ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/21065/25 Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я.
Провадження № 22-ц/817/806/26 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 серпня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу №607/21065/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2026 року, ухваленого суддею Герчаківською О.Я., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», позивач) звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначено, що 04 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 100915174 (надалі - Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідачка отримала 6 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Кредитний Договір № 100915174 від 04 липня 2021 року було укладено строком на 20 днів.
ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит на потрібну їй суму. Відповідачка зі свого боку не виконала умов Кредитного договору. Враховуючи ці обставини, умови чинного законодавства, позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.
13 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 10Т, на підставі якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року.
Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 26 056,16 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 415,00 грн; заборгованість за відсотками - 19 501,16 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 140,00 грн.
Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» наділено правом грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Оскільки на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів, тому позивач змушений був звернутися в суд з даним позовом.
З огляду на вищевикладене, ТОВ «Діджи Фінанс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 26 056,16 грн та судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 березня 2026 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року у сумі 24 331 (двадцять чотири тисячі триста тридцять один),16 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 2 262 (дві тисячі двісті шістдесят дві),02 грн.
В решті вимог позову - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/21065/25 від 11.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем не доведено, що кредитний договір був підписаний саме нею. В матеріалах справи відсутні докази (довідка від мобільного оператора), що номер
телефону, на який надходив СМС-код для підпису, зареєстрований на її ім`я.
Щодо нарахування відсотків, то вказує, що тіло кредиту становило 6 000 грн, отриманих у 2021 році, а позивачем заявлено до стягнення понад 18 000 грн процентів, то відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 Великої Палати Верховного Суду, після спливу строку кредитування нарахування договірних процентів у первісно погодженому розмірі є предметом судової оцінки та не може здійснюватися автоматично без урахування вимог закону та принципів добросовісності. Заявлена до стягнення сума є явно завищеною, не відповідає характеру та строку користування кредитом і підлягає перевірці судом на предмет обґрунтованості, розумності та справедливості.
Від представника ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенко М.Е. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 березня 2026 року у справі № 607/21065/25 залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що 04.07.2021 відповідач за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» за адресою: https://miloan.ua/ подав заявку на отримання кредиту № 100915174. Таким чином, відповідачу було направлено електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачем у договорі. Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор W23118, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов договору. Крім того, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що мобільний номер телефону та ІР-адреса, з яких була подана заява на отримання кредиту, йому не належать.
Поряд з цим, наданий позивачем скріншот першої сторінки договору із фіксацією підпису сторін за допомогою одноразового ідентифікатора дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що договір про споживчий кредит №100915174 від 04.07.2021 був дійсно підписаний з первісним кредитором саме відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора W23118.
Звертає увагу на те, що відсутність електронних доказів генерації одноразового ідентифікатора за договором №100915174 про надання споживчого кредиту від 04.07.2021 не може бути підставою для відмови у позовних вимогах, оскільки відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі та не ставить під сумнів достовірність електронного доказу. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21.
Таким чином, позивач вважає, що договір про споживчий кредит № 100915174 від 04.07.2021 з додатками до нього, було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора: https://miloan.ua/ за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення свої персональних даних, номера телефону, договір з додатками до нього між сторонами не було би укладено.
Щодо доводів заявниці про те, що розрахунок заборгованості є завищеним, то вказують, що на підтвердження законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 100915174 від 04.07.2021, яка сформована, підписана та надана первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН».
Згідно з пунктом 2.3.1.2. Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.
За викладеного, позивач вважає, що у спірному випадку строк кредитування пролонговувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 30 днів (строк початкового кредитування з урахуванням пролонгації) + 60 днів (продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах).
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Таким чином, оскільки відповідачем не була повернута сума кредиту в розмірі 5 415,00 грн., то нарахування процентів за вказаним договором в розмірі 19 501,16 грн. є правомірним.
Звертають увагу суду апеляційної інстанції, що у розрахунку заборгованості за кредитним договором № 100915174 від 04.07.2021 міститься інформація щодо проведення відповідачем оплати, а саме: 24.07.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 1428,00 грн., з яких: 300,00 грн сплата тіла кредиту; 828,00 грн сплата процентів по кредиту; 300,00 грн сплата комісії за пролонгацію.
31.07.2021 сплачено на погашення заборгованості кошти в розмірі 1431,00 грн, з яких: 285,00 грн сплата тіла кредиту; 861,00 грн сплата процентів по кредиту; 285,00 грн сплата комісії за пролонгацію.
Вищевказані оплати є підтвердженням визнання відповідачем заборгованості за Кредитним договором
Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено такі обставини.
04 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із Анкетою-заявою на кредит №100915174 щодо отримання кредитних коштів в сумі 6 000,00 грн, строком на 20 днів, вказавши свої особисті дані (ідентифікаційний номер, дата народження, адреса реєстрації місця проживання, номер мобільного телефону позичальника, паспортні дані) та щомісячний дохід.
04 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 100915174 (далі - Договір), за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 6 000,00 грн, строком на 20 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії і процентів за користування кредитом - 24 липня 2021 року.
Як передбачено п. 1.5. Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4 120,00 грн в грошовому виразі та 1,441,791.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 10 140,00 грн.
Відповідно до пунктів 1.5.1, 1.5.2 Договору, комісія за надання кредиту 1 140,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом: 3 000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.6. Договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Пунктами 1.7 Договору передбачено, що тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2,.2.3 цього Договору.
Відповідно до пункту 2.3.1.1. Договору, сторони передбачили можливість його пролонгації на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Пункт 2.3.1.2 Договору, Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до п. 6.1 Договору про споживчий кредит, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті товариства. Після укладення цей договір розміщується в особистому кабінеті позичальника, згідно п. 6.2 Договору.
За змістом п. 6.3 Договору, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком розрахунків) та підтверджує, зокрема, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору.
Як вбачається з Додатку № 1 до договору про споживчий кредит № 100915174 від 04 липня 2021 року, який є графіком платежів. У Додатку № 1 до Договору про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року вказано, що у випадку продовження строку кредитування відповідно, Позичальник доручає Кредитодавцю самостійно оновити Графік платежів/скласти його у новій редакції та розмістити дані графіку в Особистому кабінеті Позичальника. Зміст та форма такого оновленого графіку платежів може відрізнятись від наведеного в цьому додатку.
Із платіжного доручення № 29514542 від 04 липня 2021 року вбачається перерахування платником ТОВ «Мілоан» 6 000,00 грн отримувачу - ОСОБА_1 , банк отримувача: 432335, кредит рахунку № НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно договору 100915174.
За змістом листа АТ «А-БАНК» № 20.1.0.0.0./7-20260210/0142 від 12 лютого 2026 року, повідомлено що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 на яку 04 липня 2021 року зараховані кошти у розмірі 6 000,00 грн. Фінансовим номером на який відправлялася інформація є НОМЕР_1 .
За змістом додатку № 2 до договору про споживчий кредит № 100915174 від 04 липня 2021 року, який є паспортом споживчого креди[приховано], він містить аналогічні умови щодо суми та строку кредиту, розміру комісії та процентів. Також зазначено, що паспорт підписано електронним підписом одноразовим ідентифікаторо м.
Як вбачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 100915174, за період 04 липня 2021 року по 06 жовтня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 26 056,16 грн, з яких: 5 415,00 грн - заборгованість по тілу, 19 501,16 грн - заборгованість по відсоткам, заборгованість за комісією - 1 140,00 грн. Відповідачкою неодноразово вносилися кошти на погашення заборгованості та сплати комісії за пролонгацію.
13 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 10Т, згідно з яким відступлене останньому право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників, в тому числі право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 100915174 від 04 липня 2021 року.
Відповідно до Витягу з Додатку до договору факторингу № 10Т від 13 жовтня 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 26 056,16 грн.
За таких підстав суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 100915174 від 04 липня 2021 року.
Згідно із вимогою від 25 липня 2025 року, ТОВ «Діджи Фінанс» повідомляло ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , про наявність кредитної заборгованості, що становить 26 056,16 грн, та рекомендувала сплатити борг на користь ТОВ «Діджи Фінанс», прикріпивши до цієї вимоги відповідні реквізити для сплати.
Невиконання ОСОБА_1 договірних зобов`язань і стало причиною звернення позивача за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, чим порушив права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з нього в користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит №4317057 від 20.07.2021 у розмірі 38905 грн 63 коп з яких: 13944 грн - заборгованість за тілом кредиту; 24961,63 грн - заборгованість за відсотками.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитися не може, з огляду на таке.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Щодо факту укладення кредитного договору та його підписання.
Матеріалами справи та судом першої інстанції належним чином встановлено, що кредитний договір із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі ідентифікаційного коду, місця реєстрації та проживання, мобільного номеру телефону, електронної пошти, так і додатки до договору про надання кредиту, підписані електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора W23118, який направлено відповідачці 04.07.2021 на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , вказаний нею в заявці на отримання отримання кредиту №100915174, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Також, з договору про споживчий кредит №100915174 від 04.07.2021, який завантажений апеляційним судом з «Електронного суду» та відкритий через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів, вбачається, що він підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором W23118, час відправки ідентифікатора: 04.07.2021 14:16, про що зазначено у лівому верхньому куті першої сторінки договору. Вказане підтверджує доводи позивача щодо підписання договору відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не спростував, це відповідними засобами доказування.
