 273339 грн за 2021 рік; 308089 грн за 2022; 43806 грн за 2023, -84250 грн за 2024, 679 грн за 2025, що разом становить 536972 грн (з врахуванням заокруглень).

Вказане свідчить про наявність розбіжностей, які вплинули на визначення податкового зобов`язання.

Згідно поданого відповідачем детального розрахунку в розрізі порушень до податкового повідомлення-рішення від 09.03.2026 №391217000701 вбачається, що відповідач по встановленому заниженню доходів за рахунок розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності за період 4 кв.2021, 4 кв. 2022 в загальній сумі 581428 грн.

Вказане свідчить про завищення відповідачем суми податкового зобов`язання в сумі 8034,00 грн.(581428-536792=44636*18 відс=8034).

Відтак суд приходить до висновку про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 09.03.2026 №391217000701 в частині визначення суми податкового зобов`язання у розмірі 8034,00 грн.

3. Щодо порушення у формуванні собівартості виготовленої і реалізованої продукції на вартість зворотних відходів, отриманих в процесі виробництва, що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на суму 2 201 171 грн суд зазначає наступне.

Відповідно п.12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України №318 від 31.12.1999 (надалі П(С)БО 16) до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо

віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Національного положення (стандарту).

Згідно п. 11 П(С)БО № 16 «Витрати» виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Для цілей обліку відходи виробництва поділяють на зворотні та безповоротні.

Згідно з пунктом 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених Міністерством фінансів України від 10.01.2007 №2 зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в ході виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути: металева стружка, обрубки металу, обрізки тканини, дерев`яна стружка та обрізки тощо.

Виробнича собівартість продукції (а саме прямі матеріальні витрати на виробництво продукції) зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

Зворотні відходи оцінюються відповідно до пунктів 11 та 12 П(С)БО № 16 «Витрати» та пункту 2.13 Методичних рекомендацій № 2: за ціною можливого використання у разі використання відходів для власних потреб підприємства; за справедливою вартістю відходів, які планують реалізовувати.

Фактично це вартість, за яку такі відходи можна продати чи придбати на ринку (визначається відповідно до П(С)БО 19 «Об`єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 липня 1999 року № 163).

Пунктом 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених Міністерством фінансів України від 10.01.2007 №2 запропоновано визначати вартість зворотних відходів за чистою вартістю реалізації - очікуваною ціною реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію, - якщо такі запаси призначені для реалізації.

Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються (п. 2.13 Методичних рекомендацій № 2). Такі відходи іменують безповоротними.

На відміну від зворотних відходів, безповоротні відображаються в обліку лише в кількісному вираженні. У зв`язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини отриманих відходів ведеться як за місцями їх виникнення, так і за конкретними виробами.

Безповоротні відходи підлягають утилізації. Витрати на їх утилізацію включаються до інших операційних витрат та відображаються за Дт субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності».

Таким чином, законодавством України передбачено обов`язковий кількісний первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, в тому числі безповоротних відходів. При цьому, на відміну від зворотних відходів, безповоротні відходи повинні відображатись в обліку лише в кількісному виражені, оскільки кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції.

Згідно Державного класифікатора України (Класифікатор відходів ДК 005-96), затвердженого Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації (затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України 29.02.1996 N 89) до відходів виробництва виробів металевих збірних відносяться гартцинк (цинкозалізний сплав), згар цинку.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом ТОВ «Завод металевих виробів» здійснює цинкування продукції, як власного виробництва, так і надає послуги цинкування продукції для сторонніх організацій.

Перевіркою встановлено та не заперечується позивачем, що по рахунку 201 «Сировина і матеріали» за період що перевіряється 01.01.2019 по 30.06.2025 позивачем списано цинку металевого в чушках 3 182 145,82 кг: на виробництво готової продукції (Дт 801 Кт201).

Згідно даних по рахунках бухгалтерського обліку відходи цинкування обліковуються на позабалансовому рахунку 073 в кількісному виразі, оприбуткування яких здійснюється на підставі службових записок головного технолога з цинкування, в яких визначено об`єм відходів за номенклатурою гартцинк та згар цинку в загальній кількості 97 494 кг за перевіряє мий період.

