ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року місто Київ
Справа № 754/11606/26
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14672/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Михайло Вікторович, на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року про відмову в забезпеченні позову до його пред`явлення (суддя Гринчак О.І.)
у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову, особи, які можуть отримати статус учасників справи: відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання правочину фіктивним та застосування наслідків його недійсності
ВСТАНОВИВ
30 червня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов М.В., звернувся до суду із цією заявою, у якій просив накласти арешт на 50/100 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , які були предметом договору купівлі-продажу від 22 липня 2022 року, шляхом заборони їх відчуження, перереєстрації, передачі в іпотеку чи будь-якого іншого розпорядження ними будь-якими особами.
Зазначав, що має намір пред`явити позов про визнання фіктивним та недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу часток квартири від 22 липня 2022 року, укладеного між ним, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а також про застосування наслідків недійсності цього правочину шляхом скасування відповідної державної реєстрації та відновлення його права власності на відчужені частки квартири.
Заяву обґрунтовував тим, що оспорюваний договір був укладений лише для виду, без наміру сторін створити передбачені ним правові наслідки, без передання коштів і фактичного передання квартири.
Посилався на те, що після укладення договору продовжив постійно проживати у квартирі та самостійно нести витрати на її утримання, що підтверджується актом ОСББ, квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг і письмовими поясненнями свідків.
Вказував, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті заведено спадкову справу, спадкоємцями за заповітом є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а тому після закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини вони матимуть можливість оформити спадкові права та відчужити спірні частки третім особам.
На підтвердження реальності такого ризику посилався на відомості з Державного реєстру речових прав щодо іншої квартири - АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_4 та яка згодом була передана ним в іпотеку. Наведені обставини свідчать про ймовірність швидкого відчуження або обтяження спірного майна.
Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 06 липня 2026 року в задоволенні заяви відмовив.
Суд першої інстанції виходив із того, що заявником не доведено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та необхідності застосування обраного заходу забезпечення позову. Державна реєстрація права власності за набувачами підтверджує юридичне оформлення наслідків договору купівлі-продажу, а подані матеріали не дають підстав на цій стадії дійти висновку про наявність обставин, які потребують тимчасового обмеження права розпорядження майном.
Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов М.В., 09 липня 2026 року подав через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та неправильно оцінив подані докази.
Наголошує, що строк для оформлення спадкових прав спливав 08 липня 2026 року, після чого спадкоємці могли невідкладно відчужити частки квартири. Вважає, що поведінка ОСОБА_4 щодо іншого об`єкта нерухомості підтверджує реальний ризик виведення спірного майна.
Вказує, що факт державної реєстрації права власності за покупцями не спростовує фіктивності правочину, тоді як його безперервне проживання у квартирі та оплата всіх комунальних послуг підтверджують відсутність реального переходу майна, а тому арешт лише 50/100 часток, які є предметом майбутнього спору, є співмірним, тимчасовим і спрямованим виключно на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті.
Київський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2026 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, іншою ухвалою - призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У судовому засіданні представник заявника - адвокат Морозов М.В. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Указаним вимогам закону оскаржувана ухвала не відповідає враховуючи таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Серед передумов забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 149 ЦПК України, визначено можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40-43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У пунктах 53-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 дійшла висновку, що якщо визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної нерухомості, впливатиме на подальший правовий режим цього майна, то накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, є співмірним із заявленою вимогою. Можливе подальше відчуження такого майна об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту, оскільки первісно оспорюваний правочин уже не буде підставою для наступної зміни власника, а його визнання недійсним не відновить порушене право без нового судового спору. При цьому застосування арешту не становить невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки майно залишається у його володінні та користуванні, а тимчасово обмежується лише можливість ним розпоряджатися.
У постановах від 06 травня 2026 року у справах № 991/8752/25 та № 991/6084/25 Верховний Суд звернув увагу, що вимога в кожному випадку надавати докази щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, вимоги про стягнення якого заявлені прокурором) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.
З наведених правових висновків убачається, що при вирішенні питання про забезпечення позову у спорі щодо дійсності правочину суд має насамперед установити, чи є майно, на яке заявник просить накласти арешт, безпосереднім предметом оспорюваного правочину, чи спричинить його подальше відчуження необхідність нового судового захисту та чи не покладає обраний захід на власника надмірного тягаря.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на заявника покладається обов`язок навести й підтвердити фактичні обставини, з якими процесуальний закон пов`язує необхідність вжиття заходу забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи, 22 липня 2022 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужив належні йому 50/100 часток квартири АДРЕСА_3 : 39/100 часток - ОСОБА_5 , а 11/100 часток - ОСОБА_2 . Саме ці 50/100 часток є предметом майбутнього спору, оскільки заявник має намір просити визнати договір фіктивним та недійсним, застосувати наслідки його недійсності і відновити своє право власності на відчужені частки.
Отже, існує безпосередній і очевидний зв`язок між предметом майбутнього позову та обраним заходом забезпечення, оскільки арешт стосується виключно того майна і в тому обсязі, правовий режим якого заявник має намір оспорювати.