Таким чином, оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
При цьому, доказів про те, що персональні дані відповідачки, зокрема, ідентифікаційний код, місце проживання, номер мобільного телефону, електронна адреса, були використані ТОВ «Мілоан» для укладення кредитного договору від його імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.
Відтак, посилання представника відповідачки, на те, що матеріали справи не містять доказів укладення кредитного договору та його підписання є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеним судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про надання споживчого кредиту кредиту виконало та надало їй кредит в сумі 6000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 29514542 від 04 липня 2021 року, з якого вбачається перерахування платником ТОВ «Мілоан» 6 000,00 грн отримувачу - ОСОБА_1 , банк отримувача: 432335, кредит рахунку № НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно договору 100915174 (а.с.24).
Також, відповідно до відповіді АТ «А-БАНК» № 20.1.0.0.0./7-20260210/0142 від 12 лютого 2026 року, на ухвалу суду, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 на яку 04 липня 2021 року зараховані кошти у розмірі 6 000,00 грн. Фінансовим номером на який відправлялася інформація є НОМЕР_1.
Таким чином, встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за договором споживчого кредиту та їх неповернення у відповідності до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки фактично отриманої суми кредитних коштів, з урахуванням сплаченої суми заборгованості в погашення тіла кредиту в розмірі 5415 грн (6 000, 00 грн - 585 грн = 5415 грн) на користь ТОВ «Діджи фінанс», яке у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту№100915174 від 04.07.2021.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 18916,16 грн, колегія суддів в повному обсязі не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, виходячи з такого.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У справі, яка переглядається судом встановлено, що відповідно до положень п.1.3 та п.1.4 договору про споживчий кредит №100915174 від 04.07.2021 (а.с.12-15): строк кредитування становить 20 днів; термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 24.07.2021.
Проценти за користуванням кредитом у цей період становили 3000 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2. договору).
Крім того, в матеріалах справи наявний Графік платежів (а.с.16), який є Додатком № 1 договору про про споживчий кредит №100915174 від 04.07.2021, зі змісту якого вбачається, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 04.07.2021 по 24.07.2021, сума кредиту - 6 000,00 грн, проценти за користування кредитом - 3000 грн, комісія за надання кредиту 1140 грн, загальна вартість кредиту - 10 140,00 грн.
Такі ж положення щодо істотних умов договору містяться в Паспорті споживчого кредиту ( Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), який підписано відповідачем (а.с.16 зворіт - 17).
Умовами пунктів 2, 3 Паспорту споживчого кредиту передбачено, що сума кредиту - 6 000 грн, строк кредитування - 20 днів.
Процентна ставка 2,50 % за кожен день корристування кредитом в межах строку кредитування вказаного в п.1.3 договору.
Стандартна (базова) ставка 5,00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування вказаного в п.1.3 договору на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 договору.
Також, у анкеті-заяві на кредит №100915174 від 04.07.2021 чітко визначено, що сума погоджена сума кредиту становить 16000,00 грн, строк кредиту 20 днів, ставка процентів 2,50 % за кожен день користування (а.с.8). Акцепт оферти було підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що засвідчує спрямування волевиявлення сторони договору (позичальника) на встановлення саме таких істотних умов кредитного договору.
З урахуванням встановленого, апеляційний суд вважає, що між сторонами було досягнуто згоди щодо строку кредитування терміном 20 днів до 24.07.2021 та процентну ставку за користування кредитом 2,50% за кожен день користування кредитом, однак ТОВ «Діджи Фінанс» просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами за ставками 2,50% та 5,00%, як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку по 06.10.2021.
Так, пунктом 2.3.1.2 договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний пункт не передбачає вчинення відповідачем активних дій для пролонгації договору, а відповідач визначив, що сам факт прострочення виконання зобов`язання є такими діями та відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору).
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що поведінка не може бути одночасно як неправомірною, так і правомірною, відтак невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.
Таким чином, пункт 2.3.1.2 договору не свідчить про продовження строку кредитування та можливість нарахування відсотків.
Добросовісний кредитор укладаючи договори зі споживачем розраховує на повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом в межах погодженого сторонами договору строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.
У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення відповідачем кредиту чи її відсутність є саме порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.
При цьому, матеріали справи не містять та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позичальника (заявниці) на продовження строку дії договору після 24 липня 2021 року на нових, значно гірших умовах. Сам лише факт прострочення повернення кредиту не може вважатися згодою на продовження строку користування ним.