Перевіркою встановлено, що відходи цинкування позивачем реалізовуються як згар цинку та гартцинк. Згідно з наданими до перевірки податковими накладними та даними Єдиного реєстру податкових накладних за період 01.01.2019 по 30.06.2025 ТОВ «Завод металевих виробів» реалізовано гартцинк та згар цинку ТОВ «Експрес Технолоджі», ПП «Полімет», ТОВ «Хімікометалургійний комбінат «Укрцинк».

Перевіркою встановлено, що облік зворотних відходів виробництва (гартцинк та згар цинку) у період їх виникнення не ведеться.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу №21 від 03.01.2019 «Про порядок обліку відходів з цинкування» вирішено визнавати доходи оцинковування зворотними у разі виключно у разі отримання запиту від потенційного покупця, до моменту визначення такої економічної вигоди їх облік здійснювати на позабалансовому рахунку 073 у кількісному вимірі, по надходженню запиту від потенційного клієнта переводити необхідну кількість за мінімальною ціною за номенклатурою яку визначає головний технолог у службовій записці.

На переконання суду сказане в сукупності із доказами, що надані сторонами свідчить про порушення позивачем п. п.11, 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України №318 від 31.12.1999 (надалі П(С)БО 16)

Як встановлено перевіркою та не заперечується позивачем номенклатура відходів визначається головним технологом за фактом їх виникнення та вподальшому обліковується в кількісному вигляді на рахунку 073, що відповідає поясненням позивача, наданими до перевірки.

Суд зазначає, що поділ відходів на зворотні та безповоротні законодавство пов`язує виключно можливістю їх повторного використання (з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції),використовуються для продажу) або подальшої утилізації.

Тому як зазначено вище, відходи, подальша реалізація та/або використання яких не передбачається є безповоротними. Такі відходи не визнаються активами підприємства, їх ведення поводиться в кількісному вираженні та безпосередньо впливають на величину собівартості продукції в період їх виникнення.

Судом встановлено, що доказів, що підтверджують утилізацію безповоротних відходів, що отримані в процесі виробництва з оцинкування продукції в періоді перевірки позивач не надає, попри доводи позивача, що частина з них може підлягати утилізації.

Суд погоджується з позицією відповідача, що облік зворотних відходів передбачає їх оприбуткування за справедливою вартістю, або за можливою ціною використання, а також подальший їх продаж чи використання у виробництві, а зворотні відходи в залежності від напряму використання мають оприбутковуватись в періоді виникнення за Дт. рах 201 чи 209 та Кт. Рах. 23 «Виробництво».

Перевіркою обґрунтовано встановлено, що позивачем не зменшено собівартість виробленої продукції та наданих послуг у періоді оприбуткування відходів цинку, що утворилися в процесі виробництва (цинкування) в періоді їх виникнення, що в подальшому призвело до завищення собівартості реалізованої продукції.

Про вказані порушення свідчить і докази, що здобуті відповідачем при проведенні перевірки. Так, контролюючим органом направлено запит від 06.11.20125 року за №9 на отримання інформації на надання пояснень. Згідно відповіді від №3474 від 11.11.2025 року позивач повідомив, що, вартість відходів не підлягала вирахуванню з собівартості продукції, а собівартість продукції Товариства визначена в повному обсязі понесених матеріальних витрат, що відповідає вимогам П(С)БО 16.

ТОВ «ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ» не враховано положення п. 7 П(С)БO 16) згідно якого витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

З врахуванням вищевикладеного та наданих до перевірки документів відповідачем правомірно встановлено, що станом на 30.06.2025 року на позабалансовому рахунку 073 обліковуються зворотні відходи цинкування в кількості - 43 662 кг. В зв`язку із зазначеним відповідачем проведено розрахунок їх оцінки, з врахуванням ціни реалізації зворотних відходів у відповідних періодах, що становила 2 201 171,10 гривень.

Вказане свідчить, що такі відходи виробництва є зворотними, а позовні вимоги про відсутність порушень, передбачених п.п. 134.1.1., п.134.1. ст.134 ПК України у частині оподаткування або формування собівартості продукції не спростовані фактичними обставинами справи та дослідженими судом доказами.

Отже, суд вважає, що контролюючий орган правильно встановив означене порушення, відобразив його в акті перевірки, а відтак позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №391217000701 від 09.03.2026 у розмірі 495263,48 грн задоволенню не підлягають.

4. Щодо порушення у формуванні собівартості виготовленої і реалізованої продукції на вартість цинку у складі амортизаційних відрахувань об`єкта основних засобів «Піч цинкування», що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на суму 4 996 662 грн суд зазначає наступне.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318 (далі - П(С)БО 16).

Відповідно до пункту 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно п.4 до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року №87, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за №391/3684 (з подальшими змінами і доповненнями) (далі П(С)БО) 7 «Основні засоби» терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації); вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості; зменшення корисності - втрата економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування;

основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

об`єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з`єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством/установою.

Якщо один об`єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об`єкт основних засобів.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством/установою або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством/установою обсяг продукції (робіт, послуг).

Згідно з п.8 ПСБО 7 «Основні засоби», зазначено, що первісна вартість об`єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); …та включає інші витрати, безпосередньо пов`язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Відповідно до п.22,23 НП(С)БО 7«Основні засоби» об`єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Як свідчать матеріали справи ТОВ «Завод металевих виробів» 12.09.2019 року введено в експлуатацію основний засіб, що має назву «Піч цинкування» вартістю 7 932 983,36 гривень.

Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних та представленими до перевірки документами встановлено придбання печі цинкування у постачальника ТОВ "Євроформат Стальконструкція" (код 35197729) вартістю без ПДВ 1 250 000 грн, згідно податкової накладної від 16.08.2019 №352. Відповідачем направлено запит від 06.11.20125 року за №5 з проханням надати пояснення та копії документів

У відповіді №3495 від 12.11.2025 позивач повідомив, що первісна вартість введеного в експлуатацію 12.09.2019 року основного засобу «Піч цинкування» в сумі 7 756 539,4 грн включає матеріали для її встановлення, а також цинк металевий в чушках в сумі 4 993 462,11 грн.

ТОВ «Завод металевих виробів» з посиланням на п.4, та 8 НП(C)БO 7 «Основні засоби» зазначає, що новостворена піч є об`єктом основних засобів з усіма приладдями, тому первісна вартість включає витрати, безпосередньо пов`язані з доведенням об`єкта основних засобів до стану, придатного для використання. Розплавлений цинк в даному випадку виконує функцію робочого середовища, без якого лінія оцинкування не може функціонувати, а отже входить у первісну вартість, тобто є частиною основного засобу.

Досліджуючи правомірність позиції позивача суд звертає увагу на таке.

Як встановлено судом у зазначеній відповіді Товариство також повідомило, що до моменту створення основного засобу «Піч цинкова» позивач піч цинкування орендував у ТОВ «Євроформат Стальконструкція». Після прийняття рішення про встановлення власної нової печі цинкування, позивач повернув ТОВ «Євроформат Стальконструкція» (дата повернення 15.08.2019) даний основний засіб і купив його з метою розібрати та використати придатні частини печі.

Аргументуючи відсутність завищення собівартості виготовленої і реалізованої продукції на вартість цинку у складі амортизаційних відрахувань об`єкта основних засобів «Піч цинкування» позивач посилається на вимоги п.7 НП(С)БО)7 «Основні засоби» позивач залишає вказану обставину поза увагою та безпідставно зазначає, що первісна вартість цього об`єкту сформована з врахуванням складових, які утворюють єдиний технологічний комплекс, а тому вартість цинку обґрунтовано включено до складу амортизаційних відрахувань об`єкта.

Позивач вважає, що піч цинкування разом із розплавленим цинком становить єдиний технологічний комплекс і обліковується в бухгалтерському обліку під назвою «Піч цинкування». Тому, первісна вартість об`єкта включає комплектуючі до печі та вартість завантаженого цинку, доведеного до розплавленого стану. Нарахування амортизації на вказаний об`єкт здійснюється щомісячно, починаючи з місяця, наступного заведенням об`єкта в експлуатацію, відповідно до HП(C)БO 7 «Основні засоби».

Не погоджуючись з такою позицією відповідач встановив, що цинк металевий у чушках як сировина для оцинковування продукції знаходиться у ванні для гарячого цинкування Piling, яка є окремим об`єктом основних засобів, що обліковуються по рах. 104 вартістю 4 144 595,5 грн та придбана у постачальника ТОВ "Шталь Кран Україна" у липні 2019 року.

На переконання суду зазначене спростовує обґрунтованість включення цинку металевого в чушках в сумі 4 993 462,11 грн до складу інших витрат, що безпосередньо пов`язані з доведенням основного засобу (печі) до стану, у якому вона придатна до використання.

Як встановлено перевіркою ТОВ «Завод металевих виробів» для забезпечення виробничої діяльності, а саме цинкування продукції здійснює списання цинку щомісяця.

Цинк постійно по мірі витрачання додається у ванну цинкування у кількості необхідні для забезпечення необхідно рівня цинку, відповідно списання вартості цинку як окремої сировини у складі амортизаційних відрахувань на собівартість виготовлено продукції та наданих послуг є не обґрунтованим.

Посилання позивача на виокремлення ванни для цинкування як окремого компоненту виключно для можливості застосування іншого строку та методу амортизації, не спростовує виявленого перевіркою порушення. На переконання суду можливість виокремлення ванни як окремого об`єкта з різним строком використання, не свідчить про правомірність дій позивача, щодо включення цинку металевого в чушках до складу печі.

Цинк, який по суті знаходиться у ванні для гарячого цинкування є сировиною, що використовується позивачем для надання послуг з оцинковування та виготовлення власної продукції.

Таким чином, висновок відповідача, що вартість цинку віднесена до складу первісної вартості та в подальшому і амортизаційної вартості об`єкта основних засобів печі для цинкування - не є витратами, що можуть бути віднесені до складу первісної вартості об`єкта основних засобів та підлягати подальшій амортизації є достатньо переконливими і слушними.

При цьому, судом враховано, що вартість цинку у складі амортизаційних відрахувань визначена шляхом визначення питомої ваги вартості цинку в складі первісної вартості введено в експлуатацію об`єкта основних засобів - «Піч цинкування» станом на дату вводу в експлуатацію 12.09.2019 року становила 7 756539,42 грн, в тому числі вартість цинку, що віднесена до складу первісної вартості - 4 996 662,06 грн, відповідно питома вага вартості цинку у складі первісної вартості об`єкта становить - 64,42%, а станом на 01.01.2020 року становить 7 932 983,36 грн в тому числі вартість цинку, що віднесена до складу первісної вартості - 4 996 662,06 грн, відповідно питома вага вартості цинку у складі первісної вартості становить - 63%. Таким чином за 2 два роки питома вага вартості цинку зменшилась на 1,42 відсотки. Згідно пояснень позивача, комісією був визначений строк експлуатації основного засобу -5 років.

Окрім того, відповідачем встановлено невідповідність щодо методу нарахування амортизації, не прямолінійним методом, як зазначалось у поясненні на запит, а прискореного зменшення залишкової вартості.

З цих підстав, висновки відповідача про заниження позивачем завищення собівартості реалізованої продукції та заниження фінансового результату до оподаткування на суму 4 996 662,06 грн протягом періоду амортизації з 01.10.2019 року по 31.08.2024 року є правомірними і обґрунтованими.

5. Щодо виявленого перевіркою заниження фінансового результату на суму 3055019 грн суд зауважує наступне.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку.

Як встановлено судом, на підтвердження правомірності віднесення до складу інших витрат операційної діяльності вартість виробничих запасів в сумі 3 055 018,94 грн, що відображено кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку Дт 949 Кт.20 за 2021 рік до перевірки надано звіт на виконання наказу №487 від 08.04.2021 року, згідно якого зазначено, що для пакування габаритної продукції була використаний матеріал «Полоса горяч. узкая в рулоне з розпуском 4x470 ТУ У 27.1-23365425-637:2008 Ст3пс ДСТУ». Вказана обставина не заперечується позивачем.