Суд першої інстанції, відмовляючи в забезпеченні позову, послався на те, що відомості Державного реєстру речових прав підтверджують виконання договору купівлі-продажу, оскільки право власності на відчужені частки зареєстровано за покупцями, у зв`язку із чим суд не може пересвідчитися у наявності спору та реальної загрози.
Колегія суддів вважає такий висновок є помилковим, оскільки державна реєстрація права власності є юридичним наслідком саме того правочину, дійсність якого заявник має намір оспорювати, а тому відповідна реєстрація прав не свідчить про відсутність спору, натомість вказує на межі майбутнього судового захисту.
На стадії забезпечення позову суд не вирішує питання про фіктивність договору, не встановлює остаточно, чи передавалися кошти та майно, і не надає наперед оцінки перспективам майбутнього позову, оскільки такі питання належать до розгляду спору по суті. Тому для вирішення заяви достатньо встановити, що майбутні вимоги не є очевидно штучними, стосуються конкретно визначеного майна, та що зміна його власника під час розгляду спору здатна істотно ускладнити ефективне поновлення права.
Проєкт позовної заяви, нотаріально посвідчений договір від 22 липня 2022 року, відомості БТІ, акт щодо проживання заявника, документи про оплату житлово-комунальних послуг та інші подані матеріали у своїй сукупності достатньо підтверджують реальність спору між сторонами для цілей вирішення процесуального питання про забезпечення позову, а остаточна доказова сила цих матеріалів має оцінюватися при розгляді позову по суті.
Колегія суддів також ураховує обставини, що виникли після укладення оспорюваного договору, зокрема ОСОБА_5 , яка набула за цим договором 39/100 часток квартири, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру 04 лютого 2026 року заведено спадкову справу № 6/2026, а згідно із заповітом від 11 листопада 2005 року спадкоємцями в рівних частках визначені її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 1298 ЦК України після закінчення строку для прийняття спадщини виникає можливість оформлення спадкових прав шляхом одержання свідоцтва про право на спадщину. Отже, після спливу шестимісячного строку, 39/100 спірних часток може бути зареєстровано за спадкоємцями, після чого вони отримають повний обсяг правомочностей власника, включно з можливістю відчуження чи обтяження цих часток.
Щодо 11/100 часток квартири, які за оспорюваним договором набуті ОСОБА_2 , така можливість розпорядження існує вже зараз як складова зареєстрованого права власності.
Таким чином, щодо обох частин майна, охоплених майбутніми позовними вимогами, існує об`єктивна можливість подальшої зміни власника до остаточного вирішення спору.
У разі відчуження хоча б частини спірних 50/100 часток третій особі майбутнє визнання недійсним договору від 22 липня 2022 року саме по собі не відновить заявника у праві на це майно, оскільки підставою права нового набувача буде вже інший правочин, і ОСОБА_1 буде змушений змінювати предмет та/або суб`єктний склад спору чи ініціювати новий судовий процес, що прямо відповідає ризику неефективності захисту та порушенню принципу процесуальної економії.
При цьому обраний захід є співмірним та не створює для майбутніх відповідачів надмірного тягаря, оскільки арешт стосується лише 50/100 часток квартири, які безпосередньо охоплюються майбутнім спором, не поширюється на інше майно спадкодавиці чи спадкоємців, не позбавляє власників права володіння і користування квартирою та не вирішує наперед питання про належність права власності.
Негативні наслідки такого тимчасового обмеження є істотно меншими, ніж наслідки невжиття заходу, за яких предмет спору може перейти до інших осіб, а заявникові для поновлення права доведеться вчиняти додаткові дії для захисту своїх прав та інтересів, а тому забезпечення позову відповідає принципу пропорційності та зберігає належний баланс інтересів сторін.
За таких обставин колегія суддів вважає, що заявник навів достатні підстави для обґрунтованого припущення про те, що невжиття заявленого заходу може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення права, за захистом якого він має намір звернутися до суду, а накладення арешту на спірні 50/100 часток квартири є належним, адекватним і співмірним заходом забезпечення. Водночас суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права до встановлених обставин, фактично перейшов до передчасної оцінки обґрунтованості майбутнього позову та не врахував безпосереднього зв`язку між арештом і предметом оспорюваного договору, ризику наступної зміни власника, а також необхідності забезпечити ефективність майбутнього судового захисту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред`явлення.
Постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, ухвалена за наслідком перегляду відповідної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. У цьому випадку постанова апеляційного суду одночасно виступає і підставою виконання, і виконавчим документом (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 757/33742/19).
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Михайло Вікторович, - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06 липня 2026 року про відмову в забезпеченні позову до його пред`явлення - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову - задовольнити.
Накласти арешт на 50/100 (п`ятдесят сотих) часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2614065980000, які були предметом договору купівлі-продажу від 22 липня 2022 року та зареєстровані: 11/100 за ОСОБА_2 ; 39/100 - за ОСОБА_5 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.
Повна постанова складена 13 серпня 2026 року.
Стягувач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Боржники:
1) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ;
2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 ;
Строк пред`явлення до виконання по 11 серпня 2029 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова