КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14763/2026
Справа № 753/26173/21
П О С Т А Н О В А
Іменем України
10 серпня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Якусика О.В. у м. Київ 14 січня 2026 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» про визнання виконаними зобов`язання за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки та визнання припиненою поруки,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У грудні 2021 року позивач ТОВ «Мегаінвест Сервіс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Мегаінвест Сервіс» заборгованість за кредитним договором № 803 від 18 грудня 2007 року в розмірі 782542,65 грн., покласти на відповідачів судові витрати.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Мегаінвест Сервіс» про визнання виконаними зобов`язання за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки та визнання припиненою поруки, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року справу передано на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва за територіальною підсудністю за місцезнаходженням нерухомого майна.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що позовні вимоги ТОВ «Мегаінвест Сервіс» носять суто матеріальний - грошовий характер і не стосуються нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 , а тому такий позов має пред`являтися до суду за загальними правилами підсудності, а саме за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача. Місцем проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , що відноситься до Дарницького району.
Вказував, що основною зустрічною вимогою за позовом ОСОБА_1 є визнання припиненими усіх зобов`язань ОСОБА_1 перед ТОВ «Мегаінвест Сервіс» за кредитним договором № 803 від 18 грудня 2007 року та додатковим договором № 1 від 12 вересня 2012 року до кредитного договору № 803 від 18 грудня 2007 року в зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Всі інші зустрічні вимоги є похідними від такої основної зустрічної вимоги. Крім цього, основна зустрічна вимога носить нематеріальний характер та не стосується нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Наводив зміст ч. 1, 6 ст. 30 ЦПК України, вказував, що позови, що виникають із кредитних правовідносин, пред`являються до суду за загальними правилами підсудності.
Посилався на роз`яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41, 42 постанови від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» щодо правил виключної підсудності.
Пояснював, що у своїх зустрічних вимогах просить суд саме визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року у зв`язку з повним виконанням основного зобов`язання за кредитним договором, проведеним належним чином, що не є тотожним вимогам «припинити договір іпотеки» або «визнати договір іпотеки недійсним».
Наводив правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 про те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Верховного Суду у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц про те, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.
Звертав увагу на положення ч. 7, 8 ст. 30 ЦПК України.
Підсумовував, що з огляду на той факт, що на день його звернення з зустрічним позовом кредитні зобов`язання були повністю та належним чином виконані, що призвело до одночасного припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договором іпотеки, а ОСОБА_1 звернувся до суду лише задля засвідчення факту виконання кредитних та додаткових (акцесорних) зобов`язань, враховуючи наведені вище норми законодавства та судову практику, Дарницький районний суд м. Києва має продовжити розгляд справи.
Вважав помилковим і застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин у справі № 753/26173/21 висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, оскільки дані правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просила задовольнити апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що позовна заява ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та зустрічний позов ОСОБА_1 не належать до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, а на день звернення ОСОБА_1 із зустрічним позовом кредитні зобов`язання останнім були повністю та належним чином виконані, що призвело до одночасного припинення додаткових зобов`язань за договором іпотеки, і ОСОБА_1 звернувся до суду лише для засвідчення факту виконання кредитних і додаткових зобов`язань. Враховуючи норми законодавства і судову практику, саме Дарницький районний суд мав продовжити розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в грудні 2021 року ТОВ «Мегаінвест Сервіс» звернулося до суду з первісним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Мегаінвест Сервіс» заборгованість за кредитним договором № 803 від 18 грудня 2007 року в розмірі 782542,65 грн., покласти на відповідачів судові витрати.
В грудні 2025 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов, у якому просив: 1) визнати припиненими усі зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Мегаінвест Сервіс» за кредитним договором № 803 від 18 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «СЕБ Банк», та додатковим договором № 1 від 12 вересня 2012 року до кредитного договору № 803 від 18 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПУАТ «Фідобанк» у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; 2) визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «СЕБ Банк», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовим Я.Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 3428, а також за договором про внесення змін № 1 від 12 вересня 2012 року до зазначеного договору іпотеки від 18 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПУАТ «Фідобанк»; 3) зняти заборону відчуження нерухомого майна з квартири за адресою АДРЕСА_1 шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 6264484 від 19 грудня 2007 року та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку № 35613866 (спеціальний розділ) від 19 грудня 2007 року (Державний реєстр іпотек, реєстраційний номер іпотеки: 6264873, 19.12.2007 17:12:20); 4) визнати припиненою поруку за договором поруки № 803 від 09 листопада 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПУАТ «СЕБ Банк», та за договором поруки № 803 від 12 вересня 2012 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПУАТ «Фідобанк»; повернути ОСОБА_1 надлишок суми у розмірі 810 грн., що були внесені в депозит нотаріуса, а саме приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тавтєлєва А.В. при внесенні суми заборгованості для передачі ТОВ «Мегаінвест Сервіс» як погашення в повному обсязі заборгованості в рахунок повного погашення кредиту за кредитним договором № 803 від 18 грудня 2007 року, покласти на відповідача судові витрати.
Передаючи справу за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Солом`янського районного суду м. Києва ухвалою від 14 січня 2026 року, суд першої інстанції виходив із того, що у цій справі спір безпосередньо стосується речових прав щодо об`єкту нерухомого майна, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що відноситься до Солом`янського району м. Києва, а отже спір належить до територіальної юрисдикції Солом`янського районного суду м. Києва.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За правилами частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна як об`єкта цивільних прав.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11, провадження № 61-18680св19).
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна і стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7135/16-ц).
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), згідно з якими «з аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення».
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 2/1519/8500/11 (провадження № 61-18680св19) зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким апеляційний суд погоджується, що позовна вимога про визнання іпотеки припиненою у зустрічному позові ОСОБА_1 безпосередньо стосується речових прав щодо об`єкту нерухомого майна.
Разом із тим, приймаючи до розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції не дотримався належним чином правил підсудності, визначених ст. 30 ЦПК України.
Відповідно до положень частини шостої статті 30 ЦПК України зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред`являються в суді за місцем розгляду первісного позову.
Це правило не застосовується, коли відповідно до інших, визначених у цій статті, правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.
Частиною другою статті 31 ЦПК України визначено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Згідно з частинами першою і другою статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Враховуючи, що первісний позов у даній справі було подано з дотриманням правил територіальної підсудності, а зустрічний позов було подано після відкриття провадження у справі за первісним позовом, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передачу справи за підсудністю згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, припустившись порушення норм процесуального права.
За таких обставин були відсутні підстави для передачі справи до Солом`янського районного суду м. Києва і суд першої інстанції мав продовжити розгляд цієї справи згідно частини другої статті 31 ЦПК України.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 636/746/18 (провадження № 61-10401св19) та від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19), що було залишено поза увагою суду першої інстанції.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року не можна вважати законною та обґрунтованою, висновки суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю є помилковими і не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.