П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 року м. Київ
Справа № 755/6697/26
Провадження: № 22-ц/824/12771/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Нежури В. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Гуменюка Ігоря Васильовича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Катющенко В. П.,
у справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про визнання особи недієздатною та призначення опікуна, заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
в с т а н о в и в:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просив визнати ОСОБА_2 недієздатним, призначити ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання особи недієздатною та призначення опікуна повернуто заявнику.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гуменюк І. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд помилково визнав відсутнім у ОСОБА_1 права на звернення із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатним та встановлення над ним опіки через відсутність між ними близького споріднення. Вказував, що заявник є чоловіком рідної сестри ОСОБА_2 , із 2005 року проживає з ним однією сім`єю, веде спільний побут, забезпечує лікування, харчування та догляд і фактично виконує обов`язки опікуна, що підтверджується поданими доказами.
Наголошував, що закон не містить вичерпного переліку членів сім`ї, а визначальними є спільне проживання, побут, взаємні права та обов`язки. Тому відповідні обставини підлягали дослідженню під час розгляду справи, а не оцінці на стадії відкриття провадження. Також зазначав, що ст. 60 ЦК України та ст. 300 ЦПК України не забороняють особі, яка має намір стати опікуном, звертатися з такою заявою, а повернення заяви обмежило право заявника на доступ до правосуддя.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Повертаючи заяву про визнання особи недієздатною та призначення опікуна, суд першої інстанції виходив із того, що заявник не є членом сім`ї або близьким родичем особи, щодо якої подано заяву, не пов`язаний із нею спільним проживанням, побутом та взаємними правами й обов`язками, а тому відповідно до ч. 3 ст. 296 ЦПК України не належить до суб`єктів, які мають право звертатися з такою заявою. У зв`язку із цим суд на підставі п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України повернув заяву заявникові.
Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 40 ЦК України).
Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абз. 3 пп. 2.2 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Згідно зі ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Відповідно до ст. 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 60 ЦК України).
Згідно з ч. 4 та 5 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Порядок розгляду справ про визнання особи недієздатною визначений главою 2 «Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи» розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Важливою складовою сімейного життя є право жити разом, щоб сімейні стосунки могли нормально розвиватись, а члени сім`ї могли спілкуватись одне з одним. Поняття сімейного життя є автономним. Відповідь на питання, існує чи ні сімейне життя, залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків та стосунків.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України).
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому. Водночас, Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням (ст. 2 СК України).
Згідно з абз. 5 п. 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).
У постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 209/2893/22 зазначено, що першочерговим у цій категорії справ є з`ясування судом наявності правосуб`єктності заявника, а саме, чи належить він до певної групи осіб, які мають право на подання заяви про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення їй опікуна.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Звертаючись до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення йому опікуна, ОСОБА_1 зазначив, що є чоловіком ОСОБА_4 - рідної сестри ОСОБА_2 , який страждає на психічне захворювання. У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України ОСОБА_4 виїхала за межі України, де отримала статус біженця. Перебуваючи за кордоном та не маючи можливості особисто здійснювати догляд за братом, вона надала ОСОБА_1 належним чином нотаріально посвідчену заяву щодо здійснення ним опіки над ОСОБА_2 . Батьки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , який є особою з інвалідністю II групи, та ОСОБА_6 - є особами похилого віку, які за станом здоров`я та у зв`язку з окремим проживанням у Київській області не можуть забезпечити належний догляд за сином.
Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 посилався не лише на свій шлюб із рідною сестрою ОСОБА_2 , а й на обставини їх тривалого спільного проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, здійснення догляду за ОСОБА_2 , забезпечення його лікування та харчування. З`ясування цих обставин та оцінка поданих на їх підтвердження доказів мають значення для вирішення питання про належність заявника до членів сім`ї у розумінні ч. 3 ст. 296 ЦПК України.
Таким чином, обставини, на які посилався заявник, за своїм характером відповідають критеріям, які законодавство та судова практика пов`язують із поняттям членства в сім`ї. Чи підтверджуються вони належними і допустимими доказами, має бути встановлено судом під час розгляду справи. Натомість суд першої інстанції на стадії вирішення питання щодо прийняття заяви фактично надав оцінку зазначеним обставинам та дійшов висновку про відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сімейних відносин, не дослідивши відповідних доказів у межах судового розгляду.
Отже, повернення заяви з підстав того, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, визначених ч. 3 ст. 296 ЦПК України, за наведених обставин не ґрунтується на належному з`ясуванні обставин, що мають значення для вирішення цього питання.
21.07.2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Гуменюка І. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про прийняття додаткового доказу, а саме копії вступної та резолютивної частин рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2026 року у справі № 372/1363/26, яким встановлено факт того, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі № 909/722/14.
З матеріалів справи вбачається, що вказане судове рішення не було подано заявником до суду першої інстанції та воно не було предметом розгляду у суді першої інстанції.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2026 року у справі № 372/1363/26 об`єктивно не існувало на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а тому цей документ не міг бути поданий та досліджений у суді першої інстанції.
Відтак вищевказаний документ не може бути прийнятий апеляційним судом відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на звернення до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення опікуна.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга адвоката Гуменюка І. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Гуменюка Ігоря Васильовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді О. В. Желепа
В. А. Нежура