З метою підтвердження відомостей про господарську операцію відповідачем направлено позивачу запити за №7 від 06.11.2025 року про надання до перевірки письмового пояснення та копій підтверджуючих документів: видаткові накладні на реалізацію ЛЕП, товарно - транспортні накладні, акти на списання ТМЦ на загальну суму 3 055 018,94 грн (кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку Дт 949 Кт.20). На вказаний запит надано позивачем відповідь №3447 від 10.11.2025 року, зміст якої наведений в акті перевірки та позовній заяві в позовній заяві. Перелічених у запиті документів позивачем не надано, про що свідчить зміст відповіді.

За фактом ненадання на 14.11.2025 року ТОВ «Завод металевих виробів» документів, що підтверджуються використання у господарській діяльності ТМЦ (Полоса горяч. узкая в рулоне з розпуском 4x470) на загальну суму 3 055 018,94 грн (кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку Дт 949 Кт.20), відповідачем складено акт від 14.11.2025 року №1719/Ж6/17-00-07-01.

На переконання позивача обґрунтованість понесених витрат на виготовлення елементів для пакування ЛЕП (кутиків) підтверджена належними доказами - листом замовника від 07.04.2021, зразками креслень, наказом №497 від 08.04.2021 та звітом про виконання наказу від 08.04.2021 та договорами з контрагентом ТОВ «Євроформар Стальконструкція».

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, на підтвердження формування витрат на збут судом встановлено, що вони не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV, оскільки вони не містять достатньої інформації використання матеріалів в господарській діяльності ТОВ «Завод металевих виробів» і не спростовує висновків акту перевірки.

Суд зауважує, що перевіркою правильно встановлено відсутність документів, які б відповідали вимогам, встановленим до первинного документу як за суттю так і за змістом. А надані до перевірки договори не є первинними документами.

Відповідь на листи, документи, які подані до заперечення не містять витребовуваних відповідачем доказів, а саме: актів на списання у виробництво, виробничих звітів, актів оприбуткування виготовленої продукції, інші документи, що підтверджують факт понесених витрат та їх пов`язаність з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, суд звертає увагу, що положення пункту 44.6 статті 44 ПК України вимагає наявності документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

Такі правові висновки Верховний Суд неодноразово висновував у своїх постановах від 26 квітня 2023 року № 640/38062/21, від 12 липня 2023 року у справі № 380/5557/22, від 26 квітня 2023 року.

За сталою та послідовною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 27 квітня 2022 року у справі № 20/13197/20, від 22 червня 2022 року у справі № 826/13633/17, від 23 березня 2023 року у справі № 580/9734/21 18 квітня 2024 року у справі № 460/16521/23, за якою наслідки, передбачені пунктом 44.6. статті 44 ПК України, стосуються документів, що відповідають сукупно наступним умовам: документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників; безпосередньо пов`язані із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань; зберігання яких є законодавчим обов`язком платника податків; вимога щодо надання яких містилася у належно оформленому запиті контролюючого органу.

З огляду на викладене, суд висновку, що позивачем не надано належних доказів які б підтверджували реальність включення до витрат матеріалів на виготовлення пакування.

Оцінюючи зауваження ТОВ «ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ» про помилку, що попущена відповідачем при визначенні періоду списання матеріалів на виготовлення пакування, (фактично 4 квартал 2021, а не 2 квартал 2021 року), суд погоджується з доводами відповідача, що ТОВ «ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ» на запит контролюючого органу не надано підтверджуючих документів, що стосуються вказаного порушення, а висновки акта перевірки здійснено на підставі документів, що були надані для перевірки, зокрема звіту на виконання наказу №487 від 08.04.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ТОВ «Завод металевих виробів», в порушення п. 44.1, п.44.2, п.п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), занижено значення у р.02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на суму 3 055 019 грн в т.ч. 2 кв. 2021р. на суму 3 055 019 гривень.

6. Що стосується завищення витрат по послугах, отриманих від ФОП ОСОБА_1 суд зауважує наступне.

Позивач, посилаючись на технічні завдання в кількості 11 шт. зазначає, що робіт, які б призводили до модернізації, переоснащення, зміни конструктивних елементів або збільшення економічної вигоди, виконано не було. Всі дії мали виключно відновлювальний та підтримувальний характер, тобто загально виробничими витратами у періоді їх отримання відповідно п. 15. П (С) БО 7 «Основні засоби». Відтак, підстав для збільшення первісної вартості основного засобу не існувало, і дії Позивача повністю відповідають вимогам П(С)БО та цивільно-правовим нормам. За думку позивача відповідач самостійно перекваліфіковує ремонт у поліпшення.