Слід зазначити, що оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України), нарахування процентів за період після 24.07.2021 є безпідставним. Суд першої інстанції помилково ототожнив факт неповернення коштів із волевиявленням сторін на продовження строку кредитування, застосувавши умови щодо надвисокої процентної ставки, яка за своєю правовою природою у позадоговірний період є заходом відповідальності, вимога про застосування якого не заявлялася.
Водночас позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо автоматичного продовження строку кредитування. Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору - строку кредитування та розміру процентної ставки.
Отже, колегія суддів вважає, що договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року визначений строк його дії, зокрема 20 днів, тому протягом лише даного строку ТОВ «Мілоан» мало право нараховувати відповідачу відсотки, які, з урахуванням невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у встановлений ним строк та положень п.1.5.2 цього договору, становлять 2,50% за період з 04.07.2021 по 24.07.2021.
Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 6000,00 грн, узгодженої сторонами процентної ставки у розмірі 2,50% за день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 20 днів, заборгованість відповідача за процентами за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року за період з 04.07.2021 по 24.07.2021 становить 3000 грн, виходячи з розрахунку: 6000 грн *2,50% = 150 грн сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у позику коштами, 150 грн * 20 (строк дії договору) = 3000 грн.
Отже, стягненню підлягає тіло кредиту у розмірі 6000 грн та проценти, нараховані в межах погодженого строку (20 днів) за ставкою 2,50%, що становить 3000 грн.
Разом з тим, відомостями про щоденні нарахування та погашення, складеними ТОВ «Мілоан», встановлено, що ОСОБА_1 на виконання своїх зобов`язань за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року сплатила заборгованість за тілом кредиту на суму 585 грн та процентів за кредитом в сумі 1689 грн, комісії за пролонгацію в сумі 585 грн.
Тому, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором №100915174 від 04 липня 2021 року становить 6726 грн, виходячи з розрахунку (6000 грн - 585 грн = 5415 грн (тіло кредиту) + 3000 грн - 1689 грн=1311 грн відсотки).
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року в розмірі 18 916,16 грн
З приводу сплати відповідачем комісії за пролонгацію, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У справі, яка переглядається, установлено, що умовами пункту 2.3.1.1 договору про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року передбачена пролонгація на пільгових умовах, а саме позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т. ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування: на 3 дні, максимальний розмір комісії 3 відсотки від поточного залишку кредиту; на 7 днів, максимальний розмір комісії 5 відсотків від поточного залишку кредиту; на 15 днів, максимальний розмір комісії 10 відсотків від поточного залишку кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 договору.
Отже, аналіз пункту 2.3.1.1 указаного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з управлінням та обслуговуванням кредиту та за які кредитодавцем встановлена комісія. Позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що положення пункту 2.3.1.1 договору про споживчий кредит в частині щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за пролонгацію строку кредитування є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Також колегія суддів зауважує, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними.
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Оскільки пункт пункту 2.3.1.1 договору про споживчий кредит в частині, яким установлений обов`язок позичальника сплачувати комісію за пролонгацію строку кредитування є нікчемним, колегія суддів на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Зокрема, сума боргу підлягає зменшенню на сплачену відповідачем суму комісії за пролонгацію строку кредитування у розмірі 585грн.
За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів доходить висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року у розмірі 6141 грн (6726 грн - 585 грн).
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 06 квітня 2026 року змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року у розмірі у розмірі з 24 331,16 грн до 6141 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, заявлені позовні вимоги задоволені частково - на 23,57 %, наявні підстави для зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, а саме його необхідно провести пропорційно задоволених позовних вимог, а також здійснити розподіл судових витрат, які поніс відповідач в апеляційній інстанції.
Так, позивачу слід компенсувати 23,57 % сплаченого при поданні позовної заяви судового збору - 570,96 грн (2422,4 грн х 23,57 %).
Також, відповідачка сплатила 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги, за наслідками розгляду якої сума стягнутої з неї заборгованості зменшена на 76,43 %, тому позивач має компенсувати ОСОБА_1 2777,16 грн судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
З урахуванням положень частин 10 статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки необхідно стягнути 2206,2 грн ( 2777,16 грн - 570,96 грн ) судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 березня 2026 року змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованості за договором про споживчий кредит №100915174 від 04 липня 2021 року у розмірі з 24 331 (двадцять чотири тисячі триста тридцять одну) гривню 16 копійок до 6141(шість тисяч сто сорок одну) гривню 00 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 2206,2 грн судових витрат зі сплати судового збору
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В.Хома