На переконання відповідача ТОВ «Завод металевих виробів» завищено витрати у зв`язку з віднесенням вартості отриманих від ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) послуг в сумі 916 000 грн з номенклатурою «Проектування, виготовлення, налагодження та введення у промислову експлуатацію обладнання» на поточні витрати, а не на виготовлення та модернізацію основних засобів.

Вказані доводи відповідач обґрунтовує змістом первинних документів 7 актів наданих послуг від 16.12.2019 №46 (установка додаткового обладнання, підлючення наладка, випробовування та гарантійне обслуговування), від 16.12.2019 №45 (Капітальний ремонт, наладка, випробовування і передача в промислову експлуатацію машини "Кристал 4,5 мх8м" і виконання гарантійних обов`язків), від 07.04.2020 №6, від 07.04.2020 №15, від 07.05.2020 №7, від 01.07.2022 б/н, від 24.03.2025 б/н перелік яких наведено в таблиці 3.6 акта перевірки з наведенням інформації про найменування робіт послуг. Відповідач вважає, що зміст наданих послуг позивач самостійно узгодив з ФОП ОСОБА_1 та полягає модернізації, встановлення додаткового обладнання, капітальному ремонті, проектуванні, виготовлені, налагодження та введення у промислову експлуатацію обладнання. Вказані роботи на думку відповідача приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об`єкта основних засобів, включаються до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів.

Оцінюючи доводи сторін суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 14 П(С)БО 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв`язку з частковою ліквідацією об`єкта основних засобів.

Згідно з пунктом 15 П(С)БО 7 «Основні засоби» витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе в майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (пункт 29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561).

Відповідно до п. 31 Методичних рекомендацій, вартість робіт, що приводять до збільшення майбутніх первісно очікуваних економічних вигод, включаються до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов`язаних з поліпшенням основних засобів, є збільшення строку корисного використання об`єкта, підвищення кількості або якості продукції, яка виробляється цим об`єктом.

Прикладами такого поліпшення є: модифікація; модернізація об`єкта основних засобів; заміна окремих частин; запровадження ефективного технологічного процесу; добудова, надбудова будівлі.

З аналізу наведених правових норм слідує, що в бухгалтерському обліку заходи на поліпшення та ремонт основних засобів можуть відображатися по-різному. Насамперед, враховується характер проведення останніх та вплив на первісну вартість та первісно очікувані майбутні економічні вигоди від використання цього об`єкта.

Так, витрати, які здійснюються для підтримки об`єкта в робочому стані й отримання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання включаються до складу витрат поточного періоду на підставі акта виконаних робіт.

В той же час, у разі якщо за наслідками понесених витрат на ремонтні роботи відбулось поліпшення основного засобу, внаслідок чого, зокрема, зростає очікуваний термін корисного використання такого об`єкта, такі витрати слід відносити до капітальних інвестицій. Аналогічними є наслідки і у разі, якщо відбувається заміна окремого важливого компонента (частини) основного засобу, термін корисного використання якого відрізняється від терміну корисного використання такого основного засобу.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2020 у справі №1440/1967/18 дійшов висновку, що саме керівник підприємства з урахуванням результатів аналізу поточної ситуації і їх істотності вирішує як класифікувати видатки. Тобто, керівництво підприємства визначає, які роботи вважаються поліпшенням об`єкта основних засобів, а які пов`язані з підтримкою їх в робочому стані. Залежно від цього видатки відображаються або як капітальні інвестиції з наступним збільшенням первісної вартості об`єкта основних засобів, або як видатки поточного періоду. Саме вид фактично здійсненого поліпшення визначає порядок обліку витрат підприємства на проведення такого. З наведеного випливає, що проведення поліпшення об`єкта передбачає вдосконалення конструкції, що забезпечує підвищення продуктивності об`єкта, який модернізується, сприяє розширенню його технологічних можливостей, досягненню економії ресурсів, покращення умов праці тощо. Здійснення ж ремонту полягає у частковому відновленні окремих об`єктів для підтримання їх робочому стані.

Слід також зауважити, що проведення капітального ремонту саме по собі не свідчить про необхідність автоматичної капіталізації понесених у такому випадку витрат. Необхідність капіталізації пов`язується саме із впливом проведеного ремонту на вартість основного засобу, період його експлуатації та взагалі можливість останньої без проведення ремонтних робіт.

Верховний Суд у постановах від 22.06.2020 у справі №640/20205/18, від 01.04.2021 у справі №640/4693/19 сформулювали висновок, що право керівника підприємства на класифікацію витрат (поточні чи капітальні) не можна вважати таким, що є дискреційним. Така класифікація витрат має здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства та встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що ТОВ «Завод металевих виробів» віднесена витрати (Дт. Рах 84) вартість послуги/робіт з номенклатурою «Проектування, виготовлення, налагодження та введення у промислову експлуатацію обладнання» отриманих від постачальника ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) в тому числі згідно 15 актів надання послуг, зазначених в таблиці 3.6 акту .

В акті перевірки зазначено, що частину послуг отриманих від ФОП ОСОБА_1 позивачем оприбутковано по рах. 1522 та в подальшому на рах. 104, що призвело до збільшення первісної вартості об`єкта основних засобів. Частина послуг з ідентичною номенклатурою віднесена до інших операційних витрат та в подальшому на собівартість реалізованої продукції, що призвело до заниження фінансово результату до оподаткування.

В ході перевірки посадовій особі ТОВ «Завод металевих виробів» вручено запит №11 від 11.11.2025 року про надання пояснень та їх документального підтвердження. Запитом відповідач зобов`язав надати договір, акти надання послуг, картка рахунку НОМЕР_2 по ФОП ОСОБА_1 та ін., що підтверджують отримання послуг від ФОП ОСОБА_1 .

У відповідь підприємством листом від 13.11.2025 року №3509/1 відповідача повідомлено, що вказані послуги оприбутковуються ТОВ «ЗМВ» на рах 84 бухгалтерського обліку, які в подальшому віднесено до складу загальновиробничих витрат у періоді їх отримання відповідно до п.15 П (С) БО 7 «Основні засоби» згідно якого «витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до суми витрат, що підтверджується технічними завданнями виконавця.

Також до зазначеного листа додано належним чином завірені копії технічних завдань до вищезазначених актів та завірені картки рах. 6311,рах. НОМЕР_2 по постачальнику ФОП ОСОБА_1 , а також картка рах. 104 по об`єкту основних засобів: Кристал МППлМплКп-2,5.

Суд констатує, що договорів, актів надання послуг та ін), що підтверджують отримання послуг від ФОП ОСОБА_1 до перевірки не надано, що зафіксовано у акті ненадання до перевірки документів від 12.11.2025 року №1712/Ж6/ 17-00-07-01.

У запереченні на акт перевірки позивач вказував, що до перевірки надано договори, акти та технічні завдання, і що технічні завдання та виконані роботи свідчать про те, що до основного засобу Кристал МПлМплКп-2,5 були здійснені заходи виключно з технічного огляду, нагляду та поточного ремонту, метою яких є підтримання обладнання у справному робочому стані, а не покращення чи зміна його технічних характеристик. Прете зі змісту додатків до заперечення на акт перевірки вбачається, що такі документи відсутні.

Як вже наводилось судом, положення пункту 44.6 статті 44 ПК України вимагають наявності документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

Такі правові висновки Верховний Суд неодноразово висновував у своїх постановах від 26 квітня 2023 року № 640/38062/21, від 12 липня 2023 року у справі № 380/5557/22, від 26 квітня 2023 року.

За сталою та послідовною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 27 квітня 2022 року у справі № 20/13197/20, від 22 червня 2022 року у справі № 826/13633/17, від 23 березня 2023 року у справі № 580/9734/21 18 квітня 2024 року у справі № 460/16521/23, за якою наслідки, передбачені пунктом 44.6. статті 44 ПК України, стосуються документів, що відповідають сукупно наступним умовам: документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників; безпосередньо пов`язані із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань; зберігання яких є законодавчим обов`язком платника податків; вимога щодо надання яких містилася у належно оформленому запиті контролюючого органу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів які б підтверджували правомірність включення до витрат вартості робіт з номенклатурою «Проектування, виготовлення, налагодження та введення у промислову експлуатацію обладнання» та інші по об`єкту основних засобів, які підлягають включенню до збільшення первісної вартості основних засобів, що в подальшому призвело до заниження значення у р.02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на загальну суму 916 000 грн. вт.ч. за 4 квартал 2019 року на суму 316 000грн, 2 квартал 2020 року на суму 350 800грн, 3 квартал 2021 року на суму 123 200грн, 1 квартал 202 року на суму 126 000гривень

7. Щодо виявленого перевіркою заниження фінансового результату на загальну суму 384 668 суд зауважує встановив наступне.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що в порушення пп. 140.5.11 п. 140.5 статті 140 ТОВ «ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ ВИРОБІВ» не збільшено фінансовий результат до оподаткування на суму штрафних санкцій та пені, нарахованих за наслідками перевірок контролюючих органів у розмірі 384 668 грн.

Так, до складу інших витрат господарської діяльності віднесені витрати у розмірі 384 668 грн за 3 кв. 2022 року на суму 57 043 грн, за 4 кв. 2021 року на суму 327 625 грн по сплаті штрафних санкцій, згідно платіжних доручень:

№ 16645 від 04.10.2021р. на суму 327 624,9 грн, отримувач: ГУК у Рівн.обл/Сарнен.міс.тг/21081000, призначення платежу: «сплата грошових зобов`язань по акту перевірки від 11.08.2021 № 5262 /17-00-07-06-11/36697006»;

№ 2305 від 06.09.2022р. на суму 57 043 грн, отримувач: ГУК у Рівн.обл/Сарнен.міс.тг/21081000, призначення платежу: « штрафна санкція по податку на прибуток за 2021 рік ТОВ «ЗМВ»».

Підпунктом 140.5.11 п.140.5 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010р № 2755-VI (із змінами і доповненнями), встановлено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, відшкодування збитків, компенсації неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів, у тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на користь осіб, які не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 % відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а також на суму штрафів, пені, нарахованих контролюючими органами та іншими органами державної влади за порушення вимог законодавства.

ПК України має власне визначення штрафної санкції (фінансової санкції, штрафу), якою у податкових відносинах вважається плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп. 14.1.265 ПКУ).

Таким чином, суми штрафних (фінансових) санкцій та пені, нараховані за наслідками перевірок контролюючими органами та іншими органами державної влади, визнаються витратами згідно з правилами бухгалтерського обліку в разі визначення фінансового результату до оподаткування. При цьому в податковому обліку на суму таких штрафних (фінансових) санкцій та пені платник податку повинен збільшити фінансовий результат до оподаткування.

Враховуючи вищевикладене, на порушення пп. 140.5.11 п.140.5 ст. 140 ПК України, підприємством завищено значення у р.03 «Різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України (+)» на суму 384 668 грн. в т.ч за 3 кв. 2022 року на суму 57 043 грн, за 4 кв. 2021 року на суму 327 625 гривень.

В ході судового розгляду стороною позивача вказані факти нічим не спростовувались. Позовна заява не містить жодного правового обґрунтування з даного приводу, а до справи не долучено жодного доказу, на спростування відповідних висновків податкового органу.

За наведеного, відсутні правові підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №391217000701, в частині збільшення суми грошового зобов`язання з на прибуток в розмірі 69240,24 грн.

Разом з тим, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А інші доводи та заперечення учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач відповідно до платіжної інструкції № 2684 від 16.03.2026 сплатив судовий збір у розмірі 33280,00 грн. Оскільки позов задоволено частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 38,32 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідмлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області №39127000701 від 09.03.2026 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 8034,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" 38 (тридцять вісім) гривень 32 копійки сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" (вул. Соборна, 21, м. Сарни, Рівненська обл., Сарненський р-н, 34503, ЄДРПОУ/РНОКПП 36697006)

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, Рівненська обл., 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 13 серпня 2026 року

Суддя Д.П. Зозуля